Він був одним з творців зовнішньої політики незалежної України

Він був одним з творців зовнішньої політики незалежної України

Блоги
Укрінформ
Пам’яті колишнього міністра закордонних справ України Анатолія Зленка

Сумна і гірка звістка: першого березня, на 83-ому році життя, відійшов у Вічність Анатолій Максимович Зленко, визначний політик і громадський діяч, чиє ім’я назавжди вписане в історію вітчизняної дипломатії і українського державотворення новітніх часів. Три десятиліття тому саме йому випала місія очолювати Міністерство закордонних справ України, розбудовувати зовнішню політику молодої Української держави і представляти її в дипломатичному спілкуванні зі світом.

Уже згодом у розмові з журналістами він зізнавався, що в юні роки аж ніяк не мріяв про такий шлях. Уродженець містечка Ставище Київської області, Анатолій Зленко починав свій трудовий шлях у далекій від дипломатії сфері. Закінчивши Київський гірничий технікум, він у 1959-ому почав працювати гірничим майстром шахти «Максимівка-Полога» в Кадіївці.

Однак потім у його долі стався крутий поворот: він стає студентом Київського університету імені Тараса Шевченка і після його закінчення отримує направлення в Міністерство закордонних справ України. Починав із посади аташе, але поступово, завдяки своїм здібностям, наполегливості й працелюбству здійснив стрімку кар’єру. З особливою теплотою відгукувався він, зокрема, про роки відрядження в Париж і роботу в штаб-квартирі такої поважної міжнародної організації, як ЮНЕСКО. Це відрядження розтяглося на чотирнадцять років і завершилося поверненням в Україну на посаду спочатку заступника, а потім першого заступника міністра закордонних справ.

Тоді, в 1987 році, апарат МЗС був невеличким. Багато хто називав його філіалом союзного закордонного відомства, вся діяльність якого здійснювалася в обмежених Москвою рамках. Українську РСР ніхто тоді у світі не сприймав як суб’єкт міжнародного права. Але саме в цьому апараті сформувалася група дипломатів, переконаних українських державників, які на рубежі вісімдесятих – дев’яностих років узяли на себе відповідальність за здійснення зовнішньої політики України як незалежної держави.

Анатолій Максимович Зленко був одним із них. Більше того: після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України він став у цій групі одним з визнаних лідерів. Через кілька днів після голосування за Декларацію його було призначено на посаду міністра закордонних справ УРСР. Причому призначення відбулося за непростих для нього обставин, бо в тоді ще впливовому ЦК КПУ була на цю роль інша кандидатура.

Перемогу Зленка забезпечила насамперед підтримка проукраїнських парламентських сил, зокрема Комісії ВР у закордонних справах. Її очільник Дмитро Павличко, виступаючи під час вирішального голосування, зазначив, що Анатолій Максимович Зленко – людина з великим дипломатичним досвідом, високої культури, яка знає досконало англійську, французьку, іспанську мови, людина, яка пройшла великий досвід роботи в дипломатичних організаціях, зокрема, працюючи представником України в ЮНЕСКО в Парижі. «Комісія у закордонних справах зустрічалася з ним не один раз. – підкреслив Павличко. – Ми окремо обговорили його кандидатуру на засіданні комісій, а також з іншими комісіями спільно, і кожен раз ми приходили до одностайної думки, що Анатолій Максимович може взяти на себе функцію перебудови всієї роботи Міністерства закордонних справ. Ми знаємо його уже тепер як людину із чіткою концепцією цієї перебудови». 

«За» Анатолія Зленка проголосувало тоді 309 народних депутатів, можна сказати, конституційна більшість. Життя підтвердило правильність і далекоглядність цього вибору. Анатолій Зленко показав себе в ті трансформаційні часи видатним дипломатом, чудовим організатором діяльності Міністерства закордонних справ України в визнанні й утвердженні нашої держави на міжнародній арені.

Коментуючи через десять років на моє прохання події тих часів і свою участь у них, Анатолій Максимович сказав, що вдячний долі, яка подарувала йому шанс бути одним з тих, хто стояв біля витоків формування зовнішньої політики незалежної України. За його словами, українська дипломатія тоді добре розуміла своє місце в тих процесах. Умови, в яких започатковувалась наша незалежна зовнішньополітична діяльність, імперативно ставили питання про те, щоб зовнішня політика не стала яблуком розбрату, предметом торгівлі, щоб вона спрямовувалась на найефективніше забезпечення національних інтересів України.

Виникало й ряд практичних питань. Держава не мала тоді ні спеціалізованих центрів і навіть достатньої кількості кваліфікованих дипломатичних кадрів, які б могли відразу включитися в роботу на різних напрямках.

Разом з тим ситуація вимагала оперативних дій, неординарних кроків для забезпечення найскорішого міжнародного визнання нової держави, від чого великою мірою залежало її подальше існування. З цього погляду особливе значення мав Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Так сталося, що у той знаменний для нашої країни день з візитом у Києві був Голова 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, міністр закордонних справ Мальти Гвідо Де Марко.

Після завершення переговорів з ним Анатолію Зленку прийшла ідея організувати зустріч з Головою Верховної Ради України Леонідом Кравчуком. «До його кабінету ми зайшли через декілька хвилин після закриття історичного пленарного засідання. – розповів Анатолій Зленко в своєму коментарі. – Щиро і сердечно Голова Генеральної Асамблеї ООН поздоровив Л.М. Кравчука з проголошенням Акту незалежності України. Відбулася тепла, дружня бесіда. Це був перший іноземний представник у новій Україні, і в його особі Об’єднані Нації вітали вибір українського народу і робили перше міжнародне визнання нашої держави».

Анатолію Максимовичу Зленку випало двічі очолювати Міністерство закордонних справ України: у 1990-1994 і в 2000-2003 роках. Багато своїх сил, знань, величезного досвіду віддав він, працюючи в різні періоди на відповідальних посадах Постійного представника України при ООН, Посла України у Франції та, за сумісництвом, у Португалії, Постійного Представника України при ЮНЕСКО, представника України в Комісії ООН з прав людини.

Відхід Анатолія Максимовича Зленка у засвіти – велика, непоправна втрата для української дипломатії, всього нашого суспільства. Це гірка втрата для всіх, хто знав цю прекрасну людину, справжнього українського патріота, видатного політичного діяча, одну з яскравих постатей сучасної української історії.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-