Про великого Щепкіна та енергійних щепкінців
Дивні діла твої, Господи: із міста Суми, діставши через театральну Спілку мій номер, зранку зателефонували люди з оточення нового директора Сумського театру імені Щепкіна, пана Сергія Вікторовича Дорофеєєва. Телефонують і ставлять запитання, яке мені важко передбачити, навіть вельми напружившись.
Питання таке: "Що ви думаєте про актора Щепкіна, ім'я якого носить наш театр?"
Моя відповідь на єврейський манер: "А на яку відповідь ви розраховуєте і чого раптом про Щепкіна згадали сьогодні, адже дата народження великого актора аж у листопаді?"
Передчуття мене не обдурили.
"Деякі наші сумські актори", як кажуть мені у слухавку, хочуть скликати загальні збори театрального колективу, з приводу питання перейменування нашоготеатру, позбавивши його імені Щепкіна, як актора, котрий працював у Малому театрі російської імперії."
Відразу я і уявив ті загальні збори великих щепкінознавців, які у своїй творчій ейфорії можуть проголосувати навіть за надання Сумському театру імені Олега Винника. Останнього вони хоча би слухають. А великого патрона свого театру вони ні чули, ні бачили, адже він не встиг потрапити в подальшу світлу еру німого кінематографу.
Але відповідь моя приблизно така: " А" деякі" сумські актори часом не хочуть домогтися для початку талановито грати у талановитих репертуарних виставах свого театру, аби це стало фактом мистецького обговорення у межах українських та у межах міжнародних театральних фестивалів, а потім ще й за вагомі художні досягнення вони самі і виступили б претендентами на Національну премію імені Тараса Шевченка, який, до речі, багато років поспіль дружив з Михайлом Щепкіним і навіть присвячував йому деякі свої твори?"
Відповів, а сам про себе подумав:це ж, мабуть, начиталися моїх текстів у мережі та в медіа з театральноі історіі і вирішили, що дистанційно знайдуть у моїй скомній персоні великого " експерта"-щепкінознавця" за темою, яка їх цікавить...
Скажу відразу і чесно: не треба бути ні великим експертом, ні тричі "профффесором" з кафедри театрознавства, щоб знати елементарні речі з історії української культури та історії театру, зокрема. Як казав Шерлок, "Елементарно, Ватсоне!"
Про роль та місце Михайла Семеновича Щепкіна у нашій культурі написані книжки, товщиною з вогнетривку цеглу. Тобто Щепкін давно знаходиться на тій культурній території, що сприймається як Аксіома, а не Теорема, коли невігласам потрібно ще щось доводити через століття.
Просто декілька загальновідомих фактів:
* Щепкін ще кріпаком з дозволу свого хазяіна-поміщика грав у Харківському вільному театрі Штейна та Калиновського, яким керував український письменник Григорій Квітка Основ'яненко.
*Щепкін 1843 року познайомився з Тарасом Шевченком:великий поет згодом присвятив великому акторові свої твори "Заворожи мені, волхве" та "Чигирине, Чигирине" . Дружба двох геніїв України тривала попри різні міста, місця, обставини та відстані. Шевченко писав листи до свого старшого друга Щепкіна виключно українською мовою.
*Щепкіна викупили з кріпацтва за ініціативи Івана Петровича Котляревського. Як відомо, сам Котляревський писав фактично наші перші українські п:єси - - "Наталка Полтавка" та "Москаль чарівник"з репертуарним прицілом на великого українського характерного актора Щепкіна, у якого у ті часи був, мабуть, тільки один сценічний конкурент - - актор Карпо Соленик.
*Щепкін і був в історії українського театру першим виконавцем характерно-комедійних ролей виборного Макогоненка та Михайла Чупруна в українських п'єсах Котляревського, що так важко торували свою сценічну дорогу в умовах заборон на все українське за часів російської імперії.
Якщо хтось не вірить мені, або не вірить відкритим джерелам з приводу місця та значення Щепкіна в історії української культури, тоді хай підніме розвідки з історії українського театру, написані видатним українським театрознавцем Петром Івановичем Руліним. В його нарисах про становлення українського театру, про роль театру в житті Тараса Шевченка прізвище Щепкіна зустрічається майже через абзац. От би здивувся бідний П. І. Рулін, замучений за своє українофільство більшовиками у в'язниці, що вельми розумні культурні нащадки в ейфорії ревізіонерства вирішать збивати з ніг на постаментах навіть тих, хто безпосередньо і стояв біля витоків українського професійного театру.
В очах розумних людей бути з мого скромного боку "адвокатом" великого актора Щепкіка - - дивно і ексцентрично. Бо Щепкін - - Аксіома культури. І він не винен у тому, що деякі актори-хайпожори ще у Харківському театральному виші імені Котляревського толком так нічого і не вивчили з історії українського театру.
Учора, коли я готував рецензію на книжку про сучасних українських художників " (Не) Свідоме Мистецтво", натрапив на текст відомого українського художника Матвія Вайсберга: "Ми не повинні віддавати державі-агресорці тих великих митців, яких Росія прагне привласнити собі і задекларувати виключно, як росіян:від Малевича до Боровиковського. Тих митців, що мають українське коріння, навіть якщо вони потім і поїхали у Москву чи у Варшаву, маємо вважати частиною українського мистецтва. "
Мені більше нічого додати.
Крім того, що мати колишнього російського кріпака Михайла Семеновича Щепкіна була етнічною українкою.
P. S. Щиро бажаю колективу Сумського театру та його новому керівникові, енергійному пану Сергію Дорофеєву, - - нашої спільної Перемоги та видатних локальних творчих перемог на сцені українського театру імені Михайла Щепкіна.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама