Ярмарки (книжкові в т.ч.) – це насамперед спілкування
"Гарно бути вдома!" – розчулено сказала я днями в Борисполі немолодій прикордонниці, котра переді мною терпляче, по-домашньому заспокійливо ТРИЧІ (!) щось допояснювала дядькові, який, уже пропущений крізь кордон, ТРИЧІ вертався до її віконця щось іще доперепитати. Бо й справді – гарно...
А сьогодні подалась на недільний базар – нестак по садовину-городину, як по концентроване скупчення живої рідної мови (за три тижні скучила):
- Беріть, беріть, добрі яблучка, рвані, не трушені...
- Е, "Слави" вже нема, ми свою ще зранку розпродали, вже вона одходить...
- Добирайте, дівчата, грушки, додому хочу! Не пожалкуєте, кажу вам, солодка як мед!
- Здоровенькі їжте! – насипаючи (формула ввічливости, а я тільки потім згадую, що відповідати треба – "Торгуйте здорові", не в прошивці воно вже мені, ех...).
- А мені, доню, отих слив, ні, угорок, о, і ще кизилу дві склянці! – (це так мило, коли міська старушка раптом починає радісно, не затинаючись, шпарити кличним і двоїною!)
- А де це ви цих раків наловили?
- Та це не я, це хлопці напечерували... на Случі...
- Та ви понюхайте, понюхайте, що це за помідор! Пахне – як жінка лісом! – (помідор, по правді, не так уже й пахне, але дядько отримує від мене свій виторг – за текст!)
- Ходіть здорові! – (це теж формула ввічливости, селяни рідко кажуть "до побачення").
І т.д.
Менш ніж за годину, всього лиш повештавшись туди-сюди в пошуках улюблених сортів, я отримую купу практичних порад (напр., як правильно варити раків), дещицю філософських роздумів (напр., про довіру до людей), порцію гумору і навіть ціле село в Черкаській області, де мені завжди будуть раді на с/г роботах. Ну й торбу наїдків, зрозуміло, але то вже за гроші, то вже – економіка, Сміт, Маркс, Гаєк і хто там ще, все це можна замовити додому з доставкою й зекономити час, але ЯРМАРОК, панство, – будь-який, харчовий чи книжковий, – це ще й спілкування, ба навіть НАСАМПЕРЕД спілкування, за визначенням і спервовіку: рештки давньогрецької агори, те, що по-англійському зветься small talk, і ніколи ніяким онлайном цього не замінити...
Так от, я до чого це. Начиталась я про цьогорічний "сумний і невеселий" Львівський Форум – де і з видавців, і з відвідувачів побрано було плату (з перших за місце, з других за вхід), а саму програму (власне "агору", оту саму "small talk-балачку", в ході якої книгороби всіх ґатунків мають розповідати про свої й чужі книжки, як дядько на базарі про свою садовину) порозтикано по місті не знати де й для кого, – і подумала, що наших арт-менеджерів треба було не тільки на Франкфурти з Едінбурґами возити, а ще й посилати отак бродити по міських базарах, щоб вони бачили, "звідки воно все виросло" (у Франкфуртах з Едінбурґами не було перерви тяглости у вільній торгівлі, тому там це речі самозрозумілі, а в нас Контрактова площа майже 70 рр. Червоною звалась!), – а то ще й виставити, для експерименту, десь на такому базарчику, між домашніми огірочками й контрабандними сирами, столика на книжки і посадити на день просунутого арт-менеджера – розпродати кілька пачок на свій вибір, тих, про які тобі цікаво розказати людям... СлабО?
І тоді, може, не треба буде всоте пояснювати, що для успіху книжкового ярмарку – як усякого ярмарку взагалі! – є всього дві умови – тільки дві, але обов'язкові, без яких ніщо "не злетить": 1) любити книжку, тобто ті "яблука", які виносяться на люди, з усім вкладеним у них чиїмось трудом відповідно; 2) любити людей – принаймні настільки, щоб чесно хотіти їх тими "яблуками" нагодувати (поділитися тим, що любиш сам).
Дуже просто, насправді. І стовідсотково надійно.
Оксана Забужко
FB
реклама