Людмила Строкова, гендиректорка Національного музею українського народного мистецтва
Той самий керамічний півник з Бородянки — герой культурного фронту
Культура як зброя 21.09.2022 13:44

Поряд із дзвіницею Києво-Печерської лаври в історичній будівлі розміщується Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Серед його експонатів, скажімо, 650 робіт Марії Примаченко – найбільша музейна колекція художниці, та 37 картин Катерини Білокур, чиєю творчістю захоплювався Пабло Пікассо.

У рамках проєкту «Культура як зброя» Укрінформ веде розмову про діяльність музею із його гендиректоркою Людмилою Строковою.

«До кінця квітня жила в музеї...»

- Пані Людмило, як ви пережили перші дні російського вторгнення?

- 24 лютого о сьомій-на початку восьмої майже всі ми вже з’їхалися на роботу. Почали демонтувати експозицію, яка була у відкритому показі, пакувати, закривати. Звісно, були розгубленість, стрес від всього цього, метушня. Однак в перший день зробили багато чого. Коли вже співробітники поїхали додому, ми з головним зберігачем зрозуміли, що треба демонтувати і розбирати усі вітрини.

Наступного дня знову зібралися всі, хто міг. У нас в музеї практично жіночий колектив, а вітрини 1954 року, - тому співробітниці поприходили зі своїми чоловіками, синами, друзями. І ми вже 25-го практично до другої години дня демонтували всі вітрини в експозиції й убезпечили експонати, як на той момент змогли.

24 лютого повинні були відкрити виставку до 100-річчя Марфи Тимченко, народної художниці петриківського розпису. 25 лютого ми її з жалем демонтували. Однак згодом вирішили, що повинні все ж відзначити цей ювілей мисткині і в серпні відкрили цю виставку, тільки в іншій локації.

- Приблизно доба для демонтажу - це дуже швидко, якщо зважати, що у вас дуже багато крихких речей: кераміка, скло.

- Були тоді різні нюанси. Розбирали експозицію, не маючи пакувальних матеріалів, щоб ви розуміли. Купівля була закладена на нинішній, 2022 рік, тож, звісно, станом на 24 лютого ще нічого не закупили. Зробили те, що ми могли.

Крихкі матеріали - фарфор і скло - куди його пакувати, куди вивозити? Про це не могло бути мови. Тому це все убезпечили в своїх фондосховищах.

- Діяли за якоюсь виписаною інструкцією?

- Я, як директор музею, відповідальна за колекцію музею. Утім, у мене немає приписів або рекомендацій, що особисто я повинна робити у разі введення у дію воєнного стану.

Я маю право зберігати своє життя. А чи маю право напризволяще кинути колекцію музею як відповідальна особа, як генеральний директор? Я розуміла, що треба чинити по совісті. Моє музейне життя почалося з 1974-го року. Відтоді формувалося бачення цієї роботи, відповідальність, розуміння, ставлення до музейних предметів і колекцій. Тому у мене не було дилеми, а відразу сформувалося чітке рішення залишитися разом з поліцейським в музеї при колекції. Аби, так би мовити, не розпорошувати нерви на роботу і сім’ю, зателефонувала дочці, попросила її за півгодини зібратися з онуком – і забрала їх в музей. Мені так було легше.

- Спокійніше.

- Так. Хоча вони мешкали неподалік того місця, куди 1 березня російські війська завдали удару по телевишці…

Тож ми почали життя в музеї. Ще одна співробітниця залишилася зі мною. І так ми тиждень прожили. Бомбардування, вибухи, постріли, сирени… Потім я сказала своїй дочці, що мені забагато переживати і за них з онуком, і за музейну колекцію; що мені треба залишатися у Києві з чимось одним. Вони поїхали на схід.

- Близьке розташування музею до урядового кварталу – заспокоювало? Бо посилена охорона. Чи більшою мірою напружувала? Бо ж хіба це не місця найбільших небезпек і загроз, коли ворог мав на меті захопити Київ за три дні?

- Стосовно відстані до будівель головних органів влади – було розуміння, що це дуже небезпечно. Але, ви знаєте, що стіни 1-1,5 м товщиною Києво-Печерської Лаври вистояли навіть тоді, коли бабахнули Успенський собор в 1941-му році. Було й таке в голові, що, можливо, російські війська не будуть бомбувати московський патріархат, який, як відомо, тут знаходиться.

Скажу відверто: було страшно. Залишилися ж бо один на один з проблемою. Не полишали думки: не дай Бог, російські війська захоплять Київ. Втішалася тим, що хоча би буду свідком того, що відбуватиметься з колекцією. Думала: загину я тут - не загину, але це мій фронт, це мій пост. Це без всякого пафосу кажу.

Я розуміла, що не можу кинути музей напризволяще чи на поліцейського, який просто охороняє об’єкт і немає нікуди доступу. Він виконував свій обов’язок, однак я повинна була бути при цьому - таке було моє розуміння ситуації.

Так мені було так спокійніше, я виконувала свій обов’язок. Хоча знаю, що деякі директори просто поїхали з міста, їх 25 лютого в Києві вже не було. І як то кажуть, звинувачувати їх у цьому неможливо. Тому що, перш за все, життя треба зберігати. Та були такі як і я. Залишились в Києві і жили в музеях.

- Хтось ще з вашої родини залишався у Києві після 24-го лютого?

- Чоловік пішов під Києвом у місцеву тероборону. Я ж собі казала, що теж в Києві на фронті, тільки культурному. Тільки першого травня повернулася жити додому.

Поновили роботу для відвідувачів до Дня музеїв

- Ваш музей, зокрема, - це картини Катерини Білокур, творчістю якою захоплювався Пабло Пікассо, надзвичайна колекція народних строїв…

- Так, маємо чудову колекцію. Але ж мало місця, щоби показати все.

Скажімо, останнім часом прикута велика увага до творчості Марії Примаченко через руйнування ворожими російськими снарядами на рідній художниці Київщині Іванківського музею, де були твори мисткині. Наш музей має найбільшу в Україні збірку робіт Марії Примаченко, - 650.

Ми, до речі, допомагаємо збирати кошти для відбудови Іванківського музею. Коли до нас звертаються з-за кордону за фотографіями чи іншими матеріалами для популяризації творчості  Марії Примаченко – обов`язково пропонуємо не оминути увагою цю історію і допомогти фінансово цьому закладу.

А маючи найбільшу в Україні збірку робіт самобутньої художниці з Болотні, не маємо окремої зали для їх показу. Не більше 15 картин експонували в розділі декоративного розпису.

От уявіть собі: якщо ми будемо виставляти кожного року 100 робіт, то протягом 6 років можемо створювати нову експозицію. Це при тому, що з 1980-х ми зробили більше 100 виставок картин Марії Примаченко: і в музеї, і за межами музеїв, і за межами країни. Я пропонувала: давайте ми зробимо філію чи просто галерею Марії Примаченко. Зрозуміло, повномасштабна війна реалізацію такої ідеї відсуває ще далі.

- Менший простір насправді ніби применшує справжню велич мистецьких творів. Як по різному виглядають одні і ті ж роботи Марії Примаченко – мали змогу бачити відвідувачі вашого музею, які побували на виставці «Неосяжне» у 2016 році у великих залах Мистецького арсеналу.

- Згодна з вами. Тоді в Мистецькому арсеналі були представлені роботи з нашої колекції.

Ми можемо подібне простежити і на прикладі експонування картин Катерини Білокур. У нас в музеї 37 робіт художниці. Більшість - найкращі роботи, які купувалися міністерством культури чи нашим музеєм на виставках. Коли ми в 2020-му році робили ювілейну виставку «Катерина Білокур. Життя в обіймах квітів», то ми взяли ще 4 роботи у наших колег з київських музеїв. Тобто, представили київську збірку робіт художниці і розтягнули цю виставку на три зали, замість традиційного одного. То знаєте, я сама заходила і казала: «О, невже і це наша робота?!». Як зовсім по іншому виглядає твір, коли навколо нього є простір. Він стає більш виразним і яскравішим.

- Після вимушеної паузи після 24 лютого ваш музей поновив роботу у травні.

- 15 травня. До Дня музеїв хотіли щось зробити.

Це не означає, що до того часу ми полишили музей. Через деякий час після початку війни до мене приєдналась наша головний зберігач Ольга Єрмак. Вона кожного дня їздила на таксі в обидві сторони, бо інакше тільки пішки. Ми почали спочатку самі добувати пакувальні матеріали, а вже пізніше почали отримувати гуманітарну допомогу з Європи. Періодично стали добиратися до нас в музей інші колеги. І ми увесь цей час убезпечували наші колекції, пакували, перепаковували, переміщували, дещо переховали в інші місця. А також робили експертизи, розсилали книжки на замовлення, тобто продавали їх по Україні.

- Загалом у колекції музею скільки експонатів?

- З допоміжним фондом - 80 тисяч одиниць зберігання. Основного – майже 55 тисяч одиниць зберігання.

Український Фенікс, Васильківська майоліка

- Першим проєктом для відвідувачів після 24 лютого стала виставка «Мистецтво, народжене війною».

- Так. Спочатку для виставок обрали вестибюль, який слугував місцем для сну у період цілодобового там перебування з кінця лютого, бо там нема вікон. А згодом задіяли ще дві зали, започаткувавши проєкт «Мистецтво, народжене війною» з творів, які з’явилися уже після 24 лютого. Так музей почав оживати після майже трьох місяців затишшя.

Далі ми повернулися до проекту «ДНК української вишивки авангарду». Започаткували його ще позаминулого року чудові жінки Ірина Петренко та Світлана Махонько у партнерстві з нашим музеєм. Презентували в музеї, а минулого року - в Кам’янці на Черкащині, звідки недалеко до села Вербівка, де сто років тому діяла артіль вишивальниць, які творили за ескізами Олександри Екстер і Казимира Малевича. Після початку війни, дівчата звернулись до мисткинь з пропозицією продовжити цей проект і виконати роботи за малюнками, які в 1910-1930-х роках робили народні майстри для вишивальниць і ткаль з артілей в селах Вербівка і Скопці.

Уявіть: 350 жінок з України відгукнулися, навіть з Бучі, Гостомеля, Ірпеня, які під час повномасштабної війни рятували себе тим, що вони займалися творчістю. Це для них був якоюсь мірою порятунок. Всі вони поприсилали в Київ свої роботи. От ми їх частково і показали на виставці в музеї. Ще проводили зустрічі і майстер-класи. І музей ожив. Наповнився людськими голосами і натхненням. Чим не культурний фронт?

- «Український Фенікс. Васильківська майоліка», де представлено керамічного півника, який лишився неушкодженим у розбомбленій росіянами у березні багатоповерхівці у Бородянці на Київщині, - ця виставка Музею українського народного мистецтва стала найпомітнішою.

- Коли я тільки побачила цього півника з Бородянки, то подумала про те, що першою виставкою, яку ми повинні зробити після війни з своїх фондів, повинна бути саме виставка про Васильківську майоліку. А представили її глядачам уже в останній день червня.

У нас був чудовий проект у 2019-му році «Добрі звірі». Тоді в експозиції показували понад 200 предметів художньої кераміки, авторами яких є видатні українські художники, зокрема, Валерій і Надія Протор’єви, які у 1960—1980-ті працювали на Васильківському майоліковому заводі й створювали справжні шедеври. Ми так шкодували, що та виставка відбувалася тільки один місяць. Бо хотілося ще популяризувати творчість митців, які створювали неперевершені ексклюзивні речі, що є в колекції нашого музею.

Коли розповіла про задум цього проєкту Ігорю Пошивайлу, директору Національного музею Революції гідності, він запропонував взяти і півника з Бородянки. Я відразу відмовилася. Це була п’ятниця. У нас немає цього півника в колекції, тому що це не є художній витвір, а масове виробництво. ( Вже один знайомий колекціонер приніс нам свого).

У вихідні я подумала і вже у понеділок написала панові Ігорю: беремо і півника, і шафку. Команда Музею Революції гідності швидко прийшла до нас. Зрозуміли, що шафочку буде досить проблематично показувати, а півник стане акцентом виставки. Формат, в якому ми вирішили представляти майоліку, спрацював.

Музей Революції гідності надав нам відеозапис як демонтували, тобто як знімали того півника, та 3D кварталу розбомбленої багатоповерхівки. Далі ми зробили великий банер з цим будинком і з тою шафочкою, на якій стояв півник; вмонтували туди планшет, де вміщено 3D. Біля нього у вітрині – той самий півник з Бородянки — герой війни, герой культурного фронту.

Спочатку планували, що виставка працюватиме тільки до кінця липня. А потім ще продовжили до 2 жовтня, трохии змінивши експозицію, доставивши майоліку інших майстрів.

- Заступниця міністра культури та інформаційної політики Галина Григоренко повідомила, що планується закордонний тур виставки майоліки, зі згадуванням півника з Бородянки. Куди, коли? 

- Проєкт реалізуємо спільно з однією з провідних мистецьких галерей в Лондоні. Куратором виставки буде Павло Гудімов, який був куратором «Добрих звірів» у 2019-му, по суті, представлятимемо скорочений варіант тієї виставки.

Терміни – з листопада по січень. Можливо, цю виставку після Лондона показуватимуть ще чи в інших містах, чи в інших країнах. Час покаже.

Утім півника з Бородянки там не буде. Гадаю, що після того, що він пережив, не варто його навантажувати мандрами. Недавно в селі Мощун знайшли ще одного півника, що уцілів у зруйнованому будинку. Так що півники — дійсно народні герої.

Вистояли керамічні півники – вистоїть й Україна. Дуже би хотілося, щоби ці факти стали і символом відродження виробництва Васильківської майоліки.

Валентина Самченко

Фото Руслана Канюки

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-