Повнометражний документальний фільм «Стрічка часу» української режисерки Катерини Горностай уперше був представлений на Берлінському міжнародному кінофестивалі в лютому цього року. Ця світова прем’єра української стрічки про реалії українських шкільних учителів та їхніх учнів під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну викликала неабиякий інтерес у глядачів і критики.

Про те, як складається доля документального повнометражного фільму 2025 року «Стрічка часу», Укрінформ поговорив з його продюсеркою Наталією Лібет.

ПРЕМ’ЄРА В БЕРЛІНІ СТАЛА ПОЧАТКОМ ФЕСТИВАЛЬНОГО ТУРУ СВІТОМ

- «Стрічка часу» представлена на 59-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах (Чехія). Це продовження її фестивальної історії після світової прем’єри у конкурсі Berlinale?

- Так, це у нас продовжується фестивальна історія. У нас дуже класні міжнародні агенти з продажу фільму, і вони працюють з фестивалями, щоб наш фільм подорожував світом, реально світом, не тільки в Європі, а й усюди. 

Ми вже були на багатьох фестивалях: у Салоніках (Греція), в Лісабоні (Португалія) на фестивалі документальних фільмів, в Іспанії, ще декілька разів у Німеччині, зокрема у Франкфурті та Вісбадені; наш фільм уже люблять в Австрії в місті Інсбрук. Були у США: американська прем'єра відбулась на кінофестивалі New Directors / New Films  у Нью-Йорку в квітні, потім ми були на західному узбережжі, в Сан-Франциско.

У нас є підтвердження ще по низці фестивалів, але про них говорити поки не будемо.

Через ці фестивалі агенти також домовляються на територіальні продажі для показу в кінотеатрах.

Наприклад, ми виходимо в прокат у Франції у вересні цього року. Ми будемо показувати «Стрічку» як звичайний документальний фільм у кінотеатрах, а ще ми будемо йти по програмі, яка називається у перекладі з французької «Кіно для шкіл». Ця програма дає можливість учителям разом зі своїм класом прийти у кінотеатр і подивитися фільм з подальшим обговоренням. Ми дуже раді, що наші дистриб'ютори подалися на цю програму, що наш фільм про школи, про дітей подивляться класні керівники зі своїми учнями.

- Тобто це тільки на Францію розраховано?

- Так, тільки на Францію. Але дуже схожа програма є і в Німеччині. Але в Німеччині ще немає дистриб'ютора для нашого фільму, то ми шукаємо його. Для нас дуже важливо, щоби більше німецької аудиторії подивилося фільм. Тим більше, що кінофестиваль Berlinale – це «домівка» для нашого фільму.

- Окрім Німеччині й Франції, є плани показів по інших країнах?

- Домовляємося з американським дистриб'ютором. Це для нас також дуже важливий момент.

ЦІЛЬ – ЯКОМОГА БІЛЬШЕ ГЛЯДАЧІВ В УКРАЇНІ ТА ПО СВІТУ

- Участь у фестивалях дозволяє показувати фільм в Україні?

- Так, це не заважає. Ми шукаємо можливість показати фільм. Для нас ціллю є, щоб його подивились якомога більше глядачів в Україні та по всьому світу.

Ми робили декілька безкоштовних показів у Будинку кіно в Києві, ми робили покази у Львові на Форумі вчителів. Ми плануємо зробити також спеціальні покази Україною за участі режисерки Катерини Горностай. Наш фільм – це спостереження за дітьми, за школами; він медитативний, у нього є своя красива динаміка розповіді. 

А от наш документальний повнометражний фільм «Куба і Аляска» режисера Єгора Трояновського виходить у прокат 14 серпня. Це історія двох жінок на фронті, двох комбат-медикинь, історія їх дружби, життя поза фронтом, їх життя на фронті. Героїні дуже сильні, харизматичні, і в них цікава історія дружби. Через це фільм такий драйвовий, динамічний, глядацький, хоча і документальний. Я кажу людям: «Ви дивилися Marvel? Ну, оце як Marvel, тільки документальний». Зараз почалася дистрибуція цієї стрічки в Бельгії, бо у нас один з ко-продюсерів – бельгійська сторона. Ми презентували фільм на бельгійському міжнародному кінофестивалі в Брюсселі, а потім він поїхав по інших містах, зокрема, в Антверпен, Гент та інші. І там справжній ажіотаж, додають зали.

- У Карлових Варах ви берете участь у секції Horizons (Горизонти), це програма спеціальних показів.

- Це офігенна секція цього фестивалю, я її обожнюю. В ній зібрані найкращі фільми фестивалів, починаючи з Венеції минулого року, Канн і Berlinale цього року. 

Отже, у цій програмі ми беремо участь, і це дуже велика пошана фільму, це дуже велика гордість для нас. До того ж, це перший показ нашого фільму на території Східної й Центральної Європи.

ВИРОБНИЦТВО ФІЛЬМІВ В УКРАЇНІ ВИГІДНЕ ДЕРЖАВІ

- Питання нетворче, про гроші. Зрозуміло, що наразі, коли держава борониться від агресора, пріоритети дещо інші. Але як нам усе ж не втратити кіноіндустрію в умовах жорсткого дефіциту фінансування?

-  Я можу говорити про себе, про нас, що ми робимо як 2Brave Productions. Оля Брегман була ініціатором з української сторони програми Generation Arte, яка профінансувала 12 документальних фільмів і продовжує фінансувати, бо ще не всі фільми з цієї програми мали світові прем’єри. Це дуже крутий крок. Паралельно у 2023 році почалася ініціатива CNC, це національний французький фонд, який зібрав навколо себе близько дюжини країн, і національні фонди цих країн додають у загальний фонд, який називається European Solidarity Fund for Ukrainian Films. Почали вони з фінансування розвитку та постпродакшену проєктів, а зараз уже виділяють гроші й на виробництво.

Ми знімаємо зараз документальне кіно, і ми намагаємося використовувати саме міжнародні фонди, щоби євро чи долари, чи будь-яка інша валюта заходила на територію України. По-перше, це добре для самої держави, по-друге, ми платимо колегам, з чого вони – та й ми – платимо податки державі.

У грудні минулого року був підписаний документ про розширення програми євроінтеграції Creative Europe MEDIA з Україною, але цей документ досі не ратифікований Верховною Радою України. Я не розумію, чому, адже йдеться про європейське фінансування, через яке в економіку України вливаються гроші зі створення творчих проєктів не тільки в аудіовізуальній сфері, там ще, наприклад, передбачається фінансування на культуру в регіонах.

Звісно, ми також працюємо з іноземними фондами, з приватними інвесторами.

Я думаю, що ми всі маємо працювати на перемогу України, на процвітання України, на створення якомога потужніших умов, економічних у тому числі, для громадян України і для іноземних інвесторів, для людей, для яких розвиток України є важливим. І я впевнена, що наш класичний демократичний трикутник – держава, бізнес та суспільство – має ці єдині цілі, тож ми досягнемо цього життєвого для нас результату.

Ольга Танасійчук, Карлові Вари

Фото автора