Микола Бердяєв. Філософ, засуджений чотири рази

Микола Бердяєв. Філософ, засуджений чотири рази

Укрінформ
Проєкт "Калиновий к@тяг" продовжуємо розповіддю про релігійного і політичного філософа, якого сім разів номінували на Нобелівську премію

В опублікованій (посмертно) книзі "Самопознание. Опыт философской автобиографии" (1949) не без смутку цей мислитель зізнавався:

- Мне пришлось жить в эпоху катастрофическую и для моей родины, и для всего мира. На глазах рушились целые миры и возникали новые. Я мог наблюдать необычайную превратность человеческих судеб, видеть трансформации, приспособления и измены людей, и это, может быть, было самое тяжелое в жизни. Из испытаний, которые пришлось пережить, я вынес веру, что меня хранила Высшая Сила и не допускала погибнуть. Эпохи, столь наполненные событиями и изменениями, принято считать интересными и значительными, но это же эпохи несчастные и страдальческие для отдельных людей, для целых поколений. История не щадит человеческой личности и даже не замечает ее. Я пережил три войны, из которых две могут быть названы мировыми, две революции в России, малую и большую, пережил духовный Ренессанс начала ХХ века, потом русский коммунизм, кризис мировой культуры, переворот в Германии, крах Франции и оккупацию ее победителями, я пережил изгнание, и изгнанничество мое не окончено… Для философа было слишком много событий: я сидел четыре раза в тюрьме, два раза при старом режиме и два раза при новом, был на три года сослан на Север, имел процесс, грозивший мне вечным поселением в Сибири, был выслан из своей Родины и, вероятно, закончу жизнь в изгнании.

*   *   *

Про стійкість незломленого духом почну свою розповідь.

Николай Бердяев
Микола Бердяєв

Він народився 6 (18) березня 1874 р. у маєтку Бердяївка, подарованому у 1797 р. імператором Павлом I їхньому прадіду. Маєток той був частиною містечка Обухів Київської губернії і третє покоління належав дворянській родині, що була відома славними традиціями офіцерської служби. Хрестили молодшого в родині сина вже у Києві - в церкві Спаса на Берестові. Не так давно те село розташовувалася за межами Києва, а зараз приблизно на його місці на Печерську знаходиться парк Слави.

Серед прадідів майбутнього мислителя був генерал-аншеф російської армії, Катеринославський військовий і цивільний губернатор, Микола Михайлович Бердяєв (1744-1823). Дідом виявився учасник війни 1812 р., начальник штабу Війська Донського (1835-1839), генерал-лейтенант Михайло Миколайович Бердяєв (1792-1861). А от батько майбутнього філософа, офіцер-кавалергард Олександр Михайлович Бердяєв (1837-1916) з часом став київським ватажком повітового дворянства, почесним мировим суддею і навіть головою правління Земельного банку Південно-Західного краю.

Мати - Олександра Сергіївна (уроджена княжна Кудашева; 1838-1912) була донькою французької графині Матильди Октавіївни Кудашевої (власне: Матильда Жозефіна Катерина де Шуазель-Гуф'є; 1806-1867) і камергера найвищого двору, надвірного радника Сергія Даниловича Кудашева (1795-1862) зі старовинного роду князів Курдашових, що мав польсько-татарське коріння.

У родині також виховувався старший син, майбутній поет-білінгва, публіцист, театральний діяч, перекладач-поліглот Сергій Олександрович Бердяєв (1860-1914), у 1890-1893 рр.. редагував і видавав у Києві журнал "По морю и суше". На жаль, самобутній літератор страждав на психічні захворювання і утримувався в приватній клініці коштом молодшого брата Миколи.

Як відбувається становлення поета, ніхто не розуміє, а філософа? І поготів.

- С детства я много читал романов и драм, меньше стихов, и это лишь укрепило чувство пребывания в своем особом мире. Герои великих литературных произведений казались мне более реальными, чем окружающие люди. В детстве у меня была кукла-офицер. Я наделил ее качествами, которые мне нравились. Это мифотворческий процесс. Рано в детстве я прочел “Войну и мир”, и незаметно кукла, которая называлась Андрей, перешла в князя Андрея Болконского.

*   *   *

Спочатку Микола Бердяєв виховувався вдома. Яким у дитинстві, проведеному на Печерську, в будинку бабусі, бачився йому Град на семи пагорбах?

Молодой Николай Бердяев
Молодий Микола Бердяєв

- Атмосфера Печерска была особой, смесь монашества и воинства… На улицах постоянно встречались монахи. Там была Аскольдова могила, кладбище на горе над Днепром, где похоронена бабушка и другие предки. В то же время Печерск был военной крепостью, там стояло много военных. К Печерской прилегали Липки, тоже в верхней части Киева. Это дворянско-аристократическая и чиновничья часть города состояла из особняков с садами. Там всегда жили мои родители, но дом наш продали, когда я был еще мальчиком. А сад, помню, граничил с огромным садом имения доктора Ф.Ф.Меринга, занимавшим сердцевину Киева – от Крещатика до Липок.

Вихований на Вольтері папа́ - Олександр Михайлович Бердяєв, вважав себе вільнодумцем і вголос скептично висловлювався з приводу релігії. Полишена на саму себе дитина провела самотнє дитинство, що з часом оформилося у вільнодумство. Було одне щастя - батько дозволяв Колі досхочу читати, і невдовзі хлопчик став частим гостем у знаменитому книжковому магазині багатого книготорговця М. М. Оглоблина на Хрещатику. Будівля розташовувалася майже навпроти вулиці Фундуклеївської, але була знищена. Миколі легко давалися іноземні мови, і до 14 років він вже прочитав Гегеля, Шопенгауера і Канта.

- Однажды на пороге отрочества и юности я был потрясен мыслью: пусть я не знаю смысла жизни, но искание смысла придает смысл жизни, и я посвящу жизнь этому исканию. Это был настоящий внутренний переворот, изменивший жизнь.

Дореволюционный Киев
Дореволюційний Київ

На цьому вільнодумство закінчилося - за фамільною традицією, у 13 років довелося хлопчикові вступити до Володимирського Київського кадетського корпусу, звідки шлях вів прямо до Пажеського корпуса. Муштра була абсолютно чужою для учня, терпів обстановку військового навчального закладу він лише п'ять років. Вже у шостому класі Микола залишив корпус і заходився готуватися... до іспитів на атестат зрілості. Тоді дозріло рішення – вступати до університету.

- Тогда же у меня явилось желание сделаться профессором философии.

Що цікаво, з першого разу успішно скласти іспити юнакові не вдалося. Тільки через рік Микола Бердяєв все справно пересклав. Від нервового напруження і страху не встигнути викласти матеріал – почала смикатися щока. Набутий в отроцтві нервовий тик згодом проявлявся завжди, коли філософ стикався з неприємними знайомими або під час відповідальних публічних виступів.

Поборовши психологічні перешкоди, у 1894 р. Микола Бердяєв вступив на природничий (фізико-математичний) факультет Київського імператорського університету Св. Володимира, але через рік перевівся на юридичний. Недосконалість навколишньої дійсності породжувала у допитливому студентові бажання змінити світ, викорінити зло і несправедливість. Але як цього досягти? Відповіді першокурсник шукав у теорії... наукового соціалізму, яку заходився вивчати з 1894 р. в одному з київських соціал-демократичних гуртків.

Молодой Николай Бердяев
Молодий Микола Бердяєв

- Я рано почувствовал разрыв с дворянским обществом, из которого вышел. Всё в нем было мне не мило и многое возмущало. Когда я поступил в университет, доходило до того, что я более всего любил общество евреев, так как имел гарантию, что они… не дворяне и не родственники. Когда ко мне приходил товарищ-еврей, мать задавала традиционный вопрос: “Est-ce un monsieur ou ce n’est pas un monsieur?” ("Це пан чи не пан?"- О. Р.).

Паралельно з юриспруденцією студент вивчав класичну філософію, відвідував університетські лекції та семінари професора Георгія Івановича Челпанова (1862-1936). Педагог читав курс з ... критики матеріалізму. У той час наукові статті з психології та філософії Г.І. Челпанова друкувалися в журналах "Русская мысль", "Вопросы философии и психологии", "Мир Божий" і в "Киевских университетских известиях"; в останньому виданні Г. І. Челпанов розміщав огляди новітньої літератури з психології, теорії пізнання і трансцендентальної естетики Канта.

* * *

Середовище і час вирували... Не випадково, у 1898 р. за участь у студентських заворушеннях переконаного марксиста, члена "Союза борьбы за освобождение рабочего класса", куди його, до речі, залучив професор Георгій Челпанов, Бердяєва заарештували, протримали місяць в Лук'янівській в'язниці, з вишу відрахували – і на три роки заслали до Вологди.

- То было время, когда меня соблазняла вычитанная в романе “Бесы” Ф.М. Достоевского фраза: – Аристократ в революции обаятелен…. Да, в этом всем сквозил своеобразный романтизм.

Думаєте, в глухій північній провінції вільного часу було хоч греблю гати і філософу ні з ким було словом перекинутися? Ага... До того часу у Вологді вже опинилися: вчений-енциклопедист, мислитель-утопіст, один з найбільших ідеологів соціалізму Олександр Олександрович Богданов (1873-1928), перекладач, публіцист, критик, мистецтвознавець Анатолій Васильович Луначарський (1875-1933), один з лідерів майбутньої партії есерів, письменник Борис Вікторович Савінков (1879-1925), український правознавець, філософ і соціолог неокантіанської орієнтації Богдан Олександрович Кістяківський (1868-1920), письменник-початківець і публіцист Олексій Михайлович Ремізов (1877-1957). На приватній квартирі якогось поляка у засланні М.О. Бердяєв вперше почув цілу доповідь про ... марксизм.

- Те чтения вызвали во мне не только отталкивание, но и настоящую тоску. В марксистский период я испытывал не раз тоску; это было чувство удушья, отсутствия воздуха, свободы дыхания.

Календарь на столе философа
Календар на столі філософа

При такому бекграунді думки вилітали з голови - встигай-но записувати. Через рік у марксистському журналі "Die Neue Zeit "("Нове століття"; № № 32-34 за 1899-1900 рр.), який був органом німецької соціал-демократичної партії, Микола Бердяєв опублікував першу статтю. Німецькою називалася "Ф.А. Ланге і критична філософія в їх відношенні до соціалізму". Так з легкої руки німецького економіста, історика і теоретика класичного марксизму Карла Каутського (Karl Kautsky; 1854-1938), який редагував четвертий том "Капіталу" К. Маркса, за молодим автором закріпилася репутація "критичного марксиста".

У 1901 р. світ побачила друга стаття Миколи Бердяєва – "Боротьба за ідеалізм", яка закріпила перехід від позитивізму до метафізичного ідеалізму. Як він згодом напише про повернення блудного сина,"вернулся я от социальных учений, которыми одно время увлекался, на свою духовную родину, к философии, религии, искусству". Незабаром у Санкт-Петербурзі філософські трансформації проілюструвала перша авторська книга "Суб'єктивізм та індивідуалізм у суспільній філософії. Критичний етюд про М. К. Михайлівського" (1901).

У 1902-1904 рр. разом з економістом, публіцистом, істориком і філософом Петром Бернгардовичем Струве (1870-1944), його дружиною Ніною Олександрівною Струве (уроджена Герд; 1868-1943), істориком Василем Яковичем Богучарським (власне: Яковлєв; 1860-1915) і філософом, релігійним мислителем Семеном Людвиговичем Франком (1877-1950) Микола Бердяєв створював групу "Союз освобождения". За часів Срібної доби організація активно брала участь у багатьох починаннях в культурному житті Імперії.

- К тому времени я прошел длинный путь философского развития, но остался верен первоначальной интуиции. Вспоминаю, был я на Международном философском конгрессе в Женеве в 1904-м году, где встречался с Г.В.Плехановым, который был плохим философом и материалистом, но интересовался философскими вопросами. Мы ходили с ним по Женевскому бульвару и философствовали.

Поряд з "легальними" марксистами С.М. Булгаковим, П. Б. Струве, С. Л. Франком, народжений в Україні філософ стрімко перетворювався на одну з провідних фігур "Союза освобождения", який виступав з критикою світогляду революційної інтелігенції. Вперше цей напрям заявив про себе збіркою статей "Проблемы идеализма" (1902), потім були альманахи “Вехи” (1909) і “Из глубины” (1918), в яких різко негативно характеризувалася роль радикалів у російських революціях 1905 і 1917 років.

*   *   *

Жена Лидия Юдифовна Трушева
Дружина Лідія Юдифівна Трушева

У 1904 р. Микола Олександрович одружився з поетесою Лідією Юдифівною Трушевою (у першому шлюбі Рапп; 1871-1945); вона була старшою за чоловіка на три роки. Невдовзі пара переїхала до Північної Пальміри. У тодішній столиці інтелектуалів і революціонерів молодята оселилися у Саперному провулку, 10. З радикальним марксизмом філософ різко покінчив, щоб зосередитися на класичній філософії і... християнській духовності. У 1904 р. це привело мислителя в редакцію журналу "Новый путь", який став трибуною релігійно-філософських зборів, що їх організував у Північній столиці російський поет, літературний критик, історик і християнський філософ Дмитро Сергійович Мережковський (1865-1941). Однак ідеалізм для М.О. Бердяєва виявився лише перехідною філософською формою.

30-річний мислитель не просто обертався в літературних колах Санкт-Петербурга. Микола Бердяєв активно друкувався у журналах і збірках – під однією обкладинкою з Олександром Блоком, Андрєєм Бєлим, Валерієм Брюсовим, Дмитром Мережковським, В'ячеславом Івановим, а також земляком з Києва, другом-філософом Левом Шестовим. Він часто бував, природно, у знаменитій "вежі" на Таврійській вулиці, 35/1, – у поета В'ячеслава Іванова, А також був вхожий до богемного подружжя – Дмитра Мережковського та поетеси Зінаїди Гіппіус до їхньої квартири у прибутковому будинку князя Мурузі на Литейному проспекті, 24/27.

Розчарувавшись у християнстві, тут проповідували кохання утрьох і намагалися створити власну... Церкву. Раз на тиждень серед квітів, палаючих свічок і великої кількості вина Дмитро Мережковський влаштовував саморобні богослужіння, побудовані на популярних символах. Усвідомивши безглуздість і порожнечу подібних сектантських бдінь, Микола Олександрович почав віддалятися від нової релігії Третього Завіту.

У Північній Пальмірі Микола Бердяєв у всьому залишався творцем. Він сам видавав журнали і, слідуючи салонній моді, по вівторках збирав у Саперному провулку, 10 однодумців на домашні "мировоззренческие вечера". У 1905-1906 рр. спільно з російським богословом, православним священником, а у майбутньому – творцем вчення про Софію Премудрість Божу Сергієм Миколайовичем Булгаковим (1871-1944) Микола Бердяєв редагував журнал "Вопросы жизни", намагаючись перетворити видання на центр єднання новаторських течій у соціально-політичній, релігійно-філософській і художній сферах. Поїздка взимку 1907-1908 рр.. до Парижа та інтенсивне спілкування з Дмитром Сергійовичем Мережковським, а також його дружиною, поетесою Зінаїдою Гіппіус остаточно схилило М. О. Бердяєва до... традиційного православ'я.

Ось ви питаєте: а чи був попит на його світоглядні погляди? Уявіть, так! Вже на початку ХХ століття філософські побудови Миколи Бердяєва привернули увагу видатних сучасників. Один тільки релігійний філософ, літературний критик і публіцист Василь Розанов (1856-1919), який першим у Росії переклав з грецької "Метафізику" Аристотеля і мав величезний вплив на Дмитра Мережковського, написав про одну з книг колишнього киянина 14 (!!!) статей.

*   *   *

Побувавши у 1907 р. на засіданнях філософського товариства у Санкт-Петербурзькому університеті, де взимку М. О. Бердяєв читав низку лекцій, що були присвячені літературі, філософії, містицизму та релігії, у замітці “На чтениях г. Бердяева” Василь Розанов висловився з величезним пієтетом:

- С Бердяевым, вообще, надо говорить “попридерживаясь”, слушать его “попридерживаясь” и, словом, все дела с ним иметь “попридерживаясь”. Таково впечатление от формы ума его, от стиля его речи, от него au total (фр. загалом – О.Р.). Ну и что же? Ведь он и не зовет никого быть с собою, а только открыл ряд лекций – это, безусловно, интересно. И как любитель умственной культуры, в стороне от шумной политики, я не могу удержаться от привета ему, и от указанья обществу, что на этих бесшумных, одухотворенных лекциях оно переживет несколько хороших умственных ощущений.

Николай Бердяев с женой и друзьями
Микола Бердяєв з дружиною та друзями

Коли Микола Бердяєв з дружиною повернулися з Франції до Росії, вони оселилися в Москві – у будинку-кораблі архітектора Мікіні, на розі Вірменського провулку, 1/Кривоколенного провулку, 8. Протягом трьох наступних років тут мислитель приймав однодумців, які сповідували філософію "всеединства" та були об'єднані навколо книговидавництва релігійно-філософського напряму "Путь": Григорій Рачинський, Євген Трубецький, Павло Флоренський, Володимир Ерн, Сергій Булгаков, – а також у діяльності релігійно-філософського товариства. Особливо активно Микола Олександрович допомагав становленню релігійно-філософського товариства імені та пам'яті християнського філософа, містика, поета Володимира Сергійовича Соловйова (1853-1900).

Річ у тому, що спрямованість М.О. Бердяєва до всесвітньої соборності, що покликана подолати церковний конфесіоналізм, завжди текла в руслі універсалізму Володимира Соловйова і його вчення про боголюдство. Підсумком філософських пошуків того періоду стала для нашого земляка книга "Философия свободы", опублікована у 1911 р.

* * *

Градус публічної полеміки в Імперії наростав, виникла потреба по-новому поглянути на соціальну дійсність. Разом з дружиною Лідією Юдифівною взимку 1912 р. Микола Бердяєв вирушає до Вічного міста. Трохи більше року в Римі зрів задум, народжувалися перші глави нової книги, яка загалом була завершена до лютого 1914 р, але опублікована лише через два роки. У роботі "Смысл творчества", як зазначав сам автор, його “религиозная философия” вперше виявилася “вполне осознанной и выраженной”. Крамольними здавалися не стільки думки, скільки сама логіка міркування:

- Традиционная мораль христианского мира доныне не была творческой. Христианская мораль была или все еще ветхозаветным законом, изобличающим грех, подобно христианскому государству, или послушанием последствиям греха, искупительным послушанием. Творческая мораль новозаветной, евангельской любви не была раскрыта в христианском мире, она лишь изредка сверкала точно блеск молнии у таких избранников, как Святой Франциск. Христианство было обращено к миру как религия послушания, а не религия любви. Дух святоотеческий – прежде всего, дух послушания, а не дух любви. Христианское делание было изживанием греха.

Повернувшись з Італії, християнський філософ заходився захищати в Росії афонських ченців, які постраждали під час смути, що виникла в російських монастирях на Афоні через суперечки навколо вчення про ім'я Боже. У 1913 р. Микола Олександрович Бердяєв написав гостру антиклерикальну статтю “Гасители духа”. Відкрито полемічне перо він направив проти офіційного російського православ'я, вважаючи, що з істинною вірою воно нічого спільного не має, проти Священного Синоду, який ним керує, як останній, але вагомий аргумент, який використовував у теологічному спорі... збройну силу.

Кабинет Бердяева
Кабінет Бердяєва

- Когда иеросхимонах Антоний (лідер релігійного руху "імяславців", який виник на Афоні серед російських ченців, в миру Олександр Ксаверійович Булатович; 1870-1919 - О. Р.) с Афона приехал в Россию искать правды Божией у Русской православной церкви, то его, прежде всего, подвергли обыску. Потом Священный синод предложил Министерству внутренних дел выслать ученого мужа из Санкт-Петербурга, как человека… “беспокойного”. Полицейскими преследованиями ответили на его духовную жажду. В “Русском иноке” архиепископ Антоний Волынский разразился площадной бранью, – бранью, достойной извозчика, а не князя Церкви, против книги “На горах Кавказа” афонского старца Иллариона, из-за которой началось все движение монахов-именеславцев в правой вере Св.синода с помощью штыков, изувечивших беззащитных стариков. Духовной силой архиепископ Никон никогда и ни в чем никого не мог убедить. Синодальное православие ни для кого не убедительно (ни один синодальный миссионер никогда не смог переубедить ни одного сектанта). Вечное обращение синодальной Церкви к силе государственного оружия есть откровенное признание в том, что ее православие бессильно, неубедительно и не соблазнительно.

За подібні промови публіциста звинуватили в богохульстві (і це у богословському диспуті!), заарештували, судили і відправили на заслання до Сибіру. Але почалася Перша світова війна, вирок вирішили м'яко привести у виконання, обмежившись строком - три роки заслання у Вологодській губернії.

*   *   *

Николай Бердяев
Микола Бердяєв

Лютневу демократичну революцію 1917 р. М.О. Бердяєв щиро вітав. Падіння "священного русского царства" як лже-теократії та "мужицкого царства" він вважав нагальним завданням з духовної модернізації епохи. Втім, вельми швидко мислителя охопив песимізм. За два тижні до скинення Тимчасового уряду Микола Олександрович констатував:

- Традиционная история русской интеллигенции окончена... Она побывала у власти, и на земле воцарился ад. Поистине русская революция имеет какую-то большую миссию, но миссию не творческую, а отрицательную – она должна изобличить ложь и пустоту какой-то идеи, которой была одержима русская интеллигенция и которой она отравила русский народ.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. надій на оновлення світу, на оновлення суспільства, на оновлення думки зовсім не залишилося. Революцію Микола Олександрович не прийняв, оскільки більшовики спиралися на робітників і селян, виключивши зі шкали цінностей інтелігенцію.

- Я мог заниматься философией, думать, писать, читать при любых условиях, когда у меня поднималась температура до 39°С, когда осенью 1917 года у нашего дома рвались снаряды, когда случались несчастья. Иногда подъем, творческой мысли был связан с раздражением и гневом.

У вир історії він був несамовито угвинчений. У 1917-1918 рр.. Микола Олександрович написав і опублікував сорок (!!!) статей, в яких намагався розібратися в сенсі того, що відбувається, і представити подальший хід подій. З роками ті публікації стали основою двох книг – “Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности” (1918; Москва) і “Философия неравенства. Письма к недругам по социальной философии” (1923; Берлін).

Як знаковий мислитель і виразний публіцист, у перші роки Радянської влади Микола Бердяєв користувався особистим заступництвом одного з найбільш давніх соратників Леніна, видатного більшовика, члена Політбюро ЦК РКП(б), а у 1918-1926 рр. - голови Мосради Льва Борисовича Каменєва (1883-1936). Нашому земляку навіть вдалося зробити неймовірну кар'єру: авторитетний християнський філософ увійшов до керівництва Московського відділення Спілки письменників Радянської Росії, а деякий час навіть керував тим творчим союзом.

А ще для практичного осмислення нових реалій М. О. Бердяєв заснував приватну (!!!) "Вольную академию духовной культуры", яка існувала три роки (1919-1922). В автобіографічному “Самопознании” він написав:

- Я был ее председателем, и с моим отъездом из России академия закрылась. Это своеобразное начинание возникло из собеседований в нашем доме. Значение Вольной академии духовной культуры было в том, что в эти тяжёлые годы она была, кажется, единственным местом, в котором мысль протекала свободно и ставились проблемы, стоявшие на высоте качественной культуры. Мы устраивали курсы лекций, семинары, публичные собрания с прениями.

У 1920 р. історико-філологічний факультет Московського університету обрав колишнього киянина професором, від більшовиків він отримав охоронну грамоту на квартиру, бібліотеку і приватне життя, професор М. О. Бердяєв не бажав мати з "шариковими" нічого спільного:

Кабинет Бердяева, библиотека
Кабінет Бердяєва, бібліотека

- Большевизм есть рационалистическое безумие, мания окончательного регулирования жизни, опирающаяся на иррациональную народную стихию.

А як, запитаєте, старик Крупський ставився до професора Московського університету? З неприхованою ненавистю. І до Жовтневого перевороту Ленін відчував до Миколи Бердяєва явну антипатію, називаючи філософа не інакше як "Белибердяевым", а коли дізнався, що вдома, на московській квартирі, у Миколи Олександровича на засідання "Вольной академии духовной культуры" збираються представники інтелігенції, почав від Фелікса Дзержинського вимагати розстрілу "Пердяева". Подібну реакцію у Ілліча зазвичай викликали лише ті, хто, на його думку, переконливо зрадив... марксизму.

* * *

Двічі за радянської влади вчений опинявся за ґратами. Як згадував М.О. Бердяєв, його особисто допитував Фелікс Дзержинський, який дуже серйозно, з олівцем і паперами, два тижні готувався, студіюючи твори філософа.

Николай Бердяев
Микола Бердяєв

- Первый раз меня арестовали 18 февраля 1920 г. (ордер на обшук підписав начальник особливого відділу ВНК Вацлав Менжинський - О. Р.) в связи с делом так называемого “Тактического центра”, к которому я никакого отношения не имел. Тогда арестовали много моих хороших знакомых. В результате был большой процесс, но я к нему не привлекался.

Вдруге філософа забрали - о 5:10 ранку 16 серпня 1922 р. Знову особисто допитував Ф. Е. Дзержинський, а на дізнання спеціально приїжджав Л. Б. Каменєв:

- Я просидел около недели, а затем пригласили к следователю и заявили: я высылаюсь из Советской России за границу. Органы взяли подписку, что в случае, если я снова появлюсь на границе СССР, меня расстреляют. После этого я был освобождён. Прошло около двух месяцев, прежде чем удалось выехать за границу.

У романі “Архипелаг ГУЛАГ” Олександр Солженіцин ці події описував так:

- Только тот победит, кто от всего отрёкся. Но как обратить свое тело в камень? Ведь вот из бердяевского кружка сделали марионеток для суда, а из него самого не сделали. Его хотели втащить в процесс, арестовывали дважды, водили на ночной допрос к Дзержинскому, там и Каменев сидел (значит, тоже не чуждался идеологической борьбы посредством ЧК). Но Николай Александрович не унижался, не умолял, а изложил им твёрдо те нравственные принципы, по которым не принимал установившейся в России власти, – и не только признали его бесполезным для суда, но – освободили. Проявил точку зрения человек!

Коли за особистим розпорядженням залізного Фелікса заарештованого звільнили, і Микола Бердяєв залишав катівні ВНК, начальник московської в'язниці, колишній гвардійський вахмістр, який особисто виносив речі ув'язненого, поцікавився:

- Вам у нас понравилось?

За п'ять років Микола Бердяєв написав кілька книг, з яких згодом по-справжньому цінував лише дві – “Смысл творчества. Опыт оправдания человека” (1916; Москва) і “Смысл истории” (1923; Берлін). Потім мислителя включили до списку “контрреволюционной интеллигенции”, яку з ініціативи заступника голови ВНК-ДПУ Йосипа Уншліхта (особисто підтримав В. І. Ленін) радянський уряд видворив з країни:

- Когда мне сказали, что меня высылают, сделалась тоска. Я не хотел эмигрировать, и у меня было отталкивание от эмиграции, с которой я не хотел слиться. Но вместе с тем, было чувство, что я попаду в более свободный мир и смогу дышать свободным воздухом. Я не думал, что изгнание продлится двадцать пять лет. В отъезде было для меня много мучительного...

*   *   *

На збори Миколі Олександровичу дали один тиждень, а потім в когорті інакомислячих сплавили за кордон. З країни Рад разом із 160 найбільшими вченими його видворили 29 вересня 1922 р., посадивши у Петрограді на так званий "философский пароход". Саме так, на пароплаві "Обербургомистр Хакен", Микола Бердяєв опинився в Берліні. Там він познайомився з кількома німецькими філософами: одним з основоположників філософської антропології Максом Шелером (Max Scheler; 1874-1928), впливовим письменником остзейского роду Кайзерлінгів, графом Германом фон Кайзерлінгом (Hermann Alexander Graf Keyserling; 1880-1946) і, звичайно ж, історіософом, представником філософії життя, відомим публіцистом консервативно-націоналістичного спрямування Освальдом Шпенглером (Oswald Arnold Gottfried Spengler; 1880-1936).

Від своїх колег по нещастю, що їх вислали з країни Рад, він не відмовився. На його берлінській квартирі з ініціативи економіста, публіциста, історика і філософа Петра Бернгардовича Струве відбулася зустріч філософів, яких видворили з Росії: Семен Франк, Сергій Трубецький, Іван Ільїн, Микола Лоський, Лев Карсавін та ін. Як М.О. Бердяєв пообіцяв на допиті Феліксу Дзержинському, він відмежувався від так званої "Белой идеи", заявивши: не можна покладатися на насильницьке повалення більшовизму, тому що тиранію можна подолати тільки повільним внутрішнім процесом релігійного покаяння і духовного відродження російського народу.

Кордонів організаторська активність Миколи Олександровича не знала. У столиці Німеччини український емігрант заснував Академію філософії та релігії. Дуже швидко набирався досвіду практичної європейської філософії. Твори німецького теолога, представника філософського романтизму Франца фон Баадера (Franz Xaver von Baader; 1765-1841) привели мандрівника думки в захват, і Микола Олександрович навіть назвав того попередника "величайшим и замечательнейшим из бёмеанцев". Так почався шлях вимушеного емігранта до витоків – до феноменальних праць християнського містика, теософа, родоначальника західної софіології – вчення про премудрість Божу Якоба Беме (Jakob Böhme; 1575-1624), який, до речі, не мав академічної освіти.

*   *   *

Николай Бердяев
Микола Бердяєв

Проте економічні та політичні умови у Веймарській республіці змусили Миколу Бердяєва залишити Німеччину. У 1923 р. разом з дружиною, діячем російської діаспори у Франції, поетесою з Харкова Лідією Юдифівною Микола Бердяєв переїхав до комуни Кламар, передмістя Парижа, де на вулиці Мулен де П'єр, 83 (rue du Moulin de Pierre) прожив останні роки. Французьку нерухомість мислителю заповіла одна англійська шанувальниця.

- Общался я главным образом с женщинами, которые меня менее отталкивали и давали иллюзию понимания. Женщины были моими главными почитательницами. Я не употребляю слово “последователями”, потому что таких у меня не было. Я говорил, что никогда не имел склонности к товариществу и не имел товарищей.

На батьківщину Вольтера філософ переніс дослідження сучасності. Він викладав, читав лекції, багато писав, активно співпрацював у взаємному обміні ідеями з передовими представниками європейських інтелектуалів.

- В последние годы произошло небольшое изменение в нашем материальном положении, я получил наследство, хотя и скромное, и стал владельцем дома с садом в Кламаре. В первый раз в жизни, уже в изгнании, я получил собственность и жил в своем доме, хотя и продолжал нуждаться.

Разом з богословом, православним священником Сергієм Миколайовичем Булгаковим, православним філософом, богословом, культурологом і педагогом Василем Васильовичем Зінківським (1881-1962), релігійним мислителем, філософом культури, істориком Георгієм Петровичем Федотовим (1886-1951), а також публіцистом і редактором Іллею Ісидоровичем Фондаминським (власне: Бунаков; 1881-1942) у 1930 р. незломаний духом заснував у Парижі "Лигу православной культуры" і став її першим головою.

Лидия Бердяева, Николай Бердяев, Аделаида Герцык, Даниил Жуковский
Лідія Бердяєва, Микола Бердяєв, Аделаїда Герцик, Даніїл Жуковський

У столичному передмісті раз на тиждень подружжя Бердяєвих влаштовувало "воскресенья" з чаюванням, на які збиралися друзі і шанувальники філософа. У затишному двоповерховому будиночку, з невеликим ганком під ажурними залізними поручнями, де в глибині ховався крихітний ставок, на першому поверсі у вітальні велися душевні бесіди і обговорювалися різноманітні питання. Тут “можно было говорить обо всем, высказывая самые противоположные мнения”.

У дружині своїй мислитель знайшов і послідовницю, і однодумницю. У всьому Лідія Юдифівна була помічницею для чоловіка: вона правила рукописи, виконувала коректуру статей, готувала книги до друку, а ще була активною прихожанкою приходу Святої Трійці у Парижі, де брала участь у благодійних і пастирських проєктах, невтомно займаючись благодійністю.

* * *

Зізнатися, життя в еміграції не стало для М.О. Бердяєва малиною. Його колишні співвітчизники мислителя не сприймали, бо не розуміли. Їх дратувала безапеляційність, оскільки голови були забиті виключно "Белой идеей". Миколу Олександровича не любили паризькі емігранти - ні Іван Бунін, ні Олександр Купрін. Усіляко колишнього земляка третирували послідовники Церкви Царства Третього Завіту Дмитро Мережковський і "декадентская мадонна" Зінаїда Гіппіус. На довершення відомий історик, публіцист, член Тимчасового уряду і головний редактор емігрантської газети "Последние новости" Павло Миколайович Мілюков (1859-1943) взагалі опублікував статтю, яка так і називалася “Бердяев – это не Россия”.

Николай Александрович Бердяев
Микола Олександрович Бердяєв

До самої смерті Микола Олександрович Бердяєв багато писав і друкувався, а у 1925-1940 рр.. служив редактором журналу “Путь. Орган русской религиозной мысли”, який публікував найбільш відомих представників європейської філософії. При цьому М.О. Бердяєв брав активну участь в європейському філософському процесі, підтримував відносини з такими знаковими філософами, як швейцарський кальвіністський теолог, один із засновників так званої діалектичної теології Карл Барт (Karl Barth; 1886-1968), французький філософ-персоналіст Еммануель Муньє (Emmanuel Mounier; 1905-1950), перший французький філософ-екзистенціаліст, драматург, театральний і музичний критик Габріель Марсель (Gabriel Honoré Marcel; 1889-1973) та ін.

- Знаете, друзья, я не считаю верным выражение “цвет нации”, но, повторюсь – движение истории создает пассионарий, им владеет идея, идея рождена всегда философом, мыслителем, человеком, который рожден для того, чтобы слышать эту “музыку сфер”, который по-своему открывает человечеству сущностные основы бытия…

Щойно була видана книга “Новое средневековье. Размышление о судьбе России и Европы” (1924), її миттєво переклали багатьма мовами, а філософ став дуже популярним у Старому Світі. Він став моральним авторитетом, нові твори якого чекали і передавали з рук у руки. І не мало значення - хто передавав: послідовники чи злостивці.

* * *

Вигнаний із Совка літератор познайомився з провідними західними мислителями, адже в Європі М.О. Бердяєв став посередником у сучасній християнській думці, а у 1930 р. заснував і протягом п'яти років був одним з духовних лідерів Ліги православної культури. За участю мислителя влаштовувалися міжконфесійні зустрічі католиків, протестантів і православних (1926-1928), проводилися регулярні дискусії з католицькими філософами (перша половина 1930-х рр.), намічалися культурфілософські "декады Понтиньи", філософські з'їзди і конгреси. Персоналістська течія французьких лівих католиків, що склалася навколо журналу "Esprit" ("Дух") у середині 1930-х рр., навіть виникла на чолі з Еммануелем Муньє, а тим більше – розвивалася під впливом ідей Миколи Бердяєва, який проповідував необхідність з'єднання християнської віри, духовної свободи та соціальної справедливості.

На Заході навіть з'явилася мода на М.О. Бердяєва, коли у науковий побут увійшло трактування нашим земляком російської історії і національної свідомості, потім – більшовизму і революції, що головне було викладено у книгах "Истоки и смысл русского коммунизма” (1938) і “Русская идея. Основные проблемы русской мысли XIX века и начала XX века"(1946). Саме колишній киянин Микола Бердяєв першим попередив західну цивілізацію, що “русский коммунизм есть трансформация и деформация замшелой идеи о мессианстве России, поскольку в Западной Европе коммунизм был явлением совершенно иного толку”.

Семья Бердяева в эмиграции
Родина Бердяєва в еміграції

Серед опублікованих в еміграції книг М. О. Бердяєва слід назвати: “Философия неравенства. Письма к недругам по социальной философии” (1923), “Миросозерцание Достоевского. Философия Достоевского” (1923), “Новое средневековье. Размышление о судьбе России” (1924), “Константин Леонтьев. Очерк из истории русской религиозной мысли” (1926), “Философия свободного духа. Проблематика и апология христианства” (1927), “О назначении человека. Опыт парадоксальной этики” (1931), “Русская религиозная психология и коммунистический атеизм” (1931), “Христианство и классовая борьба” (1931), “О самоубийстве” (1931), “Судьба человека в современном мире. К пониманию нашей эпохи” (1934), “Я и мир объектов. Опыт философии одиночества и общения” (1934), “Дух и реальность. Основы богочеловеческой духовности” (1935), “Истоки и смысл русского коммунизма” (1938), “О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической философии” (1939), “Самопознание. Опыт философской автобиографии” (1940), “Творчество и объективация. Опыт эсхатологической метафизики” (1941), “Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого” (1944-1945), “Русская идея. Основные проблемы русской мысли XIX века и начала XX века” (1946), “Истина и откровение. Пролегомены к критике Откровения” (1946-1947), “Опыт эсхатологической метафизики” (1947). Посмертно були опубліковані книги “Самопознание. Опыт философской автобиографии” (1949), “Царство Духа и царство Кесаря” (1951) и др.

*   *   *

Николай Александрович Бердяев
Микола Олександрович Бердяєв

На жаль, ні вітчизняні, ні російські дослідники творчості М.О. Бердяєва не звертають уваги на факт, що навіть під час гітлерівської окупації Франції Микола Олександрович продовжував писати книги, правда, опубліковані вони були вже після закінчення Другої світової війни або навіть після смерті автора. У період 1923-1948 рр., за час, проведений на батьківщині Вольтера, якому вклонявся батько мислителя, Микола Олександрович Бердяєв написав 20 книг. Це - масив найважливіших робіт, половина з усього написаного автором.

Неймовірно, але у 1942-1948 рр.. колишнього киянина сім разів номінували на Нобелівську премію з літератури. На очах європейців він перетворюється на живу совість епохи.

Віра в гуманізм, в християнські цінності його були неубієнні. Коли почалася Друга світова війна, у Миколи Бердяєва раптом прокинулася надія на гуманізацію радянського режиму, що загострило патріотичні почуття літератора... Несподівано для оточення мислитель погоджувався зустрічатися з радянськими чиновниками, які приїжджали до Франції, але згодом з гіркотою відзначав:

- Все те же погоны и чины, и ничего от человека.

Зрештою, зачастили звістки про масові репресії, що відновилися в СРСР, – переговори з офіційними особами різко обірвали. Навіть попри те, що у 1946 р. апостолу думки повернули радянське громадянство і заходилися зазивати назад, за залізну завісу, – більше в бік Росії він не дивився.

- Моя философия есть философия духа. Дух же для меня есть свобода, творческий акт, личность, общение любви. Я утверждаю примат свободы над бытием. Бытие вторично, есть уже детерминация, необходимость, есть уже объект.

Давно М. О. Бердяєв набув світової популярності. У 1947 р. його обрали почесним доктором (honoris causa) богослов'я Кембриджського університету; нагадаю, це звання присуджується без захисту дисертації, а тільки на підставі значних заслуг перед світовою наукою і культурою.

Чи радів він широкому визнанню? Ні, про власну популярність мислитель висловлювався з якоюсь гіркотою:

- Я постоянно слышу, что у меня “мировое имя”... Да, я очень известен в Европе и Америке, даже – в Азии и Австралии, переведен на множество языков, обо мне писали. Есть только одна страна, в которой меня не знают, – это моя родина...

*   *   *

23 березня 1948 р. за робочим столом у власному будинку в містечку Кламар, у передмісті Парижа, від розриву серця помер видатний неохристиянський філософ українського походження Микола Олександрович Бердяєв. Того дня встиг він небагато: зібрався з думками, освіжив дату на перекидному календарі, відкрив рукопис і ... помер. За два тижні до смерті автор завершив нову книгу - "Царство Духа и Царство Кесаря", а тим часом вже зрів план нової монографії, написати яку він не встиг.

Кламар, дом Бердяева
Кламар, будинок Бердяєва

А що, скажіть на милість, крім любові до ближнього, тримало його на цьому світі? Правда у тому, що все менше і менше в житті Миколи Бердяєва залишалося ближніх. 30 вересня 1945 р. від раку гортані в Кламарі згасла кохана дружина Лідія Юдифівна Бердяєва (в дівоцтві – Трушева; 1871-1945), яка два десятиліття ділила з чоловіком черствий хліб еміграції.

Представника російського екзистенціалізму і персоналізму, якому двома роками раніше повернули радянське громадянство, поховали на муніципальному кладовищі Буа-Тардьє у Кламарі. На скорботній церемонії прощання людей було небагато. Пастир, який правив обряд прощання, деяким промовам дивувався:

- Николай Александрович создал оригинальную концепцию философии свободы и концепции нового Средневековья…

- Мсье Бердяев был крупнейшим представителем эпохи русского религиозно-философского ренессанса…

- Перу мыслителя принадлежат сорок три книги и свыше полтысячи статей.

Могила Бердяева
Могила Бердяєва

Все, що духовно йому належало, він дбайливо віддав літературі. Все, що належало матеріально, включно з будинком (La maison de Berdiaev), Микола Бердяєв заповідав Корсунській єпархії Московського патріархату. Втім, за попередньою домовленістю останній земний притулок мислителя можна відвідати.

- Я никогда не готовил себя к положению в обществе. На всю жизнь осталось отвращение к тому, что называют “занять положение". Это претило не только революционному настроению, но и аристократическому чувству. Свое во многих отношениях привилегированное положение я переживал, как вину, хотя стать профессиональным революционером никогда и не собирался.

*   *   *

Минуло сімдесят років, і що змінилося? Київ міг би пишатися тим, що є батьківщиною мислителя світової величини, чиї твори перекладені двадцятьма мовами світу. Але єдине, чим українці можуть похвалитися - це ... збірка доповідей, які прозвучали на ювілейних Бердяївських читаннях у 1999-му році. І - меморіальна дошка на будівлі Київського національного університету, відкрита у 2013 р.Та й то – з другої спроби.

Гробница Бердяева
Гробниця Бердяєва

Втім, сучасники і патріоти зобов'язані знати про земляка, "христианском экзистенциалисте, всю жизнь требовавшем личной свободы". У книзі "La philosophie de l'in galité et les idées politiques de Nicolas Berdiaev" ("Философия неравенства и политические идеи Николая Бердяева") сербський дослідник Марко Маркович (Marko s Marković) стверджував:

- Он был cтрастным человеком, непокорным в отношении всякой власти, независимым и “несоглашающимся” духом. Себя он утверждал только в отрицании и никаких иных утверждений слышать не желал. Бердяев отрицал немедленно, до такой степени, что даже был в состоянии противоречить самому себе и нападать на людей, которые вдруг отважились поделиться собственными суждениями.

Олександр Рудяченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-