Леопольд Захер-Мазох. Збоченець чи оббріхана жертва?

Леопольд Захер-Мазох. Збоченець чи оббріхана жертва?

Укрінформ
Укрінформ продовжує серію публікацій мультимедійного циклового проекту "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"

Особистістю він був суперечливою, як і будь-яка творча особистість. З одного боку, у 1883 р. в Парижі з рук президента Франції і князя Андорри Жуля Греві (Jules Grevy; 1807-1891) австрійський письменник українського походження Леопольд фон Захер-Мазох (Leopold Ritter von Sacher-Masoch), який п'ять років проживав у Лейпцигу, отримав хрест ордена Почесного легіону (Croix de la Légion d’honneur). З іншого боку, у 1886 р. психіатр і невролог Ріхард фон Крафт-Ебінг (1840-1902), який досліджував людську сексуальність, у книзі "Статева психопатія" ("Psychopathia Sexualis") вивів нове поняття, пов'язане з творчістю письменника і похідне від його прізвища, – мазохізм.

Щоправда, досі велика творча спадщина енігматичного прозаїка: 80 повістей, понад 100 новел і оповідань, вісім п'єс, сотні статей і есе для газет і журналів – залишається білою плямою для українського читача. Хоч якось спробуємо – природно, з умислом – заповнити цю прогалину.

* * *

Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 р. у Лемберзі (нині – Львів) у добропорядній сім'ї, що сповідувала римо-католицьку віру. За службовими обов'язками батько, австрієць іспанського походження Леопольд фон Захер (Leopold Johann Nepomuk Ritter von Sacher; 1797-1874) усіма доступними засобами підтримував порядок, шанував закони, бо у 1831-1847 рр. служив комісаром поліцейського управління столиці Королівства Галичини і Лодомерії, яка перебувала під владою Австрії, за що навіть був нагороджений імператором.

У предків батька кого тільки не було: іспанці, які у XVI ст. з'явилися у Празі, богемські німці, французи та голландці.

Отримавши пристойну освіту, навіть на службі у поліції Леопольд фон Захер на неотесаного солдафона не перетворився. До самої смерті в ньому горів науковий інтерес допитливого природознавця. Ретельно в домашній музей батько збирав геологічні та палеонтологічні експонати Галичині, а на замовлення відомого польського ботаніка, біолога і ентомолога Олександра Завадського (Alexander Zawadzkí 1798-1868) підготував унікальну колекцію... жуків. Приятелював начальник львівської поліції і з іншим дослідником природи Східної Галичини, австрійським зоологом Рудольфом Кнером (Rudolf Kner; 1810-1869).

Мати майбутнього письменника, освічена шляхтичка Кароліна Мазох (Carolina Josepha von Masoch; 1802-1870), була донькою лікаря фармацевтики, ректора Львівського університету Франца фон Мазоха (Franz Ignaz Seraphicus von Masoch; 1763-1845). Дехто з дослідників вважає, що родом вона була з українських дворян. Не знаю, на яких фактах ґрунтуються подібні гіпотези. Її батько родом був з м. Молдова-Ноуе, Караш-Северін, Румунія, а мама – Роза П'єро походила з чесько-німецької діаспори. Хай там як, але сам прозаїк в автобіографії неодноразово позиціонував себе як..." українець по матері".

* * *

У 1829 р. Леопольд фон Захер і Кароліна Мазох зіграли весілля, хоча лише через сім років шлюбу з'явився первісток, старший з п'яти дітей – Леопольд-молодший. Щоб рід дружини не перервався, на прохання тестя, колишнього професора медико-теоретичного навчання для хірургів кафедри хірургії, який поховав двох синів, зять приєднав дівоче прізвище дружини до свого. Так у 1838 р. у віці двох років з імператорського дозволу Леопольд фон Захер-молодший перетворився на Захер-Мазоха.

Що цікаво, доброчесного діда, ректора Львівського університету Франца фон Мазоха онук обожнював. Згадуючи дитинство, він писав: "Коли ми проходили єврейським кварталом Лемберга, перехожі низько кланялися дідусеві".

Отже, первісток виявився не просто кволою дитиною. Загальною думкою медиків було – хлоп'я не виживе; обидва брата матері – упокоїлися в дитинстві. Щоб якось поправити здоров'я, за традицією заможна сім'я, яка вдома спілкувалася виключно німецькою та французькою, відправила дитину на вигодовування здоровій українській няні – Гандзі. У кожного з геніїв своя Аріна Родіонівна.

* * *

Так первісток начальника поліції Лемберга опинився у селянки у колишньому селищі виноградарів Винники, за чотири кілометри від Львова і якось швидко розбагатіло на продажу тютюну.

У мемуарах Леопольд фон Захер-Мазох визнав:

- З її (Гандзі - О. Р.) молоком я всмоктав любов до українців, ввібрав у себе українську мову і любов до краю свого народження, до своєї вітчизни. Завдяки моїй годувальниці, українська мова стала першою, якою я оволодів. Саме вона розповідала мені чарівні українські казки або співала, заколисуючи. Ті народні пісні запали в душу на все життя, залишивши слід у моєму житті, в моєму емоційному світі і у всіх пізніх творах.

Втім, дивною любов'ю Лео до малої батьківщини колись обурювався український патріот Іван Франко:

- Він вигадує про Галичину речі нечувані!

Ніби апелюючи до майбутнього енциклопедиста, в "Жіночих образках з Галичини" ("Galizische Geschichten"; 1875) Леопольд фон Захер-Мазох вказував:

- Між Доном та Карпатами живуть вроджені демократи, ні візантійський цісар, ні варяги, ніякий король Польщі, ніякий цар не зламали їх духу, не підкорили їх свідомості. Вони завжди готові змінити плуг на спис, живуть маленькими республіканськими громадами, як рівні з рівними, для східних слов’ян - паростки майбутнього, паростки свободи

* * *

Отримавши від природи гостре око і міцну пам'ять, вже у зрілому віці Леопольд фон Захер-Мазох майстерно вплітав у колізію німецькомовних новел те, що він сам бачив або чув з вуст няні. Лише погляньте, з якою любов'ю літератор пише груповий портрет українок!

- Якщо польку називають француженкою, то великороска - се британка, а українка - іспанка Сходу. Полька хоче наказувати, українка хоче бути вільною. Коли полька володіє мужчиною, великоросіянка хоче йому підкорятися як німкеня, то українка вимагає рівності з ним. При кожній нагоді в ній спалахує нестримна козацька натура, що не знає жодного пана і жодного слуги.

Дехто з радянських дослідників творчості письменника стверджував, мовляв, виріс у середовищі римських католиків і вірнопідданих австрійському імператору німцем і слов'янських мов не знав. Насправді в оригіналі підліток читав і Миколу Карамзіна, і Олександра Пушкіна, Івана Тургенева. Ще факт. Німецька родина любила аматорські вистави, де родичів і близьких знайомих діти з батьками пригощали не тільки легковажними водевилями, але і серйозними п'єсами - рівною мірою і Гете, і Микола Гоголь.

Чому так? На початку ХХ сторіччя Львів був мультикультурним містом. На відміну від Києва, у Лемберзі в побуті городяни легко переходили, виходячи з поваги до співрозмовника, на українську, польську, німецьку, ідиш, румунську, мадярську і, якщо вже зовсім попадався неотесаний москаль, то на російську. Назавжди втрачено цей галіційський Відень, назавжди... Символічно, що нині на місці будинку, де у Львові стояв батьківський дім письменника, туристів приймає "Гранд-Готель".

* * *

Скажу головну крамолу. Творчість цього письменника українського походження, на жаль, практично перекручена. Саме проукраїнська позиція, а також ідеї єдності українців, які лише 22 січня 1919 р. втілилися в Акт Злуки, за життя автора перетворили його на вкрай незручного літератора, як в Галичині, так і в Східній Україні. Під приводом сексуальної збоченості романіста замкнули в комірчині сексуально стурбованого як хворого еротомана.

У роки панування у Королівстві Галичини і Лодомерії австрійців офіційний Відень не вважав його вірнопідданим монархістом, писав він чорт-його-знає про що: то порнографію, то нісенітницю на теми побутового галицького життя. Коли Галичина відійшла до Польщі, офіційній Варшаві німецькомовний письменник став неугодним через явно... проукраїнську позицію, оскільки наполягав: Львів та інші землі виключно належать Рутенії, а не Речі Посполитій. Зрештою, коли до стародавнього Лемберга, згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа у вересні 1939 р. вкатив моторизованими колонами Совок, Країні Рад, де чого-чого, а "сексу не було", навіть побутові розповіді прозаїка здалися аморальними. В СРСР Леопольда фон Захер-Мазоха зручно представляти божевільним збоченцем, а не послідовним галицьким патріотом.

Читайте справжню елегію кохання до Українки від малознайомого нам автора:

- У житті своєї країни, свого народу галицькі жінки беруть активну і палку участь. Патріотизм українки не піднявся до якихось блискучих чинів, але під час більше, ніж 300-літніх страждань під пануванням Речі Посполитої, - з непохитним терпінням, з непорушною любов’ю до своєї національності, у спротиві до польських домагань він зберігся в подиву гідний спосіб. Через пісню і слово вона влила в душу босоногого хлопчини ненависть та завзятість, на Поділлі, на Україні та в Галичині вона врятувала русинську національність. Супроти неї полька є аристократкою. Вона має щось від суверена. У українки, на противагу, ідеї свободи та рівності знаходяться в крові. Вона є демократкою, а в релігійних справах має нахил до сумнівів.

* * *

У 1848 р. сім'я Леопольда фон Захера, у якого народився другий син Карл (Karl von Sacher-Masoch; 1845-1886), переїхала до Праги. У столиці Богемії батько отримав нову посаду, а первісток відправився до гімназії, де по-справжньому вивчив німецьку. У батьківському домі панувала атмосфера просвітницького лібералізму, типова для епохи правління імператора Австрійської імперії і короля Богемії Франца Йосипа. Чим займатися у житті Лео поки не знав, але у Карловому університеті у Празі, Univerzita Karlova v Praze, - точніше, в K.k., Kaiserlich-königlich; німецький університет Карла-Фердинанда), старанно вивчав юриспруденцію, математику, але любив... історію.

Усе в ньому змінилося у 1852 р., коли раптово померла улюблена сестра Урсула, 16-річний Леопольд фон Захер-Мазох відразу став серйозним і тихим, смерть ангела назавжди в людському погляді клубочиться затьмареною скорботою. На жаль, про сестер письменника взагалі інформації не знайшов.

Коли випускнику виповнилося 18 років, у 1854 р. Леопольд фон Захер-Мазох вступив у другий за величиною в Австрійській імперії – Грацький університет імені Карла і Франца (нім. Karl-Franzens-Universität Graz). З навчанням у нього завжди виходило, і через рік студент захистив дисертацію, отримав мантію доктора права і тепер як двічі дипломований фахівець став викладати у цьому ж університеті. У столиці герцогства Штирія правознавець влаштувався майже на два десятиліття. Тут він завершив освіту, захистив докторську дисертацію з філософії та історії, отримав доцентуру з історії. Живи – не сумуй; перед ним відкрилася блискуча академічна кар'єра.

Фото: Christine Kipper
Грацький університет імені Карла і Франца / Фото: Christine Kipper

Схоже, через два роки життя професора здалося йому рутиною, і молодий правник із законників перейшов у белетристи. Дбайливо відтворюючи на папері яскраві дитячі спогади, у 1858 р. приват-доцент Грацького університету Леопольд фон Захер-Мазох анонімно опублікував повість “Одна галицька історія. Рік 1846" ("Eine galizische Geschichte 1846"). Не знаю, як ви, а я бачу в цьому прихований мотив. Поки що, відокремлюючи себе від боязкого творчого "Я", письменник-початківець хотів з боку поглянути, що з усього цього вийде. Вуайєристами не народжуються, спостерігачами стають.

* * *

На Сході, щиро усміхаючись, долю пояснюють кармою, на Заході, похитуючись у кріслі психоаналітика, - дитинством. Змалку у Лео, багатоголосо стверджують біографи письменника, проявлялися нахили, які згодом перетворили його на скандальну знаменитість. Наприклад, хлопчика заворожували картинки жорстокості, а ще дитиною він любив подовгу розглядати ілюстрації із зображенням страт, тоді як улюбленими книжками стали історії життя усіляких мучеників. У цьому частина правди: терпелива байдужість інтелігентних батьків перетворює безхарактерних дітей на терпил у житті.

Не забуваємо, майбутній літератор народився у сім'ї начальника поліції Лемберга, зайнятого виключно виявленням і фізичним знищенням будь-яких змовників, які становили небезпеку для корони. Вимушено маленький Лео ставав слухачем моторошних історій про ув'язнених, а, за деякими відомостями, – навіть свідком їхнього затримання. В обох випадках батько, цей караючий меч Австрійської імперії в Галичині, був кровавим і нещадним.

Далі – більше. Не дай Бог нашим дітям пережити таке нервове потрясіння, яке у пубертатному віці отримав Леопольд фон Захер-Мазох. Якось, граючи у хованки зі своїми сестрами, дев'ятирічний хлопчик опинився у спальні графині Зеновії (Zenobia), яка доводилась йому рідною тіткою, а за природою була жінкою надзвичайної вроди, але рідкісної жорстокості.

Зачаївшись у шафі, племінник спостерігав, як графиня заманила коханця, і через кілька хвилин у кімнату увірвався чоловік з двома свідками! Розлючена графиня (!!!) побила та вигнала непроханих гостей, тоді як переляканий коханець втік. Присутність недосвідчений вуайєрист видав - не зволікаючи, графиня влаштувала племіннику прочуханку, випоров ременем... Тоді вперше Лео пережив дивне почуття. Страху не було, ні, а від шпарких ударів владної жінки хлопчик відчув – невідоме раніше задоволення. Чи засвоїв той урок Лео? Так. Найбільш незбагненне сталося далі. Рогоносець, який втік п'ятьма хвилинами раніше, сам повернувся до спальні. Сховавшись за дверима, племінник чув удари батога і... графа, який стогнав від задоволення.

* * *

Парадигму нової прози Леопольд фон Захер-Мазох побачив крізь щілину у шафі, волею долі опинившись у спальні тітки. Пристрасть, батіг, хутра, в яких любила гуляти гола графиня Зеновія, перетворилися на три кити, на які сперлася творчість майбутнього літератора.

- Надворі завивав вітер, мокрий сніг пластівцями ліпився до вікна. Графу за стіною почувся звук поцілунків – це Генрієтта цілувала ноги своєї повелительки, надягаючи на них хутряні туфлі, – цілувала зі всією пристрасністю давньої язичницької жриці, яка приносить жертву Венері.

Так, це була шокуюча проза життя, ніяких рожевих соплів і романтичних зітхань. Насолода через біль гостріше за задоволення без ризику для життя. Відтоді жінок-хижачок, жриць цієї Любові Леопольд живописав як напівбогинь-напівдьяволиць, яких одночасно і люблять, і ненавидять.

Коли вийшов з друку роман “Одна галицька історія. Рік 1846", мішок пристрастей 22-річного юнака прорвало. Буквально щороку він створював по книзі. Німецькі літературні енциклопедії стверджують: у 1860 р. Леопольда фон Захер-Мазоха запросили у Львівський університет читати лекції з історії. Чи зацікавила його пропозиція, невідомо, хоча опосередковано таку версію підтверджує колоритне описання Галичини, що по силі лише проникливому погляду дорослого чоловіка, а не бігаючим очам цнотливого хлопчика.

* * *

У ставленні до цього самобутнього та різнобічного митця завжди застосовується кліше: мовляв, Леопольд фон Захер-Мазох був таким мужиком-ганчіркою, вагіностраждальцем, зацикленим на сексуальній незадоволеності.

По-перше, він був мислителем-утопістом, хоча і дотримувався дивних поглядів на світобудову. По-друге, більшу частину життя літератор сповідував соціалістичні погляди, типові для народників. По-третє, як громадянин Австрії 17 червня-26 липня 1866 р. він брав участь у Семитижневій війні, в якій Пруссія та Італія воювали з Австрійською імперією за гегемонію у Німеччині і контроль над Венеціанською областю. Більш того, за мужність, проявлену у битві біля Сольферіно (24 червня 1859 р.), Леопольд отримав особисту подяку від австрійського генерал-фельдмаршала.

Тому смію стверджувати, багатогранною була ця творча особистість. Чого вартий, наприклад, факт особистого життя австрійського письменника українського походження. 9 грудня 1869 р. Леопольд фон Захер-Мазох і його нова коханка, вдовуюча баронеса Фанні фон Пістора-Богданова (Fanny von Pistor Bogdanoff), з якою вони познайомилися напередодні, уклали письмовий контракт. Згідно з договором, на шість місяців професор історії Львівського університету перетворювався на раба, за умови, що баронеса завжди... буде носити хутра. Чорним по білому було записано:

- Герр Леопольд фон Захер-Мазох своїм чесним словом зобов'язується бути рабом фрау Фанні фон Пістора, беззастережно виконувати всі її бажання і накази протягом шести місяців. Зі свого боку, фрау Фанні фон Пістора не має права добиватися від нього чогось безчесного, що позбавляє честі як людину і громадянина. Крім того, вона повинна надавати щоденно 6 годин для роботи і ніколи не переглядати особисті листи і записи. За кожен проступок, образу величності Пані Фані фон Пістора може карати раба як їй заманеться... Пані обіцяє, що буде носити хутра, як можна частіше, особливо - коли перебуває у жорстокому настрої...

Крім того, поступаючи рабом у повне служіння баронесі, доктор права і доцент історії відтепер брав псевдонім "Григорій" (Gregor) - типове в Росії ім'я кріпосного мужика. У сексуальному перформансі довжиною у півроку все було по-справжньому.

* * *

У перервах між боями, перебуваючи на волі, і звільнившись від рабства баронеси Фанні фон Пістора, Леопольд фон Захер-Мазох поєднував юриспруденцію і літературу, кар'єру викладача і белетристику. Це так природно: мати дружину і коханку. Одна належить за статусом, інша - була необхідна для справжнього задоволення. Чого бажав він? Неприборканого сексу за повної фінансової незалежності.

І Леопольд фон Захер-Мазох пробував. З року в рік. Змінюючи партнерок. Наприклад, у 1871 р. професор історії був недовго заручений з актрисою Джені Фрауенталі (Jenny Frauenthal), хоча до весілля справа не дійшла; незабаром дівчина вийшла заміж за австрійського актора Адольфа Кляйна (Adolf Klein; 1847-1916). У 1872 р. інша актриса, Кароліна Герольд (Caroline Herold), подарувала письменникові незаконнонароджену доньку Ліну.

Новий статус з'явився 1 жовтня 1872 року, коли підвищений інтерес у читачів викликала повість "Дон Жуан з Коломиї" ("Don Juan de Kolomyia"), створена французькою мовою і опублікована у паризькому ліберальному двотижневику "Огляд Старого і Нового світу" ("Revue des deux mondes"). Успіх був континентальний. Тільки тоді Леопольд фон Захер-Мазох залишив осоружну дружину (юриспруденцію), щоб повністю віддатися коханці (літературі).

* * *

Сексуальні пригоди раба звичці підкорятися владній жінці раптово закінчилися, коли у 1872 р. літератор познайомився з 26-річною Авророю фон Рюмлін (Angelika Aurora Rümelin; 1845-1933). Народившись у сім'ї чиновника Рахункової палати, дівчина швидко дізналася, що таке злидні, коли батько звільнився зі служби. На життя їй довелося заробляти вишивальницею, прачкою, продавцем тютюну. Увагу модного в Європі письменника вона привернула палкими еротичними листами, підписаними псевдонімом... Ванда фон Дунаєва. Батьку літературної "Венери в хутрі" лестощі стали до вподоби. Вони влаштували побачення, почали зустрічатися, а одного дня раптом виявилося, що молода шанувальниця у делікатному становищі. Довелося Леопольду одружитися з Авророю фон Рюмлін.

Зарозуміла, егоїстична, зажерлива, ласа на ганчірки дама незабаром також почала писати. Навіть не спитавши згоди чоловіка, псевдонімом вона обрала – Ванда фон Дунаєва – як ви пам'ятаєте, так звали героїню роману "Венера в хутрі", до того часу вже перекладений французькою, російською та польською. Перебравшись до Відня, перші роки шлюбу літературний мар'яж фонтанував ідеями. Нерідко подружжя, не вказуючи імен, підписувалося під новелами загальним прізвищем - Захер-Мазох. Навіть без імен. Разом з тим, подружній обов'язок письменник шанував, і у 1873 р. у них з'явився перший син - Леопольд (Leopold von Sacher-Masoch), який помер в однорічному віці, у 1874 р. другий - Олександр (Alexander von Sacher-Masoch), а у 1875 р. - третій, Деметрій (Rey von Sacher-Masoch).

З першою дружиною, як тому не пручалася Аврора, вони спробували жити сміливо, розкуто, ну, як описано в повісті "Венера в хутрі". Але далі експерименту справа не пішла. Тоді Леопольд фон Захер-Мазох зрозумів, що сімейне життя йому набридло. Велику сім'ю почали переслідувати матеріальні труднощі, їм часто доводилося переїжджати з місця на місце: Грац, Відень, Грац, Брукк-ан-дер-Мур, Будапешт і, нарешті, Лейпциг.

* * *

У 1883 р. подружжя роз'їхалося, а у 1886 р. офіційно розлучилося, причому в цьому суд звинуватив дружину. Не дивно, але незабаром Аврора фон Рюмлін вискочила заміж за літературного секретаря, журналіста газети "Le Figaro" Армана Розенталя (Armand Rosenthal; 1855-1898). З радістю вона вирушила до коханого в Париж, хоча жити з розсудливим і забезпеченим молодим чоловіком вона не змогла - молодший Аврори на десять років чоловік виявився... немічним у ліжку.

Після розлучення виявилося: непомірні запити, марнотратство колишньої довели письменника до жебрацтва. Довівши Леопольда фон Захер-Мазоха до цього, залишивши один на один з сексуальними розладами, у 1906 р. на життєвій драмі Аврора фон Рюмлін по максимуму заробила, надрукувавши у Берліні популярні мемуари "Сповідь мого життя" ("Meine Lebensbeichte"; 1906).

І вперше у житті відомого в Європі письменника постало запитання, банальне запитання: як заробити на шматок хліба? Довелося опуститися до масової літератури, писати вульгарні новели, в яких героїні вбиралися в дивні гуцульські кацабайки і крикливі хустки, присмачуючи колізію колоритними канчуками. За такий підхід Леопольд фон Захер-Мазох здобув у літературних критиків характеристику "батько суцільної перверзії".

* * *

Чи були підстави так вважати? Трагедія особистого життя австрійського письменника українського походження, яка отримував сексуальне задоволення від підпорядкування фізичному та емоційному насильству з боку партнерок, втілилася в авторській прозі. На першому етапі творчості явно автобіографічний характер мали повісті. Наприклад, "Розлучена жінка" (1870) геніально документувала його страдницький роман 1861-1865 рр., де головною дійовою особою виявилася перша кохана літератора, Анна фон Коттвіц (Anna von Kottwitz). Про наступну повість, "Венера в хутрі" (1870), побудовану на інтризі з вдовуючою баронесою Фанні фон Пістора-Богданової, я вже розповідав. (Знакова для усього американського панк-року пісня "Venus In Furs" нью-йоркського квартету "The Velvet Underground" написана саме за мотивами роману "Венера в хутрі")

Людина людині вовк - це про розгул капіталізму в економіці; жінка чоловікові кат - це про деспотії фемінізму в ліжку. Літературознавці стверджують: у творчості Леопольда фон Захер-Мазоха гламур первісної буржуазії, накладений на революційну модернізацію промисловості, на тлі відмирання патріархальної скромності відкрив для себе нову чуттєвість і ухарське епікурейство, що для модерністів від літератури перетворило високу любов на бл..дство людського життя.

* * *

Гнаний життєвими невдачами і серцевими потрясіннями, у 1881 р. прозаїк опинився у Лейпцигу, де прожив шматок життя, позначений небувалою активністю. Місцеві літератори просили Леопольда видавати журнал "Auf der Hohe" ("На висоті"). Проживаючи у Німеччині, він налагодив співробітництво з такими відомими колегами, як Віктор Гюго, Еміль Золя, Гі де Мопассан і Генрік Ібсен. Першим опублікованим твором стала повість "Слабке серце" (1848) Федора Достоєвського, перекладена німецькою. Слава великого літератора та успішного редактора покотилася Європою.

Не встиг австрійський письменник озирнутися, як виявилося, пролетіло чверть століття літературної діяльності. У 1883 р., коли з нагоди 25-річного ювілею у Парижі його нагородили хрестом ордена Почесного легіону, не це стало найбільшою радістю Леопольда, а подарунковий альбом, в якому для нового лауреата були зібрані 500 автографів найвідоміших європейських учених та авторів, які вітали ювіляра. Між іншим, це не було випадковістю - вшанування передбачало: саме цей автор займе вакантне у французькій літературі місце ("літературна знаменитість зі Сходу"), яке раптово звільнилося 3 вересня 1883 р. після смерті Івана Тургенєва.

Втім, доля-лиходійка чекала зручного моменту, щоб пред'явити чергове випробування. У 1885 р. офіцер ордена Почесного легіону раптом опинився у глибокій фінансовій скруті. Відомий на континенті літературний альманах "Auf der Hohe", в якому письменник працював оглядачем і перекладачем, закрився. Врятувала коханого 39-річна Хулде Мейстер (Hulda Meister; 1846-1918), яка служила гувернанткою у дітей Леопольда фон Захер-Мазоха від першого шлюбу і яку за алюзією з німецькою народною казкою він називав "Пані Метелиця", маючи на увазі богиню прядки, відродження і домашнього вогнища.

* * *

Розуміючи, що вже два роки по зйомних квартирах талановитий художник поневіряється окремо від сім'ї, вона пообіцяла, що знайде місце, де пану буде приємно займатися літературою. Виявилося, усі ці роки жінка збирала крона до крони, а нещодавно отримала спадок! Вперше в житті він пошкодував, що написав:

- Характером жінки є безхарактерність.

Слова Хулде Мейстер дотримала і придбала маєток у німецькому селі Ліндхайм, земля Гессен. Після офіційного розлучення з першою дружиною у них з'явилося троє дітей: донька Ольга, (Olga von Sacher-Masoch; 1886-1918), потім друга - Марфа (Marfa von Sacher-Masoch; 1887-1963), а потім і син Рамон (Ramon von Sacher-Masoch; 1889-1915). І тільки у 1890 р. Леопольд фон Захер-Мазох одружився з колишньою гувернанткою, яка була молодша за чоловіка на десять років.

Проте безгрошів'я нову сім'ю не відпускало. Оскільки молода дружина доглядала за дітьми, а роботи в селі не було, у 1890 р. їм довелося переїхати в Мангейм, на північний захід землі Баден-Вюртенберг. Леопольд швидко знайшов роботу на посаді літературного критика "Neue Badischen Landeszeitung" ("Нова баденська газета"), виконуючи при цьому ще й обов'язки редактора газети.

* * *

Здавалося, життя налагодилося, як німецький психіатр і невролог Ріхард фон Крафт-Ебінг перевидав книгу "Статева психопатія", і у 1891 р. термін "мазохізм" увійшов в широкий вжиток. Для ділової репутації Леопольда фон Захер-Мазоха це виявилося згубним. Виникли розбіжності з видавцем "Нової баденської газети", і літературного редактора звільнили. Мангейм довелося залишити.

...Так розпорядилася доля, що п'ятий десяток життя Леопольд фон Захер-Мазох доживав у німецькому селі Ліндхайм, земля Гессен. Відраду він не шукав у знущаннях деспотичних фрау над безхребетним рабом, бо слабовільним чоловіком він себе не вважав. Перше, з чим у німецькій глибинці зіткнувся австрійський письменник українського походження, був... махровий антисемітизм. Це підкріплювалося на законодавчому рівні, оскільки у 1893 р. на місцевих виборах у верхній парламент три з дев'яти мандатів виграли кандидати, які обіцяли виборцям "показати цим жидам".

Тут справа, взагалі, доходила до заперечення християнських заповідей. Ще у 1859 р. пастор Рудольф Людвіг Ойзер (Rudolf Ludwig Oeser), який очолював парафію в селі Ліндхайм, написав антиєврейську розповідь "Das Volk und seine Treiber" ("Народ і його поводир"), яка з десятиліття в десятиліття масово і безкоштовно перевидавалася. Розуміючи, що саме неграмотність, відсутність належної освіти серед сільського населення служить живильним середовищем для антисемітизму, іноземець зробив все, щоб змінити стан речей.

* * *

Оббріханій жертві неможливо відмитися від укоріненого поголосу. Тільки іншого виходу, окрім упертої боротьби за чисте ім'я, – немає. У січні 1893 р. Леопольд фон Захер-Мазох заснував благодійну організацію "'Oberhessischer Verein für Volksbildung" ("Клуб народної освіти Верхнього Гессена"), у якої лише за рік з'явилося 29 регіональних відділень. Ентузіасти відкрили 20 публічних бібліотек, ініціювали створення п'яти хорів, оркестрів та аматорських театрів.

Протягом року вони відкрили 20 публічних бібліотек – величезний успіх, тому що у Гессені не було жодної. До справи народної освіти долучилися відомі в країні музиканти та актори, на добровільних засадах багато університетських викладачів погодилися читати лекції. Саме Леопольд фон Захер-Мазох став активним поводирем усіх цих заходів.

Однак у березні 1895 р. потужний "Клуб народної освіти Верхнього Гессена" розпався. Чому? 9 березня 1895 р. у німецькому селі Ліндхайм, земля Гессен у віці 69 років автор знаменитих повістей і новел: "Венера в хутрі", "Дон Жуан з Коломиї", "Розлучена жінка" раптово помер. От коли виявилося, що Бог покарав людину, але... Але не тим, що віддав плем'я Адамове в руки жінки, а тим, що залишив тих, хто пізнав Добро і Зло, набитими дурнями.

* * *

За заповітом покійного, письменника кремували. Похорон був багатолюдним, але тихим і розгубленим. Унікальність долі мислителя-утопіста символом підкреслило провидіння. Навіть урну з прахом Леопольда фон Захер-Мазоха у 1929 р. знищила пожежа – після смерті вдови останки письменника забрали собі сусіди, подвір'я яких і перетворилося на попіл.

У середовищі справжніх поціновувачів творчості цього автора існує жорсткий жарт:

- Справжні мазохісти люблять, щоб їх заради задоволення кремували двічі.

Олександр Рудяченко. Киев

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-