«Перша сотня» – жодної пропаганди, лише життя. Кіно дня
В українському прокаті демонструється неігрова повнометражна картина «Перша сотня», яку створили режисери мистецького кінооб’єднання «Вавилон’13».
У фільмі йдеться про українських героїв, які спочатку стали захисниками Євромайдану в Києві, створивши там сотню самооборони, а згодом пішли у добровольчі батальйони, аби стримати російську агресію на сході України.
Перше, на що звертаєш увагу в цьому фільмі, так це його відверта «мускулінність» у широкому сенсі цього слова: і тому, що більшість головних героїв цієї стрічки – чоловіки, і через те, що фільм будується на активній, фактично безперервній дії, і тому, що його монтаж максимально сконденсований, «сухий», без ліричних пауз чи споглядальних епізодів, за винятком фіналу, який просто потребує стриманості та навіть умиротвореності, оскільки бачиться природним завершенням пригод головних героїв.
Ця картина створена людьми дії й про людей дії, оскільки і герої фільму, і його творці пройшли усі можливі випробовування спочатку на Євромайдані, а потім і на війні. Вони були там від самого початку, бачили та пережили дуже багато. Юлія Шашкова була, зокрема, свідком лютневих розстрілів на Майдані, Юрій Грузінов та Ярослав Пілунський були захоплені в полон у Криму навесні 2014 року, і вони мають право на такий фільм і на такий погляд.
Особливістю цього погляду є зацікавленість у головних героях і відверте їм співчуття. А героями є люди, які так само пройшли увесь шлях – від створення Першої сотні самооборони та зведення першої барикади на Інститутській – до воєнних дій на Сході України. І цей процес включає не тільки бойові дії, ризик власним життям та здоров’ям, а й процес творення нового суспільства, фактично – нового світу.
Варто назвати цих людей: Євгенія Янченко (Єва), начальник медичної служби Першої сотні, Андрій Янченко (Висота), заступник сотника Першої сотні, Євген Акастьолов (Дев’ятка), заступник сотника Першої сотні, Антон Шевчук (Растішка), заступник начальника медичної служби Першої сотні, Олександр Абаєв (Хан), заступник сотника Першої сотні, керівник самооборони барикади, Олександр Третьяков (Касатка), сотник Першої сотні.
Героєм картини є також барикада на Інститутській, яка простояла 247 днів.
Перед нами – один із перших фільмів, у якому ми бачимо процес творення нового світу та нового типу стосунків між людьми. Він починається з руйнації старого світу, який тут показаний через численні бойові сутички, і закінчується народженням нового у прямому сенсу цього слова. У фільмі є безліч сповнених символізму епізодів, навіть ім’я головного жіночого персонажа тут промовисте – Єва. І ця Єва там також від самого початку подій – і як сестра милосердя, і як миротворець, і, зрештою, як дарителька нового життя.
«Перша сотня», ймовірно, – найоптимістичніша стрічка про події останніх п’яти років. Тут фактично немає політики та політиків. Це історія про окремих і конкретних людей, які свого часу зробили особистий вибір і почали своє життя спочатку. Сьогодні їхня історія виглядає цілком логічною і в чомусь навіть передбачуваною, проте на початку всіх цих подій, скажімо, у листопаді 2013-го, а потім фактично – на кожному новому етапі їхнього життя, початковий вибір не виглядав таким очевидним та логічним. Кожен із цих людей міг щомиті загинути, і те, що вони вижили і продовжили своє життя, може однаковою мірою свідчити і про правильність їхнього вибору, і про долю, й про неймовірний збіг обставин.
Це той приклад, коли людина цілком бере відповідальність за власне життя на самого себе. Так твориться індивідуальна біографія, і так твориться біографія країни. І про це важливо нам пам’ятати сьогодні, коли ми знову опиняємося перед вибором, який щомиті може стати доленосним.
Важливо також сказати й про суто кінематографічні чесноти фільму «Перша сотня». Фільм – дуже виразний з боку візуального, винахідливо та віртуозно знятий, камера тут опиняється у самій гущі подій, передає атмосферу та творить драматичний ефект. Операторами фільму були Ярослав Пілунський та Юрій Грузінов – і саме візуальна складова визначили подальшу драматургію та режисерське бачення картини.
Сьогодні «Першу сотню» вже цілком справедливо можна зарахувати до новітньої української кінокласики, яка закладає основи подальшого розвитку українського кіно. Перед нами – хроніка подій нової країни, що цілком невіддільна від її сутності. Ніякої пропаганди, саме тільки життя.
Ігор Грабович. Київ
