«Дон Жуан» – на лінії розмежування

«Дон Жуан» – на лінії розмежування

2290
Ukrinform
Наприкінці літа в Сєверодонецьку відбудеться культурна подія, без перебільшення, європейського масштабу

Кореспондент Укрінформу поспілкувався з ініціатором проекту “Музику чути крізь стіни”, театральним продюсером Петером Шварцом, який має намір здійснити повноцінну оперну постановку в Сєверодонецьку.

Наскільки відомо, у нашій сфері культури чогось подібного ще не було і навряд чи скоро станеться. Про це свідчить не стільки перелік країн-учасниць, стільки локація проведення заходу. Відтак, до кінця серпня бажано дожити без воєнних потрясінь. Адже місто, якщо навпростець, лежить за якихось тридцять кілометрах від лінії фронту.

НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ

Про наміри керівника культурологічного об’єднання «VladOpera e.V.» Петера Шварца здійснити в Сєверодонецьку постанову повноцінної опери Укрінформ розповідав ще в березні минулого року. Ми тоді говорили про це з Петером як про щось практично нездійсненне – досить сказати, що на той час місто елементарно не мало хоч якоїсь пристойної сцени. Але вже в серпні 2017-го Президент урочисто відкрив реставровану будівлю обласного музично-драматичного театру, а днями я несподівано довідався, що проект не те, що не помер цілком природною смертю, він сьогодні – на завершальній стадії.

Оскільки майже всі учасники оперної постановки живуть далеко за межами Сєверодонецька (дехто навіть за межами України), я попрямував до єдиної в нашому обласному центрі людини, яка має до неї пряме відношення – до завліта Луганського театру Тетяни Пліс (колись я в неї брав інтерв’ю з приводу її участі у іншому проекті Петера Шварца – театральній постанові «Байки Сєвєра»). Пані Тетяна підтвердила: прем’єра призначена на 28 серпня.

– Тепер усе вже закрутилося, і репетиції починаються з 15 липня – це перша зустріч солістів цієї команди у межах проекту «Музику чути крізь стіни». Планується постановка опери Моцарта «Дон Жуан» («Don Giovanni ossia Il dissoluto punito, як назвав її сам Вольфганг Амадей) – і невеличкий фестиваль за підтримки ПРООН, у межах якого, крім власне оперної постановки, відбудеться знайомство гостей, зокрема й іноземних, із Сєверодонецьком – вони побачать, як ми тут живемо. Ще ми збираємось на площі перед палацом культури хіміків організувати public viewing – тобто глядачі на великих екранах зможуть паралельно дивитися виставу.

Тетяна Пліс (у центрі) на прем’єрі «Байок Сєвєра» в Сєверодонецьку
Тетяна Пліс (у центрі) на прем’єрі «Байок Сєвєра» в Сєверодонецьку

З цього приводу Тетяна зустрілась із режисерами. Петер попросив, аби вона приїхала до Києва, бо два режисери – кияни, а головний постановник Торстен Келле – взагалі німець. Останньому, як виявилось, конче потрібен feedback («зворотній зв’язок» – англ.) із Сєверодонецьком, аби відчути нашу атмосферу.

– Торстен ще хотів мене бачити як представника театру. Вони зустрічалися протягом чотирьох днів – три режисери, художниця з костюмів (вона українка) Христина Лисак… В один із днів до них приєдналась я. У принципі, я потрібна більше була Торстену. Він почав розпитувати, що таке Сєверодонецьк, що тут відбувалось за часів перебудови, як він зараз живе, що тут за люди – аж до того, як вони одружуються і яким бачать своє майбутнє; як вони ставляться до тих, хто живе в Луганську.

Тетяна запитала в нього – навіщо такі подробиці, і режисер відповів, мовляв, дійство опери буде перенесено в сучасність – при тому, що він не відходитиме ні від музики, ні від текстів. Проте костюми будуть сучасні, й усе буде перенесено на наші реалії.

– Я вже хочу собі уявити, як це буде! – від захоплення Тетяна аж розсміялась.

БЕЗ КРИНОЛІНІВ

У межах проекту плануються відкриті репетиції: педантичні німці надали сєверодонецькій колезі стоси різноманітних графіків, де, зокрема, призначені дати тих репетицій, і всі охочі, зареєструвавшись на сайті проекту, можуть бути на них присутніми. Це будуть групи з 30-40 чоловік; вони можуть після репетиції поспілкуватись із режисером у форматі відкритого оперного кафе.

Зустріч митців на дачі Олексія Доричевського під Києвом. Торстен Келле – босоніж
Тетяна Пліс – під час зустрічі з режисерами на дачі Олексія Доричевського під Києвом. Торстен Келле – босоніж

– Спочатку це буде у нас в театрі, а потім ми, може, знайдемо іншу локацію. Тому відповіді на задані ним питання для Торстена дуже важливі. Я, звичайно, спитала: якщо опера така аж надто класична, нащо її так осучаснювати. Чи не буде з цього приводу закидів від глядачів…

– Закиди? Від сєверодончан? Які лише чотири роки тому несподівано опинилися в обласному центрі… Та воно й у Луганську після 1941-го оперного театру не було.

– Ну, я думаю, люди все ж очікують чогось класичного.

Зійшлись на тому, що наші земляки отримають уявлення одразу про оперний «модерн», минаючи всі попередні стадії розвитку оперного мистецтва, і для них саме він стане певним еталоном на майбутнє.

– Торстен сказав, що не хоче робити з опери казку, яка нікого не чіпляла б, і з якої глядач пішов би після першої дії. Каже: я хочу зробити так, аби глядач щось відчув, щоб він змінився після трьох годин, які триває дійство. Це така його надзадача. Наскільки я знаю від Петера (Шварца – ред.), дуже багато сил залучено з різних країн – із України, Польщі, Вірменії, звідки він запрошує музикантів. Незважаючи на те, що опера відбуватиметься на базі нашого симфонічного оркестру. Вокалісти будуть із різних країн, і тут постає питання: чи житиме далі ця опера?

Питання дійсно… цікаве. Хочеться, аби оперу подивилися не тільки в Сєверодонецьку, а як потім знову зібрати такий… інтернаціонал? Звичайно, українські режисери й виконавці, що беруть участь, зможуть поставити «Дон Жуана» власними силами і в тому ж контексті – але чи вважатиметься постановка тією самою? Це вже справа Міністерства культури.

– Ми збираємось про це говорити – в межах проекту призначено і «круглий стіл» із залученням директорів інших театрів, критиків, міністерських чиновників. Бо виходить так, що без міжнародних грантів ми не можемо реалізувати такий проект. Якщо там подібні проекти плануються за рік, і Петер уже знав, на що може розраховувати і готував цю подію, – то в нас у міністерстві треба планувати за три місяці. Припустимо, вони за два дні до прем’єри нашу записку розглянуть, дадуть добро чи ні – ще не відомо… Ну, неможливо так працювати з великими проектами.

ДЕЩО ПРО ЕРОТИКУ І НЕ ТІЛЬКИ

До речі, Петер Шварц хоче влаштувати відкриті дискусії навіть не з приводу опери, а з приводу проекту загалом. Справа в тім, що він називається «Music overcomes walls», що моя співрозмовниця переклала як «Музику чути крізь стіни».

– Чи почують нас на тому боці, чи приїде хтось до нас…

– Якщо й приїде хтось із Луганська, то нікому про це не скаже.

– Так. Прикро, але… Він хотів би там роздавати флаєри проекту, аби люди могли подивитись на цю подію…

– До речі, що ж Торстен зрозумів про нас із вашої розповіді?

– Звичайно, я могла намалювати йому яскраву картину. Живемо тут, як можемо. Не могла ж йому сказати, що багато усміхнених людей на вулицях побачимо – або ж упевнених у собі, як у Києві. А він… Не те, щоб дуже здивувався, але він був упевнений, що після перебудови, а особливо після двох Майданів – все в нас іде на лад. Тут я його дещо розчарувала.

Навіть та свобода, той ерос, про який ідеться в опері… Я йому сказала, що в нас далеко не так. «Чому?» – Тому що «В СССР секса не было». Мені здавалось, цю формулу знають усі, та перекладачеві довелось йому пояснювати, в чому річ. «Да?!!», – він був такий здивований. А потім почав згадувати, що в них там теж є німці, які жили по той бік Берлінської стіни; вони більше скуті порівняно із західними німцями…

Келле навіть поцікавився, як у нас вступають у відносини, – виходять заміж чи одружуються. Чи це вони роблять самостійно – чи під тиском батьків. Як проходять весілля.

– То може подивитись розклад весіль у РАГСі та домовитись із молодятами…

– А він би залюбки. Сказав, що буде така невеличка сцена в опері. Я йому розповіла, як під’їжджають машини до РАГСу, як їм усі автомобілісти сигналять; квіти, гроші… А для нього це щось надзвичайне: «А що далі відбувається?». Кажу, є спеціальні конкурси для дружка й дружки, є випробовування молодого – «О, клас! Клас! Оце треба використати! Це ми зробимо в опері…» Як?!!

НЕВДАХА ДОН ЖУАН

Цікавий поворот. Може, у німецького режисера Дон Жуан в опері ще й живим залишається?

– Ні, він гине. Просто в опері є сцена, де селянка Церліна виходить заміж за свого нареченого Мазетто. На це весілля потрапляє Дон Жуан, намагається звабити Церліну… Власне, в опері йому нікого звабити не вдається. Є донна Ельвіра, яка його переслідує; є донна Анна, яку він не встигає звабити, бо з’являється Командор. А Церліну від нього рятує її ревнивий чоловік. Так що достеменно ми й не знаємо, чи насправді головний герой є таким, яким його малюють легенди.

– Не планується розрідити місцеву публіку глядачами з оперних міст – зі Львова, Харкова, Одеси? Щоб створити відповідну «прем’єрну» атмосферу в залі.

– Я знаю, що багато людей на особистих контактах запрошують постановники. Буде Івано-Франківськ; кияни, звичайно, будуть. Звісно, з Німеччини приїдуть глядачі, з Білорусі будуть гості. До речі, у німців складнощі з покупкою наших білетів на Karabas.com. Сайт не має представництва там; важко купити за кордоном квитки в наші театри.

Природно, я поцікавився, хто представлятиме в проекті Сєверодонецьк. Виявилось, що сєверодонецький хор «Радани» виступатиме мало не в повному складі плюс актори театру (який у назві має слова «музично-драматичний»). Про солістів поки що нічого не відомо, хоча в місті є кілька вокалістів, яким аплодував навіть Відень. Тож, скоріш за все, йдеться не про їхній дефіцит, а про проблему відбору найкращих.

…І все ж повної упевненості, що проект буде вдалим, нема. Надто широкі плани, які далеко виходять за межі самого дійства, як намітили собі його ініціатори. І де? – на самісінькій межі цивілізації і варварства (причому з намаганням за ту межу ще й зазирнути). Звичайно, треба побажати їм успіхів на цьому шляху, але все одно якось боязко.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк
Фото –  автора й Христини Люльченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-