Легендарна Почайна: Місце хрещення Київської Русі-України
Цього року ми відзначаємо 1030-річчя хрещення Київської Русі-України, що має велике значення для мільйонів християн України і тих, хто живе за її межами. Святкування цієї події має бути пов'язане з повагою до історії нашого народу, її відновленням, але не втратою, і тим більше – навмисним знищенням того, що має відношення до літописних подій часів Володимирового хрещення, у тому числі хрещення киян. Протягом останнього року городяни захищають Поштову площу, де проходять археологічні розкопки, – історичне місце, що має відношення до літописних подій хрещення Київської Русі-України. Оскільки виникло чимало спекуляцій з цього приводу, наведемо історичні аргументи.
«Тоді послав Володимир по всьому місту сказати: "Коли не прийде хто завтра на річку (Почайну, Дніпро) – будь то багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – буде мені ворогом". Почувши це, з радістю пішли люди, говорячи: "Якби не було це хорошим, не прийняли б цього князь і бояри".
На наступний же день вийшов Володимир з попами цариці й корсунськими на (Почаіну, Дніпро), і зійшлося там людей безліч. Увійшли в воду і стояли там одні по шию, інші по груди, молоді ж біля берега стояли по груди, деякі тримали немовлят, а вже дорослі бродили, священники ж, стоячи, молилися. І була радість на небі й на землі з приводу стількох душ, що спасаються; а диявол говорив, стогнучи: "Жаль мені! Вигнаний я звідси! Тут думав я знайти собі житло, бо тут не було вчення апостольського, не знали тут Бога, але радів я служінню тих, хто служив мені. І ось вже переможений я невігласом, а не апостолами і не мучениками; не зможу вже царювати більш в цих країнах".
Люди ж, охрестившись, розходилися по домівках. Володимир же радів, що пізнав Бога сам і люди його, і поглянув на небо і сказав: "Христос Бог, який створив небо і землю! Поглянь на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати тебе, істинного Бога, як пізнали тебе християнські країни. Затверди в них правильну і неухильну віру, і мені допоможи, Господи, проти диявола, так здолаю підступи його, сподіваючись на тебе і на твою силу". І сказавши це, наказав будувати церкви й ставити їх по тих місцях, де колись стояли кумири. І поставив церкву в ім'я святого Василя на пагорбі, де стояв ідол Перуна та інші і де творили їм треби князь і люди. І в інших містах почали будувати церкви і назначати в них священників і приводити людей на хрещення по всіх містах і селах. Посилав він збирати у кращих людей дітей і віддавати їх в навчання по книжках. Матері ж дітей цих плакали за ними, тому що не утвердилися ще вони у вірі і плакали за ними як за мертвими. Коли віддані були в навчання по книжках, тоді й збулося на Русі пророцтво, яке свідчило: "В те дни услышат глухие слова книжные, и ясен будет язык косноязычных". Не чули вони раніше учення з книг, а за Божим провидінням і по милості своїй помилував їх Бог, як сказав пророк : "Помилую, кого хочу". Бо помилував нас святим хрещенням та оновленням духа, за Божим постановою, а не за нашими справами. Благословен Господь Ісус Христос, що полюбив руську землю і просвітив її хрещенням святим».
Події хрещення Київської Русі-України також відображені в житіях святого Володимира.
В звичайному житії св. Володимира: «…И заповеда князь Владимеръ по всему граду, и положи, до утра да вси обрящутсяна реце на Почаине, богат ли, или убог, или нищ, или работень. Се же людие сiа слышавше, с радостiю течаху, глаголюще: аще бы не добро се было, не бы князь и боляр сiе прияли. И наутрiя же изыде Владимеръ с попы царицины и корсуньскыми на реку на Почаину, и снiдеся безчисленъ народъ, и влезоша в воду и стояху в реце, овы до шеи, а другия до перси, а младенцы от берега не дальче стояху, а инiи младенцы в руках дрожаще, апопы по брегу стояще молитвы творяху. И бысть радость велика въ граде томъ. И крестившымся людемъ изыдоша каждо в домы своя».
У Південно-російському житії св. Володимира: «…шли все часу назначоного на реку Почайную».
Історик XIX століття Микола Закревський, покладаючись на літописні та інші доступні в ті часи джерела, так описує події прийняття християнської віри в своїй праці «Описание Киева» (1868 р.): «Воодушевленный новою религиею и горя желанием сделать всех подданных своих участниками благодати Христовой, он спешил в Киев. Великому торжеству предшествовало истребление кумиров, кои были изрублены или сожжены. Перуна, привязав к конскому хвосту, влекли по Боричеву, били тростьми и свергнули в Почаину.
У присутності Грецького священства (о митрополите Нестор, вопреки новейшим, ничего не говорит), здійснено хрещення народу в Почаіні. – На тому місці, де стояв Перун, заклав церкву Св. Василія (ім'я, прийняте ним при хрещенні). Там, де постраждали перші мученики за Християнство, заклав Володимир кам'яну церкву в честь Успіння Богородиці (989 м), відому в наших літописах під ім'ям Десятинної».
Історик XIX століття Максим Берлінський в своїй праці «Короткий опис Києва» (1 820) пише про те, що хрещення киян відбувалося у місці злиття річок Почайни і Дніпра, коли вони розливалися: «В начале ещё 10 столетия составляла она (Почайна) глубокую речку, протекавшую у самого Подола, отделяясь от Днепра длинною узкою косою, и с Днепром возле Крещатика соединялась. Во время весеннего наводнения совершенно сливалась с Днепром. Почему, ежели крещение народа при св. Владимире происходило в полную воду, то все равно на Почайне ли или на Днепре оное совершалось. Почему и не удивительно, что в разных летописях иногда Почайна, а иногда Днепр упоминается».
Згадана істориком Берлінським піщана коса зображена на карті-плані, що створена підполковником Ушаковим в 1695 році на замовлення імператора Петра I. Ця коса починалася в місці виходу до річки на сучасній вулиці Борисоглібській, де був перекинутий міст з набережної через Почайну на кому, в районі сучасної Поштової площі – навпроти церкви Різдва цей міст з коси був перекинутий до протилежного «чернігівського» берегу. У XIX столітті довжина коси від Різдвяної церкви до гирла становила близько 60 сажень (128 м), в ширину – 7 сажень (15 м), від Подолу ж відстояла на 40 сажень (85 м).
Історик Берлінський зазначає, що закінчення коси – місце злиття Почайни з Дніпром було «за Государевым садом и Хрещатицким урочищем». Історик Закревський писав, що в 1814 році гирло було «против кузниц, стоящих на днепровском берегу ниже Рождественской церкви». Історик XIX і церковний діяч Лебединцев Петро Гаврилович (почесний член Імператорського Московського археологічного товариства, Київської духовної академії, Ун-ту св. Володимира, член-Засновник Історичного товариства Нестора-Літописця) в своїх «Исторических заметках о Киеве», посилаючись на план міста Києва від 1693 р, що зберігався в той час в Московському головному архіві Міністерства закордонних справ, писав, що Почайна з Дніпром сходилися «несколько ниже Крещатицкого источника» (Нижній пам'ятник св. Володимира – зараз колона Магдебурзького права), а «у Рождественской церкви устье её (Почайны) представляло собою как бы залив Днепра, весьма удобный для судоходной пристани».
Місцем, де могли б зупинятися судна, визначається Почайна. Згідно з Повістю временних літ, в 955 році княгиня Ольга вказувала її в зв'язку з візитом візантійських послів після прийняття нею хрещення в Константинополі: «Ця ж Ольга прибула до Києва, і надіслав до неї грецький цар послів зі словами:" Багато дарів я дав тобі. ти ж говорила мені: коли повернуся в Русь, багато дарів пришлю тобі: челядь, віск, і хутро, і воїнів на допомогу". Відповідала Ольга через послів: "Якщо ти так само постоїш у мене в Почайні, як я в Суду, то тоді дам тобі". І відпустила послів з цими словами».
У свою чергу велике розлиття вод у київських гір в літописних джерелах Повісті временних літ згадується у зв'язку з візитом до княгині Ольги древлянських послів в 945 р.: «І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали в човні під Боричевим. Адже вода тоді текла біля Київської гори, а люди сиділи не на Подолі, але на горі».
Сам Боричів (узвіз і міст) пов'язаний в Повісті временних літ з подією, що передували хрещенню киян у водах річки і мав також велике значення, а саме поваленням язичницьких ідолів:
«І коли прийшов (князь Володимир), звелів перекинути ідоли – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж наказав прив'язати до хвоста коня і волочити його з гори по Боричевому узвозу (мосту) до Ручая (Почайни) і приставив 12 мужів бити його палицями. Робилося це не тому, що дерево щось відчуває, але для наруги біса, який обманював людей в цьому образі, – щоб прийняв він відплату від людей. "Великий ти, Господи, і дивні діла твої!". Вчора ще був шанований людьми, а сьогодні осміяний. Коли тягнули Перуна по Ручай (Почайні) до Дніпра, оплакували його невірні, тому що не прийняли ще вони святого хрещення. І, притягнувши, кинули його в Дніпро. І приставив Володимир до нього людей, сказавши їм: "Якщо де пристане він до берега, відштовхувати його. А коли пройде пороги, тоді тільки залиште його". Вони ж виконали, що їм було наказано. І коли пустили Перуна і пройшов він пороги, викинуло його вітром на мілину, і тому уславилося місце те як Перунова мілина, як зветься вона і досі».
Історик Закревський в своїй праці «Описание Киева» (1868) описує Боричів, як головну дорогу в місто: «Головна дорога в місто називалася Боричів в'їзд і круто піднімалася від Почайни на гору повз кріпосного валу, в якому з західної сторони були єдині врата, а перед ними міст. Первісна фортеця, по тодішньому град Київ, становила довгий час Акрополіс Київський, містила в собі дуже невеликий простір: не більше 130 сажень в довжину і стільки ж в ширину. Тут над Боричевим в'їздом знаходився храм верховного бога Перуна, а біля нього палац князів київських і кілька будинків вельмож».
Ігумен київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, історик і відомий київський духовний письменник XVII століття Феодосій Софонович, в своїй праці «Хроніка з літописців стародавніх» писав: «Повесть жи есть старых тая, же гды едного балвана волокли з горы утопити в Непръ и били по череву, и бес в нем кричал, ляментуючи. Оттол тую з горы дорогу нижче монастыря Михайловского назвали здавна Чортово Беремище, то есть тяжкость чорту, бо слово словенское «бремя» значит «тяжкость».
Згаданий в Повісті временних літ в зв'язку з поваленням ідолів Ручай зустрічається в літописі раніше, коли описується укладення мирного договору з греками в 945 р.: «На наступний день закликав Ігор послів і прийшов на пагорб, де стояв Перун; і склали зброю своє, і щити, і золото, і присягали Ігор і люди його - скільки було язичників між російськими. А християн російських приводили до присяги в церкві святого Іллі, що стоїть над Ручаєм в кінці Пасинчої Бесіди і Хазар, - це була соборна церква, так як багато було християн - варягів. Ігор же, затвердивши світ з греками, відпустив послів, обдарувавши їх хутром, рабами і воском, і відпустив їх; посли ж прийшли до царя і повідали всі речі Ігоря, і про любов його до греків».
Історик Берлінський в своїй книзі «Короткий опис Києва» (1820) підкреслює: «Ручая в старому Києві, через узвишшя розташування, ніколи бути не могло; а річка Почайна іноді називалася ручаєм».
Історик і церковний діяч Лебединцев Петро Гаврилович в «Історичних нотатках про Київ» (1884 г.) пише: «За свідченням того ж літопису у Подолу – на ручаї стояла церква св. Іллі, в якій присягали хрещені кияни при Ігорі, укладаючи договір з греками, і ручай, по якому тягнули в Дніпро скинутого при Володимирі Перуна, протікав біля Боричевого узвозу, тобто біля Різдвяної і Трьохсвятительської церкви, з яких одна була початком, а інша кінцем Боричевого узвозу. Без сумніву в обох випадках в літописі йдеться про Почайну, так як ніякий інший струмок тут ніхто не знає ні в давнину, ні в новий час».
У свою чергу згадане раніше Хрещатицьке джерело, що довгий час зберігалося в баптистерії нижнього пам'ятника св. Володимиру, історики XIX ст. визначають як місце хрещення Володимиром своїх дванадцяти синів.
Також велике значення для хрещення киян повинен був мати вже існуючий і згаданий вище храм св. Іллі, розташований поруч на Ручаї (Почайні). Адже за традиціями православного богослужіння після прийняття хрещення у водах річки віруючі повинні були відвідати храм для подальшого завершення обряду.
Таким чином, згідно з даними літописних джерел та історичних досліджень, під місцем хрещення Київської Русі-України, як місцем, де відбувалося хрещення киян і передуюче йому повалення язичницьких ідолів, варто розуміти територію київських гір та їх подолу вздовж берега Почайни-Дніпра, на якій знаходяться:
- Церква св. Іллі;
- Церква Різдва (дерев'яна споруджена в 1564, кам'яна на її місці в 1814);
- Боричів узвіз;
- Спуск від Михайлівського златоверхого монастиря до річки (стародавній Боричев, Чортове беремище, сучасна лінія фунікулера);
- Почайна - Дніпро (історичне гирло річок і затока біля Поштової площі);
- Хрещатицьке джерело (нижній пам'ятник Св. Володимира, колона Магдебурзького права);
- Парк Володимирська гірка (пам'ятник Володимиру, Хрещатий яр, схили гори під Михайлівським златоверхим монастирем);
- Хрещатицькі ворота Києва (зображені на карті-плані Ушакова (1695 г.)
Фрагмент мапи-плану підполковника Ушакова (1695), зазначені (зліва-направо): червоне коло – Хрещатицьке джерело (нижній пам'ятник Св. Володимира, колона Магдебурзького права), жовте коло – поєднання Почайни та Дніпра, темно-зелене коло – Хрещатицькі ворота, світло зелене коло – міст на «чернігівський берег» , помаранчеве коло – дерев’яна церква Різдва, синє коло – ворота в кінці Борисоглібської вулиці.
Фрагмент сучасної Google-карти – зазначені зліва направо: Хрещатицьке джерело (нижній пам'ятник Св. Володимира, колона Магдебурзького права), Поштова площа (на ній церква Різдва, лінія Фунікулеру, Михайлівський златоверхий монастир, Іллінська церква (вул.Почайнинська, 2).
В середині окресленої території сучасна Поштова площа є особливим місцем, поруч з яким знаходяться і лінія фунікулера, і сучасний Боричів узвіз, і Різдвяна церква, і Хрещатицькі ворота Києва, і Дніпро-Почайна. На ній сходяться всі історичні вектори, відображені в літописних зводах, картографічних та історико-містобудівних реконструкціях, тому вона є найбільш цінним джерелом відомостей про події, які мали відношення до хрещення Київскої Русі-України.
Наукові дослідження останніх років дозволяють припустити величезний потенціал Поштової площі у світлі дослідження подій, що відбувалися за часів хрещення Київської Русі-України.
За дослідженнями «Культурного шару Подолу», який знаходиться і на Поштовій площі, глибина його залягання більше 12 метрів та досягає VIII-IX століть – часів хрещення.
В ході будівництва станції метрополітену «Поштова площа» в 1976 році було виявлено висохле річкове русло, що з'єднувалося в цьому місці з Дніпром, а, відповідно, може бути літописним Ручаєм – Почайною.
З 2015 року під Поштовою площею йдуть археологічні розкопки Центру археології Києва Інституту археології Національної академії наук України, очолювані Сагайдаком Михайлом Андрійовичем, директором центру, кандидатом історичних наук. В 2016 році об’єкту культурної спадщини «Ділянка прибережного міського кварталу Середньовічного Києва XI-XIX ст. надано статус пам’ятки місцевого значення. Згідно рекомендаціям Комітету Верховної Ради україни з питань культури та духовності (рішення № 62 від 08.11.2017 р.) розробляється карта об’єкту національного значення у зв’язку із літописними подіями хрещення Київської Русі-України.
Наразі вже знайдено великий археологічний матеріал, що дозволяє говорити про існування в цьому місці в XVIII столітті Хрещатицьких воріт Києва, а в XI-XII століттях – міського кварталу, що включав садиби, вулиці, провулки, берегові укріплення. Винайдено вулицю XI-XII століть, яка орієнтується в напрямку північ–південь від берегової лінії до Володимирскої гірки. Один з провулків, що відходить від неї, по'єднував Верхнє місто з Нижнім, а його напрямок збігається з лінією фунікулера (Чортове беремище, літописний Боричів). Також знайдено масове поховання (дитяче, XII-XIII ст.), що підтверджує можливість розташування в цих місцях древніх християнських храмів, на території яких такі поховання могли проводитися. На даний момент розкопки зупинені на рівні XI-XII століть (глибина котловану під площею – 10 метрів) в зв'язку з невизначеністю ситуації (визначаються подальша належність ділянки, спосіб зміцнення конструкції котловану. Потенціал дослідження – 4-6 метрів культурного шару, в тому числі VIII-IX століть – часів хрещення Київської Русі-України.
Анабелла Моріна (краєзнавець, голова ГО «Громадський Рух Почайна» Гончаренко Г.В.)
За підтримки:
- Архім. Кирило (Говорун), доктор філософії, професор університету Лойола Мерімаунт в Лос-Анжелесі;
- Ігор Гирич, історик, доктор історичних наук, головний редактор журналу «Пам'ятки України», член-кореспондент Української вільної академії наук (з 1998 р), дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка (2005);
- Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук Інституту історії України НАН України, ведучий авторської передачі "Історичні фрески" на Українському радіо, керівник кампанії "Пам'ять Нації";
- Олег Однороженко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського;
- Людмила Филипович, професор, доктор філософії, завідуюча відділом історії релігії та релігієзнавстава Інституту філосософії НАНУ
реклама