Історія, традиції і сучасність звучать кілька десятків років у концертних  програмах акапельної формації «Піккардійська Терція». Її вирізняють відчуття стилю та ритму, а також поєднання вокальних та вербальних півтонів.

Чоловічий колектив виконує загалом понад 400 пісень найрізноманітніших музичних стилів: поп, рок, класика, фольк, джаз, кантрі, духовна музика, рок-н-рол, блюз. Часто народні тексти звучать із новою музикою.

Як змінилася діяльність колективу з 2022 року? Про це Укрінформ розпитав художнього керівника гурту Володимира Якимця.

ДОНАТИ НА ПОТРЕБИ АРМІЇ: СПОЧАТКУ ПРОДАЛИ  ФУТБОЛКУ ЗОЛОТОГО СКЛАДУ «МЕТАЛІСТА»

– Пане Володимире, як змінилася діяльність формації «Піккардійська Терція» після 24 лютого 2022 року?  Скільки відтоді було доброчинних концертів, чи долучаєтеся до волонтерських проєктів?

– Діяльність змінилася не тільки в нас, вона змінилася в принципі, мені видається, у всіх відповідальних творчих людей в Україні. І це не дивно. Бо відповідальними всі мають бути разом. Інакше не подолаємо цієї великої московської гідри.

У нас відтоді всі концерти благочинні. Так само й різдвяний тур, який проходитиме в січні: з кожного концерту будуть збори на потреби ЗСУ.

Після зрозумілої перерви перший концерт у 2022 році відбувся  у Львові  9 червня, в укритті на !FESTrepublic, це було колишнє бомбосховище. На той час ще не було чітко  напрацьовано механізму передавання коштів, ще мали небагато контактів.

Тоді ми виставили на аукціон із власного творчого музею формації футболку, яку нам колись подарував у Харкові відомий український футбольний тренер Мирон Маркевич, він тоді тренував «Металіст Харків». Це була футболка золотого складу «Металісту» з  усіма автографами. Вона на аукціоні  пішла, як не дивно, за 28 тисяч гривень.

На той момент нам здавалося, що  це  величезні гроші –  як для першого разу і за єдиний лот.

– Скільки було доброчинних концертів? Куди спрямовуєте зібрані кошти?

– Повторюся, у нас кожен концерт благочинний. Маємо великий  досвід співпраці з організацією, яка називається «Пташки перемоги». З ними провели вже понад десять концертів. Там на аукціони виставляють багато лотів і з нашою участю збирають мільйони гривень для ЗСУ. 

Головне, що і я, і хлопці бачимо конкретний результат. Кожен наступний концерт починається з того, що ми перебуваємо біля викладених коробок із допомогою. Щоразу,  зазвичай, це придбані безпілотники та інші потрібні захисникам речі. Єдине, що можна показувати на загальний огляд,  –  це Мавіки, найменші дрони. Інші –  це вже зовсім інакша парафія,  вони відразу прямують на фронт.

За цей час були доставлені три автомобілі  швидкої допомоги з Італії. Їх переобладнали для максимально зручного вивезення поранених з лінії фронту.

– Що стало головним внутрішнім імпульсом та мотивацією для доброчинної діяльності? Хоча «Піккардійська Терція» із часу заснування в 1992 році – виразно проукраїнська формація. 

–  Як я можу пояснити, що я українець, що мене виховала  українська традиція?  Мене виховали в любові до рідної землі, до рідного народу. Інакше не могло бути. «Піккардійська Терція» від самого початку була україномовною групою. Ми виконували пісні іншими мовами, але ніколи не збиралася переходити на російську. І не збиралися перекреслювати своїх принципів заради заробляння якихось легких грошей.

– Чи можете назвати,  кому саме допомагаєте в Силах оборони?

–  Щоразу наш внесок потрапляє на потреби різних бригад та фондів. І я вважаю, що це є правильно. Тому що, звичайно, можна працювати винятково з кимось одним, але допомагати треба всім.

– Чи їздите з концертами за кордон? До 2022 року виступали в Польщі, Німеччині, Іспанії, Італії, Франції, Канаді та США, в Сингапурі, Бельгії та Швейцарії.

– Ні, ми вже три роки поспіль не їздимо за кордон. Це не є тільки нашим рішенням. Дуже обмеженим випуск творчих колективів за межі України став після скандалу 2023 року.

Ми готові гастролювати будь-де, поготів, якщо це вплине на збільшення зборів на нашу допомогу для Збройних Сил України.

ЯК РОСІЯНИ ВКРАЛИ КОЛЯДКУ «ПРЕЧИСТАЯ ДІВА»

– У репертуарі формації є пісні понад десятьма мовами. Раніше виконували один твір Чайковського російською мовою, який потім був перекладений на польську мову. Чи достатньо люди у Львові й інших містах  дистанціюються від культури країни-агресора?

– Я абсолютно щиро підтримую гасло, що називається «Російське вбиває». Можливо, воно згодом перестане вбивати, але сильно сумніваюся.

«Неаполітанська пісня» російського композитора у нас була у фактично першому сольному концерті «Піккардійської Терції»  в 1994 році у Львівському органному залі. У нас тоді ще не було власного матеріалу в отакій кількості, щоб півтори години провести на сцені. 

Уже за три роки з’явилася можливість її перекласти.  Ми тоді були на гастролях у Польщі.

 Далі пісень російською мовою у нашому репертуарі не було й не буде. Мені видається, що це абсолютно логічно,  свідомо, відповідально  –  так має бути у всіх артистів.

– Знаю, що росіяни вкрали вашу колядку?

– На народні слова у мене є колядки «Ой, Ладо, Ладо» та «Пречистая Діва». Друга сподобалася представникам Московського патріархату в Росії настільки, що вони її виконували і в Пітері, і в Москві, і в інших російських містах, у церквах. І вказували, що це  «русская народная колядка». Я знайшов відео на ютубі, можу довести факти.

– Хто має активізувати зникнення маркерів російської культури в публічному просторі в Україні? Це не актуальне питання для Львова, але продовжує збурювати навіть Київ та інші населені пункти.

– Цим точно не маю займатися я, Володимир Якимець, ні Андрій Капраль. Ми своїм прикладом показали, як потрібно ставитися до культури країни-агресора.

Ми все життя говорили українською. Повністю відмовилися від російської мови. У когось таке  усвідомлення може приходити трохи пізніше. Напевно, вже час прозріти всім. Бо живемо у період, коли ворог щодня вбиває українців.

– Як ставитеся до того, що музика, як і вся культура, є певною зброєю в інформаційному просторі? 

– Коли згадую наш шлях, від років становлення, то повірте мені: ми не стільки хотіли воювати своєю творчістю, скільки хотіли, найперше, відновити, популяризувати твори. Ми хотіли показати, що ми творчі люди, що можемо привнести в культуру щось цінне. Дасть Бог, онуки, правнуки, надіюся, це оцінять.

Проте нині, коли йдуть військові дії, музика, як і будь-яка сфера нашого життя, мусить стати частиною оборони нашої ідентичності. Недарма від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну найпершою піснею, яку ми записали, була «Йде українське військо». Це певний переспів «Йде січове військо» ще старих часів, стрілецька,  Михайла Гайворонського.

– Ще перед 2014 роком «Піккардійська Терція» виступала в містах на сході України. І там вам розповідала місцева мешканка про багато російських безкоштовних концертів, які були організовані, щоб люди не думали. Чи всюди відчуваєте запит на українські пісні, які мають сенси?

– Ця історія трапилася в Луганську у 2013 році. Жінка говорила, що в неї таке враження, що до них привозять виконавців, під чию музику «можеш на шару»  тільки поскакати. Проте вона прийшла  саме до нас на концерт, її душа вимагала зовсім інакшої музики.

Є клубна музика, дискотечна, класична, оперна, є співана поезія. Є музика, яка зроблена під формат. Інша справа, що до українських виконавців у нас тривалий час нав’язувалася меншовартість.  Хоча «Танок на майдані Конго», ті самі «Океан Ельзи», «Скай» збирали повні зали і в Донецьку, і в Луганську, і в Маріуполі. Та й ми збирали там повні зали.

Інша річ, що українських виконавців давили з тієї сторони закиданням грошей та маскультури. За російськими артистами стояла фінансова стіна. Навіть «Океану Ельзи»,  який стадіони збирає, і в Москві збирав, то, повірте мені, було дуже важко тягатися з тією фінансовою машиною, яка поширювала всюди свої наративи, культуру і смаки.

ПОКИ МИ РАЗОМ – МИ НА ШЛЯХУ ДО ПЕРЕМОГИ

– У репертуарі формації зараз близько 400 пісень. Як вибудовуєте репертуар кожного концерту? Яким пісням віддаєте перевагу  у нинішній період?

– Кожен сольний концерт ми зазвичай намагаємося сформувати із зовсім різного матеріалу. Це абсолютно доцільно, оскільки у нас від самого початку було таке правило доброго тону, що в кожному альбомі, мінімум є по дві народні пісні.

– Альбомів 15?

– У репертуарі їх більше. Ми видали компакт-диск, який називається «Антологія 2. Фольклор». І далеко не все туди увійшло, тому що ми й далі працюємо над фольклором і далі співаємо на концертах.

Можливо, коли призупиняться активні бойові дії, ми нарешті матимемо більше часу сісти у студії і вже тоді покажемо, що й інші народні пісні теж виконуються.

– Що співатимете в нинішньому турі?

– Ті концерти, з якими поїдемо в січні на гастролі, складатимуться наполовину з різдвяної програми. Інші – ті пісні, які ми постійно виконуємо на наших концертах, які полюбилися слухачам.

Я невимовно радий від того, що впродовж 35 років діяльності колективу люди разом з нами співають багато пісень. Жоден концерт не може обійтися без «Старенького трамвая» і «Саду ангельських пісень».

Не забуваємо і про колядки. Нещодавно  презентували нову авторську  – «Зірка на небі сходить» Андрія Капраля.

Ми намагаємося популяризувати народні твори й водночас вносити свою частку в подальший розвиток народної пісні, зокрема різдвяної.

– Які міста відвідаєте? Чи пов’язаний вибір Кам’янця-Подільського з тим, що звідти відправлявся за кордон хор Олександра Кошиця?

- У Кам’янць-Подільський ми завітаємо вшосте чи всьоме. Тому не треба чекати якогось прихованого контексту. Звичайно, все можна в гарну обгортку вдягнути, проте ми їдемо, бо люди на нас там чекають. Відгуки були постійно дуже добрі.

 Ми не могли оминути ні Кам’янця-Подільського, ні Тернополя, ні Хмельницького, ні інших міст. На жаль, у цьому турі не буде багато тих міст, які так само нас дуже люблять. Проте  ми розуміємо, що у воєнний період постає питання безпеки людей. 

– Наскільки зараз вдається триматися «Піккардійській Терції»?

– Звичайно, зараз концертів стало набагато менше, і фінансова ситуація не є  найлегшою. Ба більше, ми ніколи не були державним колективом, держава нам жодної копійки ніколи не платила. Ми не одні такі, зараз вся Україна так живе. 

Багато людей не можуть собі дозволити купити навіть квитків на наші концерти, хоча в нас абсолютно демократична цінова політика. Єдине, що я можу сказати: поки ми разом, поки ми тримаємося, ми все одно на шляху до перемоги.

– На початку розмови ви згадали про музей «Піккардійської Терції». Розкажіть детальніше.

– У нас є репетиційне приміщення, де ми зберігаємо всі подарунки від наших прихильників. Кожен подарунок є цінним, тому що він від щирої душі. Там багато різних речей: починаючи, умовно, від підставок  під горнятка кави, закінчуючи великою Різдвяною звіздою, яка в нас стоїть вже майже  20 років.

– Чи можете виокремити якийсь із виступів формації чи пісню?

–  Щойно ти скажеш, що в тебе є якась найулюбленіша пісня твого репертуару, все – тобі далі  нема чого тут творити. Бо вважаєш, що найкращу вже виконуєш. Так само нема кращої чи гіршої публіки. Є артисти, які виходять на сцену. І тільки від них залежить, підуть за ним люди чи ні.

– А різдвяна мрія у вас є?

– Мрія на цей момент у всіх є одна – це перемога. А там подивимося.

Валентина Самченко, м. Київ

Фото надала формація «Піккардійська Терція