Він повернувся, як і обіцяв. Кіно дня

Він повернувся, як і обіцяв. Кіно дня

Укрінформ
На українські кіноекрани вийшла стрічка «Термінатор: Фатум»

Це нова картина режисера Тіма Міллера, відомого непересічним фільмом «Дедпул», проте цього разу важливішим за постановника стали продюсери фільму, серед яких сам Джеймс Кемерон – батько усіх «Термінаторів» - і цього також.

Річ у тім, що нова стрічка є продовженням двох інших «Термінаторів» - 1984 та 1991 років. Ці дві картини стали суперуспішними і навіть визначили нові індустріальні стандарти для фантастичного бойовика. Саме вони вважаються еталонними  і у підході до теми, і у способі її втілення. Усі інші картини серії про Термінатора, які були створені між 1991-м та 2019 роками, сприймаються Джеймсом Кемероном як відхід від первісного задуму та невдалі спроби започаткувати нову франшизу.

Загалом сюжет про Термінатора, Сару Конор та її сина Джона Конора, який відправив у минуле свого ж батька, – і у рік свого першого виходу на екран, і навіть зараз виглядає доволі химерною історією у параноїдальному стилі холодної війни з його страхом перед ядерною катастрофою та комп’ютерними технологіями майбутнього.

Кемерон черпав натхнення у старих телесеріалах 1950-х років, і свого часу його навіть звинувачували у плагіаті. І справді, деякі елементи першого «Термінатора» перегукуються із окремими сюжетами серіалу «Зовнішні кордони». Є певні наслідування і з картини «Західний світ», у якому робот переслідує туристів, проте «Термінатор» 1984 року по-справжньому новаторський, дуже сміливий та несподіваний фільм, що перетворив на суперзірок Арнольда Шварценеґера і самого Джеймса Кемерона, який за останні три десятиліття став найкасовішим, найуспішнішим та найрадикальнішим творцем Голлівуду.

Його фільми не тільки ставили фінансові рекорди, проте були новаторськими тематично. «Термінатор», зокрема,  не просто веде мову про ядерну катастрофу майбутнього, проте також розвиває інші магістральні теми західної фантастики двадцятого століття – бунт машин, протиставлення природи і техніки, жіночого і чоловічого. І робить він це дуже наочно та переконливо.

І саме Кемерон пророчо ставить у центр своїх фільмів образ жінки-воїтельки, який щойно з’явився у кіно наприкінці 1970-х. Серед таких його персонажів у першу чергу згадуються Ріплі з «Чужих» та Сара Конор з першого та особливо другого «Термінатора», який зробив з неї непереможного та невблаганного воїна.

Важливим складником перших двох «Термінаторів» стала також робота із новаторськими спеціальними ефектами, які вперше у кіно з’являлися саме у цих фільмах.

І все ж «Термінатор» - це у першу чергу хороше кіно - несподіване, напружене, парадоксальне. Майстерно написана та поставлена, стрічка є правдивою класикою, яка не старіє з часом.

Проте вже із другого «Термінатора» почався відхід від канону. На початок 1990-х років страх перед ядерною війною відійшов на задній план через крах комунізму. Розмивання канону почалося із постаті самого Термінатора серії 800, модель 101, версія 2.4, який раптом перейшов на бік добра і почав стрімко олюднюватися. Це одразу перевело конфлікт в іншу площину, оскільки з’явилася глобальна надія на порятунок, фатум став не таким фатальним і наприкінці тунелю спалахнуло світло.

Нові постановки, у яких Джеймс Кемерон не брав участі, завше зберігали Термінатора у виконанні Шварценеґера, як своєрідний талісман франшизи. І цей талісман з фільму у фільм все більше перетворювався на комічного персонажа. Це було суто комерційне рішення, яке мало привести до кінотеатрів нову аудиторію. Для цього навіть понизили рейтинг фільму  - із суворих «дітям до 16» він став «дітям до 13»». Термінатор Шварценеґера був харизматичним, незворушним, проте сповненим доброго гумору. Найкращий друг дітей, одним словом.  

Проте незмінною у всіх картинах була тема переслідування термінатором-убивцею людей. І якщо герой Шварценеґера уже з другого фільму став позитивним, то інші, «погані» термінатори почали представляти не тільки вдосконалені технічно моделі, але й епоху, у яку вони створювалися. «Рідкий» термінатор з другої частини був утіленням епохи невизначеності, мімікрії, омани – справжній вбивця епохи постмодерну. Наступний переслідувач був жінкою модельної зовнішності і це також позначило нову епоху, у якій гламур убивав все живе. Далі настала чергу генетичних модифікацій та  остаточної нерозрізненості між людиною та машиною. Зрештою, до самого сюжету про ядерний апокаліпсис, Сару Конор всі ці модифікації термінаторів не додавали практично нічого.

І ось «Термінатор» повернувся до свого творця – Джеймса Кемерона.

Нова картина розвиває ідеї двох попередніх, поглиблюючи їх. Повернулася Сара Конор, проте її син  застряг у межичассі. Ми знову побачимо Шварценеґера у ролі Термінатора моделі 800,  і тут він став іще людянішим – аж до гротескних перебільшень на межі зі самопародією.

На нас знову чекають  ефектні переслідування, бійки та оригінальні візуальні ефекти. Новий злий термінатор сподобається багатьом, так само, як і його суперник. У фільмі багато місцевого мексиканського колориту та реалістичних деталей. Наявний гумор.

І все ж новий фільм – не стільки переповідає старі ідеї та повертає на екран забутих героїв, скільки транслює нам історію сучасного Голлівуду, який переймається вже не боротьбою з машинами, а іншими, актуальнішими речами. Йдеться, власне про дві тенденції політичного характеру. До однієї доклав руку сам Кемерон, створивши той самий образ жінки-воїна, якій чоловік тільки заважає у її місії. У «Термінаторі: Фатум» тих жінок-воїнів аж троє, і саме вони рятують світ. Це майже історія про сучасних амазонок та їхнє гадане сестринство.

Друга тенденція пов’язана із наявністю на екрані акторів у провідних ролях не англосаксонського етнічного походження. Тут один із термінаторів – мексиканець, раніше про це годі було і подумати. У такий спосіб сучасне голівудське кіно плекає етнічне розмаїття.

Сам сюжет, якщо не розкривати сюжетних подробиць, цілком передбачуваний, проте з певними сюрпризами, які можуть не дуже сподобатися традиційному глядачеві. З’ясовується, скажімо, що не Скайнет у всьому винуватий…

Загалом новий «Термінатор» виглядає цілком необов’язковим фільмом. Це суто комерційна штука, яка повертає на екрани ветеранів, які давно уже мало кого цікавлять, хоч і вдають, що це не так. Також вони додають нових персонажів, які можуть підхопити історію, але навряд чи стануть її двигуном через відсутність нових ідей. Зрештою, як показав досвід інших фільмів, цілковита фемінізація старих сюжетів практично ніколи не спрацьовує.

Перед нами наполовину ностальгійне, наполовину злободенне кіно для сьогоднішнього дня, у якому вже неможливий оригінальний «Термінатор», яким він був восени 1984 року. Дивлячись на Шварценеґера у шкіряній байкерській куртці, який безжально розстрілює усіх  причетних до Сари Коннор людей, важко собі уявити сьогоднішній його стан, коли його зватимуть Карлом і він житиме з родиною (з родиною, Карл!) у техаській глушині. Більше спойлерів не буде. Далі мандруйте самі.

 Ігор Грабович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-