Письменник Олег Ущенко у книзі «За тиждень - Великдень!» ділиться давніми рецептами паски з Опілля
Про це кореспондентові Укрінформу розповів автор книги «За тиждень - Великдень!», режисер, письменник та волонтер Олег Ущенко.
«Ця книга про Великдень, якого більше немає. Вона про те, що бачили і запамʼятали дитячі очі. Зараз святкування відбуваються по-іншому. Коли вийшло різдвяне видання (книга «Їде, їде Бог на санях» - ред.), ми зробили висновок, що потрібно "виколупувати" з-під асфальту минуле, аби воно не загубилося у бетонних преріях сучасности. Ці спогади для історії, аби не забути, як нам жилося у ті непевні совкові часи… У книзі навіть є один рецепт паски і один бабки», - розповідає Ущенко.
За його словами, градація паски до солодкої випічки почалася із 70-х років.
«Традиційно, паска - це великий круглий ритуальний хліб, а бабка - та сама паска, але солодка, з родзинками та іншими додатками. На Опіллі на посвяту у кошику несли паску, не солодку випічку. І такою вона була не лише на Опіллі, а всюди в Україні. Бо тоді було всюди проблемно із білим борошном. А цукор вважався розкішшю. Ми застали вже солодку паску, яку випікали з великої кількості жовтків. Пам’ятаю, якось моїй мамі запропонували швидкий рецепт паски, то він починався з того, що "потрібно 50 жовтків…"», - пригадує письменник.
За його словами, на Опіллі до Великодня починали готуватися відразу після закінчення Різдва. У часи дефіцитів, люди заздалегідь намагалися закупити продукти для святкового столу. Тоді світ ділився на радянські свята і релігійні.
«Радянські були фіктивні і формальні. Їх використовували для прання та копання городів, а до релігійних, справді, готувалися», - додав Ущенко.
Як пригадує письменник, вже за місяць до Великодня починали пекти дрібну випічку, яку зберігали у полотняних мішечках. Потім пекли коржі, сирники, маківники та роляди. У кожній хаті було не менше десяти видів усіляких пляцків та перекладенців. Паску починали пекти у Великодній четвер, або ж п’ятницю, бо вона мала бути свіжою.
«На Опіллі паска мала пектися, як казала моя бабця, при чистій хаті і помитих дітях. Дівчат перед тим купали у запашних травах, і це був свій ритуал. Перед паскою неодмінно молилися, ще як ставили закваску на тісто. Випікали пасок дуже багато, нормою вважали не менше 10-15», - говорить Ущенко.
До кошика, пригадує письменник, ще вкладали крашанки. Писанки були присутні по всій Україні, але масової популярности набули на Бойківщині, Гуцульщині та Лемківщині.
«На Опіллі використовували цибулеве лушпиння. Бабця перемотувала кожне яйце марлею і щільно зав’язувала ниткою. Десь на яйці був один шар марлі, десь - два і три. Відповідно і відтінки на яйці, після варіння у лушпинні, теж були різні. Крашанки здавалися мармуровими і виглядали тоді дуже ефектно», - запевняє Ущенко.
Письменник зізнається, що тепер пече паску не солодку, але з десятком жовтків та з родзинками. Каже, все варто робити за настроєм. У ці дні головне осмислити зміст Великодня, бо «у ньому дуже потужний код».
«Для мене Великдень - це ознака пробудження світу і того, що світ ніколи не закінчиться. Навіть після нас люди будуть сходитися, святкувати і вигадувати свої рецепти», - посміхається Ущенко.
Як повідомляв Укрінформ, документальний фільм режисера Олега Ущенка «Війна тітки Світлани», знятий в Івано-Франківську, збирає на дрони в українських храмах у США, ПАР та Канаді.
Фото Укрінформу можна купити тут
