Одеський кінофестиваль 2018. Очікування

Одеський кінофестиваль 2018. Очікування

Аналітика
1383
Ukrinform
Цієї п'ятниці в Одесі стартує 9-й міжнародний кінофестиваль

З 13 по 22 липня в Одесі пройде 9-й міжнародний кінофестиваль, значення якого є непересічним для України. Втім, значення фіксується певними здобутками, цілком конкретними. У фестивалю є на них плани, про які й варто поговорити напередодні.

На 10-му році свого існування фестиваль в Одесі має заслужений статус найбільшого кінофоруму в країні. Цей статус він виборов ще в першій половині свого молодого життя, і виборов правдами і неправдами: з одного боку спирався на фінансову підтримку чоловіка президента фестивалю, Вікторії Тігіпко, Сергія, і його фінансову структуру «ТАСКОМБАНК», а з іншого - на природню перевагу самої Одеси, як перлини біля моря, що після початку російсько-української війни і анексії Криму, здається, набула ще більшої цінності та яскравості.

Креативна команда компанії «Артхаус трафік», яка й довела до Вікторії ідею потрібності та обгрунтованості створення нового фестивалю, так само довела і рівень того, що було утворено 2000-го року, шляхом насичення програм знаковими фільмами. Та перший етап вже скінчився - після облоги, вдалого штурму і взяття первинних редутів ворога важливо утримати позиції, і це, часом, буває важче за саму облогу.

Першим підмочила репутацію фестивалю орієнтація на російську мову, через що українська була в статусі «ряженого»: там, де її використовували, вона виглядала дико і вживалася відверто з поганим смаком, поганим перекладом і просто непрофесійно, - російська була панівною в усіх сенсах. Навіть в 2014 році, після анексії, вторгнення на Схід і збитого «Боїнга», все одно русофільство парадоксально процвітало з тією ж риторикою, що й раніше - «дакакаяразница».

Але коли всі зрозуміли неможливість захоплення Росією України, ситуація сприяла зміні парадигми, хоча б у зовнішньому. Як на мене, фестиваль пішов навіть далі - в ногу з часом і зі змінами в державі, - до справжнього розуміння прикметника «український» кінофестиваль. Бо, не зважаючи на другий ляпсус Одеси - страшний несмак відкриття та закриття із запрошенням людей, без найменшого стосунку до кіно, більше того, із продаванням місць на «червоній доріжці»! - все одно, Одеський кінофестиваль перетворився на важливий і великий майданчик для презентації національного кінематографу.

Фактично, можна сказати, якщо хочеш побачити найвизначніші прем'єри нового з кіно України - приїжджай до Одеси. Тобто 9-й Одеський кінофестиваль сам по собі претендує на визначальну подію року. І ось чому.

Кадр фільму
Кадр фільму "Жінка на війні"

Вже перший фільм форуму, фільм-відкриття «Жінка на війні» Бенедикта Ерлінссона, має прямий стосунок до українського виробництва, бо ще минулого року став лауреатом 10-го конкурсу Держкіно, тобто є офіційною копродукцією України, Ісландії та Франції.

Такої честі - відкривати фестиваль - ще жоден український фільм не мав за всі 8 попередніх років. І то честь цілком заслужена, а не «ура-патріотична»: цьогоріч «Жінка...» презентувалася в програмі Тиждень критики Канського кінофестивалю і отримала приз Консорціуму письменників та композиторів. (Крім усього, особливим моментом є те, що важливу роль у створенні фільму взяла іменита Маріанна Слот, постійна продюсерка Ларса фон Трієра).

Також на фестивалі будуть показані 9 (!) програм, всуціль або частково сформовані з українських стрічок, чи стрічок, створених у копродукції з Україною - всього 39 позицій. Одна з центральних програм, «Фестиваль фестивалів», з-поміж фільмів гуру світового кіно Джафара Панахі, Абделятіфа Кешіша, Корееди Хіроказу та Ай Вейвея, містить і «Донбас» Сергія Лозниці, фільм-шок з цьогорічного Каннського кінофестивалю, який змальовує наслідки для східного регіону України після вторгнення Росії, катастрофу цивілізаційного характеру.

Кадр з фільму «Домашні ігри»
Кадр фільму «Домашні ігри»

Серед «Європейських документальних фільмів» значаться українсько-французько-польські «Домашні ігри» Аліси Коваленко і всуціль український «Михайло і Даниїл» Андрія Загданського. «Українська ретроспектива: український мюзик-хол» - це 5 музичних фільмів, знятих у нас впродовж 40 років, починаючи з 1934-го і закінчуючи 1974-м. В «Спеціальних показах» (поруч з картинами Бергмана і Кубрика!) стоять два фільми Кіри Муратової, по одному Ігоря Мінаєва, Олександра Бруньковського, Ірини Цілик, Катерини Горностай, Рити Кузьминої й українсько-грузинський фільм Левана Коуашвілі «Нове життя Ґоґіти».

Програма «ОМКФ дітям: Спільно з «Чілдрен Кінофест» містить класичний «Острів скарбів» Давида Черкаського, а програма «Серіали!» - перші дві серії ще не випущеного 16-серійного телесеріалу Анатолія Матешка «Хто ти?».  

Але все ж найсуттєвішим на фестивалі є конкурси. І в головному, міжнародному, стоїть два (!) фільми, які Україна зробила «в складчину» - один з Індією («Три з половиною» Дарії Гайкалової), а інший - з Німеччиною і Монако («Вулкан» Романа Бондарчука). Вже навіть на основі цих стрічок треба констатувати беззаперечний успіх на рівні створення - чим ширше національні виробники розбігаються світом у пошуках однодумців та ділових партнерів, тим ближче до нас майбутнє, в якому Україна буде частиною цивілізованого світу, і насправді, а не номінально, - подалі від мракобісної Росії.

Поруч з цим дивовижно виглядає національний конкурс. По-перше, він складається з п'ятьох повнометражних фільмів, які матимуть в Одесі національні чи світові прем'єри (протягом перших двох років на фестивалі було лише по одному українському фільму в конкурсі).

Кадр фільму «Коли падають дерева»
Кадр фільму «Коли падають дерева»

По-друге, всі без винятку учасники - непересічні, з цікавою художньою формою, причому цікавою як для кінокритика, так і для звичайного глядача. У випадку українсько-польсько-македонського фільму «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк це підтвердив лютневий Берлінський кінофестиваль, в одному з конкурсів якого він був представлений. Для України «... дерева» є однозначно сміливим кроком і кроком вперед, з експресією і звичним для нашого духу потягом до свободи (плюс до того, ті кілька еротичний сцен, які є у фільмі, зняті так органічно, що, не зважаючи на пересторогу через відсутність у наших кінематографістів практики зйомок подібного, викликають правильні й позитивні емоції).

На зйомках «Гоголь Док»
На зйомках «Гоголь Док»

«Гоголь Док» за авторства Аліси Павловської цілком продовжує переможний шлях української документалістики, традиційно сильної, просто цього разу мова йде не про традиції, а про модернове чи навіть постмодернове бачення театрального режисера Влада Троїцького і створений ним фестиваль «Гоголь Фест» (можна констатувати, що клас фестивалю адекватно візуалізований у дуже мобільний, сучасний і дуже добре змонтований матеріал, невеликий за хронометражем, але достатній для отримання потрібної інформації та кінематографічного задоволення).

«Терра» Нікона Романченка навіть більше за попередньо зазначені фільми відповідає задачам національного кінематографу - увійти до світу, де все є пазлом одне одного: 70-хвилинна повнометражна «Терра» уявляє собою розширену версію вже відомої 27-хвилинної короткометражки Нікона, «Поза зоною», і хоч подібний спосіб творення вперше задіяний в Україні, для світу це звична річ. Та особливим «Терру» робить те, що, змонтована з відзнятого матеріалу для «Поза зоною», вона зовсім інша за темпоритмом і атмосферою, і режисеру вдалося знайти нові сенси у творі й спонукати глядача до нового, іншого сприйняття створеного ним простору - історія про жінку в чеканні на дзвінок сина фактично отримала нову форму і нове життя, а це вже вражає.

Кадр фільму
Кадр фільму ​«Герой нашого часу» 

«Герой нашого часу» Тоні Ноябрьової оперує іншими поняттями і формами, опускаючись на дно безкультур'я, де панує жлобство і повсюдне збайдужіння, де люди є повним втілення того, про що казав професор Преображенський. Тоня тисне на болючий мозоль, і робить це методами злих і хаотичних 90-х, дещо прямолінійно, з диким суржиком і, здавалося б, зсередини цирку потвор, але в тому й сила і жах її вислову і критики сучасного суспільства - нічого не змінилося, і вся надія, як це не дивно, на маленького та схожого на всіх дурника, у якого з'явилася відмінність - практично герой, він задумався про те, що не можна викидати сміття з балкону.    

З конкурсом короткого метру ситуація не така однозначна - із заявлених 13 фільмів не все вартує уваги, як і належить: проба пера ніколи не обіцяє 100% шедевру, але як раз можна відділити зерна від полови. До вже відомих через показ на «Молодості» неординарних драм «Штангіст» Дмитра Сухолиткого-Собчука і «Гойдалки» Валерії Сочивець можна додати дотепну (хоч і з надривом) комедію «5 хвилин» Яни Антонець про смерть і життя, і напружену документалку «Вихідний» про намагання святкувати 9 травня людьми з цінностями Радянського Союзу і людьми, що тільки-но приїхали з російсько-української війни (обидва брали участь у фестивалі «Відкрита ніч» і обидва отримали відзнаки). Разом з цим, подією може стати прем'єра нового фільму фестивального лідера, режисера Павла Острікова «Mia Donna» - його попередній «Випуск'97» став справжньою вдачею нашого сучасного кіно, спроможного поєднати драму з трилером і чорною комедією, а соціальне - з філософським...

І це все лише щодо українського кіно. А Одеський кінофестиваль дуже розлого представить і світовий кінематограф, а також проведе дуже важливу для кінобізнесу індустріальну платформу... Попереду 9 днів 9-го міжнародного кінофоруму в Одесі.  

Ярослав Підгора-Гвяздовський. Київ              

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-