Жінки люблять, зберігають і творять красу. Це про Оленку Браво, Наталку Стурджіл та Світлану Задоровську, які два роки тому започаткували проєкт про традиції та самобутній колорит української культурної спадщини «Батьківська Хата. Homestead». Нещодавно його показували в Києві у Національному музеї Тараса Шевченка.

Щоправда, через ракетні обстріли української столиці відкриття американсько-українського виставкового проєкту доводилося переносити тричі. А доповнили у воєнний період експозицію, яка отримала спільну назву «Перехрестя поколінь», написаними на ящиках з-під патронів іконами Володимира Кравчука та художніми панно з писанками Марини Сацури – роботами митців, які нині зі зброєю в руках боронять нашу землю.

Укрінформ спілкується з діаспорянкою, волонтеркою, авторкою проєкту «Батьківська Хата. Homestead», фотографкою Оленкою Браво, яка з іншими активістами в США привертає увагу до української культури, а упродовж останніх дев’яти місяців – і до повномасштабної війни росії в Україні.

ПОКАЗ АВТЕНТИЧНОГО ВБРАННЯ З НАЙБІЛЬШ ПОСТРАЖДАЛИХ РЕГІОНІВ: БУЧІ, БОРОДЯНКИ, ЧЕРНІГОВА, ХАРКОВА, СУМ… 

- Оленко, у США, де мешкаєте, ви дуже активно задіяні у доброчинних заходах та акціях з метою привернення уваги до повномасштабної російсько-української війни, є організаторкою таких подій. Де вони відбувалися?

- У штаті Джорджія нещодавно відбувся доброчинний захід, де наша співорганізаторка Наталка Стурджіл показала свою колекцію автентичного вбрання з найбільш постраждалих від російського вторгнення регіонів: Бучі, Бородянки, Чернігова, Харкова, Сум… На аукціон були виставлені фото проєкту, гроші з продажу пішли на допомогу в Україну.

У Сан-Антоніо, штат Техас, за підтримки мерії ми мали можливість демонструвати проєкт понад 4 місяці – це просто неймовірно довгий відрізок часу! Про це писали у місцевих ЗМІ, знімало сюжети американське телебачення.

Показували вже декілька разів нашу роботу в столиці Техасу – Остіні.

- «Батьківська Хата. Homestead» вшановувала 90-і роковини від початку наймасовішого - другого з трьох Голодоморів, зорганізованих совєцько-московською владою в Україні.

- Крайніми вихідними листопада остінська громада, неприбуткова організація Liberty Ukraine, Тоня Левчук та Катерина Войнова, які назбирали вже велику допомогу Україні, організували виставкову подію до роковин Голодомору. Вона відбулася за підтримки генерального консульства у Х'юстоні, безпосередньо генконсула пана Віталія Тарасюка. Представляли матеріали з київського Національного Музею Голодомору-геноциду, також був запрошений наш проєкт «Батьківська Хата. Homestead».

Ми вибрали епізоди з проєкту, на яких відзнято автентичне українське вбрання до 1932-1933 років. Для того щоб показати, як гарно і заможньо жили наші пращури. А поряд стояли фото - підтвердження жахів, коли у людей повідбирали останні крихти хліба. Такий собі контрастний шок-матеріал! Він допомагає краще зрозуміти не тільки американцям, але й діаспорі й українцям, що було втрачено.

- Які плани проєкту у США на найближчий час?

- Завдяки невпинній роботі Катерини Войнової та організації Liberty Ukraine маємо нагоду ще двічі скоро показати наш проєкт в Остіні: 10 грудня разом із концертом класичної музики та 17 грудня – під час льодового шоу, арена якого розрахована на 1700 осіб. А далі ми обіцяли подарувати зображення у наше генконсульство у Х'юстоні.

ФОТОЗЙОМКИ В УКРАЇНІ ТА США

- Як починався проєкт «Батьківська Хата» два роки тому? У чому його особливість?

- Головна місія проєкту – популяризація української культури у світі та серед самих українців, а мета – продемонструвати народні строї різних етнографічних регіонів України кінця XIX - початку ХХ століть саме разом з архітектурними формами та побутом відповідної території.

Раніше демонстрували або стародавній одяг, або окремо взяті хати. Це були своєрідні фоторепортажі, наприклад, у народному полтавському строї, але на тлі хати з іншого регіону. Безумовно, всі попередні напрацювання інших популяризаторів української спадщини мають велику інформаційну цінність. Але саме проєкт «Батьківська Хата. Homestead» вперше поєднав у собі регіональну відповідність одягу і будівель.

- Матеріалізоване досягнення проєкту – це, зокрема, красиві художні фото людей в українському одязі. Як їх радите розглядати?

- Кожен окремий опис проєкту «Батьківська Хата» ілюструє реалії культури та побуту окремого етнографічного регіону України кінця XIX – початку XX століття. На світлинах, зроблених поблизу Києва у Пирогові – на території Національного музею народної архітектури та побуту України та за його сприяння, можна чітко роздивитися деталі українського вбрання, взуття, натільних прикрас, ознайомитися з характерними рисами вишивки сорочок різних областей, а також з виглядом традиційних українських осель та предметів побуту того часу.

- Як відбувалися зйомки?

- Проєкт виявився надзвичайно складним для виконання з технічної точки зору. Національний музей народної архітектури та побуту України займає велику територію, що суттєво ускладнює пересування з важким устаткуванням від однієї хати-експонату до іншої. Погодні умови теж не завжди були сприятливими, не кажучи вже про примхи сонця, що опівдні, як відомо, дає жорсткіші тіні на обличчях моделей.

Зйомки тривали протягом багатьох місяців. Почалися у вересні 2020-го. У США були зйомки минулого жовтня.

В Україні – зі зрозумілих причин – останні зйомки були у 2021 році. Тоді, долаючи як спеку, так і хуртовини, ризикуючи пошкодити фотообладнання через дощ і вітер, часом проходячи до 25000 кроків за один знімальний день, толеруючи мокрі ноги і червоні носи, всі учасники задуму виявили неабияку наполегливість та витривалість під час роботи. І із завданням ми впоралися на всі сто відсотків.

Проєкт «Батьківська хата. Homestead» починався з невеликого задуму, а потім різко набрав обертів. Наразі налічує понад чотири десятки готових до оприлюднення фотосюжетів, кожен з яких має свою детальну історію, представлену п'ятьма-сімома високохудожніми світлинами.

- У Музеї Шевченка в Києві, коли показували виставковий проєкт «Перехрестя поколінь», мене після запитання про «Батьківську хату» відразу спрямували до фото, де моделями є ви і ваші діти. Хто взагалі залучений до проєкту?

- Основною рушійною силою проєкту разом зі мною є співорганізаторки Світлана Задоровська - головна фотографиня «Батьківської Хати» та Наталка Стурджіл – колекціонерка старовиного одягу. Також хочемо подякувати Ukrainian San Antonio та Ользі Шульженко.

Крок за кроком до проєкту долучилися інші профі: фотографка Олександра Першина, приватні колекціонери українського автентичного одягу Володимир Щибря, Мила Вишиванка та Олена Ґарсія. У нас були десятки моделей: представники діаспори, кияни, українці з інших населених пунктів. Вдячні й нашим кураторам – Лесі Воронюк, Валерію Лещинському та Роману Білявському.

Головне – ми заручилися підтримкою шанованих в Україні етнографів та істориків, які могли розпізнати і підтвердити предмети українського побуту, що вже давно вийшли з ужитку.

Скажімо, Володимир Щибря є кандидатом історичних наук, директором Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, асистентом кафедри фольклористики, етнологом, колекціонером народного одягу. Він має унікальну колекцію вбрання, якого неможливо побачити навіть у музеях.

ЗРОСТАННЯ ІНТЕРЕСУ ДО СПАДЩИНИ – З 2014 РОКУ

- Ви працюєте на дві країни (офлайн та онлайн), а в Україні за проєкт відповідає Світлана Задоровська...

- Так. Світлана Задоровська на початку повномасштабної війни евакуювалася до Львова, зробила там виставкову подію для переселенців, а потім повернулася до Києва. Вона займалася відкриттям експозиції у Національному музеї Тараса Шевченка. Під час відкриття я вітала гостей телемостом зі США, а Світлана відкривала подію, перечікуючи повітряні тривоги. До речі, рідний брат Світлани зараз служить на передовій.

Разом зі Світланою левову частку роботи для виставки «Перехрестя поколінь» зробила Олена Сухоцька. Вона вже в літах і здоров’я в неї вже не найкраще, але сила духу велика. Пані Сухоцька є членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України, цьогоріч доєдналася до Об’єднання українців Франції, яке має понад 70-літню історію. Волонтерить з 2014 року, збираючи гроші для ЗСУ по всьому світу. Наразі пані Олена представляє платформу єднання з Україною у Франції.

- Співорганізаторка «Батьківської хати» Наталка Стурджіл почала збирати українські строї після Революції гідності 2014 року.

- Майже відразу після подій 2014 року Наталці дуже захотілося мати щось, що буде індетифікувати її як українку. Вона – багатодітна мама і ніколи не відвідувала мистецьких студій, але вона всім серцем любить нашу українську культуру. Тому вирішила зібрати таку частинку історії України в своєму домі – колекцію, яку вона може показувати всьому світу.

Збірка налічує близько 400 вишиванок, строї з 20-ти областей України. І варто враховувати, що іноді речі сильно відрізнялися навіть у сусідніх селах і районах. Українська культура дуже розмаїта, її не можна отак сухо поділити за областями. В колекції Наталки Стурджіл величезна кількість сорочок з правобережної України, з яких особливе місце займають зразки з вирізуванням, а також ті, які вишиті конопляними нитками та пофарбовані натуральними фарбниками.

- Чи спростували ви якісь стереотипи про українців, наш одяг, втілюючи проєкт «Батьківська Хата»?

- Традиційно, часто чомусь думають, що наші прадідусі і прабабусі мали великі розміри, були пухкенькі. Але це не зовсім вірна інформація.

Речі, які ховали в скринях, майже всі святкові. Дуже часто саме весільне вбрання збереглося, бо буденний одяг зношували до дір. А виходили заміж раніше дуже в молодому віці, і, звичайно, це були дівочі, а не жіночі розміри.

Підібрати одяг на більш високих сучасників-моделей нам було тяжче. Тому на зйомках, бувало, трохи хитрували. Вдягали трошки замале вбрання, а наша чарівниця фотохудожниця Світлана Задоровська робила вдалі кадри, де це ставало непомітним.

ВАЖЛИВІСТЬ ПЕРЕМОГИ МАРІЇ КВІТКИ У ПІСЕННОМУ ТЕЛЕШОУ

- Ви у США дуже зраділи недавній перемозі у 12-му українському телевізійному конкурсі «Голос країни» (Voice of the Country) Марії Квітки. Чому?

- Марічка – талановита, гарна і важлива дівчина в культурі України, в етносвіті. Нарешті етнокультура, в тому числі і етнопісні, стають актуальними і модними.

Етнопроєкти, етномузика, народна лялька, писанка – це скарби, які тривалий час залишалися у розпорядженні вузького кола митців, науковців, інтелегенції. А хочеться, щоб наше рідне було популярним і цінним для 100% українців.

На превеликий жаль, багато українців не знали про ці багатства, тому що все це старанно знищували за часів радянської влади.

Три штучні голоди супроводжувалися нищівною атакою на українську ідентичність: культуру, релігію, мову. А саме на цьому будується нація. Українські сорочки, коралі, дукачі вимінювали на хліб або ж закопували, щоб радянські приблуди на змогли знищити ці речі.

Тож перемога Марічки Квітки у телевізійному пісенному шоу для нас – як показник нового, більш масштабного етапу усвідомлення людьми української ідентичності і відновлення спадщини.

- Марічка Квітка є у вашому фотопроєкті.

- Часто складалося, що моделі хотіли представляти у нашому проєкті саме той регіон, в якому вони народилися. Але автентичний одяг – це, по суті, музейні експонати – ми не «підганяємо» до розмірів моделі.

У випадку з Марічкою нам вдалося втілити її мрію. Вона родом з Корсунь-Шевченківського Черкаської області. І нам вдався гарнезний епізод звідти в одязі кінця ХІХ – початку ХХ століття з села Яснозір‘я Черкаського району. Це вбрання з приватної колекції Володимира Щибрі. І на території Пирогова є садиба 1907 року з села Яснозір`я Черкаського району Черкаської області. Авторка світлини – Світлана Задоровська. Всі фото, до речі, можна дивитися на фейсбук- сторінці «Батьківської Хати».

- Чому для вас важливо продовжувати проєкт «Батьківська Хата» і постійно переконувати американців, що Україні потрібна підтримка, особливо тепер, у період російсько-української повномасштабної війни?

- «Батьківська Хата» є важливою культурною зброєю і дипломатією тут, у Сполучених Штатах. Ми постійно на подіях виставляємо друковані роботи з проєкту для залучення уваги. Американнці завжди підходять і зупиняються біля наших стендів.

А також дякують нам за те, що ми не тільки просимо гроші на ті чи інші потреби в Україні, а проводимо просвітницьку роботу і показуємо, яка Україна гарна без війни. Це дуже потрібно в США, бо є групи населення, які не можуть дивитися на свідчення жахів війни, наприклад, жінки та маленькі діти.

Саме красивим освітнім проєктом ми намагаємося достукатися до їхніх сердець. Щоб вони знали, хто такі українці, чим ми відрізняємося від наших дурнуватих сусідів. Київ же був заснований набагато раніше за москву.

Ми прагнемо, щоб американці ще більше підтримували Україну і в жодному разі не звикали до новин про війну. Хочемо, щоб у США під час виборів голосували за політиків, які є проукраїнськими. За результатами останніх можемо констатувати, що наша робота таки робиться і підтримка України від такої потужної країни, як США, триває.

Валентина Самченко

Фото Володимира Тарасова і надані Світланою Задоровською