Анна Стен. Кінокоролева Anna

В Україні, де народилася майбутня американська кінозірка, де бурхливо пролетіла її юність, ім'я Анни Стен віддано забуттю. Тим часом Anna Sten з величезним пієтетом згадується буквально у всіх тлумачних зарубіжних кінодовідниках. Далі - більше. Тоді як американські видання в один голос називають актрису "першою українською зіркою в Голлівуді", усі кіноенциклопедії північного сусіда нахабно називають виконавицю... "русской блондинкой"...

Що ми про її феномен знаємо? Найбільш достовірна інформація про життя і творчість кінокоролеви Анни міститься у спогадах випускника Київського комерційного інституту, відомого в Бразилії і у Сполучених Штатах українського оператора і режисера Юрія Тамарського (справжнє прізвище: Ковбасюк; 1903-1987), а також у різних зарубіжних інтерв'ю самої зірки. Настав час підсумувати розсипані факти, тим більше, що саме цими днями є привід: 12 листопада 1993 р. Анна Стен померла.

В одному з останніх інтерв'ю вона зізналася про свій розрив з Голлівудом:

- Я ні про що не шкодую. Я нічим не пожертвувала, коли пішла. Коли робиш вибір, взагалі не жертвуєш. Жертвуєш лише тоді, коли тебе змушують, якщо перестаєш бути собою... Свій вибір я зробила свідомо.

16 листопада 1993 р. газета "Los Angeles Times" у розділі "Некрологи" помістила статтю "Анна Стен: Актриса, імпортована Семом Голдвіном" ("Anna Sten: Actress Imported by Goldwyn"), в якій, зокрема, драму виклала так:

- Екзотична і красива російська актриса Анна Стен, яку свого часу привіз в Голлівуд Семюель Голдвін як другу Грету Гарбо, і яка зрештою перетворилася на головну "помилку Голдвіна", – померла. Їй було 84 роки. Міс Стен, яка мешкала у Беверлі-Гіллз протягом багатьох років після того, як її акторська кар'єра передчасно закінчилася, померла у п'ятницю, у власному будинку в Мангеттені, Нью-Йорк від зупинки серця. Знаменитий американський продюсер привіз її в Голлівуд на початку 1930-х рр., провів широку рекламну кампанію, бажаючи створити ще один образ гарячої європейської красуні, затьмаривши тим самим ауру Грети Гарбо і Марлен Дітріх.

* * *

Очищаючи факти від вигадок і версії від містифікацій, почнемо. Американська актриса українського походження Анна Стен (Anna Sten; справжнє ім'я – Анна Петрівна Фесак) народилася 3 грудня 1908 р. у Києві. Її батько, Петро Фесак, походив із запорізьких козаків, служив танцюристом і балетмейстером (за іншою версією - театральним художником-постановником; за третьою – працював прикажчиком у київському взуттєвому магазині) і загинув на фронтах Першої світової війни у 1917 р. Мати, за походженням – напівшведка-напівроссіянка, Олександра Фесак (сценічне ім'я – Фесакова) була прима-балериною Київського театру опери та балету.

У дитинстві Анна Фесакова займалася танцями, брала уроки гри на піаніно, але потім трапилася Українська революція 1917-1920 рр. і було вже не до манер, тим більше – не до пуант. Кажуть, починаючи з 12 років, дівчинка колесила у складі трупи бродячого цирку дорогами колишньої Російської імперії. Після Жовтневого перевороту і смерті батька родина овдовілої балерини голодувала: мати більше не виходила на сцену, а працювала касиркою, продавала квитки. Грошей їм з донькою катастрофічно не вистачало. Молодесенькій Ані довелося заробляти продавчинею у крамниці. Але породу і талант не заховати під чепцем торговки.

Є відомості, що у 1922-1923 навчальному році талановита дівчинка-підліток вже навчалася у Київському державному театральному технікумі (КДТТ) (за іншими джерелами – у Вищому музично-драматичному інституті імені М.В.Лисенка), де, використовуючи приміщення вишу, під керівництвом Леся Курбаса зібралася група акторів, на базі якої виникло творче об'єднання "Березіль". Ні, до реформатора українського театру Аня не потрапила, але в аматорському театрі при політуправлінні Київського військового округу вперше вийшла на театральні підмостки в аматорській виставі, в якій, зокрема, виконувала головну роль у п'єсі "Вознесіння Ханнеле" (1894) патріарха нової німецької літератури Герхарта Гауптмана.

За одним із джерел, її педагогом акторської майстерності став французький актор бурятського походження Валерій Іванович Інкіжинов (1895-1973), тоді – асистент-постановник Всеволода Емільовича Мейєрхольда. Щоб заробляти на життя, щовечора студентка підробляла то офіціанткою у київському ресторані, то коректором в редакції газети "Пролетарська правда", яка у 1943 р.стала... "Київською правдою".

*   *   *

Достовірних даних про початковий період артистичної кар'єри майбутньої кінозірки практично не збереглося. Кілька скупих фактів я знайшов у газеті "Ukrainian Weekly "("Український тижневик"; №52 від 24 грудня 1937 р.), що видається українською діаспорою в Джерсі-Сіті, Нью-Джерсі. Наприкінці життя, відповідаючи на запитання свого шанувальника Джона (Івана) Орлика з містечка Фелан, Каліфорнія: чи розмовляє кінодіва українською, – Анна стен повідомила, що до дванадцяти років, поки родина не переїхала до Москви, вона була україномовною.

Ба більше, опинившись у Білокам'яній, дівчинка зовсім... не розуміла російської. Коли Анна вступила до жіночої гімназії, мав місце неприємний курйоз. Прогулюючись між рядів, вчителька веліла вихованиці:

- Прибери зі столу.

Як розповідала пізніше сама кіноікона, Анна заціпеніла і почала судорожно міркувати, що від неї вимагають? Невже вимити підлогу?! І тоді, захищаючи людську гідність, дівчина голосно заявила українською:

- Я не смітила!

До речі, газета "Ukrainian Weekly" також стверджувала, що "її батько викладав українські народні танці, поки не був убитий більшовиками у 1921 р." Усе це – факти про так звану "русскую актрису".

*   *   *

Провчившись півтора року на кіновідділенні КДТТ, у 1926 р. Анна Стен дізналася про набір у перший робітничий театр Пролеткульту в Москві і поїхала до столиці СРСР.

Нібито там в одній з вистав на 16-річну актрису-підлітка звернув увагу К.С. Станіславський (1863-1938). За найвищою протекцією юне обдарування вступило до Державного практичного інституту кінематографії (нині – ВДІК), а незабаром студентка навіть отримала місце в гуртожитку акціонерного товариства "Межрабпом-Русь". Незабаром Анна вийшла на театральні підмостки і грала у виставах - "Синій птах" Моріса Метерлінка і "Пер Гюнт" Генріка Ібсена, які були поставлені в експериментальній студії МХАТу Костянтином Станіславським.

Однак у високе мистецтво втрутилося діло молоде, і у 1925 р. у Києві дівчина раптом вийшла заміж за артиста естради Бориса Бернштейна, який працював в одному з київських театрів-вар'єте. Саме від скороченого європеїзованого прізвища першого чоловіка Анна витягла власний помітний псевдонім – Стен.

До кінематографу, згідно з однією з легенд, актрису долучив Сергій Ейзенштейн, хоча першим наставником став все ж постановник Борис Барнет (1902-1965). У 1926 р. Анна Стен дебютувала у німому фільмі, зігравши епізодичну роль стенографістки в комедії "Міс Менд" режисерів Федора Оцепа і Бориса Барнета, що була знята на студії акціонерного товариства "Межрабпом-Русь" за агітаційно-пригодницькими повістям "Мес-менд, або янкі у Петрограді" і "Лорі Лен, Металіст" Маріетти Шагінян. Для Країни Рад стрічка, зроблена за мотивами ... пролетарських коміксів, мала касовий тріумф. Згодом сценарист і постановник Борис Барнет виріс до відомого радянського кінорежисера, а у 1933 р. навіть зняв потужну антивоєнну стрічку "Околиця", удостоєну у 1934 р. на другому Венеціанському кінофестивалі в Італії Кубка Муссоліні.

Але не на Бориса, а на його колегу звернула увагу Анна і у 1927 р. вдруге вийшла заміж: цього разу – за Федора Оцепа. Протягом наступних років режисер зняв дружину ще у чотирьох стрічках: у трьох німих – "Земля в полоні" (1926), "Москва у жовтні" і "Дівчина з коробкою" (обидві: 1927), а також у "Живому трупі" (1929). Популярність молоденької актриси злетіла, коли вона з'явилася у ролі модистки Наташі Коростельової в комедії "Дівчина з коробкою", що вдало пропагує Державні виграшні позики. У 1928 р. були провідні ролі у соціальних драмах "Золотий дзьоб" і "Мій син" Євгена Червякова, у "Провокаторі" Віктора Турина, знятого за мотивами роману "Нас було троє" Олеся Досвітного, а також в історичному фільмі "Білий орел" Якова Протазанова.

*   *   *

Коли партнерами Анни Стен по знімальному майданчику стали театральні актори Василь Качалов, Микола Черкасов, Борис Чирков, Михайло Жаров, а також режисер Всеволод Мейєрхольд, деякі кінокритики, маючи на увазі популярність Анни Стен, оголосили: радянське кіно нарешті знайшло свою Віру Холодну... І справді, зліт видавався стрімким. До 1928 р. 20-річна українська актриса перетворилася на одну з найбільш упізнаваних і улюблених актрис СРСР, а в період НЕПу фільми за її участю мали шалений успіх.

Тим часом за декаду, що минула після Жовтневого перевороту, "скромна чарівність" диктатури пролетаріату з сердець революційно налаштованих діячів мистецтва помітно випарувалася. Вже за інерцією до 1929 р. кінодіва знімалася в СРСР, але ледь трапилася нагода, емігрувала до Західної Європи. Заділ був зроблений: деякі з ранніх фільмів Анни Стен демонструвалися за кордоном і викликали у іноземного глядача певний резонанс; особливо вразив німецьких кінопрокатників історичний фільм "Білий орел", який розповів про розгром робітничого страйку у 1905 р.

У 1930 р. по лінії радянсько-німецької кінокомпанії Межрабпомфільм, створеної в Москві у 1928 р. на уламках розформованого АТ "Межрабпом-Русь", українська актриса вирушила до Німеччини, де разом з Германом Валлентіном знялася у своїй першій звуковій стрічці "Заробітна плата бухгалтера Кремке" ("Lohnbuchhalter Kremke"), яка була поставлена на кінофірмі "Prometeus" однією з небагатьох німецьких режисерок Марі Гардер.

На батьківщину Анна Стен вирішила не повертатися і продовжила кар'єру в Європі, коли їм з чоловіком, Федором Оцепом, запропонували контракти. Для цього були усі передумови: подружжя володіло німецькою, тому мовний бар'єр перешкодою не став. Це правда, актриса говорила з акцентом, але у німецькому кіно 1930-х рр. знімалося чимало іноземок.

Отже, подружжя вирішило зробити ручкою Москві, тим паче, що починалися суворі часи, і залізна завіса зі скрипом падала. Остання інформація про Анну Стен в СРСР була опублікована в журналі "Пролетарське кіно" у 1932 р. Далі – ніби бабка нашептала... Що значила зустріч внутрішньої свободи зі свободою творчою, свідчили фотографії. Протягом року навіть фізичний вигляд радянської актриси змінився: з красивої, але озлобленої брюнетки кінокоролева Анна перетворилася на доброзичливу біляву спокусницю.

*   *   *

Об'єднавши творчі зусилля, Федір Оцеп і Анна Стен почали з шедевра. Німеччина не була Совком: тут розсиджуватися у кріслі з сухим мартіні не доводилося... Доводилося зніматися в напруженому ритмі. Кожного Божого дня актриса піднімалася о п'ятій ранку, їхала на студію, а поверталася додому пізно ввечері і – смертельно втомленою, іноді працюючи навіть по неділях.

Гра коштувала свічок. У 1931 р. чоловік подав красуню-дружину дуплетом – в успішному франко-німецькому проєкті. На зорі звукового кіно було прийнято робити стрічку в двох варіантах – з німецькими акторами німецькою і з французькими - французькою мовою. Оскільки це були екранізації роману "Брати Карамазови" Ф.М. Достоєвського, вийшли... дві самостійні за кліматом стрічки з різними акторськими складами. У Франції фільм вийшов у прокат як однойменна з романом стрічка "Les Frères Karamazoff", а от у Німеччині німецькомовна версія з'явилася під назвою "Вбивця Дмитрій Карамазов" ("Der Mörder Dimitri Karamasoff"). В обох постановках знімалася тільки одна актриса - Анна Стен, яка зіграла Грушеньку.

Німецька прем'єра відбулася у модному берлінському кінотеатрі "Capitol" 8 лютого 1931 р., потім пройшли покази у Відні; у французькій версії стрічка пішла спочатку в Лозанні, лише потім у Парижі. Фільм мав грандіозний успіх. Правда, звучали і критичні відгуки. Природно, що центральний орган російської еміграції у Франції, газета "Последние новости", винесла вердикт творчій групі таким повідомленням:

- Берлинская фирма “Терра” выпустила фильм советского кинорежиссера “Душегубец Дмитрий Карамазов” Федора Оцепа по Ф.М.Достоевскому в обработке германского драматурга Леонхарда Франка. Разработка характеров не удалась фильмовому постановщику. В звуковой части использованы балалайки, колокольчики тройки. Красочно поставлена сцена разгула в Мокром, куда приходит полиция арестовывать Дмитрия. В заглавной роли выступает известный германский актер Кортнер, загримировавшийся под… монгола.

Разом з тим, слава про кримінальний фільм "Вбивця Дмитрій Карамазов" докотилася до Сполучених Штатів, і у вересні 1931 р. у Нью-Йорку, в залі на 48-й Авеню відбувся прем'єрний показ стрічки. Американська преса фільм хвалила, а провідний тижневик "Variety" про Анну Стен написав так:

- А. Стен блискуче втілила на екрані Грушеньку. З нею в німецьке кіно прийшов новий образ. Вона за походженням росіянка, але у деяких моментах виступає, як двійник Марлен Дітріх. Не слід розуміти буквально; йдеться лише про зовнішню схожість, про відповідність зовнішності, обличчя і фігури стандартам континентальної краси.

*   *   *

Як виявилося, ці слова передбачили у недалекому майбутньому поворот у долі актриси. Після такого успіху колишня киянка стала у Західній Європі затребуваною виконавицею. У 1931 р. європейський лоск на її новітній імідж навели три стрічки: французька – "Сальто-мортале" ("Salto Mortale") і німецька – "Бомби над Монте-Карло" ("Bomben auf Monte Carlo"). Крапку в художніх метаморфозах поставила кримінальна драма з елементами еротики "Буря пристрасті" ("Stürme der Leidenschaf"; 1932) режисера Роберта Сіодмака, в якій Анна Стен знялася у парі зі знаменитим Емілем Яннінгсом. 

Далі все сталося, як і передбачав Федір Михайлович:

- Коханням все купується, все рятується... Кохання - такий безцінний скарб, що на нього весь світ купити можеш, і не тільки свої, а й чужі гріхи ще викупиш.

Так сталося, що продюсером фільму "Вбивця Дмитрій Карамазов" виступив виходець з Росії Євгеній (Юджин) Френке (1895-1984), архітектор за освітою. Кажуть, на зйомках між колишнім москвичем, російським німцем, 36-річним вдівцем, який виховував доньку, і 23-річною Анною Стен спалахнув роман. Насправді познайомилися вони за дивних обставин.

Як згадував Євгеній Френке, вперше він побачив Анну на вулиці, коли кудись мчав і ледь не збив дівчину з ніг. Точно він не пам'ятає, що тоді збентежило більше: її краса чи його незграбність. Вибачившись і посміхнувшись один одному, вони розбіглися, а ввечері у кіножурналі він раптом натрапив на фото Анни. І продюсер зробив все можливе, щоб познайомитися з чарівною незнайомкою.

Незабаром актриса кинула другого чоловіка і у 1932 р. вийшла заміж втретє. Новому коханому, на щастя, вчасно вдалося з Країни Рад перевести частину сімейного статку у швейцарські та французькі банки. Чи дійсно кохав українську кіноактрису Євгеній Френке? Саме він витягнув зі швейцарських і французьких банків усі свої заощадження і вклав у Німеччині і у Франції у виробництво двох кіноверсій роману "Брати Карамазови", адже його Аннушка давно мріяла зіграти... Грушеньку.

Подальша кар'єра Анни Стен різко вийшла на американську орбіту.

*   *   *

У 1932 р. на красуню українсько-шведських кровей звернув увагу могутній продюсер, у майбутньому (1924) – один із співдиректорів найбільшої американської кіностудії "Metro-Goldwyn Mayer" Семюел Голдвін (Samuel Goldwyn; 1879-1974). І патріарх Голлівуду запросив європейську актрису до Лос-Анджелеса, Каліфорнія. Звідки така увага, запитаєте?

Ловець кінодуш чудово знав східнослов'янських жінок. У 1920-х рр. йому вдалося з нуля створити у Голлівуді свою особисту зірку-угорку Вільму Банкі (Vilma Bánky; 1901-1991). Як людина не лише освічена, така, що відчуває класику і всіляко тримає ніс за вітром, на початку 1930-х Сем Голдвін загорівся ідеєю продюсувати екранізацію "Братів Карамазових". Звичайно ж, він готувався до проєкту і подивився все, що було знято раніше.

Про його новий проєкт знав Голлівуд, і з усіх усюд стікалася корисна інформація. Незабаром про самобутню європейську актрису, яка сяяла в ролі Грушеньки, продюсеру розповів знаменитий режисер Джордж Кьюкор (George Dewey Cukor; 1899-1983), який був вражений німецькомовною версією стрічки "Вбивця Дмитрій Карамазов". Думці професіонала Сем Голдвін довірився - за роль у кримінальній драмі "Газове світло" ("Gaslight") Джорджа Кьюкора легендарна Інгрід Бергман у 1944 р. отримає свій "Oscar".

Кіномагнат замовив плівку і сам подивився "Вбивцю Дмитрія Карамазова". Гра Анни Стен потрясла патріарха Голлівуду до глибини душі, і Сем Голдвін писав:

- День, коли я помітив її, був найбільшим днем у всій моїй кар'єрі. Я подумав: "Це справжня зірка! У неї є все: і зовнішність, і стиль, і сексапільність, і клас. У неї природна краса, інтелігентність, інтуїція природженої актриси, серйозне знання життя. І вона могла б зіграти, як "бестія"!

* * *

У генія завжди необхідні випадковості сходяться в одній точці часу і простору. Американський продюсер Сем Голдвін насправді народився за імператора Олександра II у родині бідних варшавських євреїв, як Шмуль Гелбфіш (Schmuel Gelbfisz). У пошуках кращого життя юнак відправився до Бірмінгема, де англізував ім'я як Samuel Goldfish. У 1898 р. через канадський кордон він в'їхав у США і перетворився на успішного менеджера... з продажу Сема Голдвіна.

Повірте, він знав усе про можливості актрис, вихованих в Російській імперії, тому студія "Goldwyn Pictures" запропонувала виконавиці вигідний контракт – відразу на три фільми. У документі фіксувалися не лише значні гонорари, а й те, що у стрічках її ролі будуть головними.

Третій чоловік російсько-німецької кінодіви – Юджин Френке, не лише виявився відданим шанувальником актриси, але й став особистим агентом дружини-зірки: він вів детальну переписку з містером Голдвіном, виторговував найвигідніший контракт: обіцяні гонорари на тиждень протягом першого року роботи вражали уяву – $1500, а на другий рік - $2000. Сам професійний продюсер, Юджин Френке вибирав найбільш виграшні сценарії. Ця пара була справді закохана один в одного. Навіть посмішки Анна Стен не дозволяла собі на адресу стороннього чоловіка; при сторонніх з Євгенієм дружина спілкувалася виключно російською, таким чином, ніхто не був в курсі обговорюваних тем.

* * *

У Голлівуді жодна зірка не народжувалася із золотою ложкою в роті. Не стала винятком і Анна Стен. Попливши за океан, лише на батьківщині дядька Сема актриса усвідомила, що вона не знає мови? А яка, пробачте, кінодіва може сяяти без мови? Але Сем Голдвін ніколи не пасував перед обставинами, бо бачив можливості. Після прибуття протеже до Лос-Анджелеса продюсер найняв актрисі педагога, яка педантично, як німкеня, цілий рік займалася зі знаменитою ученицею. Ба більше, за голлівудськими стандартами Анна Стен виявилася дамою в тілі, і її одразу ж посадили на найсуворішу дієту.

Перший рік довелося про зйомки забути, наполегливо освоюючи американську англійську, нещадно викорінюючи акцент і перетворюючись на фігуристу кінобогиню. Першу в США стрічку - "Нана", зняту режисерами Дороті Арзнер і Джорджем Фіцморісом у 1934 р. за мотивами однойменного роману Еміля Золя за участю колишньої киянки, в пресі широко розрекламували. Але ... касу стрічка не зібрала; прем'єрний тиждень, пафосно влаштований Семом Голдвіном у нью-йоркському залі "Radio City Music Hall", провалився.

Однак піарити своїх протеже Сем Голдвін умів. Він завжди наймав гострих на слово писак, які набили руку на джинсі, і в центральній пресі регулярно з'являлися сентиментальні статті на кшталт:

- Тільки така жінка, як Анна Стен, могла витлумачити роман Золя. Вона сама пізнала і голод, і холод, і страх смерті. Коли два роки тому я побачив її у радянських фільмах, то відразу зрозумів, що вона принесе на американський екран щирість і новизну. Ми готували актрису цілий рік, навчали англійської мови та акторської майстерності. Це жінка дивовижної долі. Під час революції міс Стен пізнала труднощі. Вдень вона розносила суп солдатам, чула постріли і бачила, як по вулицях тягнуть жінок. Вночі Анна куталася в ганчір'я разом з іншими московськими бідняками. Були часи, коли Росія страждала за ідеал…

Втім, мали місце і реальні одкровення. Уявіть, в інтерв'ю американській газеті" Lincoln Star " м. Лінкольн, Небраска, одноплемінниця (!!!), режисерка Дороті Арзнер (Dorothy Emma Arzner; 1897-1979), яка зняла "Нана", до десятки найбільш стильних актрис віднесла 25-річну українку. Тобто, в один ряд з Гретою Гарбо, Міріам Гопкінс, Кетрін Гепберн, Рут Чаттертон, Марі Дресслер, Белою Бонді, Гелен Гейс, Джудіт Андерсон і Луїзою Фазенда.

Самій же підопічній продюсер заборонив... давати інтерв'ю. Пізніше вона пояснювала:

- У мене було таке відчуття, ніби мене заганяють у вже створений образ, тоді як я чекала простору для творчості. В Європі він у мене був.

*   *   *

Продюсер Сем Голдвін рідко помилявся. В Анні Стен він побачив універсального солдата, свій інструмент у голлівудській бійні, рішучу відповідь на холодну Грету Гарбо (Greta Garbo; 1905-1990), тому вклався по повній і надовго. Він бо чудово знав: чотири роки ту привабливу шведку, як Сфінкса, що зачаровує Сполучені Штати, продавлював в Голлівуді інший могутній кінопродюсер - Луїс Барт Маєр (Louis Bart Mayer; 1884-1957).

L. B. ("Ел-Бі"), як його називали поза очі, також був вихідцем із сусідніх з нами земель; народився він як Лазар Меїр в єврейській родині у Мінську. У країні дядька Сема емігрант починав з "металургійного" бізнесу (збирав металобрухт і утилізував побутові відходи), але у 1916 р. разом з мільйонером Річардом Роландом створив у Нью-Йорку компанію "Metro Pictures Corporation" з власною кіностудією і акторським букінг-агентством. Через два роки він вирушив до Лос-Анджелеса, де одноосібно створив кінокомпанію "Louis B. Mayer Pictures Corporation" і у 1918 р. зробив перший продюсерський фільм - "Віртуозні дружини"("Virtuous Wives").

Конкуренція на Фабриці мрій завжди була шаленою. І продюсер Семюел Голдвін плекав свою підопічну: "У неї погляд боязкої лісової пташки, а шкіра ніжніше за вершки". Протягом двох років Анна Стен знімалася рідко, але лише у маститих режисерів. І - неодмінно у зоряному ансамблі. У 1934 р. вона зіграла Катюшу Маслову в драмі "Ми знову живі" ("We Live Again") Рубена Мамуляна за останнім романом Льва Толстого "Воскресіння" c Фредріком Марчем у ролі Нехлюдова і Чарльзом Обрі Смітом в образі князя Корчагіна. У 1935 р. відбувся дует з Гері Купером у мелодрамі "Шлюбна ніч" ("The Wedding Night") класика світового кінематографа Кінга Відора; стрічка отримала премію Венеціанського міжнародного кінофестивалю в номінації "Кращий режисер".

Ім'я колишньої киянки опинилося не просто на слуху. Такий штрих. Коли 30 грудня 1935 р. репортер американської газети "Ogden Standard" попросив французького шансоньє та кіноактора Моріса Шевальє (Maurice Auguste Chevalier; 1888-1972), який регулярно брав участь у бродвейських шоу, назвати десятку найкрасивіших у світі жінок, він назвав графиню де Мальгрет з Парижа, Анну Стен, Марлен Дітріх, Грету Гарбо, Лоретта Янг, Мерл Оберон, Клару Боу, Френсіс Кей, письменницю з Нью-Йорка Клер Брокау і французьку актрису Аннабеллу. Кому ще з наших українських кінозірок давали у Голлівуді такий шанс?

* * *

Про всі три стрічки, зроблені продюсером Семом Голдвіном за участю Анни Стен, критика відгукувалася прохолодно, якщо не сказати зневажливо: надії на комерційний успіх не справдилися. Коли три фільми в прокаті провалилися, преса напала на патріарха Голлівуду з докорами, звинувачуючи його у марнотратності. Не соромлячись, кінокритики шельмували Анну Стен як "помилку ціною в мільйон доларів", ставили їй у провину абсолютну невідповідність зоряному статусу. Сем Голдвін відреагував лише раз, але як:

- Панове, це був мій мільйон. І таких мільйонів у мене буде ще багато. А от Вашої Анни Стен у вас не буде ніколи.

У чому полягала причина технічного провалу? Адже було дано: і талановита актриса, і приголомшливі сценарії, і чіпкий кінопродюсер, і кращі американські кіностудії... Мені здається, амбіції всієї команди виявилися не доцентровими, а відцентровими. Кожен діяв як у байці "Лебідь, Рак і Щука"... Відомий мистецтвознавець, автор "Словника французького кіно" Жан-Луї Пассек (Jean-Loup Passek; 1936-2016) у книзі "Російське і радянське кіно" ("Le cinéma russe et soviétique”; 1981) стверджував, що не Анна Стен була тому виною, а вихідна установка самого С.Голдвіна, який задумав будь-що ліпити з протеже "нову Грету Гарбо".

Вже у 1970-х рр., коли відомий продюсер Семюел Голдвін випустив знамениті мемуари, він, схоже, зрозумів свою головну помилку і написав таке:

- Кожен американець у 1930-х роках думав, що Анна Стен була німкенею, багато хто і зараз так думає. Можливо, тому, що всі свої кінохіти актриса зробила у німецькому кіно. Але ні! Вона була росіянкою, точніше - українкою. Це правда. Вона народилася у Києві, хоча сценічну діяльність почала в Росії, у Москві, де і почала зніматися в фільмах.

*   *   *

Якому б цькуванню її не піддавали, до середини 1930-х рр. у Голлівуді Анна Стен перетворилася на ікону стилю. Маючи бездоганний смак, актриса витончено і тонко підбирала гардероб. Американський кінопродюсер Дерріл Занук (Darryl F. Zanuck; 1902-1979) стверджував, що саме Анна Стен одягається краще за всіх, кого він коли-небудь бачив у своєму житті. Однак, доводиться констатувати: попри неймовірні медійні зусилля локомотива всього Голлівуду, кіностудії "Metro-Goldwyn Mayer", стати другою Гретою Гарбо або третьою Інгрід Бергман Анні Стен не судилося. Хоча загалом її кар'єра в США склалася цілком вдало.

Виникло найяскравіше протиріччя: її обожнювали, але доларом у кінотеатрах не голосували; її наслідували, але бути такою, як вона, не бажали; нею захоплювалися, але записати в кумири не наважувалися. Зрештою, усі ці заморочки в Голлівуді викликали у Анни Стен відторгнення. Актрисі захотілося повернутися в Старий Світ, де звичаї відповідають порядкам, а норми пристойності обов'язкові для всіх. Колишня киянка вирушила до Лондона, де оселилася у старовинному особняку XVI ст. Але низку всіх своїх уподобань голлівудська зірка приволокла з собою. Уявляєте, в лондонському особняку, ретельно обставленому антикварними меблями, колишня українська актриса продовжувала пити чай ... з самовара.

У 1936 р. на Островах відома, але незрозуміла американська актриса знялася у головній ролі селянки Марії в мелодрамі "Самотня жінка" ("A Woman Alone"), сценарій якої написав другий чоловік – Федір Оцеп, а продюсував – третій чоловік Юджин Френке.

*   *   *

Як кажуть в Іспанії:

- Проблеми не закінчуються, закінчується життя…

Швидко закінчився тимчасовий контракт, підписаний чоловіком-продюсером Юджином Френке у Великій Британії, і Анна Стен повернулася до Сполучених Штатів, де відразу отримала американське громадянство. Ніби дядько Сем раптом до тебе подобрішав і тільки й чекав повернення з розпростертими обіймами.

- Є жінка - є проблема, немає жінки - теж проблема.

Потім з екранів вона на три роки зникла, щоб все знову пішло... по колу. Анна Стен знялася у соціальних драмах "Експрес вигнання" ("Exile Express"; 1939) Отіса Гаррета і "Чоловік, за якого я вийшла заміж" ("The Man I Married"; інша назва – "Я вийшла заміж за нациста"; 1940) Ірвінга Пічела.

Було видно, вона справді хотіла змінитися, повернувшись у 1936 р. в Голлівуд. Актриса змінила манеру поведінки, повністю змінила стиль, навіть переінакшила кіноамплуа - добитися симпатії життєрадісних янкі простіше, якщо ти легковажна комедійна актриса, а до всього ж - ще й сексі. Тепер на вбрання колишньої киянки від суперниці Коко Шанель, паризької модельєрки і дизайнерки, авторки самого поняття "prêt-à-porter" Ельзи Скіапареллі (Elsa Schiaparelli; 1890-1973) поголовно звертали увагу всі оглядачі світу моди Сполучених Штатів. Без Анни Стен колонка світського життя здавалася напівпорожньою.

Тим часом, після розриву з кіномагнатом Семюелем Голдвіном, пропозицій з Голлівуду не надходило. Щоб не закиснути в професії, актриса погодилася брати участь у своєму першому радіоспектаклі. Поклавши руку на серце, скажу: у Голлівуді колишню киянку любили. На бульварі Сансет і Беверлі-Гіллз у неї було безліч друзів – усі, хто коли-небудь працював з Анною, перейнялися симпатією. Людиною її вважали спокійною, товариською, милою.

Навіть одноплемінниці зізнавалися: одягається вона елегантніше, ніж будь-хто. Але, на жаль, усе це не конвертувалося в акторську славу. Щиро відповідаючи на запитання журналістів, вона чесно виливала печаль:

- Слава - це більше, ніж гроші чи можливість красиво відпочивати. У цьому я не самотня, всі справжні актори так думають. Іноді вони можуть зробити помилку, прорахуватися, або ж їх змушують думати, що найголовніше – це заробляти... Гроші – всього лише кінцевий результат. Що стосується слави, то приємно, коли люди тобою захоплюються. Але якщо тобою захоплюються ідіоти, то плювати на них.

*   *   *

Де б кінокоролева Анна не опинялася, ким би її оточення не намагалося бачити, справжня киянка залишалася норовливою і непокірною. У незмінному протистоянні з американськими філологами, дієтологами, букерами і навіть продюсерами, Анна Стен була непохитною, бо жодних компромісів не терпіла. Так, дієтологи нав'язували кінозірці фруктові та овочеві салати, тоді як вона вимагала щільну вечерю з вином і шампанським.

Протягом життя колишня українська актриса любила готувати сама, що було нечувано для Голлівуду. Вона варила борщі, смажила шашлик, а в ресторанах замовляла лише страви національної кухні. Улюбленою стравою завжди був оселедець в сметані – як закуска під чарку охолодженої горілки.

Для Фабрики мрій Анна Стен виявилася занадто, як би це м'якше сказати, необізнаною, безпонтовою. Скажіть, яка голлівудська зірка не слідує моді, сама керує компактним "фордом", ігноруючи статусний "роллс-ройс" з водієм у фірмовому кашкеті з кокардою і білих рукавичках, і навіть грає в гру для простолюдинів – пінг-понг?

Вдома Анна Стен ніколи не фарбувалася, не користувалася тушшю, при тому, що від природи у актриси були білясті вії. Вона відмовлялася від хутра і коштовностей, носила окуляри в роговій оправі – її фото в журналах разюче відрізнялися від буденного вигляду кінодіви, яка з боку, швидше, нагадувала фабричну трудівницю, ніж зірку. Що примітно, в офіційній розпіареній благодійності Анна Стен ніколи участі не брала, але завжди тихо допомагала емігрантам-бідакам з СРСР.

З початком Другої світової війни навіть Голлівуду стало не до фільмів. Ось і Анна Стен знімалася рідко, переважно у другорядних ролях. 1943-й рік став останнім продуктивним у її творчій кар'єрі. Того року за участю актриси публіка побачила три напівагітаційних фільми на військову тематику: "Четники" ("Chetniks"), "Вони прийшли, аби зруйнувати Америку" ("They Came To Blow Up America") і "Три російські дівчини" ("Three Russian Girls"), в яких вона виконала – відповідно – головні ролі: Любіци Михайлович, фрау Рейтер і Наташі.

* * *

У роки Другої світової війни її другий чоловік, режисер Федір Оцеп, у 1945 р. опинився в Іспанії, де голосно нагадав про себе комедійним мюзиклом "Нуль за поведінку" ("Cero en conducta"; 1945). Наступні його роботи знімалися в основному в Канаді: "Батько Шопен" ("Le Pere Chopin"; 1945),"Місто пліток" ("Whispering City"; 1947), "Фортеця" ("La Fortress"; 1947). 9 лютого 1949 р. постановник відсвяткував своє 54-річчя. Здавалося, попереду проступають світлі роки творчої зрілості, обнадіюють солодкі контракти і пригоди. Але замість туза прийшла дама пік - через п'ять місяців Федір Оцеп помер від серцевого нападу.

Тим часом Анна Стен продовжувала кінокар'єру в Сполучених Штатах. У другій половині 1940-х - першій половині 1950-х рр. партнерами колишньої киянки по знімальному майданчику були голлівудські зірки: Фредерік Марч, Еріх фон Штрогейм, Кларк Гейбл, Хеді Ламар (комедія "Давайте трохи поживемо"; 1948). Правда, після стрічок "Солдат удачі" ("Soldier Оf Fortune"; 1955) Едварда Дмітрика та "Блудні доньки" ("Ranaway Daughters"; 1956) Едварда Л.Кана її кар'єра різко пішла на спад.

Були для того об'єктивні причини? Ну, так. Приміром, остання стрічка при бюджеті 90 тис. була знята за... дев'ять днів. Це притому, що прямо на знімальному майданчику у англійця Тома Конвея (Tom Conway; 1904-1967) стався серцевий напад і актора, який грав містера Бартона, терміново довелося замінити американцем Джоном Літелом (John Beach Litel; 1892-1972).

Фінальними роботами актриси стали військова драма "Черниця та сержант" ("The Nun Аnd Еһе Sergeant"; 1962) і серіал "Арешт і суд" ("Arrest Аnd Trial"; 1963-1964).

Після цього кінодіва назавжди попрощалася з великим екраном.

*   *   *

Залишивши Голлівуд, актриса працювала на телебаченні, брала участь у радіопередачах, а на Бродвеї зрідка грала у виставах: у мюзиклі "Роздільні кімнати" (1941), п'єсі "Чорна Савана" (1944), мюзиклі "Тригрошова опера" (1960) Бертольда Брехта. Національноцентричні янкі не змогли пробачити українській актрисі помітний акцент, її європейський менталітет і те, що в їхніх очах вона не стала (або не захотіла?) втиснутися в знайому харизму «Грета Гарбо №2».

Припинивши кінематографічну діяльність, Анна Стен зайнялася тим, що все життя вважала своїм хобі, – вона віддалася живопису. Її натюрморти і пейзажі експонувалися в музеях Сполучених Штатів і побували в європейському турне. Сама вона трималася стійко, як написав французький кінокритик Жан-Луї Пассек, "до кінця днів своїх жила Анна Стен так, ніби її кар'єра зірки була запрограмована і раптово зруйнована, але усе це не відбилося на її моральному стані".

За дивною примхою долі, її творче життя, як і у Федора Оцепа, обірвалося у 54 роки. Проте земна стезя тривала ще три десятиліття.

*   *   *

Існує думка, що справжні фільми, як і потужні книги, не завжди резонують в свій час, а чекають свого глядача і читача. Саме з цієї причини, немов відбудовуючись під камертон високого мистецтва, мовчки, якщо не сказати, нишком, перш ніж почати свій новий фільм, Нікіта Михалков переглядає стрічку "Дівчина з коробкою" (1927) Федора Оцепа з Анною Стен у головній ролі. Або "Землю" (1930) Олександра Довженка.

Як самі бачите, щось українське ... Потрібно, розумієте, ще раз зафіксувати всеохоплююче образне мислення, вибудоване у кіносимвол.

Виявляється, серед численних шанувальників кінокоролеви Анни був і Олександр Вертинський (1889-1957). У жовтні 1934 р. в Атлантичному океані, перебуваючи на борту океанського лайнера "S. S. Lafayette", що відплив з США до Франції, він написав зворушливу присвяту “Актрисе. Анне Стэн”:

- Вы покинутый принц золотой андерсеновской сказки – / В голубых ледниках Дева льдов Ваше сердце хранит, / Ваше юное сердце, еще не познавшее ласки, / Превращенное в камень. В сапфир. В темно-синий гранит. / Вы влюблялись во сне? Вы видали весну на Бермуде? / Вы слыхали, как Баха играет в соборе орган? / О какой там любви говорят эти страшные люди? / И за что их любить, этих мстительных злых обезьян! / Вы не знали любви? Но любовь – это просто бессилье. / Вы сдаетесь на милость того, кто заведомый враг. / И, конечно, любовь опалила у Ангелов крылья, / И, конечно, любовь их низвергла из Света во Мрак! / Мой единственный друг, Вы на пленниц совсем не похожи, / Разве мало Вам сцены и славы бенгальских огней? / Вы не знали любви? Но ведь в этом же счастие тоже! / Улыбаться с экрана во тьму никому – никому из людей.

Олександр Рудяченко