Марина Кудерчук, голова Держагентства України з питань кіно
Я гарантую прозорість проведення конкурсу на керівника Довженко-центру
19.11.2022 10:00

Українське кіно, попри війну, продовжує крокувати світом - ось тільки в листопаді наші стрічки були представлені на фестивалях у Німеччині (Filmfestival Cottbus) та Кореї (благодійний кіномарафон CinemAid Ukraine Charity Film Marathon). Промоція українського кінематографа зараз вкрай важлива, але все це – фільми, створені до початку повномасштабної агресії, а от що відбувається з вітчизняним кінопроцесом сьогодні і які його перспективи, ми розпитали у голови Держкіно Марини Кудерчук. Не оминули в розмові також і ситуацію, що склалася довкола реорганізації та нових призначень у Національному центрі Олександра Довженка.

РОЗПОЧАТИХ ЦЬОГО РОКУ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ, НА ЖАЛЬ, У НАС ДУЖЕ МАЛО

- Пані Марино, 2022-й обіцяв бути щедрим на кіноврожай, у держбюджеті закладалася чималенька сума, яка б його забезпечила, але війна все перекреслила і взагалі позбавила галузь фінансування. Як Державне агентство з питань кіно справляється зі скрутним становищем, адже багато фільмів вже були в роботі. Чи закінчені вони, чи почали знімати щось нове?

- Розпочатих цього року художніх фільмів, на жаль, у нас дуже мало. Станом на 24 лютого справді багато фільмів перебувало в роботі, були попередні оплати, дехто розпочав зйомки, але змушений був їх зупинити. Є такі продюсери, які повернули кошти до бюджету, оскільки зрозуміли, що будуть не в змозі виконати свої зобов’язання. А хтось доробив свої фільми, залучивши власні або спонсорські кошти, це переважно стосується стрічок, які перебували на етапі постпродакшену. Та й вони, ви ж розумієте, завершувалися вже або у підвалах, або за кордоном за допомогою іноземних партнерів.

Але за цей період відбулося кілька важливих для української кіноіндустрії подій - у травні на Каннському кіноринку в Італійському павільйоні у Hotel Majestic ми підписали Меморандум про взаєморозуміння між Державним агентством України з питань кіно та Фільмкомісією Риму. Це також підтримка, оскільки участь у спільному виробництві для нашої країни вкрай важлива. У перспективі, я сподіваюся, ми розпочнемо саме з копродукції, вона для нас завжди була в пріоритеті - це новий досвід, нові фестивалі, нові ринки.

Також ми вступили до EFAD (European Film Agency Directors Association) , крім того, ми вже є членом «Єврімажу» (Європейський фонд підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів).

- Це відкриває величезні можливості, але все ж на неблизьку перспективу?

- Так, на перспективу, тому що сьогодні багато кінематографістів, зокрема жінок, які досі залишаються за кордоном. Та й тут – в Україні не завжди безпечно знімати, не всі ризикують. Але підготовчі процеси потроху рухаються, пишуться сценарії, знімаються якісь локальні історії, документалістика. Я взагалі вважаю, що документалістика – хроніка нинішніх подій, долі людей – все це ляже в основу майбутніх художніх фільмів. Але для художніх фільмів про війну ще потрібно трохи часу. Зараз нам всім, хто в Україні, важко і дивитися, і знімати документальні фільми про війну, але потрібно максимально доносити інформацію нашим європейським партнерам, американцям. Щоб вони не втомлювалися від українських новин, бачили реальну ситуацію і не відгороджувалися від нас. Через агресора ми вимушені змінювати своє життя, і світ повинен знати: якщо його не зупинити вчасно, таке може відбуватися в будь-якій країні.

- За ініціативою Державного агентства з питань кіно в понад 50 країнах світу відбувся марафон українського кіно «CinemAid Ukraine». У нашому інтерв’ю голова Ради з державної підтримки кінематографії Артем Колюбаєв говорив, що на цих показах збиралися кошти на спеціальний рахунок Державного агентства України з питань кіно. Чи відомо вже, яка сума зібрана і на що саме підуть кошти?

- Думаю, краще ми в грудні озвучимо повний звіт нашої роботи під час війни і суму акумульованих коштів. Спрямовані вони будуть на промоцію українського кіно або також на виробництво. Ще наприкінці минулого року Рада з держпідтримки кінематографа прийняла рішення по переможцях і цього року було підписано договори, тож туди, де буде потрібна попередня оплата, ми саме їх і направимо.

МИ РОЗУМІЄМО, ЩО ЗМОЖЕМО ПРОВОДИТИ НАСТУПНІ ПІТЧИНГИ ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ГАЛУЗІ

- За сумним збігом обставин, саме на фатальне 24-те лютого й було заплановано те засідання Ради з підтримки кінематографії, де мали оголосити результати першого конкурсу і оголосити другий, але цьому не судилося статися. Коли, за вашими прогнозами, в Україні можуть знову поновити практику регулярного проведення пітчингів?

- На жаль, ми розуміємо, що наступні конкурси ми зможемо проводити тільки після закінчення воєнного стану та відновлення фінансування галузі. Після секвестрування бюджету у нас залишилося обмаль коштів, і через постанову Кабінету міністрів про першочерговість виплат поки що наша галузь без фінансування.

Сподіваємося на гранти Президента України у галузі кінематографії, ми оголосили конкурс і прийняли документи на участь.

- На 2023 рік у бюджеті на підтримку державного кінематографа закладено близько 90 мільйонів гривень? Сума не дуже велика, але обнадійлива порівняно з її відсутністю взагалі.

- На програму підтримки Держкінематографа виділено близько 100 мільйонів, але це також за умови, що будуть кошти на першочергові платежі: зарплати, воєнні потреби та соціальні виплати, все інше – за постановою Кабміну фінансується. Маємо велику надію, що коштів у бюджеті вистачить на кінематограф, тому що в цьому році, як ми знаємо, на початку року була велика сума 1,6 мільярда, але на кінець року залишилося близько 90 мільйонів, які ми не можемо витрачати поки що.

МЕНІ ПРИХОДЯТЬ ЛИСТИ З ПОГРОЗАМИ НА ЕЛЕКТРОННУ ПОШТУ І В МЕСЕНДЖЕРИ З ТИМ, ЩО НІБИ МИ ХОВАЄМО ЦІ КОШТИ

- У своїй недавній заяві Українська Кіноакадемія вимагає саме у Держкіно «відновити фінансування кіногалузі в частині фільмового виробництва відповідно до Закону «Про державну підтримку кінематографії України». Чи обґрунтована ця вимога і чи можливе поновлення фінансування кіногалузі в умовах війни?

- Це популізм. Щоб показати, що ми такі молодці, заробити собі бали перед спільнотою: ми вимагаємо, а вони не виконують, і давайте до них ще підемо з якимись вимогами. Витребувати можна те, що можна реально дати, і якщо б у нас були кошти на рахунках, а ми їх не давали, це одна історія, а інша історія - це державне фінансування під час війни, і першочерговість фінансування з держбюджету. Ми ж не можемо сказати: давайте заберемо кошти у воєнних, госпіталів і лікарень і пустимо їх на кінематограф!

- Але подібні заяви лунають і, відповідно, у тих, хто не дуже заглиблений в тему, складається враження, ніби це Держкіно не дає кошти.

- Мені на електронну пошту та в месенджери регулярно приходять листи з погрозами і посилами, мовляв, ми ховаємо ці кошти. Але говорити, не розібравшись у ситуації, легше, ніж робити щось реально. Ми з першого дня війни перебуваємо на робочих місцях, робимо все, щоб галузь функціонувала в правовому полі, навіть без коштів, щоб дотримувалися договірні зобов’язання, готувалися документи.

Постійно аналізуються фільми, які можна віддавати на постпродакшен та звертатися до міжнародних партнерів, проводяться презентації на міжнародних майданчиках для залучення коштів. Це потребує часу, а на популяризацію себе і на популізм у нас часу немає! Натомість, дехто замість того, щоб робити щось суспільно корисне, займається «чорним» піаром, щоб виглядати краще на тлі того, кого він облив брудом.

- У тій же заяві Кіноакадемія вимагає визнати за Довженко-Центром статус Національного фонду фільмів. Наскільки ця вимога обґрунтована?

- Я повторюсь, що вимоги Кіноакадемії - просто популістська заява без жодних обґрунтувань (і наскільки я знаю, вона не одностайно була прийнята). Щоб робити такі заяви, треба трохи далі заглиблюватися в юридичні аспекти. «Національний» на сьогодні - це просто слово, включене в назву Центру, національний статус де-юре може обговорюватися, але це не може бути претензією до нас. У січні цього року Довженко-Центр передали до сфери управління Держкіно  і звичайно, як організація до управління якої його передано, ми ініціювали проведення аудиту, щоб при передачі майна розібратися з документами. Тому ця ситуація більше виглядає як шантаж.

- Що цей "шантаж", по-вашому, має на меті?

- Як я бачу, вони понад усе хочуть вести свою діяльність і не звітувати про неї органу управління, обмежити доступ до себе, хочуть повної самостійності. Є договори, за якими матеріальні цінності передаються Довженко-Центру на зберігання. Але вони все-таки належать державі, а не Довженко-Центру! Для звітів Держкіно потрібно мати інформацію, яку ми не завжди можемо від них отримати.

Також там є колізія, що з переможницею конкурсу на посаду генерального директора Довженко-Центру від 15 квітня 2021 року Оленою Гончарук  Мінкульт, за рішенням суду, не підписав контракт.  Держкіно з юридичної точки зору не має права підписувати цей контракт, тому що строк визнання переможця минув, і це був конкурс іншої структури. Ми ініціювали проведення нового конкурсу і цьому також є спротив, тому що Олена Гончарук півтора року не була призначена (її можна зрозуміти), і хоче добитися, щоб її призначили. Але ми не можемо переступити закон і підзаконні акти, ми їх або виконуємо, або то вже свавілля починається.

- На коли може бути призначений конкурс? І як спинити потік взаємного незадоволення?

- Для того, щоб спинити цей потік, люди повинні хотіти чути один одного, а не  піаритися за рахунок когось, чи то не розібравшись, чи то на чиєсь прохання.

Щодо конкурсу – у нас вже підписаний Міністерством юстиції документ, ми чекаємо на його публікацію з дня на день. Він набирає чинності з моменту публікації, тобто наступного дня ми оголошуємо конкурс. Зі свого боку, я гарантую прозорість його проведення. Ми вже проговорювали з Довженко-Центром, щоб вони підготували пропозицію щодо кандидатури в конкурсну комісію, яка обиратиме керівника. Звісно, і фахівці Довженко-Центру також можуть брати участь у конкурсі. 

- І якщо Олена Гончарук захоче, то вона також може подаватися на нього?

- Абсолютно. Ніхто не забороняє їй брати участь, і якщо вона і в цьому конкурсі також переможе, вона буде призначена. На сьогодні Олена Гончарук працює в Центрі Довженка, має підтримку колективу, може готувати програму розвитку і подаватися на цей конкурс.

МИ БУЛИ ВИМУШЕНІ ПІДІБРАТИ ТИМЧАСОВОГО КАНДИДАТА, ЯКИЙ МАВ ДОПОМОГТИ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ СИСТЕМАТИЗУВАТИ ДОКУМЕНТИ

- 2 листопада Держкіно усунуло Гончарук від виконання обовʼязків, призначивши нового в.о. генеральної директорки - Юлію Каждан. Це призначення викликало емоційну бурю в соцмережах, яка вилилася у те, що співробітники Центру фізично не пустили її 8 листопада всередину Довженко-Центру на її робоче місце. Вона ж не братиме подальшої участі в конкурсі на керівника? (На момент публікації інтерв’ю Ю.Каждан написала заяву про звільнення з посади "через булінг". Натомість Держкіно 17 листопада призначило нового виконувача обов’язків директора Довженко-Центру – кінокритика Андрія Алферова – ред.)

- Так, це абсолютно незалежна особа, ніяк не пов’язана з Довженко-Центром. Ми з декількома кандидатами мали співбесіди і вибрали її, тому що в неї хороший юридичний та аудиторський досвід. Вона призначена була на період, доки йде підготовка до конкурсу і обрання нового керівника, її завдання - систематизувати документи, провести повний та об’єктивний аналіз фінансово-господарської діяльності державного підприємства та виправлення виявлених перевіркою Держкіно порушень.

Ми стикнулися з ситуацією, що нам не відповідають на листи, ігнорують їх, не усувають недоліки в роботі, не подають вчасно звіти, не сприймають приїзди представників Держкіно, тому були вимушені підібрати тимчасового керівника. Зараз ми ініціюємо перевірку Державною аудиторською службою України. Ці документи комусь потрібно надавати, давати пояснення, допомагати розібратися - ми просто хочемо, щоб Центр працював чесно, прозоро і його документи були систематизовані.

Ми ставимося з великою повагою до фахівців Центру та до їхнього досвіду і будемо намагатися всіх зберегти, тому що фахівці вузької направленості, це велика рідкість. Я розумію, що зараз іде викривлення інформації, яку до них доносять, і вони нервують, це дуже неприємно і нам також.  

- Найбільше людей збурив факт, що вона не має жодного стосунку до кіно, а за інформацією з відкритих джерел є керівницею та засновницею двох юридичних фірм, а також засновницею та керівницею Кінологічного Центру.

- По-перше, це все-таки не кіностудія, Центр, це – підприємство, яке має кілька напрямів діяльності - і дослідницька, і архівна, і музейна, і в галузі кіно, тому керівник не зобов’язаний вміти знімати кіно, її завдання - розбиратися з документами і організувати роботу. А фахівці в галузі кіно в Центрі є!

Я сподіваюся, що людина, яка виграє конкурс, якраз матиме і навички та досвід роботи в кіно, і навички керівника та вміння роботи з документами. Тому що керівнику, який не вміє працювати з документами, на державному підприємстві буде дуже складно працювати.

- Сподіватимемося, що конкурс відбудеться, переможе гідний кандидат і напруження зникне, бо особливо зараз, під час війни, будь-яке протистояння всередині країни – це не дуже добре. 

- Напруження не на користь у будь-який час, тим більше під час війни, і тим більше напруження, яке створюється штучно, коли деяким людям власні амбіції заважають конструктивній бесіді, що шкодить і державним інтересам також.   

Ми проговорювали з міністром Ткаченком, що можливо ще компромісне рішення - внести зміни до наказу, щоб все-таки Кіностудію «Укранімафільм» - виділити як самостійне підприємство, а щоб не розділяти комерційну і культурну функції Довженко-Центру, реформувати його в ДУ або ДП, вилучивши комерційну складову, щоб вони від неї просто відмовилися.

У доцільності функціонування Довженко-Центру у нас ніколи не було сумнівів. Було виключно питання щодо розділення комерційної та некомерційної діяльності: якщо ми кажемо про архів або музей як про культурні установи, то вони мають право бути дотаційними з бюджету, для цього підприємству простіше реорганізуватися в державну установу (ДУ) чи державне підприємство (ДП) або передати функції державній установі. Але в цьому випадку Довженко-Центр має комерційну діяльність і більшу частину доходів вже декілька років отримує від оренди, то яке це має відношення до діяльності в галузі культури і до державних дотацій? Так сталося, що ДП «Національний Центр Олександра Довженка» має в собі і соціальну, і комерційну функцію, тому й постало питання щодо розподілу.

- Утім від представників Довженко-Центру йдуть заяви, у яких вони закликають захистити й уберегти Національний центр Олександра Довженка в його цілісності від… Держкіно?

- Це маніпуляції, тому що про приватизацію частини будівлі (не центрального корпусу, а бокової) справді йде мова вже не перший рік. І ми не заперечуємо проти цього, оскільки та частина не використовується Центром вже понад 20 років.

Держава не може утримувати все, що не несе функцію для основної діяльності. Приватизація відбувається через Прозорро, через конкурс – це нормальна практика для державного майна. Тим більше є Стратегічний план, презентований Міністерством економіки України, щодо кількості збиткових державних підприємств, які мають своє надлишкове майно, незадіяне в основній діяльності, віддати на чесну приватизацію ProZorro.

- Відповідно до наказу Держкіно була проведена перевірка, яка вказує на стабільну збитковість діяльності Центру Довженка навіть за умови державного фінансування. Чи буде щось рекомендовано з метою покращення ефективності діяльності і чи можливо подолати збитковість?

- Є момент, який вказано в акті, є недоліки в роботі, є збитковість, але ж ми не бачили всіх документів! Частину документів комісії не надали для перевірки. І на наші листи щодо усунення цих недоліків Довженко-Центр не відповів. Тому 15 листопада була нарада у міністра культури та інформаційної політики Ткаченка з представниками Верховної Ради, Офісу Президента і Довженко-Центру, де наголошувалося на тому, що все ж проведення перевірки Держаудитслужбою потрібне. Можливо, їм вони з більшою радістю нададуть документи, щоб усунути недоліки, які були виявлені нашим аудитом, і більш ретельно перевірити інші документи для подальшої правильної роботи Центру та поставити крапку в цьому питанні.

- На завершення розмови давайте підіб’ємо кінопідсумки 2022 року: скільки всього нових стрічок, знятих за підтримки Держкіно, вийшло у широкий прокат? Скільки з них були дороблені вже після 24 лютого?

- За підтримки Державного агентства України з питань кіно в 2022 році створено 16 фільмів наступних видів: 2 – ігрових телесеріали; 5 – ігрових короткометражних фільмів; 4 – ігрові повнометражні фільми; 4 – неігрові повнометражні фільми; 1 – неігровий короткометражний фільм.

У широкий український прокат станом на 01.11.2022 вийшли: «Зірки за обміном» (режисер Олексій Даруга), «Стоп-Земля» (режисерка Катерина Горностай ), «Найкращі Вихідні» (режисер Владислав Климчук), «Носоріг» (режисер Олег Сенцов), «Скажені сусіди. Нові історії» (режисер Олег Борщевський), «Снайпер. Білий Ворон» (режисер Мар’ян Бушан ), «Цей дощ ніколи не скінчиться» (режисерка Аліна Горлова), «Максим Оса: золото Песиголовця» (режисер Мирослав Латик), «Марія (Жива УПА 4)» (режисерка Марія Яремчук), «Нація футболу» (режисер Володимир Мула).

З них було завершено після 24 лютого 8 проєктів («Велика прогулянка» (режисер Олег Зборовський ), «Бартка» (режисер Володимир Бакум ), «ГКЧП» (режисер Аркадій Непиталюк), «Ля Палісіада» (режисер Філіп Сотниченко ), «І кожна річка» (режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко), «Оптика» (режисер Олексій Новіков), «Один білборд біля цвинтаря» (режисер Артур Скоробагатський), «Люксембург, Люксембург» (режисер Антоніо Лукіч ).

Зараз на завершальній стадії виходу до глядача знаходяться фільми «Коза Ностра. Мама їде» (режисер Джованні Дота l), «Блуд і кавун» (режисер Олег Волоткевич).

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-