Благодійність султан-українок у Стамбулі: приховані смисли

Першою наложницею в історії Османської імперії, з якою султан взяв офіційний шлюб, була українка Роксолана. Вона отримала безпрецедентні владу та можливості. Та попри це, за ісламською традицією, ні дружини, ні валіде – матері султанів, не мали права на публічні виступи й вільне спілкування з підданими.

Аби донести свої меседжі до загалу, султани винайшли свій унікальний спосіб комунікації, навіть інформаційного впливу в сучасному його розумінні.

СПАДОК РОКСОЛАНИ

Роксолана в гаремі султана Сулеймана Пишного мала ім’я Хюррем, що в перекладі з перської означає «весела», «усміхнена», «задоволена». Як зачинателька «Жіночого султанату», за якого жінки протягом XVI–XVII століть втручалися в політику держави, вона першою профінансувала будівництво мечеті у Стамбулі. До неї матері султанських дітей зводили храми виключно в провінціях Османської імперії.

Роксолана ж наказала побудувати у столиці мечеть на тому місці (на сьомому пагорбі Стамбула, на найбільшій із чотирьох площ, де за візантійців розташовувався форум Аркадіус), на якому нібито був невільничий ринок – Аврет-базар. Багато хто вбачав у цьому прихований підтекст, мовляв, її викрали кримські татари з Рогатина та як рабиню продали до султанського гарему. Тому вона вирішила позбутися того невільничого ринку, де зазнала сорому й приниження.

Але це – не зовсім так. Адже той район, де Роксолана забажала звести мечеть, носив ім’я служника султана Мехмеда II Завойовника, Башчі Хаджі Махмуда, який побудував там невелику молитовню. Згодом поряд із нею, за наказом султана Сулеймана Пишного, відкрили ринок для жінок, які там раз на тиждень торгували просто неба. На тому місці Роксолана і звела мечеть, яку назвали Хасекі. Такий титул – законної дружини султана – султан Сулейман Пишний уперше дарував їй як улюблениці. Потім його отримували фаворитки наступних султанів. Саме ця назва – Хасекі – й закріпилася за тим районом, де стоїть мечеть Роксолани. Серед написів, які можна побачити на її стінах, були традиційні для мусульман – догмат єдинобожжя в ісламі «Калімаї-Таухід», слово «Аллах» та ім’я його пророка Магомета.

Поряд із мечеттю Роксолана наказала звести медресе (мусульманську духовну семінарію), ворота і вхідні двері якої були оздоблені яскравими мозаїчними написами, що нині зберігаються в музеї палацу Топкапи. Серед них, окрім коранічних текстів, виведено й посвяту фундаторці такого змісту: «Небаченим за величчю є зведений тут дім Божий – медресе. Завершивши, за сприяння Аллаха, будівництво, було сказано: «Нехай засновниці вічне благо воно несе (1540 рік)!»

На вході до хамаму, який Роксолана звела в самому серці Стамбула – на площі Іподром, навпроти Святої Софії, можна побачити інший віршований напис поета Хюдаї. У ньому також ідеться про фундаторку:

«Як захочеш у райські сади,
до хамаму султани зайди.
Всередині — джерело та Кевсер-ріка.
«Чистий напій», — промовляє до спраглих вода.
Хюдаї завітав. «Цей султанський хамам,
наче райський сад», — записав (1556 рік)».

Ця лазня за Османської імперії була найвідомішою у Стамбулі. Тому її відвідували у великі сімейні свята – весілля, омовіння після народження дітей, обрізання, щоразу молячись за благодійницю – Роксолану.

Її донька Міхрімах у своїх благочинних проєктах перевершила матір. Як кровна родичка султана Сулеймана Пишного вона в районі Стамбула Ускюдар звела на набережній велику, з двома мінаретами, імперського значення мечеть. На вході до неї міститься напис, у якому зазначено, що основу для будівництва цього величного храму заклала господарка доброчесності та благодійності, бездоганна у світських і релігійних справах – Ханим-султан. Такий титул належав улюбленій доньці султана Сулеймана Пишного, Міхрімах.

На центральному склепінні іншої мечеті, яку вона звела по смерті батька у столичному районі Едірнекапи, намальовано зорі, сонце й місяць, що вказують на ім’я її власниці «Міхрімах». Адже в перекладі з перської воно означає – «сонце та місяць». Так донька Роксолани прагнула нагадувати про себе вірянам, які збираються в її мечеті на молитву.

МАТЕРИНСЬКІ НАСТАНОВИ

Невістка Роксолани – грекиня Нурбану набула статусу валіде (матері) султана Мурада ІІІ і також стала фундаторкою двомінаретного храму в Ускюдарі, який отримав назву – «Мечеть старої валіде». При вході до неї у віршованих написах зазначено її ім’я – Нурбану, яке з перської перекладається як «принцеса світла».

У мечеті серед традиційних елементів розпису на центральному склепінні можна побачити 41-й аят сури «Фатир» («Творець»): «Воістину, Аллах тримає небеса й землю, щоб вони не зсунулися. А якщо вони зсунуться, то ніхто, крім Нього, їх не втримає. Воістину, Він — Лагідний, Прощаючий!» Цей напис там розміщено невипадково. У такий спосіб знаний архітектор Сінан, який звів згадані храми Роксолани, Міхрімах і Нурбану, ніби натякав прочанам, що ця мечеть зі склепінням і фундаментом із дозволу Господнього стоятиме вічно.

Цікавим є і вибір текстів Корану, які вголос читали протягом дня в мечеті Нурбану. Уперше було запроваджено ті з них, у яких ішлося про недосконалість людини. З їхньою допомогою висловлювалася сама валіде Нурбану, яка таким чином передавала послання недоброзичливцям, котрі критикували її сина Мурада ІІІ за відмову від участі у військових походах. Адже ніхто не може претендувати на те, аби бути досконалим – ані султан, ані його мати; Бог не наділяє людину тягарем більшим, аніж вона може витримати; Він наділяє кожного відповідним обов’язком. Цей обов’язок може бути духовним, як у випадку з роллю Мурада III на посаді халіфа, котрий головує над усіма мусульманами, а не воїна. Тож критикуючи його, люди чинять тяжкий гріх, адже виступають проти віри, вважала Нурбану.

Таким самим було послання й грекині Кесем – владної свекрухи султани-українки Хатідже Турхан. Серед написів, виведених у її мечеті в Ускюдарі, міститься сура «Аль-Фатх» («Перемога»). Щоправда, вона процитована не повністю. Виписані лише ті рядки, які стосуються перемоги на полі бою, війська й винагороди православним мусульманам у вигляді райських садів, у яких течуть ріки. У такий спосіб Кесем під час сходження її другого сина Ібрагіма І на трон натякала йому на продовження курсу його попередника – старшого брата, войовничого султана Мурада ІV.

УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД

Султана-українка Хатідже Турхан (Надія з Поділля) – фаворитка Ібрагіма І, мати Мехмеда ІV, який зійшов неповнолітнім на трон, звела у Стамбулі в районі Еміньоню величну й помпезну Нову мечеть. Її інтер’єр за розмахом і багатою оздобою не порівняти з розмірами храмів попередниць-султан – Хюррем, Міхрімах, Нурбану і Кесем.

Хатідже Турхан побудувала Нову мечеть із двома мінаретами, конусоподібні верхівки яких було вкрито позолотою. Таке рішення, ймовірно, продиктоване впливом архітектури християнських храмів. Для прикладу, в українських церквах, на відміну від російських, які мали пишну позолоту, зазвичай вкривали золотом лише найвищу баню або ж її вершечок. Будучи українкою, Хатідже Турхан могла пам’ятати позолочені куполи православних церков Поділля. Це відображено в архітектурному проєкті її Нової мечеті, вкриті позолотою верхівки мінаретів якої виблискували на сонці, завдяки чому їх було помітно здаля. На жаль, таке оздоблення не збереглося до наших часів.

На долю Хатідже Турхан випало чимало випробувань. Вона жила у буремні роки середини XVII століття, насичені повстаннями у провінціях Османської імперії, бунтами яничарів і крамарів у Стамбулі, кривавими розправами, стратами й поваленням її чоловіка-султана Ібрагіма І. Але як дружина правителя, а згодом і регент малолітнього султана Мехмеда IV, султана-українка їх стійко переборювала. За правління її сина козаки на чолі з Богданом Хмельницьким і Петром Дорошенком отримали османський протекторат і діяли спільно з яничарами й кримськотатарським військом проти польського та московського гніту. Водночас вона передала більшу частину повноважень управному великому візирові Кепрюлю Мехмеду-паші, який навів лад у державі. Тож Хатідже Турхан стала останньою представницею «Жіночого султанату», зачинателькою якого була інша султана-українка – Роксолана.

У Новій мечеті є чимало написів, які можна вважати зверненням фундаторки до народу. На чільному місці, над міхрабом (нішею в стіні мечеті, яка вказує напрям на Мекку, куди обличчям повертаються мусульмани під час молитви) золотими арабськими літерами виведено 3-й аят 37-ї сури Корану, у якій ідеться про матір пророка Іси (у Біблії — Ісуса) – Мер’єм (Марію). Таким чином Хатідже Турхан намагалася заявити про себе як про могутнього члена османської династії, велику благодійницю, яка побудувала імперську мечеть для мусульман.

Цей прийом перейняла і її невістка – грекиня Гюльнуш. Вона разом із чоловіком – Мехмедом ІV та українськими козаками Петра Дорошенка ходила в похід на Кам’янець-Подільський і Хотин, де на її честь поставили мечеті. На стінах зведеної у стамбульському Ускюдарі на пожертви Гюльнуш мечеті Нової валіде виведено найвідоміше в мусульман твердження «Рай під ногами в матерів». Так валіде Гюльнуш заявила, що цей храм належить жінці правлячої династії – матері султана.

Але повернемося до Нової мечеті. Прикметно, що в її внутрішньому дворику Хатідже Турхан наказала вивести сури з Корану, призначені для віруючих-крамарів, яких у районі Еміньоню було чимало. У священних текстах мовиться про те, що у п’ятницю, яка є священною для мусульман, слід полишити всі торговельні справи заради молитви. На стінах прибудованих до Нової мечеті покоїв султана, де Хатідже Турхан зупинялася із сином Мехмедом ІV, виведено білими й синіми кахлями каліграфічні написи з Корану та рядки османської поезії. Вони мали надихати на перемогу вінценосного сина, адже в них ішлося про боротьбу і завоювання.

Особливу увагу Хатідже Турхан приділяла бібліотеці комплексу Нової мечеті, поповненню її фонду і зберіганню 314 книжок – релігійної, філософської, медичної та історичної літератури. На це вона, як колись валіде Нурбану, яка першою серед жінок правлячої династії заснувала бібліотеку, заповіла до свого благодійного фонду чималі кошти. Тому не дивно, що османи вважали султанських матерів доби «Жіночого султанату» берегинями династії та порівнювали їх із жінками родини пророка Магомета – матерями правовірних мусульман Хатідже, Фатьмою та Айше.

Олександра Шутко, письменниця, авторка досліджень «Роксолана: міфи і реалії», «Жіночий султанат: влада та кохання» й роману «Хатідже Турхан»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства