Цього року престижна Кінопремія «Золота Дзиґа» вперше запровадила нову номінацію під назвою «Найкращий оригінальний серіал». Серіалом-першовідкривачем, який отримав прем'єрну «дзиґу», став «Спіймати Кайдаша», що розрадив своїм виходом на телеекрани зачинених на карантині глядачів саме в період тотального локдауну.

«Кайдаші» – це справді унікальне явище свого жанру, і ми вже встигли з великим задоволенням поговорити з багатьма причетними до його створення: зі сценаристкою і шоуранеркою Наталкою Ворожбит, з головними героями – Кайдашихою – Іриною Мак, Кайдашем – Віктором Ждановим, Мотрею – Тонею Хижняк. «А коли ж будуть Лаврін, Мелашка та Карпо?», – жартома запитували мене. Кажу: «Всі Кайдаші на Укрінформі обов’язково будуть, нам вони всі цікаві!». І ось вдалося поспілкуватися з виконавцем ролі мовчазного Карпа – актором Тарасом Цимбалюком, який за цей час уже встиг знятися в іншому багатообіцяючому серіалі «Кава з кардамоном» та завести цілу армію фанаток на шоу «Танці з зірками».

- Тарасе, вітаю вас із тим, що серіал «Спіймати Кайдаша» високо оцінений не лише глядачами, а й українською кіноакадемією – «Золота Дзиґа» у вашій акторській скарбничці вже є. Хоча ж, наскільки мені відомо, з самого початку ніхто з команди особливо не думав про такий успіх, а продюсери – взагалі в нього не вірили.

- Так, «Золоту Дзиґу» нам вручили – приємно, що тут сказати (посміхається). Особисто мені з самого початку матеріал дуже сподобався, здався автентичним, цікавим, якимось неповторним для нашого кіноринку. Але як він зайде в аудиторію, я теж не знав, правда. Бо всі люди різні, в нас таке, можна сказати, трушне – зі сценарної точки зору – кіно не практикується, тому я припускав, що люди можуть якось здивуватися. Але, бачите, всім дуже зайшло.

Я ПРОСТО БІГАВ ПО КАСТИНГАХ, ПРОБАХ І ДЕ ТІЛЬКИ МОЖНА СЕБЕ ПРОПОНУВАВ

- Ви закінчили університет Карпенка-Карого за спеціальністю актор театру і кіно. Але в театрі пропрацювали дуже мало, напевно, тільки коли ще вчилися. Чому так?

- Ну, я ж не місцевий – приїхав із Корсуня, потрапив до Молодого театру – й одразу в мене настала колосальна зайнятість, а платили нам просто мізерні гроші. Я спочатку прогулював репетиції, а тоді зрозумів, що мені треба якась нормальна робота. Звичайно, у мене була концентрація на професії, і я буквально вимагав у художнього керівника, щоб мені давали змогу ходити хоч на якісь проби. Це не завжди вдавалося, тому й вирішив, що мене в театрі нічого не тримає.

- Тобто, ви бралися за будь-яку акторську роботу, але не в театрі?

- Так, просто бігав по кастингах та пробах – і пропонував себе, де тільки можна.

- Одна дуже відома українська актриса якось сказала, що якщо хочете все життя бути безробітним, то йдіть в актори. Оскільки, фактично, ви весь час «підвішені» – чекаєте, затвердять чи не затвердять на роль. Не було страшно, обираючи собі цей шлях?

- Є таке. Але це – додатковий стимул працювати над собою і не сидіти без зйомок. Реально, якщо ти не ходиш ні на які проби, сидиш удома й чекаєш – тебе мало куди покличуть. Це треба бути супертипажним суперменом, щоб сидіти вдома на початку свого акторського шляху, а тебе прямо криком гукали зніматися. Я це розумів і усвідомлював, що мене ніхто не знає – тоді ще не було такої сили Інтернету, не було Інстаграму, все було на якихось електронних поштах.

Це зараз кастинг-директори просто по фотографіях акторів знаходять – все стало елементарно. Раніше ми телефонували одне одному, я тероризував запитаннями своїх знайомих, які вже десь знімаються, або просто приїжджав на проби, навіть де мене не чекали! Пам’ятаю, мені кажуть: «Там проби, шукають дівчат на якийсь кліп». Я кажу: «Їду! Бо може потраплю в базу – і на наступний кліп візьмуть мене». От так (сміється).

ХОЧА Я БУВ ЛИСИЙ І НЕ В СТИЛІ ТІЄЇ ЕПОХИ, АЛЕ ЧЕРЕЗ ЯКИЙСЬ ЧАС ТКАЧЕНКО МЕНЕ ПОКЛИКАВ НА ПРОБИ «ЧОРНОГО ВОРОНА»

- Виявляється, те, що ви протягом останніх років постійно з’являєтеся в успішних кіно і серіальних проєктах, – це не везіння, а планомірна тяжка праця! А можна ж подумати: знімається у «Кріпосній», Чорного Ворона – зіграв, а тут вже й «Спіймати Кайдаша» – от щастить хлопцю!

- А це – сенс від цього всього. Звичайно, свій поштовх дало те, що я реально бігав у свій час, а зараз один проєкт примножує шлях до іншого. Все це – один такий великий процес.

- Приблизно, у скількох фільмах ви зіграли до того, як настав щасливий для актора момент – ви дозволили собі відмовлятися від певних ролей, а не хапатися за кожну?

- Це тільки за останній рік, напевно, я почав відмовлятися від якихось ролей.

- Тобто, вже після серіалу «Спіймати Кайдаша» і фільму «Чорний Ворон», де ви дебютували в головній ролі у повному метрі. До речі, на роль Ворона ви самі прийшли пробуватися чи вас знайшов кастинг-директор?

- Тарас Ткаченко (режисер фільму «Чорний Ворон» – ред.) знімав серіал «Опер за викликом», а я туди потрапив на епізод. Я бачив, що він на мене якось так дивиться інакше, а тоді пізніше зрозумів, що він придивлявся, шукав Ворона, і взагалі акторів у той проєкт. Хоча я тоді був повністю лисий і якось не в стилі тієї епохи, але через певний час він мене покликав на проби.

- Коли «Чорний Ворон» вийшов у прокат, ми з Тарасом теж тут розмовляли і він про вас мені говорив. Сказав: «Ви дивитеся на постер і бачите обличчя Тараса Цимбалюка (не відомого поки що широкому загалові актора, тим більше, що він сам на себе не схожий у цьому гримі), але ви бачите персонаж, героя, ви бачите Чорного Ворона, а не конкретну зірку. Дуже часто на ролі беруть зірок, але потім на кожному перехресті говорять: «От у нас така зірка, така зірка!». Я сподіваюся, що тепер медійнішим стане і Тарас Цимбалюк, який зіграв Чорного ворона». Він дуже вірив у вас!

- То був прекрасний час, Тарас взагалі дуже глибока людина, дай йому Бог зустріти на своєму шляху людей, які допоможуть йому розкрити весь свій потенціал і по максимуму реалізуватися. Тому що, відштовхуючись від рівня нашої кіноіндустрії, ми не завжди можемо зніматися і знімати те, що нам подобається. Ми з Тариком познайомилися на проєкті, який дуже далекий від історичного кіно. І це дуже символічно було.

КОЛИ ПОЧИНАЛИ ЗНІМАТИ «КРІПОСНУ», Я ЇЗДИВ НА КУЗНЮ І В КІНЦІ З БРУСКА ЗВИЧАЙНОГО МЕТАЛУ САМ РОБИВ ПІДКОВИ

- Ви частенько (принаймні останнім часом) знімаєтеся в історичних проєктах, де перевтілюєтеся то в коваля з 19-го століття, то у ватажка повстанців, то в семінариста. Як готуєтеся до цього? Це складніше, ніж сучасного «опера» зіграти? 

- Ну, як готуюсь? Коли «Кріпосну» починали знімати, були суто фізичні методи підготовки – їздив на кузню і в кінці свого навчання вже просто з бруска звичайного металу робив підкови, сам керував і піччю, і міхи роздував, все сам робив. Їздив на конюшню, фехтував, по-різному підготовка тривала, дуже цікавий був проєкт.

- Це вже який сезон «Кріпосної» знімають?

- Ми дозняли 3-й сезон, сьогодні їду на зйомки промо, це вже крайній знімальний кадр цього сезону.

- А в чому, як ви думаєте, запорука його успіху? Тому що половина аудиторії, мені здається, думають: ой, та ну, «Кріпосна» – якийсь мильний серіал. Але ж інша половина України затято його дивиться і чекає продовження.

- Дуже великий плюс в історичних проектах – це костюми, грим, світло. А у нас ще й блискучий оператор Сергій Ревуцький, який багато що зняв. І в принципі, якщо команда за те, щоб зняти щось швидко, але якісно, – це завжди дає доволі-таки цікавий результат. 

В нас повірили, виділили на це кошти, набрали акторів більш-менш професійних. Дуже приємно, коли в нас там навіть у масовці, в якихось епізодах грають професійні актори, бо часто дивишся якийсь проєкт, він тобі подобається, а потім епізод, на якому зекономили, і вже – максимальний провал конкретно по цьому епізоду...

- Це коли в історичних інтер’єрах кросівки «Адідас» мелькнуть чи що?

- Ні, просто коли людина не з цієї професії – а ти можеш саме з цього епізоду скласти картинку, бачення про весь проєкт. У «Кріпосній» таких речей нема, слава богу. 

ТЕ, ЩО «КАВА З КАРДАМОНОМ» ЗНІМАЛАСЯ У ЛЬВОВІ, ПРИКРАШАЄ ЦЕЙ ПРОЄКТ

- Справді, останні кілька років до серіалів суттєво змінюється ставлення, і в Україні, й у світі. З’являється багато якісних і таких, про які вже язик не повернеться сказати – «мило».

- Якщо нас навіть у номінації в «Золотій дзизі» відзначили, то це вже щось означає! Раніше цієї номінації просто не було, і це логічно, бо коли немає нормальних серіалів, який прикол їх оцінювати? Коли вони просто йдуть, щоб ефір заповнити.

- Хочеться вірити, що кількість перейде в якість. Як ви гадаєте, чи достатньо в Україні серіалів знімається зараз?

- Ну, звичайно, недостатньо. У нас 5-7 робіт цікавих з’явилися за останні три роки: вийшов прикольний серіал «Перші ластівки», вийшов крутий нуар – перший і єдиний, який називається «Козаки. Абсолютно брехлива історія», вийшли «Кайдаші», та «І будуть люди». Це реально класні проєкти, їх купують за кордон, вони цікаві тут.

- Але здебільшого на каналах все ж ідуть однотипні серіали про поліцейських і медиків: покохала-полюбила, розлюбив...

- І все це по двадцятому колу.

- А відповідь каналів на це одна: це – рейтингові серіали. Ми дивуємося, хто ж робить ці рейтинги? Адже здається, що ніхто вже телевізор не дивиться, але це хибна думка – понад 80 відсотків українців беруть всю інформацію з телевізора.

- Звичайно. Все старше покоління – це тільки телевізор. Їх до Ютубу чи й взагалі до Інтернету – привчити дуже важко. І звісно, телевізор на них впливає. І серіали, й новини, через які сприймається політична ситуація в Україні. Через ЗМІ йде постійна політична боротьба – всі це прекрасно розуміють. Хтось хоче дивиться «5-й канал», хтось – «плюси», а це абсолютно різні бачення ситуації.

У НАС В КРАЇНІ ЙДЕ ВІЙНА, ТО БУТИ АПОЛІТИЧНИМ У ПРИНЦИПІ НЕ ВИХОДИТЬ

- А ви цікавитеся політикою? Я не прошу зараз розказувати, за яку партію ви голосуєте, але – чи намагаєтеся ви у ній розібратися, чи все ж – живете своїм творчим життям?

- У нас в країні йде війна, тому бути аполітичним у принципі не виходить – ти ж повинен розуміти – на якій стадії, де, що, як у нас відбувається. Звичайно, цікавлюся. Тим паче, на превеликий жаль, наше кіновиробництво, наша кіношна індустрія йдуть паралельно з політикою – влада змінилась, пітчинг зніс всі повні метри, це нікому не цікаво. Прийшла нова влада – свої закони. Тому я, як мінімум, з подачі свого профілю маю цікавитися ситуацією.

- У вас були проєкти в Росії ще до всіх подій?

- Були.

- А останнім часом в якихось спільних міжнародних проєктах залучені?

- Пару разів кликали в Польщу, і я тільки-тільки починаю про це думати.

- Зараз ви ж саме працюєте над україно-польським історичним серіалом «Кава з кардамоном» про заборонене кохання між українкою та поляком у Львові XIX століття. Ви граєте семінариста – теж така роль, яку просто так, прочитавши текст, на себе не вдягнеш?

- Роль цікава і я плавно в цю всю справу занурювався. Це теж історичний проєкт, дуже нетривіальна, нетипова, цікава історія за романом Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону».

Мені от навіть цікаво подивитися на реакцію пересічного глядача, який його буде дивитися, бо в останніх серіях усе піде взагалі не по плану. І це дуже круто!

У нас більше десяти героїв – поляки, і вони розмовляють у кадрі польською. Ми говоримо українською, то напевно – вони нас для себе тоді задублюють. Мій герой – українець, патріот і борець за справедливість, він у мене такий бунтар. Там же показано політичні перипетії й він відстоює інтереси України. Серіал вже запланували показати в Польщі. І «Кріпосну», до речі, теж.

- Як працюється в такому ритмі, коли зйомки відбуваються одночасно в кількох містах? Щось – у Києві, а от «Кава з кардамоном», наприклад, у Львові?

- Прекрасно! Насправді, я зрадів, коли дізнався, що буде Львів – це дуже прикрашає проєкт, однозначно. Львів у кадрі звучить шикарно і справжня архітектура завжди буде відрізнятися від декорацій, які зроблено в павільйоні. І тому, якщо є можливість знімати у Будинку вчених чи у соборі Святого Юри, це, звичайно, величезний плюс.

БАТЬКО – ІСТОРИК І ПОСТІЙНО АНАЛІЗУЄ МОЮ РОБОТУ – ОСОБЛИВО ЦЕ БУЛО ВІДЧУТНО У МОЇЙ ПІДГОТОВЦІ ДО ФІЛЬМУ «ЧОРНИЙ ВОРОН»

- У вас тато – історик за фахом, цікаво – як він сприймає історичну достовірність цих фільмів? Ви з ним обговорюєте роботу?

- Так. Звичайно. Він постійно все аналізує, дивиться і бере пряму участь в усьому. Особливо це було видно у моїй підготовці до фільму «Чорний ворон», він мені давав літературу, статті, розповідав, що це таке взагалі, щоб я зрозумів. Увійти в цей образ було непросто. 

- Як батьки сприйняли ваше рішення вступати до театрального? Адже ви на той момент уже вчилися у іншому навчальному закладі?

- Ну, ясно, що вони здивувалися, м’яко кажучи. Вони ж думали, що вже цей сімейний гештальт закритий і я вже, в принципі, кудись там вступив. А тут ще й акторський вуз, ну, це максимальний експеримент для маленького міста!

- А як у вас така ідея для експерименту народилася?

- Я просто подумав: от я зараз піду на пари в університет, до якого я вступив (менеджмент туризму), і для мене це буде якоюсь обов’язковою програмою. А тут я побачив, як навчаються актори, що це таке (я бував на сцені в школі, й знав, що це час, який ти проводиш із задоволенням), і зрозумів, що з задоволенням можна всі ці 5 років навчатися! Мені цей весь процес подобається. Я батькам це пояснив, і мама каже: «Ну, хай повчиться – якщо зрозуміє, що це невдала ідея, вступить ще кудись на наступний рік, це не смертельно, в усякому разі». Я вдячний батькам, що мене підтримали.

- Як говорять, обери собі роботу до душі, й тобі ніколи не доведеться працювати!

- Це точно.

СЕКС-СИМВОЛОМ МЕНЕ СТАЛИ НАЗИВАТИ МАБУТЬ ПІСЛЯ «КРІПОСНОЇ», БО ТАМ МЕНЕ РЕАЛЬНО РОЗДЯГАЛИ – Я ПОСТІЙНО БУВ У ФАРТУСІ Й ВЕСЬ НАТЕРТИЙ ГЛІЦЕРИНОМ

- Ми вже говорили, що на початку кар’єри ви грали не головні ролі, й здебільшого – коротко стрижених охоронців?

- Так, був певною мірою заручником свого зовнішнього вигляду, іноді це були поліцейські або якісь охоронці.

- Зараз ви часто змінюєте образ – то у вас довге волосся, то поголена голова, то вуса, то борода. Як далеко ви зайшли б в експериментах над зовнішністю, якби це було потрібно для ролі? Схуднути на 10 кг чи набрати вагу – для вас не є проблемою?

- Звичайно, я пішов би на це, щоб максимально розкрити в кадрі діапазон можливостей. Це цікаво. Коли ти хочеш бути різним, то тобі дуже допомагає твій зовнішній вигляд. Навіть, коли ти в історичному костюмі – це вже дає потужне внутрішнє наповнення, а коли змінюєш ще й свій фізичний образ – це суттєво допомагає зануритися в кадр. 

- Волосся фарбували для якихось ролей?

- Ще ні.

- Вас називають секс-символом сучасного українського кіно, як вам живеться в цьому статусі? 

- Нормально (посміхається).

- Після якого фільму вам цей титул дістався?

- Мабуть, після «Кріпосної», там мене реально роздягали – я постійно в одному фартусі, весь натертий гліцерином, наче пітнію весь час. От, напевно, цей образ і зіграв.

- Це ніяк не впливає на ваші стосунки з коханою? Доброзичливці ж, напевно, їй шепочуть інколи: «Ой, він такий мачо, несерйозний, напевно».

- Для нас – це предмет якогось стьобу, ми на цьому не концентруємось. Я – так точно! І це все набагато легше сприймається. 

- Але, тим не менше, це чудово, що в Україні нарешті з’являється інститут зірок, а тим паче – є свої секс-символи!

- Приємно, що знімаються хороші проєкти й у них виділяють якихось акторів, вони запам’ятовуються, це – нормальний процес. 

ПЕРЕД ПОЧАТКОМ «ТАНЦІВ» МЕНЕ ЗАПИТАЛИ: «ТИ З ТІНОЮ ЧИ МОЖЕМО ТУТ ТЕБЕ ПОЖЕНИТИ З КИМОСЬ?»

- Ви брали участь у шоу «Танці з зірками». Це теж один із проєктів, який спрацював, напевно, на вашу впізнаваність. Чи легко ви погодилися на нього, чи були якісь перестороги?

- У принципі, я легко погодився, бо мені не вистачає якогось досвіду, якихось експериментів. От, я знав, що танці – це буде складно для мене, але свідомо на це пішов. 

Досвіду не було жодного. Хіба що, танцював пару років у першому класі – ми ходили якийсь квадрат з дівчинкою, вальс, щось таке дуже мінімальне і вже давно забуте. Я казав продюсерам, що взагалі не танцюю. Кажуть: «Все одно, якось будеш учитися, всі навчаються». 

По-перше, моя партнерка мене навчала, професійна танцюристка, я про Яну зараз. І ще два хореографи поруч. І оцей весь департамент слідкує, щоб я правильно поставив ногу – бувало, й по 8 годин на день проходили репетиції.

- Практика цікава і корисна. Можливо, колись десь ще й застосуєте?

- Так, я хотів би десь це використати – чи в кіно, чи може в якомусь мюзиклі, чи в театрі. Це для актора новий навик і дуже цікавий виклик.

- Крім того, що на «Танцях з зірками» ви навчилися вправно танцювати, там відбулася ще одна важлива подія – ви освідчилися своїх коханій. Скажіть чесно, вас до цього підштовхнули продюсери чи це було цілковито ваше бажання?

- Справа в тім, що моя Тіна – стиліст-візажист і працює з відомими артистами (вже, мабуть, років 5 вона візажист Світлани Лободи). Вона працює з багатьма артистами в Києві, з Монатіком, та з усіма на світі! Але виходить так, що моя Тіна постійно за кадром – і я хотів, щоб у той вечір вона була королевою дійства. Звичайно, у мене до того вже були думки: у неї улюблене місто Лондон, я хотів повезти її туди і зробити там пропозицію. І коли я приїхав підписувати договір, продюсери мене запитали: «Ти з Тіною, чи ми можемо тут на «Танцях» тебе поженити з кимось?». Кажу: «Ні, друзі! Давайте цього не будемо робити. У мене є Тіна». Вони все одно придумали, що я з Дашею Петрожицькою зустрічався, хоча цього ніколи не було.

Тоді вони запитують: «А ви хочете одружитися?». «Так, я хочу зробити Тіні пропозицію». І вони кажуть: «А у нас на шоу готовий це зробити?». Кажу: «Це буде взагалі супер!». Тобто, я був до цього готовий, але мені допомогли організувати всю справу і я радий, що зробив це саме там.

- Дуже круто вийшло – будь-яка жінка, напевно, мріє про таке красиве освідчення на всю країну.

- Багато хто у мене запитував: «Ну, це ж така постанова, мабуть ви не будете одружуватися?». Кажу: «Мені, чесно кажучи, по-барабану, як це виглядає збоку». Ми знаємо вдвох, що це було максимально щиро – і були від того дуже щасливі. Така-от історія.

ХОТІВ БИ СПРОБУВАТИ СЕБЕ В РОБОТІ ВЕДУЧОГО. Я ОСЬ ВІВ ВІДКРИТТЯ «МОЛОДІСТІ», МЕНІ ПРЯМО СПОДОБАЛОСЬ

- В одному з ваших інтерв’ю вичитала, що ви ніби пишете сценарії?

- Ні, такого немає, то я говорив, що на карантині писав стендапи. Я тихенько ще над ними працюю, і поки ще я не можу озвучити, що це саме буде.

- В якості шоумена себе бачите, або ведучого якоїсь програми?

- Ведучим – хотів би спробувати себе. Я ось вів відкриття церемонії кінофестивалю «Молодість», і мені прямо сподобалось (посміхається). Мені зателефонували, кажуть: «А не хочете «Молодість» вести?». Я такий: «Та я ж нічого не вів, як я буду вести «Молодість»?». Кажуть: «Нічого, ви нам підходите». І от я виходжу з мікрофоном, дивлюся – а там сидить Ющенко, міністри всі, й думаю: «О, нормально! Я – ведучий на сцені».

- Ви, мені здається, у житті дуже серйозна людина, зайшли у студію – й я одразу подумала: ой, який же він суворий, а треба ж якось його розговорити!

- Та ні, я не серйозний, просто ясно, що мені треба було адаптуватися, та й напевно, кількість людей, перед якою я максимально є собою – вона невелика. І думаю, що це властиво всім.

- Тож ми ще побачимо вас у ролі ведучого, можливо, й власного проєкту?

- Дай Бог. Можливо.

Я ПОСТАВИВ СОБІ ТАКЕ ОБМЕЖЕННЯ – НЕ ДИВЛЮСЯ СТОРІЗ, ВЗАГАЛІ ЖОДНИХ, БО ЦЕ ВЖЕ ЗАНАДТО

- До речі, про те, як бути собою перед іншими. Зараз артисти стали набагато ближчими до глядачів, аніж це було раніше – завдяки соцмережам, Інстаграму.

- Так, зараз підписався на нього, і він тобі вже кожен день сторіз викладає – що поїв, що вдягнув, де був. Це все так і є.

- Вам така надмірна увага не заважає? Ви можете провести межу, що, умовно, оце татуювання я показую, а це – ні?

- Я на своєму прикладі поставив не те що експеримент, а обмеження – я не дивлюся сторіз. Узагалі. Нічиїх. Жодних. Бо це вже просто занадто! Коли я глянув, що моя активність у соціальних мережах більше, ніж 4 години на день, подумав – треба себе обмежувати.

Дехто заходить занадто далеко, на мій погляд: є люди, які передивляються все в Тік-Ток, Інстаграм, Фейсбуці – вони там сидять постійно – це вже трохи якось страшно, бо так і летять їхні дні.

- Я не випадково згадала про тату, адже у вас із ними цікава історія – після фільму «Чорний ворон» ви зробили татуювання ворона. Після кожного успішного проєкту будете якусь міточку на тілі робити?

- Та ні. Мене завжди приваблював ворон, подобався цей птах, я зіграв Чорного ворона, мені безмежно подобаються татухи, і я зустрів людину, яка круто намалювала мені тату ворона – от так все зійшлося. 

- Велика кількість татуювань не заважає роботі актора? Чи завжди можна замаскувати за потреби?

- Мені частенько ставлять питання – як ти будеш зніматися? А я не парюсь, набиваю собі татухи іноді – я на це простіше дивлюсь. Моя мама взагалі проти них, мені важко пояснити, що це нормально. Я їй розповідаю, як проходив повз тату-салон у Барселоні, а там сидить жінка під 90 років, у неї забиті рукави і їй ще щось маленьке набивають. А поруч сидись дідусь – весь теж у татухах – і вони тримаються за руки. Люди стали зараз набагато простіші, глибші, цікавіші, але «совок» не дає нашому старшому поколінню нормально сприймати багато явищ – ми роками не можемо говорити про секс, про татухи, бо це страшно, бо про це не можна говорити.

- Давайте на завершення розмови – коротко про те, над чим ще працюєте, бо я знаю, що буквально з завтрашнього дня починаєте новий проєкт. Якщо можете – розкажіть, якщо не можете – то хоч заінтригуйте.

- Це буде новий серіал – така пацаняча історія – стрілянина, спецзагін, бійки. Поки що це все, що я можу розповісти.

Любов Базів. Київ

Фото надано прес-службою серіалу "Кава з кардамоном" та Євгена Котенко