Річард МакДональд. Бронзове полум’я проти земної гравітації

Серед шанувальників його таланту були й відтепер на тисячоліття залишаться подружжя Клінтонів, Білл та Хілларі, Уолт Дісней, Майкл Джексон, Лучано Паваротті, Сильвестр Сталлоне, а також принц Фейсал ібн Абдалла Аль Сауд. Бо в ньому є вогонь, а в його роботах нестримно в’ється Полум’я. 

Один із найбільш затребуваних фігуративних скульпторів із бронзи, наш сучасник – американець Річард МакДональд (Richard MacDonald). Під кожним словом видатного попередника, італійського Данте скульптури Мікеланджело Буонарроті (Michelangelo di Buonarroti Simoni; 1475-1564) він міг би поставити власний розгонистий підпис:

- Я – нащадок давнього роду, не соромлюся свого ремесла, не гребую і брудом, як звичайний поденник. Що стосується переваг ліплення або живопису, то суперечка це безглузда: види мистецтв усі рівні, бо витікають із одного джерела та прагнуть єдиної мети. А якщо той, хто стверджує, мовляв, живопис шляхетніше ліплення, настільки ж обізнаний і в інших предметах, про які прагне судити, то чи розуміє він у них більше, ніж моя посудомийка.

Такого статусу Річард МакДональд сягнув завдяки всепоглинаючій пристрасті до досконалості в обраному ремеслі, невпинній відданості якості авторських робіт, устремлінню до граничної цілісності задуму та виконання. Знайомство почнемо із самобутнього творчого кредо:

- Моя мета – висловлюватися через образотворче мистецтво, бо образотворче мистецтво йде від душі. Якщо митець любить своє ремесло й оволодів віртуозністю, він здатен створити щось виразне. Я працюю від художнього задуму, а ловлю його просто із життя. 

* * *

Він народився у Пасадені, Каліфорнія у 1946 р. Малюванням Річард марив із дитинства, тож виграв стипендію престижного Мистецького коледжу дизайну (Art Center College Оf Design) у Лос-Анджелесі. Навчання студент закінчив у 1971 р. та здобув ступінь бакалавра й звання професійного художника, отримавши диплом із відзнакою (cum laude). 

Подальші п’ять років скульптурою юнак зовсім не цікавився, адже знайшов себе як комерційно успішний дизайнер-ілюстратор, котрий працював у пафосному щорічнику “Fortune 500”. Так тривало доти, поки неприборкане Полум’я не вирвалося назовні, а пожежа вщент не знищила його творчу майстерню разом з усіма роботами графіка та маляра. Належало подбати про те, аби його мистецтво було довговічнішим, якщо не вічним.

Мистецтво ревниве: вимагає воно, щоб творець віддавався йому з головою. У 1980 р. Річард МакДональд раптом звернув увагу на скульптуру і почав самостійно працювати з глиною та бронзою. Упродовж наступної декади він перетворився на одного з найбільш пошанованих фігуративних скульпторів Сполучених Штатів. Відтоді авторські роботи майстра залюбки купували у власні колекції солідні корпорації, як-то: “AT&T”, “IBM”, “MGM Film Group”, “Anheuser-Busch” тощо.

Не відставали й приватні поціновувачі: онук українського емігранта, власник бізнес-імперії “The Wonderful Company” Стюарт Резнік, керівник і співласник “Cirque du Soleil”, канадський бізнесмен Гай Лаліберте, топ-письменник та бізнес-тренер Тоні Роббінс, майстер напружених трилерів, загальний наклад яких перевищив 450 млн примірників, Дін Кунц, американська поп-зірка Річард Маркс, кантрі-співачка Леанн Раймс та десятки інших.

За тридцять років мистецької кар’єри прихильник неореалізму, скульптор Річард МакДональд зажив міжнародної слави, адже його роботи перетворили автора на лауреата багатьох національних та міжнародних арт-конкурсів та мистецьких фестивалів. За дві декади відбулося три десятки персональних виставок у США, Канаді, Великобританії, Італії, Іспанії, КНР, Сінгапурі та на Тайвані. До всього ж, він сприяв появі та професійному зростанню цілої плеяди молодих скульпторів завдяки щорічним міжнародним майстер-класам. Власним прикладом від доводив просту думку, вперше висловлену Цицероном:

- Світ за своєю природою – не тільки художній твір, а й сам художник.

Роботи Річарда МакДональда

* * *

Те, що майстер малює у металі, відомий канадський арт-критик Райан Мастерс (Ryan Masters), визначив просто:

- Ми маємо справу із красою людського тіла та духу, що рухає ними.

Хоча минуло вже 35 років кар’єри професійного скульптора, і досі Річард МакДональд видається невгамовним, жадібним, спраглим. Часто у своїх студіях він одночасно працює над 30-40 роботами, причому упродовж одного дня кілька моделей приходять і йдуть зі студії маестро. Тим часом містер МакДональд, якого називають “візуальним генієм”, може просто дві-чотири години спілкуватися зі своєю Натурою, розмовляти, пити чай, але, Боже борони, фотографувати.

Майстер вважає за краще малювати обрані моделі, бо саме через олівець досягається розуміння яскравої особистості. Не випадково, 80 відсотків авторських робіт створені американським скульптором по пам’яті, відповідно до глибокого розуміння анатомії людини, і лише на 20 відсотків вивірені в деталях... Подібно до деміурга у світобудові, митець має бути присутнім у своєму творі: так – всюдисущим, але – невидимим.

* * *

Поцікавимося: як це він робить?

Ніяких відсебеньок! На кожному з етапів створення скульптури Річард МакДональд ретельно працює з моделями. Часто – це відомі танцюристи, як наш колишній земляк, а нині еnfant terrible світового балету Сергій Полунін (1989), знані артисти, скажімо, кубинський хореограф і танцівник Карлос Акоста (Carlos Acosta; 1973), упізнавані спортсмени.

Використовуючи дивні інструменти, виготовлені майстром, спочатку в основному власноруч, скульптор знову й знову ліпить та ріже, знову й знову доопрацьовує робочий макет (maquette), звіряючи заготовку із моделлю, якій доводиться раз-у-раз повторювати певне танцювальне па або ціпеніти підвішеній у промовистому жесті чи несподіваній позі. Все це невеликі, швидкі ескізи із формовочної (ваяльної) глини на масляній основі.

Як саме це відбувається, нумо подивімося.

Використовуючи метод “лиття металу у виплавлюваних моделях” (“lost wax method”), далі Річард МакДональд відливає досконалі шкіци у бронзу. Затим використовується художній метод зістарення під патину, коли автор домагається потрібного кольору поверхні скульптури. Нарешті, патинована бронза кріпиться на мармурову основу, також розроблену та створену художником як частина загальної композиції, і – будьте ласкаві. Приготуйте від $1500 за одиницю товару до $50000.

Поки ви збираєте гроші та сортуєте думки, можете поблукати приватним музеєм у Лас-Вегасі, Невада, та все детально роздивитися.

Тут розумієш – у кожну скульптуру вкладені роки ретельної праці й невгасне Полум’я. Мене особисто вражає, як автор дотримується точного масштабування, коли від ваяльної глини підступається до монументальних бронзових шедеврів.

* * *

Художник Річард МакДональд справді вільний, творчо незалежний, і хоч які б кошти ви йому пропонували, на замовлення митець не працюватиме. Лише по факту. Коли шедевр, без гонитви до конкретної дати та зобов’язань щодо абсолютної портретної схожості, на думку автора, завершений повністю. Ремесло не має комерційно чавити творче “Я”, творчість має залишатися камерною, якщо йдеться про совість і сумління митця. 

Разом із тим, у цього майстра трапляються й гігантські роботи. Зокрема свого часу я бачив його восьмиметрову тритонну скульптуру гімнаста “Чуття” (“The Flair”), створену для літніх Олімпійських ігор 1996 р. в Атланті, Джорджія. Вразив не стільки неореалізм, скільки тотальна увага до деталей.

Як і решта авторських об’єктів, виставлених у публічних місцях, автор не просто перерахував гроші та передав городянам мертвий пам’ятник, а… спроєктував саму площу, де встановлене “Чуття”, рахуючи унікальний світловідбивний басейн та фонтан. Це, до речі, недалеко від хедофісу “CNN”: будете в Атланті – неодмінно відвідайте Джорджія Інтернешнл плаза (Georgia International Plaza). Море насолоди.

Другою грандіозною роботою – заввишки 4,5 метра й вагою 4,5 тонни, на гранітному фундаменті вагою 15 тонн, – є композиція “Момент” (“Momentum”), встановлена у 2000 р. на полі для гольфу Пітера Хея (Peter Hay Golf Course) в Пеббл-Біч, Каліфорнія, на честь 100-го Відкритого чемпіонату США з гольфу (U.S. Open Golf Championship).

Бронзова скульптура точно відображає саму майстерність, атлетизм, витонченість рухів ідеальних гольф-гравців. Не випадково комплекс особисто відкривав гранд-чемпіон з гольфу Тайгер Вудс (Tiger Woods). На гранітному фундаменті вкарбовані імена перших 100 переможців Відкритого чемпіонату США. Відповідно до оригінального задуму Річарда МакДональда, зворотний бік композиції поки що не списаний, це – місце для славетних прізвищ другої сотні переможців.

Бачите різницю? То філософ мислить ідеями, а митець мислить образами.

* * *

Що, так би мовити, у нього в творчих планах? Річард МакДональд розпочав роботу над “Фіналом балетного спектаклю” (“The ​​Grand Coda”). Йдеться по меморіал засновниці Королівського балету (The Royal Ballet) та Королівської школи балету (The Royal Ballet School), англо-ірландської балерини Нінетт де Валуа (Ninette de Valois; 1898-2001), яка свого часу професійно танцювала в “Російських сезонах” Сергія Дягилєва.

Бронзова скульптура має бути встановлена у Білій ложі (White Lodge) Річмондського парку, район Лондон-де-Річмонд-апон-Темза: у британській столиці – це історична пам’ятка, колишній мисливський будиночок короля Георга II, збудований у 1730 р. Тепер тут знаходиться Королівська балетна школа. Поки що незавершена скульптура розробляється в майстернях митця в Лос-Анджелесі, Лас-Вегасі та Лондоні.

Характерно, що у 2012 р., на знак подяки за його скрупульозну працю та матеріальну підтримку Королівського балету, американського скульптора запросив до Букінгемського палацу повечеряти принц Чарльз.

* * *

У вас виникло резонне запитання: а де, ДЕ він це може робити – скульптури висотою п’ять-вісім метрів? Відповім: його американська арт-студія знаходиться у “Veer Towers” – одному з двоповерхових помешкань 37-поверхової вежі, розташованої в “CityCenter”, Лас-Вегас, Невада. Висота стель, доповім вам, там понад чотири метри. Одного поверху. Прикинули?

Чому саме скульптура? Річард Макдональд залюбки пояснює:

- В інтер’єрі – чи в екстер’єрі – скульптура прослужить набагато довше, аніж живопис. Своїми творами я гарантую колекціонерам безцінну спадщину, адже бронза слугуватиме їм тисячі років. Тому, за великим рахунком, я не продаю твір мистецтва конкретному поціновувачу, бо скульптуру передаватимуть далі – із покоління в покоління. Помізкуйте над цим на дозвіллі.

Чому танець? На думку американського публіциста, засновника неожурналістики Тома Вульфа (Tom Wolfe; 1930-2018), Річард МакДональд – це зразок для сучасності, він – “один із тих рідкісних митців, які зсередини можуть відчувати тіло в русі”. 

Не особливо сперечаючись із впливовим блогером “The Wall Street Journal”, сам скульптор пояснив:

- Танець – це ідеальний формат інтенсивного діалогу між двома мовчазними партнерами, що демонструють ідеальну єдність. У неофігуративному мистецтві художник візуально повторює найважливіше у даний момент па танцівника, демонструючи ідеальну єдність життя і сучасного мистецтва.

* * *

Його захоплення людською фігурою та людськими емоціями змусило скульптора зосередитися на ліпленні фігур мімів, танцюристів та спортсменів, кожен з яких передає почуття радості та мовчки співає гімн красі людського тіла.

У 2007 р. зав’язалася тривала співпраця Річарда МакДональда із трупою “Cirque du Soleil” (“Цирк Сонця”), вистави якого уже побачили 100 млн глядачів. І тандем той викликав фантастичний ефект: скульптором зацікавилася арт-галерея “Bellagio Gallery Оf Fine Art”, що на Лас-Вегаському бульварі, 3600, відомому у Лас-Вегасі, Невада, як The Strip (“Смуга”).

Три грації, водоспад, 1999 р.

Відтоді оформилося багаторічне партнерство, що не лише підвищило репутацію майстра, а й дописало нулі до ціни на його авторські скульптури. Важливо навіть не те, що роботу “Три грації” американського скульптора поставили на сорокаметрову колону та визначили як центр парку скульптур всесвітньої виставки “The World Expo 2010” у Шанхаї, Китай, твір Річарда МакДональда, взагалі, став єдиною західною скульптурою, яку тогоріч представили в азіатській експозиції.

* * *

Чому така честь? Засновник та керівник “Цирку дю Солей”, канадський бізнесмен, гравець у покер Гай Лаліберте (Guy Laliberté; 1959), котрий свого часу починав простим циркачем, грав на акордеоні, ходив на ходулях і ковтав вогонь, – зауважив:

- Мистецтво Річарда МакДональда розкриває нескінченну красу людського тіла. Персонажі, яких він створює, вічно гратимуть у театрі життя.

Закінчивши читати цей матеріал, ви, переконаний, повернетеся до фотографій, зібраних до цієї публікації. Уважно роздивившись їх, краще зрозумієш, що таке неофігуративний рух у сучасній скульптурі, адже доволі часто доводиться схиляти голову набік, аби збагнути, як це, взагалі, зроблено.

Тепер ви на власні очі бачите, що Річардом МакДональдом керує вдячність своїм моделям – за витонченість, фізичну силу, грацію, артистизм. Більшість його авторських творів спростовують тезу, що на землі гравітація діє на кожного з нас. Є люди, яких виповнює внутрішній вогонь, а Полум’я, що виривається з їхніх шедеврів, подеколи гравітацію відміняє.

Ви ще пам’ятаєте, який десерт сьогодні мали на обід?

Олександр Рудяченко
Використані джерела: 1,  2,  3,  4,  5,  6,  7,  8,  9,  10,  11,  12,  13,  14