Заява співробітників Бібліотеки української літератури. Що дістало людей?

Заява співробітників Бібліотеки української літератури. Що дістало людей?

4278
Ukrinform
Заява, яка викликає гордість за людей з рідкісним для сьогоднішньої Росії почуттям власної гідності

Говорячи стійкими зворотами новинних випусків, «у моєму розпорядженні опинилася заява» співробітників Бібліотеки української літератури в Москві (БУЛ). Багатостраждальної, можна сказати, Бібліотеки. Привід її екстраординарний. Якщо, звичайно, ще можна говорити про екстраординарність, коли мова заходить про БУЛ.

Нагадаю ситуацію з нею і навколо неї.

ВІРШІ ЯК ПРИВІД ДЛЯ РОЗГРОМУ

У міру становлення авторитарного режиму в Росії навколо єдиної в Росії української бібліотеки густішала, ущільнювалася атмосфера неприйняття, а то й ненависті. Це складалося не само собою, за вказівкою зверху. Бібліотеку не раз атакували нові хунвейбіни - молодіжні рухи «Місцеві», «Наші» (їх та їм подібні самі кремлівські куратори називали «радісною гопотою»). Були не просто пікетування, залякування, але й «креативні» акції - запуск димовух, перформенс цькування «шкідників», чи то щурів, чи то тарганів (гарна рима з Рейхом і Руандою).

Однак для більш масованої атаки потрібен був привід.

І він знайшовся, до того ж рівно 10 років тому. Тому, на жаль, можна, заодно відзначити і цю сумну дату. До 110-річчя великого українського поета, «імператора залізних строф» Євгена Маланюка (1 лютого) в Бібліотеці був підготовлений стенд з його книгами та книжками - публікаціями про нього.

І одразу ж з'ясувалося, що для російської влади це вже занадто. Ну як так, у Москві - і стенд поета, петлюрівця. Не в алегоричному сенсі. А сотника Армії УНР. Одразу ж були витягнені рядки з віршів поета, які класифікувалися як злісна русофобія:

За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, -
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
(«З варягів»).

Всі вироки, здається, проказав
Рвучким і ярим віршем... А Росія
Ще догнива, як здохлий бронтозавр,
І труп - горою - мертво бовваніє.

О люте стерво! Твій посмертний дух 
Ще мстить - смердячий, безнадійний Лазар, -
Але намарне: навіть гній потух,
І тільки низом стелеться зараза.
(«Прозріння»).

І понеслося. Розбирання, звільнення. Про поета, великого поета і, можливо, визначного, говорилося в дусі містечкового колумніста, який через невдачливість накропав на статтю (у поганому сенсі; втім, тоді за публіцистичні статті та перепости ще не садили). При цьому ніхто не хотів дивитися на те, що також жорстко і вогненно Поет говорив і про інші країни і народи, у тому числі, про рідну, милу Україну:

Лежиш, розпусто, на розпутті,
Не знати, мертва чи жива.
Де ж ті байки про пута куті
Та інші жалісні слова?

Хто гвалтував тебе? Безсила,
Безвладна, п'яна і німа,
Неплодну плоть, убоге тіло
Давала кожному сама.

Мізерія чужих історій
Та сльози п'яних кобзарів -
Всією тучністю просторів
Повія ханів і царів.
(«Діва-Образа»).

Ні, цього чути не хотіли, тому що потрібен був лише привід. І він знайшовся.

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ І ПОРЯДНІСТЬ? НІ - НЕ ТРЕБА!

Тоді ж, у 2007 році, директором БУЛ призначили Наталію Шаріну. Вона не була з середовища української діаспори і, скажу чесно, діаспора спочатку прийняла її, скажімо так, неоднозначно.

Але проблема в тому, що Наталія Григорівна була, по-перше, професіоналом, а, по-друге, порядною людиною. І ці дві якості, та ще й разом - для сьогоднішньої Росії мало прийнятні. Тим більше на керівній посаді.

Однак для проведення правильної ідеологічної лінії їй були нав'язані люди непрофесійні та непорядні - Богдан Безпалько та Сергій Сокуров (другий вважає себе великим публіцистом і істориком, тому «твори на малоросійську тему» підписує «Сергій Сокуров-Величко» - шоб було красіво).

Пихаті амбітні непрофесіонали, які не вміли працювати, та й не хотіли, через три роки були видворені. Причому з некрасивими подробицями, особливо щодо Безпалька - той ще тип!

У відповідь пішли доноси на Шаріну. І першу кримінальну справу проти неї за ч. 1 ст. 282 КК РФ («Збудження ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності») було заведено ще тоді - у 2010-му. Закрили ж її тільки у 2013-му.

До того часу Богдан Безпалько зробив непогану кар'єру (не секрет, що у Росії останніми роками діє переважно принцип негативної селекції). В умовах розгрому Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії» Безпалька роздули у велику фігуру. Ну, приблизно, як це роблять хлопці-хулігани з жабою через соломинку. Саме Безпалька поставили на чолі «оновленої», тобто фейкової ФНКА «Українці Росії», а також ввели до складу Ради при президентові РФ з міжнаціональних відносин.

І стара справа знадобилася вже за два роки. 28 жовтня 2015 року з подачі муніципального політика «справедливороса» Дмитра Захарова (відомого також погромними акціями у Сахаровському центрі та Національному культурному центрі України в Москві) знову прийшли з обшуком до БУЛ. І цього разу - часи вже інші - Наталія Шаріна була відправлена під домашній арешт. Статтю їй підібрали ту саму, але з одним уточненням - п.«б» ч. 2 ст. 282 КК РФ («Збудження ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності, вчинене особою з використанням свого службового становища»). Для загального розуміння - українським читачам: ви вже вибачте за ці юридичні тонкощі, номери статей, пункти та підпункти. Але, розумієте, зараз у Росії, як у старі часи, - ті, хто живуть там і мають нахабство мати свою думку, незалежне судження, номери статей, які можуть їм загрожувати, напам'ять знають. Отож, 282-а - сьогодні одна з найбільш модних і популярних.

А великий літератор Сокуров, до речі, відзначився як вишуканий стилізатор, правда на ниві доносів.

Оскільки звинувачення у «розпалюванні» відносно директора бібліотеки виглядало не дуже переконливо (навіть в умовах російського кривосуддя), Наталії Григорівні швиденько підібрали ще "статеечку" - за ч. 4 ст. 160 КК РФ («Розтрата»).

Але і тут, видно, у гонителів Бібліотеки косяк з обломом трапилися. І тоді для підпертя всіх цих нікчемних звинувачень проти Шаріної ще попрацювали. Новий директор БУЛ від імені Бібліотеки подала позов на 2,4 млн рублів до відстороненого (між іншим, чисто юридично, тимчасово - поки триває слідство) директора Наталії Шаріної.

ЛІТНАВЧАННЯ ДЛЯ КОРИФЕЇВ РОСІЙСЬКОГО ПЕН-ЦЕНТРУ

Заяву, представлену нижче (по суті - відкритий лист) співробітники Бібліотеки написали саме з цього приводу. Але вони вийшли далеко за межі зазначеного падлючного приводу, а гарно, чітко розклали по поличках ситуацію з Бібліотекою української літератури, з приводу якої так болить серце у всіх нас, колишніх і справжніх українців-діаспорян Москви, Росії.

Скажу чесно, я читав цей текст з гордістю за цих людей. Тому що написана вона людьми, у яких є почуття власної гідності, справжнє глибинне, а не показне, як хрестик навипуск. Вона написана професіоналами, які пишаються своєю професією та щиро не розуміють, як можна над нею знущатися.

Тому що банальні, затерті слова «бібліотека - храм мудрості», «бібліотека - храм знань» - це ж правда! Це ж справді храм для всіх, у кого є щось в голові, на душі і в серці.

Думаю, моральне падіння Російського ПЕН-Центру та частини його корифеїв, за якими соромно і боляче спостерігати, почалося саме з того, що вони побоялися підтримати гнану та погромлену українську Бібліотеку - єдину, нагадаю, в Росії. Підтримати по-справжньому, а не з боязкими, підлими застереженнями. Ось їм, цим скинутим з морального п'єдесталу літературним корифеям, почитати б цей лист, який зараз ви прочитаєте...

Але не можна не сказати і про те, що є все-таки тривога за «підписантів». Вже дуже не люблять авторитарні країни, поліцейські режими тих, у кого ночувала совість, у кого є гордість.

І все ж з вірою на краще - нехай обходять біди цих людей.

Олег Кудрін, Москва-Рига.

* * *

Заява співробітників ДБУ м. Москви - «Бібліотеки української літератури»

Ми здивувалися, дізнавшись з новин про позов від імені Бібліотеки української літератури в Москві до Шаріної Наталії Григорівні про відшкодування "шкоди", а також самою спробою позивача представити бібліотеку у зв'язку з цим "потерпілою".

Бібліотека - це її фонди, співробітники, Громадська рада та читачі, а не тимчасові дилетанти, призначені "керувати" унікальною та специфічною установою культури для того, щоб остаточно її знищити, які не мають ніякого відношення до бібліотеки, яку створювали та зберігали, розвивали, в якій працювали впродовж довгих років професіонали бібліотечної справи та фахівці з української культури.

За рік управління бібліотекою нинішній тимчасово призначений директор Відінєєва Наталія Андріївна, на жаль, не зробила жодного кроку по розвитку та збереженню бібліотеки, що покликана, згідно з Розпорядженням Уряду Москви «Про зміну відомчої підпорядкованості Державної бюджетної установи культури міста Москви «Бібліотека української літератури» від 27 жовтня 2015 р., здійснювати «бібліотечно-інформаційне обслуговування населення міста Москви документами та літературою українською мовою», не заслужила поваги у співробітників бібліотеки з причини свого непрофесіоналізму, далекого від елементарних етичних норм поведінки, несумісних зі статусом керівника установи культури.

Ми рішуче протестуємо проти того, щоб від імені бібліотеки робилися заяви особами, які не мають і найменшого відношення до бібліотечної справи. На наш погляд, претензії, що пред'являються позивачем до Шаріної Наталії Григорівни, цинічні та аморальні, вони ганьблять і бібліотеку, і місто, і країну. Вважаємо, що подібні заяви та претензії, які з 2016 року звучать від імені бібліотеки, не мають жодного відношення ні до її читачів, ні до співробітників.

Парадоксальною виглядає ситуація, коли позов за розтрату за прийом на роботу юристів в штат бібліотеки на півставки, яких представляли всьому колективу БУЛ, пред'являє юрист, прийнятий в штат бібліотеки на півставки, якого не бачив і з яким не знайомий жоден із співробітників бібліотеки, у якого немає робочого місця в її стінах, і невідомо за що саме він отримує зарплату. І це при тому, що з бібліотеки наприкінці 2015 р. були звільнені дійсно потрібні їй фахівці - доктор і кандидат філології, які на високому науковому рівні забезпечували роботу відділу історії української книги, системний адміністратор, організатор концертних програм...

Так, протягом низки років Бібліотека української літератури була змушена захищатися будь-якими законними способами від провокацій і наклепницьких звинувачень, з якими виступали відомі громадські активісти, від неправомірних дій співробітників правоохоронних органів і двох невдах - горе-бібліотекарів, які ще під час роботи в нашому закладі хизувалися своїми «зв'язками». І оплату роботи юристів та адвокатів, санкціоновану на належному рівні і Управлінням культури ЦАО, Департаментом культури та мерією Москви, можна розглядати як розтрату тільки з позиції упередженого ставлення до Шаріної Н.Г., вимушеної відстоювати законні інтереси керованої нею державної установи і власну гідність як керівника і громадянина в умовах правової протидії незаконним спробам недоброзичливців всіляко дискредитувати бібліотеку та її директора (в хід йшли і організація бійки, і провокації, і залякування співробітників бібліотеки, і підкидання книг у фонди, зрештою, і крадіжка книг зловмисниками, знищення документів...). Для всіх нас, свідків пережитих стресів, морального тиску і, можна сказати, наруги над бібліотекою та її директором, абсолютно очевидною є необхідність надання юридичної допомоги БУЛ з боку її засновника, і ми вдячні органам влади за те, що така допомога була надана.

У зв'язку з цим важко зрозуміти, чим керувалася позивач (в особі Відінєєвої Н.А.), висуваючи абсолютно невідомій їй Шаріній Н.Г. претензії у розтраті. Про справжні причини можна лише здогадуватися, помітивши, що даний позов з'явився саме тоді, коли всі свідки обвинувачення дають показання на користь тимчасово відстороненого директора бібліотеки української літератури за всіма звинуваченнями - як в екстремізмі, так і у розтраті. Під час судового слідства вже відкрилися підозрілі обставини вибору понятих при обшуці в бібліотеці, а також деякі особливості їхньої поведінки під час обшуку.

Також не можна не бачити і того, що одночасно з підготовкою та пред'явленням цього позову нове керівництво робить все можливе для того, щоб остаточно паралізувати діяльність Бібліотеки української літератури в Москві. Так, наказом директора Відінєєвої Н.А. припинено обслуговування читачів на абонементі: їм заборонено отримувати книги для читання вдома. Москвичам знущально пропонується обслуговуватися «в режимі читального залу», і це при тому, що туди ось вже другий рік не надходить ніяка літературно-художня періодика, припинена закупівля в бібліотечний фонд нових книжкових видань, фактично встановлено «паспортний режим» пропуску читачів до бібліотеки (і це при тому, що майже всіх їх бібліотекарі знають в обличчя)...

Результатом усіх цих заходів є фактичне відсторонення більшості читачів від бібліотеки, адже послугами читального залу, який працює тільки до 19.00, зі зрозумілих причин не встигають належною мірою користуватися ні учні, ні ті, хто працює. І разом із неділею навіть субота оголошена в бібліотеці вихідним днем, хоча в інших публічних бібліотеках Москви, як відомо, читальні відкриті зазвичай до 21 години, а то і пізніше, працюючи і у вихідні дні. Через відсутність системного адміністратора з перебоями працює бібліотечний сайт, до якого звертаються віддалені користувачі інформаційних послуг нашої бібліотеки, виведений з ладу електронний каталог.

Як кажуть, святе місце порожнім не буває, і ось вже бібліотеку почали відвідувати у послужливому супроводі її нового директора якісь ділові люди, які претендують на її приміщення, до того ж оглядини можливих новосельців ведуться з точки зору аж ніяк не бібліотечних інтересів.

Бібліотекарі та читачі не без підстав вбачають у цих та інших тривожних для нас фактах свідоцтва цілеспрямованого, послідовно, крок за кроком підриву діяльності державної установи, якою все ще є єдина на всю величезну нашу країну Бібліотека української літератури в Москві, відроджена багаторічними зусиллями сотень і тисяч людей, зацікавлених у розвитку багатонаціональної культури Росії, у збереженні духовних зв'язків між народами України та Російської Федерації, чому щиро прагнула сприяти Бібліотекар з великої літери, бібліотекар за покликанням Наталія Григорівна Шаріна.

Бібліотека чекає на свого зберігача.

Всупереч «своєму» ж позову.

Співробітники Бібліотеки української літератури:

Крикуненко В. Г., завідувач відділу українознавства, культурно-просвітницьких програм, ветеран праці
Мунтян Т. Г., завідуюча відділом комплектування бібліотечного фонду
Мурашов С. Л., бібліотекар відділу обробки літератури
Расаденкова О. В., завідуюча відділом зберігання та видачі бібліотечного фонду, ветеран праці

Москва.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>