Позитивні цінності vs суцільний негатив. Як повернути добро на кіноекрани?

Позитивні цінності vs суцільний негатив. Як повернути добро на кіноекрани?

Укрінформ
У Києві триває третій конкурс кіносценаріїв «Своє кіно», на підтримку якого вже відбувся показ добірки українських короткометражних фільмів, створених у межах програми «Дивись українське – твори своє майбутнє!».

Концептуально програма «Дивись українське – твори своє майбутнє!» є  доволі інноваційною. За словами її ініціатора – продюсера Андрія Різоля –  вона виникла внаслідок не надто сприятливої ситуації з українським кінематографом у прокаті. Вітчизняні картини, яких ще донедавна випускалося вкрай мало, фактично не потрапляли у наші кінотеатри з різних причин, серед яких не в останню чергу були проблеми економічного характеру. Крім донесення українського кіно до масової аудиторії, важливим також було змістовне наповнення фільмів.

Відтак виникла ідея запустити конкурс кіносценаріїв певного формату, який передбачав і технічні обмеження (стрічка не повинна тривати більше трьох хвилин), і власне змістовне наповнення, яке щоразу визначається темою конкурсу «Своє кіно». Обмеження хронометражу пояснюють, у першу чергу, стратегією просування українських фільмів у прокаті, оскільки трихвилинну картину показати простіше, ніж стрічку більшого хронометражу, приміром, серед реклами, перед початком основного показу. У такий спосіб досягається більше охоплення аудиторії, і український глядач мимоволі звикає до органічної присутності українського кіно у звичайних кінотеатрах на звичайних сеансах.

Варто також сказати, що трихвилинний формат не є аж ніяк остаточним. Низка картин має розширені режисерські версії, які тривають набагато довше. Деякі історії несуть у собі більший мистецький потенціал, який реалізується паралельно з основним форматом. Такі режисерські версії здебільшого мандрують фестивалями.

Щодо тем картин, то організатори не ставили і не ставлять жодних обмежень: фільмувати можна що завгодно і в будь-якому жанрі. Однак має витримуватися певна тональність фільму: він повинен нести позитивні цінності й давати надію. Власне, суцільний негатив в українських медіа, що здатний зруйнувати найкращі наміри та віру в майбутнє, і став ще однією причиною для створення конкурсу «Своє кіно».  

Ідея ця чудова, хоча й доволі непроста для виконання з огляду на певну умовність поняття позитивного. Часто трагедійна історія вчить більше, ніж позірно оптимістична, проте мова тут більше про створення загального позитивного контексту, ніж про якісь надумані сюжети зі штучним щасливим фіналом. Зрештою, Україна має перестати сприйматися як місце постійного розпаду, негативу, суспільної аномії, з якої хочеться вирватися в інший, щасливіший світ.  

Нещодавній показ фільмів, створених у результаті першого конкурсу «Своє кіно», показав усі можливості цього формату.

 «Моно»
«Моно»

Теми, які порушують у своїх фільмах українські кінематографісти, найрізноманітніші. І все ж усі вони мають щось спільне. Насамперед – солідарність, яка може проявлятися по різному: жартівливо, як у картині «Янгол» режисера Володимира Лукицького (сценарій Софії Столярової), де чоловік середніх років та маленький хлопчик обмінюються особистими переживаннями; чи досить драматично, як у фільмі «Моно» режисера Андрія Дончика (сценарій Євгенії Бабенко), в якому йдеться про братів-близнюків, котрі ніби творять єдине ціле у радості та в горі.

«Серцеїдка»
«Серцеїдка»

Солідарність може проявитися через фантастичний жанр,  як у картині Олександра Бровченка «Серцеїдка», де ми бачимо буквальне втілення метафоричного вислову «віддати своє серце комусь». Фантастичним є і «Звичайний ранок» режисера Кадіма Тарасова (сценарій Ярослава Наумова) з несподіваним переплетінням уявного та реального світів, де наша совість  може втілитись у вбивцю зі снайперською гвинтівкою.

«Двері»
«Двері»

А картина «Двері» режисерки Наталії Давиденко (сценарій Василини Дротяк) з її темою вибору має універсальне звучання, яке переходить національні кордони.  

«Чоловік»

У фільмі «Клоун» режисера Олександра Кірієнка (сценарій Василя Кухара) ми бачимо зміну соціальних ролей, коли поліцейський заступає собою померлого клоуна у тролейбусі. Хоч історія і малоймовірна в реальному житті, проте у ній вбачається глибший сенс, пошуки іншого «Я», вихід за межі соціальних стереотипів та очікувань.

і
«Інклюзія у  школі»

Стрічка «Інклюзія у  школі» режисера Оксани Тараненко (сценарій Олена Осмоловська) веде мову про своєрідні парадокси шкільного спілкування та учнівської солідарності. У цій картині усе неочікуване, проте фінал зворушує.

Кінематографічно довершеною бачиться стрічка «На краю» режисера Олександра Ітигілова (сценарій Миколи Терещенка), у якій йдеться про випадкову зустріч двох розчарованих у житті людей, які нібито опинилися за крок до фатального рішення, проте зуміли дати другий шанс одне одному.

«Паперове серце»
«Паперове серце»

Загальним ліричним настроєм сповнені картини «Паперове серце» режисера Олеся Саніна (сценарій Ольги Калуги) та «Кобзарський цех» режисера Віктора Придувалова (сценарій Наталії Рудюк), які для свого утілення потребують додаткового хронометражу, або настрій переріс у сюжет.

Окремо у програмі стоять картини про війну. Тут також йдеться про солідарність, але вже набагато ширшу, не стільки індивідуальну, скільки суспільну. Стрічка «Голос» Михайла Іллєнка розповідає про те, як війна зміцнює нас усіх, входить у родини, змінює ставлення до звичних речей. А картина «На своїй землі» режисера Олександра Кірієнка (сценарій Федора Янько) веде мову про родину корінних мешканців Донбасу, які опиняються перед важким вибором – покидати рідну землю чи залишатися на ній.

«Чоловік»
«Чоловік»

Про життя переселенців розповідає стрічка «Прощена неділя» режисера Олександра Кірієнка (сценарій Тетяни Бондар), яка описує стосунки маленького хлопчика з Донбасу з його новим оточенням. Відгомін війни наявний і в жартівливій картині Оксани Артеменко «Чоловік». Тут герой отримує перші уроки мужності від свого батька на досить приземленому, проте дієвому прикладі.

«Дякую!»
«Дякую!»

Своєрідною квінтесенцією теми війни стала стрічка «Дякую!» Максима Люкова, яка  поєднує у собі документальний та ігровий матеріал. У фільмі йдеться про водія, в якого постійно глохне мікроавтобус. Небайдужі українці з різних соціальних груп допомагають підштовхнути автомобіль. У фіналі з’ясовується, що це знаменитий волонтерський мікроавтобус, який неодноразово возив допомогу на фронт. Фільм видається ідеальним втіленням ідеї конкурсу «Своє кіно», оскільки саме тут Україна стрічається ніби сама із собою.

Проект «Дивись українське – твори своє майбутнє!» розвивається далі, конкурс «Своє кіно» набуває тематичної визначеності. Цього року він складається з двох номінацій: «Майбутнє творять люди» та «Моє місто». Тематична визначеність дуже важлива, оскільки дозволяє відкрити та пізнати  Україну – насамперед для самих українців.

Ігор Грабович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-