Перше заміжжя – у 81 рік
Йому – 90 років, а їй – 83. Марія та Олексій Лелек із Буковини познайомилися та одружилися два роки тому в Кіцманському територіальному центрі соціального обслуговування. Для 81-річної Марії це був перший у її житті шлюб.
ЗРОБИВ ПРОПОЗИЦІЮ У ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Пані Марія саме тут, у стаціонарному відділенні Кіцманського територіального центру соціального обслуговування, зустріла своє перше кохання. Жінка ніколи не була заміжня, тож коли старший за неї на 7 років Олексій зробив пропозицію руки і серця, – одразу погодилася.
«У нас обох уже нікого з рідних не залишилось. П’ять років тому я вперше потрапила в соціальний центр. Олексій тут уже жив майже рік, – говорить дружина. – Ми познайомились, він мені допомагав у всьому, води приносив. Не дозволяє санітаркам возити мене (Марія пересувається на інвалідному візку – ред.), скрізь сам мене возить – і на прогулянки, і в їдальню. У день мого 81-річчя Олексій зробив мені пропозицію вийти за нього заміж. Чесно скажу, довго не думала, одразу погодилась. Разом – веселіше, є до кого заговорити, є кому вислухати», – каже жінка.
Олексій Лелек родом із гірського району Буковини, все життя пропрацював лісорубом. Після смерті першої дружини десять років прожив сам. Коли ж стало важко поратися по господарству, переїхав до стаціонару соціального центру. Там і познайомився з Марією, колишньою вихователькою дитсадка. Працівники Кіцманського територіального центру соціального обслуговування милуються стосунками немолодої пари.
«Вони дійсно покохали одне одного. Марія дуже відповідально готувалася до весілля. Бо для неї це – перше заміжжя. І в усіх турботах та хвилюваннях вона була схожа на 18-річну молоду», – каже директор центру Валентина Рахтурак.
Я НАЗИВАЮ ЙОГО ГОЛУБЧИКОМ, А ВІН МЕНЕ – ГОЛУБКОЮ
Працівники центру разом із РАЦСом організували підготовку до церемонії розпису. Молодята пригадують, як їм було приємно гуляти на власному весіллі.
«Різні подарунки нам приносили. Усі кричали «гірко!», а я прикривалась букетом, соромилася цілуватись із чоловіком при інших. Але він відхиляв букет і цілував мене, – пригадує жінка. – Він у мене дуже хороший і уважний. Коли інші почули, як ми звертаємось одне до одного, то подарували нам цю картину, – показує на картину, де воркують голуб із голубкою. – Я називаю його голубчиком, а він мене – голубкою».
Жінка зізнається, – трохи ревнує чоловіка, бо він у неї дуже гарний.
«Прийшла до мене племінниця, а я їй кажу: «Всі жінки задивляються на мого Олексія!» Вона у відповідь жартує: «Бо галантний чоловік, тому й задивляються».
Її чоловік у свої 90 жваво возить на візку свою дружину. У вільний час дружина в’яже теплі речі – шарфи, светри, шкарпетки тощо, а чоловік допомагає їй у цьому.
«Він відрізає нитки, акуратно все складає, дуже мені допомагає. Інколи увечері дивимось телевізор. Чоловік любить бокс, але коли йде якийсь гарний концерт, то переключає мені, бо я люблю такі передачі дивитись».
«Дуже люблю свою жінку. Вона мене слухає, а я слухаю її. Але я її дужче слухаю», – з усмішкою додає Олексій Лелек.
Працівники центру територіального обслуговування виділили подружжю окрему кімнату. Кажуть: вони щасливі разом, бо мають із ким поговорити, дбають одне про одного. А для мешканців центру турбота і любов – важливіші за будь-які ліки.
Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора
