Перегони по вагонах на очах у глядача

Перегони по вагонах на очах у глядача

697
Ukrinform
В український прокат вийшов фільм «Пасажир» з Ліамом Нісоном

Це – еклектична суміш детектива, трилера і бойовика, в якій глядач зможе впізнати з десяток вже бачених стрічок.

Якщо все ж вважати детектив за жанрове першоджерело «Пасажира», одразу в пам'яті зринає його кращий творець – Агата Крісті. В такому разі Нісон, як центральний герой, має стати Еркюлем Пуаро, і для того, щоб стати ним, у нього багато що є. Наприклад, довге життя в одному й тому ж образі. 

Вже десять років, з часів «Викраденої», він потрапляє в центр гри «спіймай, якщо зможеш», коли треба рятувати сім'ю, шукати тих, хто їй загрожує, полювати на тих, хто його використав та підставив. При цьому, як і в Пуаро, його образ і зовнішній вигляд не змінюються: той же характер колишнього поліцейського-ЦРУшника-працівника-служби-безпеки – в костюмі, незмінно поголений, з тією ж зачіскою. Більше того, Нісон навіть грає в одних і тих же режисерів. Коллет-Серра вже вчетверте працює з ним, фактично переселяючи актора з однієї локації до іншої: з вулиць у «Нічному утікачі» – до літака в «Повітряному маршалі», а тепер – до потяга.

Саме у потязі до тільки-но звільненого з роботи 60-річного чоловіка (Ліам Нісон) підсідає жінка (Віра Фармага), і пропонує гру, в якій перший крок є навіть дуже приємним та доречним – піти й узяти сховані 25 тисяч доларів. 

Фото: Super Cinema UP
Фото: Super Cinema UP

Продовження гри ще краще – на нього чекають додаткові 75 тисяч, котрі він отримає, якщо знайде в потязі людину, котра не має тут бути – адже головний герой щоденно їздить одним і тим самим маршрутом 10 років, і знає постійних пасажирів в обличчя. Щоправда, така пропозиція його, колишнього копа, перестала тішити, незважаючи на цілком слушну можливість отримати потрібні для вже безробітного гроші. Розуміючи зміну настрою, персонаж Фарміги підігріває ситуацію: мовляв, якщо він цього не зробить, – постраждає родина.

Втім, другосортний запозичений (чи вкрадений?) розвиток подій з аналогічним замкнутим простором як у «Повітряному маршалі», не мусить відлякнути любителя жанру, хоч так чинити і гидотно: в «Пасажирі» вузол детективу зав'язаний так міцно, що, навіть з огляду на цілковитий ідейний плагіат, цікавість не зникає, а трилер тримає глядача цупко, і майже до фіналу. 

Кожен крок героя у його нав'язаному пошуку насичений деталями, немов у квесті, і глядач разом із ним розгадує загадку, подумки роблячи ставки на того чи іншого пасажира – хто ж цей загадковий свідок, такий потрібний вбивцям? Плюс, до честі сценаристів-дебютантів, Байрона Віллінгера та Філіпа де Блазі, треба визнати вдалими кілька нових сюжетних ходів. 

Наприклад, герой Нісона розкриває карти перед іншими пасажирами, чого ні в якому разі не роблять (не можна робити!) в подібних фільмах. А ще несподіваним нововведенням є використання комп'ютерних спецефектів у сценах бійок: певно, для того, аби битися переконливо, потрібно було наймати дорогих постановників і використовувати багато часу, а продюсери або не мали стільки часу, або не хотіли його витрачати, таким чином утворили ледь не ноу-хау для бойовика.

Фото: Imagem Filmes
Фото: Imagem Filmes

На жаль, напруга відповідальності зрадила сценаристів в останній третині фільму, де події вже нагадували якийсь абсурд і викликали неприхований сміх, що смертельно для жанру. Зненацька, до відомих кліше (так тому й бути, прийнятих глядачем) почали стрімко додаватися інші (ну, скільки ж можна?!): спочатку алюзії з «Потягу-утікача» Андрона Кончаловського, потім зі «Спартака» Стенлі Кубрика і нарешті – з «Захоплення підземки 123» Тоні Скотта. 

Щоб якось примирити глядача з усією цією маячнею, сценаристи підкинули аудиторії кілька жартів – чотири гега підряд викликали задоволений регіт трохи прибитих відвідувачів прес-показу, а очевидний гачок на продовження викликав регіт вже у критиків: хто ж таке буде дивитися далі?

Тим не менш, якщо опустити чималу кількість дурниць, нісенітниць та штампів, «Пасажир» виглядає добре продуманим і дуже складним концептом, зробленим на найвищому професійному рівні у всіх аспектах (крім сценарного). На самому початку, аби розкласти історію персонажа Нісона та його родини, створюють калейдоскоп щоденності, коли в кожному наступному кадрі герой перевдягнений і локація має новий вигляд, відповідаючи вимогам нового дня. 

З першого погляду, прийом нехитрий, менше з тим – він є доволі непростим у виробництві. Також і з «історіями» в потягу: для того, щоб герою так бігати з вагона до вагона, показуючи глядачу таку різноманітність планів та ракурсів інших пасажирів, треба мати арсенал камер, багатосторінковий план-розкадровку зйомок кожної окремої сцени і безодню комп'ютерного часу на пост-продакшні. Та спершу тут мусила бути «хімія» між режисером Коллет-Серра і його оператором Полом Кемероном. Між ними «хімія» була. Тепер залишилося зрозуміти, чи буде «хімія» між фільмом і глядачем?

Ярослав Підгора-Гвяздовський, кінокритик. Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-