«Війна Химер»: кохання, війна та міфи

«Війна Химер»: кохання, війна та міфи

1064
Ukrinform
Українці розпрощалися з ілюзіями, насамперед – з ілюзіями про самих себе

Не так давно режисери Марія та Анастасія Старожицькі оголосили в Укрінформі про ініціативу «Народна дистрибуція»: так вони назвали альтернативний кінотеатральному шлях поширення власного фільму, коли ініціаторами нових показів у вишах, школах, бібліотеках, військових частинах, реабілітаційних центрах, кіноклубах і хабах стають самі глядачі. Що з цього може вийти? Насамперед – нова можливість для інших кінематографістів, чиї документальні фільми не доходять до широкого глядача, піти цим шляхом «Війни химер» у разі його успішності. Фільм вже був показаний на ОМКФ, отримав Гран-прі Рівненського міжнародного кінофестивалю, об'їхав сотні міст з мандрівним фестивалем DOCUDAYS UA, а тепер, з легкої руки режисерів, вони ж і продюсери стрічки, його «дистрибуторами» стали бійці-ветерани АТО, громадські активісти, викладачі вишів, студенти і навіть школярі старших класів.

Ну а що можна сказати про сам фільм? Якщо спробувати коротко: чуттєве, емоційне і, що важливо, повністю документальне кіно про війну, яка триває.

Він – хлопець з провінції з душею поета, вона – киянка і кінорежисер. Вони знайомляться на Майдані. З початком бойових дій на Сході хлопець бере собі позивний «Лавр» і йде на фронт у складі батальйону «Донбас». Ця особиста історія і лягла в основу документального фільму «Війна химер», знятого українськими режисерами Марією та Анастасією Старожицькими у 2014-2015 роках, під час найбільш драматичних подій на фронті. Монтаж фільму зайняв більше року. Прем'єра «Війни химер» пройшла у 2017-му в рамках фестивалю документального кіно Docudays UA. Виробництво фільму обійшлося без державної підтримки і спонсорських коштів.

Анастасия Старожицкая
Анастасія Старожицька

Фабула стрічки будується навколо подорожі Анастасії Старожицької до зони АТО, слідом за Лавром. Але вони не зустрічаються, дороги перекриті: Лавр знаходиться в епіцентрі Іловайського котла, в якому гинуть його побратими, а йому самому доводиться кілька діб виходити з оточення.

– У хлопців, які тоді йшли на фронт, було відчуття, що це все ненадовго. Їхня мета – не воювати, а прийти і пояснити людям на Сході, за які цінності стояв Майдан, – розповідає Анастасія Старожицька. – Багато хто сприймав війну як пригоду. Після перших загиблих до них приходило розуміння, що все дуже серйозно. Ще більше проблем звалилося на добровольців, які повернулися з фронту. Виявилося, що в мирному житті не легше.

Війна оголює головну проблему будь-якої документалістики: як показати бойові дії без надмірної жорстокості, пафосу та зайвої сентиментальності? Автори фільму обирають свій спосіб: їхній фільм – це віртуальна реальність, в якій кожен глядач може відчути себе кожним з персонажів. Дівчиною, яка проводжає коханого на фронт і їде за ним, тому що їй теж цікаво побачити війну на власні очі. Бійцем, який звільняє міста на Сході, бере у полон російських солдатів строкової служби, відстрілюється з вікон школи в Іловайську, їде в колоні "зеленим коридором", отримує поранення і втрачає найближчих друзів. Місцевим жителем, у якого в секунду не стало дома. Матір'ю, яка ховає загиблого сина. Тим, хто живе звичайним життям, в якому немає місця для війни, зате є розваги і весілля. Тим, хто весь час питає себе – чому все це з нами сталося?!

Кадр из фильма Война Химер
Кадр з фільму Війна Химер

Любовна лінія йде паралельно з військовими подіями, поступово затягуючи героїв і глядачів у своєрідний тунель, з якого виходу не видно.

Творці фільму грають на контрасті війни і миру. Сцени, де герої будинку говорять про кохання, чергуються з кадрами навчальної частини, бойові дії з кадрами з мультфільму «Том і Джеррі», знятими режисерами у потязі «Київ–Донецьк» в дні Іловайського котла.

– Ми просто їхали у поїзді, який вже не зміг доїхати до Донецька, і знімали те, що йшло на вагонному моніторі – там були фрагменти життя в різних країнах, великий байдужий світ, якому, великою мірою, наплювати на проблеми однієї маленької України. І йшов цей вічний мультфільм, і ми особливо гостро відчували, що тільки там герої можуть вічно воювати і вічно залишатися живими, – пояснює Анастасія.

Чому саме – «Війна химер»? Про що цей символізм, або, принаймні, його спроба?

За словами Марії Старожицької, химери – міфічні істоти, які поєднують в собі кілька сутностей, минуле і майбутнє, реальність та ілюзію, про них не можна точно сказати, ким саме вони є. Міфологічна тематика піднята не випадково. Режисери називають свою роботу міфотворчістю, тому що йдеться про проходження героїв через вічні теми – війну, смерть і кохання.

– Міф – це спроба людини зрозуміти ту реальність, в якій ми живемо. Якщо уважно подивитися на будь-яку історію, то не важко помітити, що кожна з них – це своєрідний «біг з перешкодами», – говорить Анастасія. – Фільм закінчений, але війна триває, – визнає режисер. – Кожен з нас подорослішав і залишився наодинці зі своїми «химерами». І герої, і глядачі фільму вже не будуть такими, як раніше. Ми розпрощалися з ілюзіями, насамперед – з ілюзіями про самих себе.

Антон Фоменко. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-