Лише мовою тіла. Що найбільше вражає у виставі «Лісова феєрія»

Лише мовою тіла. Що найбільше вражає у виставі «Лісова феєрія»

Аналітика
Укрінформ
Чотири несподіваних і яскравих враження від пластичної драми «Лісова феєрія», у виконанні акторів, які не чують

Випадково дізнавшись про виставу «Лісова феєрія» за мотивами драматичної поеми Лесі Українки «Лісова пісня», Укрінформ її відвідав. Головне враження: ти відкриваєш новий, раніше недоступний для тебе світ. Адже актори спілкуються з глядачем лише мовою тіла – пластикою та жестовою мовою. Здається, що неймовірна чуттєвість героїв Лесиної поеми, їхня всепоглинаюча спільність з природою, геніально виписана поетесою, чи не найкраще підходить для постановки спектаклю саме Театром людей, які не чують. Переконавшись у цьому на власні очі, Укрінформ окремо вирішив розповісти про те, що ж найбільше вразило ваших кореспондентів і під час перегляду вистави і при знайомстві з акторами театру «Райдуга».

  1. Уже півстоліття, як у Києві працює професійний театр нечуючих

Несподіваним відкриттям для Укрінформу стало те, що виставу «Лісова феєрія» поставлено не аматорським, а саме професійним театром для нечуючих, який зветься «Райдуга» і працює аж із 1969 року. Виявляється, це був перший в Україні театр, де актори використовували на сцені лише пластику. Зараз у «Райдуги» 49-й театральний сезон, і актори, серед яких, до речі, семеро заслужених артистів України, готують 10 вистав. Директор культурного центру УТОГ (Українського товариства глухих) і режисер театру Володимир Гончаренко розповів Укрінформу, що колектив зараз працює над новою виставою за п’єсою Джона Патріка “Чоловік для Памели”, прем’єра якої відбудеться вже наступного року.

А от прем’єра “Лісової феєрії”, яку відвідав Укрінформ, відбулася ще вісім років тому. Актор Віталій Науменко пригадує: “Ми дуже ретельно готувалися до цієї вистави, бо вперше у ній основний акцент було зроблено саме на пластику — порівняно з іншими нашими спектаклями, тут менше слів, більше емоцій, які виділяють кожного актора”.

  1. Потужна енергетика акторів, яка довго не полишає

І під час вистави, і при особистому спілкуванні з акторами, не можливо не впасти у поле їхньої потужної енергетики. Вона, що називається, б’є ключем, і ти мимоволі ловиш себе на думці – а як це їм вдається? Звідки така глибока чутливість кожної безсловесної емоції? Можливо, велике значення має те, що актори, всі люди, які не чують, шукають спільності зі світом і глядачем без допомоги слів – пластикою, мімікою, жестом, силою погляду. І такий творчий пошук підсилює емоційний посил, що передається при особистому спілкуванні.

Коли за годину до початку вистави заводимо розмову про емоції перед виходом на сцену, ця енергетика відчувається іще яскравіше. “Це щастя, бути на сцені для мене — це просто чудо”, - говорить один з наймолодших акторів Богдан Лукович-Чайка, який грає в спектаклі Лісового жителя. Тетяна Попова, виконавиця ролі Мавки, погоджується з Богданом, але додає, що хоча на сцені вона вже багато років, щоразу відчуває піднесення і хвилювання перед спектаклем.

Запитую, а як актори проживали своїх персонажів і що було найцікавішим чи найскладнішим у втіленні образів?

“Зараз я уже не граю в ролі Килини, але колись це була моя перша роль. І це було важко, бо я була ще зовсім молода, а Килина — старша, більш досвідчена жінка. Але водночас мені було дуже цікаво її зіграти, тож я спостерігала за людьми, які нагадували мені Килину”, - говорить Марина Нагуляк.

В червоному - один з героїв вистави
В червоному - один з героїв вистави "Лісова феєрія" - Перелесник (дух вогню), якого зіграв Віталій Науменко

“У мене роль Перелесника (дух вогню — Ред.). По життю я людина рухлива, емоційна, як вогонь, тому цю роль й дали мені. Я вдячний за це режисеру, бо Перелесника треба грати від душі. Зараз я спокійний, трохи хвилююся, але на сцені буду як вогонь, тому що це йде від душі і все горітиме”, - говорить Віталій Науменко.

“Лукаш переживає різні емоційні стани — і сум, і радість, і любов, і хочу це все передати глядачеві зі сцени. І це мені у ролі найбільше подобається. Я раніше навчався в естрадно-цирковому коледжі - пантомімі, пластиці, танцю, а театр –це драматургія, і коли я став старшим, саме тому він став мені дуже близьким”, - каже Володимир Коваль.

  1. У виставі з мінімумом слів я зрозуміла все

“Лісова феєрія” - це пластична драма за жанром. Тобто у виставі актори використовують лише невербальні засоби для контакту з глядачем - пластику, прийоми вільного руху, музику і, звісно, жестову мову, яка теж є частиною пластичної гри. Жестових зонгів (зовсім малесенькі форми спілкування жестовою мовою) у “Лісовій феєрії усього сім чи вісім, решта — пластика. І от вражає те, що у виставі не було нічого, чого б не можна було зрозуміти, навіть якщо бачиш виставу такого жанру вперше. Настільки тонко передають актори усі емоції самою лише мовою тіла. Приміром, не можна відірвати погляду від сцени, коли на руку Лукаша сідає метелик, він його зацікавлено роздивляється, а потім радісно відпускає на волю. Або ж як зворушливо знайомляться Мавка і Лукаш, спочатку з острахом, а потім з цікавістю розглядаючи один одного. Чи ж як страждає Мавка, коли Лукаш їй зраджує, і обирає Килину...

“Пластика і хореографія — це найзрозуміліша на сцені мова. Пластика і хореографія дають можливість нечуючим акторам бути зрозумілими, де б вони не грали виставу: як для чуючої, так і для нечуючої аудиторії, як для україномовних людей, так і для англомовних. Пластика є міжнародною мовою спілкування. Актори, які не чують, мабуть, краще чуючих володіють пластикою тіла. Світовий кінематограф і світовий театр знає слабкочуючих і нечуючих акторів, які є неперевершеними саме в цьому жанрі. І наш театр, який вже має 49 театральних сезонів, стверджує це упродовж всіх років як перший в Україні, що започаткував пластичний жанр в українському театрі”, - говорить режисер Володимир Гончаренко.

  1. Жестовою мовою легко передається і поезія, і пісня

Вистава “Лісова феєрія” дала кореспонденту можливість зробити й ще одне несподіване відкриття. Виявляється, й поезія легко передається жестовою мовою. Так само легко, природньо - передається і звучання пісні. Коли вдивляєшся в гру акторів у цей момент, бачиш, наскільки ще більш граційними стають їхні рухи.

Звісно, щоб це зрозуміти, потрібно хоча б один раз побачити. Режисер розповідає, що величезний досвід театру саме у пластичному жанрі дозволив долучити до вистави українські пісні, які лягли в її канву і стали невід’ємною частиною дійства. Саме жестовою мовою співають пісні і Мавка, і Лукаш, а глядач зачаровано спостерігає за цією квінтесенцією краси - мови людського тіла і таланту.

…Утім словами про таке чудо не розкажеш, це треба бачити.

Юлія Горбань. Київ

Фото: Павло Багмут 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-