«Термінал» – шлях на той світ. Кіно дня

«Термінал» – шлях на той світ. Кіно дня

1901
Ukrinform
Неголлівудський фільм з голлівудською зіркою

В український прокат вийшов новий фільм «Термінал» – це тарантінівське кіно, з тою лишень різницею, що спродюсоване воно жінкою, в головній ролі – жінка, і йдеться у ньому про помсту жінки чоловікам.

Фемінізм в кіноіндустрії – реакція часу та обставин, спровокованих чоловіками. «Гонорарна» несправедливість, певний сексизм як поблажливість до «слабкої» статі й, звісно, «харасмент» – сексуальні домагання, що від Харві Вайнштейна підняли тему з непублічного і сором'язливого до суспільно-проблемного і обов'язкового для висвітлення.

І, як це завжди трапляється, прихований злочин, стаючи явним, заразом підняв тему загальної рівності прав статей. Хоч ми всі чудово пам'ятаємо, що трапилося, коли хтось масово хотів прищепити «рівність» – дика, збочена система Радянського Союзу перемолола мізки й тіла сотень мільйонів людей, фактично провокуючи проблемні наслідки на кілька поколінь уперед, з чим ми маємо справу і тепер, безрезультатно і кілька разів поспіль намагаючись знайти достойних після нищівної негативної селекції.

У Сполучених Штатах не вбивали кращих, не нищили інтелект нації, не відстрілювали патріотично налаштованих чоловіків, тому й теперішнє статеве торжество є можливим, можливою є тотальна демократія, повна свобода слова, коли дозволяється говорити і показувати все, що заманеться. Коли цілком реально зробити «Термінал». З усім його формальним і змістовним зухвальством, з його темною красою і постпостмодерновим сенсом, з натуралістичною помстою і аморальністю, анти-християнством і про-іудаїзмом. З його торжеством «око-за-око» як єдиним правильним рішенням усіх проблем. Коли, врешті, всі залишаться сліпими.

У певному розумінні, «Термінал» демонструє яскравий і болючий злий жарт, який зіграла з жіночою точкою зору вся попередня чоловіча несправедливість. Маємо таку собі антитезу – хотілося зробити якнайкраще, а вийшло як завжди. Тобто помста завжди однакова – чи її втілюють у життя жінки, чи чоловіки – вона жорстока. Вона нічим не краща. Ну, може, зі сторони, приємніша, якщо її унаочнює така красуня як Марго Роббі. Та коли тобі забивають цвях у скроню, гадаю, все одно, хто це робить...

Проте фільм Вона Стейна є особливим прикладом. Це справді непересічне кіно, з такою силою-силенною прикметних деталей, що аж захват бере.

На перший погляд фільми про помсту жінки чоловікові – банальна річ, а трилогія фільму жахів «Я плюю на ваші могили» стала квінтесенцією цієї ідеї. Однак «Термінал» має важливіші речі за сюжет і питання «про що?», на перше місце виставляючи форму і причину, з питаннями «як це зроблено?» і «хто це робив?».

І у випадку «хто?», певно, більше інтриги. Спершу Вон Стейн. Людина – темна конячка. «Термінал» – його повнометражний дебют після лише одного короткометражного фільму. І нехай він працював на таких гучних проектах, як «Гаррі Поттер та Смертельні реліквії-2», «Пірати Карибського моря. На дивних берегах», «Всесвітня війна Z» чи «Красуня і чудовисько», його робота полягала в адмініструванні, оскільки він значився як третій чи другий асистент режисера.

А тут така вдача: його сценарій сподобався голлівудській зірці Марго Роббі! Тій, яка отримала всесвітню популярність виконанням ролі Харлі Квін в «Загоні самогубців», а підтвердила свої акторські здібності фільмом «Я, Тоня», абсолютно заслужено номінуючись на «Оскар» як «краща актриса».

Марго кілька років тому заснувала власну виробничу компанію LuckyChap Entertainment і, використовуючи усі можливості свого нового зоряного статусу, шукала матеріал для екранізації. І першим у своєму продюсерському доробку вона вирішила зробити саме «Термінал», попри те, що, впевнений, були десятки і сотні інших, точно гучніших варіантів. Причому, прагнучи незалежності й новітнього, вона навмисно оминула всі пропозиції (зокрема від мейджера Warner Bros.), і пішла позастудійною дорогою, таким чином наражаючи себе на довгий і важкий шлях у пошуках фінансування.

Та звісно, зоряний статус відкриває велику кількість дверей, якщо не всі: проект вийшов малобюджетним, але більше на нього і не треба було. 8 компаній з Великої Британії, Гонконгу, США, Ірландії та Угорщини об'єдналися, щоб зробити стильний, закручений трилер, у якому детектив змішується з нуаром, а драма – з криміналом.

Очевидно творці наразі мають у голові славу якщо не самого Квентіна Тарантіно, то хоча б його фільмів у касовому плані. Бо знятий в обмеженій кількості локацій у порівняно дешевому Будапешті з не надто дорогими, але знаними акторами на кшталт Саймона Пегга («Місія неможлива», «Зоряний шлях»), Макса Айронса («Гостя», «Червона шапочка»), Майка Майерса («Остін Паверс») і Декстер Флетчер («Пипець», «Карти, гроші, два стволи»), «Термінал» є винятковим продуктом для величезної кількості любителів посмакувати дотепні діалоги з розумними питаннями і влучними відповідями, ситуації, сповнені напруги, таємниці та дещиці лоскотливої еротичності.

За сюжетом двоє найманих вбивць (Флетчер і Айронс) отримують від втаємниченого замовника завдання вколошкати якогось чоловіка, та при цьому їм не кажуть, кого саме і де, примушуючи їх маринуватися в готелі 12 днів поспіль. Паралельно з цим інші сюжетні лінії вводять у фільм хворого професора-філолога (Пегг) і дивакуватого прибиральника (Майерс). Всі вони – чи навколо всіх них – крутиться гостра на язик офіціантка (Роббі), в чий бар потрапляють всі решта героїв. Розмови між нею і ними – головна складова фільму, що нав'язливо залучає глядача до чим активніших роздумів на тему «що тут, до дідька, коїться?»... Легка чи навпаки велика підказка – назва бару, End of the Line, кінець лінії, або кінець життя.

Розмови пікантні, в дусі «Скажених псів» та «Кримінального чтива», де гумор – грубий і небезпечний, фрази можуть легко перетворитися на крилаті, а пістолети – стрелити в будь-який момент. Герої всі до одного фактурні, заточені, мов олівці – дивись, поріжешся. Актори виконують свою роботу так хвацько і з задоволенням, що задоволення ненавмисно – навмисно! – перетікає крізь екран і топить вдячних глядачів в блаженному екстазі екранного видовища. Флетчер – крутий, Айронс – солоденький, Пегг – Гумберт, Майерс – геніус, а Роббі – фурія, в якій секс і жах товаришують і вибухають водночас.

Сам сюжет, як у Агати Крісті, замішаний на смерті й смертю закінчується. І всьому цьому в поміч, для створення максимального захвату, слугує інфернальна атмосфера. Рембрандт плюс Босх. Контрастні фігури, темні тони, світлотіні, похмурі особи, передчуття незворотного і жагуча білявка із садистськими нахилами. І знято це до болю красиво, коли краса не від багатства духу, а через лунку порожнечу форми. «Термінал» – це декаданс, краса заради краси, занепад духу й цілковите моральне падіння. Все це, що створено Воном Стейном, існує винятково заради помсти героїні, яка була принижена в дитинстві, а тепер принижує сама, таким чином повністю приймає протилежність християнства, наслідуючи іудаїзм.

Очевидно, вибираючи такий фільм у якості первістка своєї новоутвореної компанії, Марго Роббі марила успіхами як працівника відеопрокату, так й індіанця. Гадаю, і про актора-коміка, що став режисером фільму жахів, теж думала. Адже її ледь не найбільша ціль – створювати неочікуване і по-новому, щоб ніхто не нав'язував свого бачення.

Компанія LuckyChap загалом засновувалася на принципі цілковитої дружби, паритету голосів та креативі, бо ж чотири її первинні працівники є друзями Марго (а один ще й став її чоловіком). Тож «без тиску» – перше правило. Залучення саме жіночих історій та жінок-працівників – друге, бажане правило. Третє – було б добре, аби все це стосувалося Австралії, рідного континенту актриси. Та це вже з розряду «як вийде».

Поки ж все зводиться до перших двох. Чи вони допоможуть – можна буде дізнатися в понеділок, коли пройде перший вік-енд прокату «Терміналу», розписаного по світу не дуже широко... Але ж там Марго Роббі!   

Ярослав Підгора-Гвяздовський. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>