День музейних селфі. Долучаємося до прекрасного

17 січня музеї України та світу об'єднує Міжнародний день музейних селфі. Це міжнародна акція в межах проекту Culture Themes.

Саме цього дня з'являється ідеальна нагода розповісти світові про милий вашому серцю музей.

Для цього треба зробити селфі на фоні чи поряд з улюбленим експонатом й опублікувати його на своїй сторінці у соцмережах із хештегом #MuseumSelfie. В Україні така акція проходить уже втретє. Деякі музеї роблять цього дня безкоштовний вхід для відвідувачів, інші облаштовують спеціальні фотозони, проводять конкурси на найкраще музейне селфі й нагороджують переможців приємними подарунками.

Ми попросили наших кореспондентів долучитися до цієї чудової ініціативи, тож сьогодні пропонуємо добірку з музеїв у різних містах України.

ТЕРНОПІЛЬЩИНА. НАЙМОЛОДШИЙ МУЗЕЙНИЙ ЗАКЛАД КРАЮ

Кореспондент Укрінформу з Тернопілля побував у наймолодшому музейному закладі області – етногалереї «Спадок» родини Демкур. Місцеві колеги-журналісти вирішили теж підтримати нашу ідею. Вдягли народне вбрання з різних регіонів України, зразки якого зберігаються у колекції етногалереї.

Борщівська сорочка, яку приміряли журналісти, – своєрідний вишиваний «бренд» цього куточка Галичини, відомий у всьому світі.

Окрім народних костюмів зі всієї України у галереї "Спадок" можна побачити понад 100 рушників із різних регіонів, ікони церковні та хатні, картини про побут селян, колекцію керамічних тарілок із малюнками, ткацький верстат у робочому стані зі зразками витканого полотна, а ще – свічники, мисники, килими, жіночі дорогоцінні прикраси, плахти, крайки, корсетки, кожухи, колекцію ляльок-мотанок та багато інших автентичних речей, що уособлюють нашу духовну спадщину.

МИКОЛАЇВ. ЄДИНИЙ МУЗЕЙ СУДНОБУДУВАННЯ ТА ФЛОТУ

Миколаївський музей суднобудування та флоту – єдиний такого профілю в Україні. У цьому році він відзначає своє 40-річчя. Експозиція музею налічує близько 4 тисяч експонатів, у фондах зберігається ще понад 14 тис. Тут відображено історію створення Чорноморського флоту та міста Миколаєва.

За словами наукових співробітників музею Вікторії Степанової та Миколи Скарлата, одним із центральних експонатів є макет 46-гарматного фрегата «Святий Миколай» – першого корабля, збудованого у Миколаєві у 1790 році всього за 8 місяців. Ще самого міста не було, а кораблі вже будували. Фрегат був на озброєнні 12 років, воював із турками під час російсько-турецької війни 1787-1791 років і не програв жодного бою. Потім у Неаполі на аукціоні його, за іронією долі, купили ті ж турки.

Поряд – ще один цікавий експонат – мідний астрономічний глобус, привезений з Англії у 1803 році князем Львовим, який був першим капітаном «Святого Миколая». З його допомогою тодішні студенти миколаївського штурманського училища навчалися визначати курс корабля за зірковим небом. У нього є брат-близнюк – географічний глобус, який зберігається в краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми». Унікальність його в тому, що на ньому ще не було позначено Антарктиди, яку відкрили лише у 1821 році.

Особливу увагу відвідувачів привертає і діарама будівництва кораблів на стапелі миколаївського Адміралтейства на початку 19 століття (нині це територія суднобудівного заводу 61-Комунара). Вона дає уявлення, як тоді будували кораблі – вручну, без будь-яких механізмів.

Щорічно музей відвідують понад 50 тисяч людей. Це урядові делегації, представники ділових кіл та бізнесу, туристичні групи та приватні особи з усіх кінців України і зарубіжжя. Гостями музею були посол США Джеффрі Пайетт, представник ОБСЄ Вольфганг Фрідрх Ішінгер, посол КНДР Чжао Сянжун тощо.

Цікавий факт: якщо до 2013 року тут було багато російських туристів, то наразі їх практично немає. Натомість суттєво зросла кількість відвідувачів із європейських країн та Америки.

ВІННИЦЯ. ПОГЛЯД КРІЗЬ "МОНОКЛЬ"

Якщо йдеться про селфі в музеї, то куди ж піти, як не до місця, де зібрані "дідусі й прадіди" фотокамери звичного нині смартфона? Тим більше, що музей-кав'ярня «Монокль» – це вінницька новинка, він щойно запрацював у тестовому режимі. Цікаво ж про все дізнатися першими.

Заклад відкрився у самісінькому центрі міста, в потаємному дворику, який власники «Монокля» влітку збираються використовувати як кінотеатр просто неба. А з чого все починалося, можна дізнатися у залі музею: тут виставлені більш як триста фотоапаратів різних часів і моделей – від понад сторічних, примітивних, із посрібленою пластинкою до значно молодших «плівкових». Їхні сусідки – перші фотокамери і навіть проектор початку ХХ сторіччя, у якому джерелом світла слугувала свічка, а 35-міліметрову плівку треба було прокручувати за допомогою мініатюрної бронзової ручечки. Доповнюють весь цей антураж ретро-світлини.

Власник музею Андрій Карпович за фахом – лікар. Каже, що вирішив створити музей-кав'ярню, коли колекція перевалила за 300 експонатів і почала «виживати» з квартири.

- Мріємо, щоб наш музей перетворився на справжній клуб для любителів фотозйомки. Тому ще й улаштуємо тут міні-бібліотеку спеціалізованої літератури, а також проводитимемо фотовиставки.

ЛУГАНСЬКА ВІДПОВІДЬ СВЯТОГОРСЬКУ

На світлинах – Печерний комплекс поблизу села Преображенне Сватівського району на Луганщині. Хто їх прорив, коли, з якою метою – достеменно не відомо. Є лише інформація, що ними займався якийсь козак Григорій у 1894 році, але на той момент вони вже існували. Потім про печери забули, поки в 1973 році ними не зацікавився один місцевий вчитель та краєзнавець і не розкопав разом з учнями один із входів. Після чого печери знову «законсервували» і вчергове «відкрили» вже після проголошення незалежності.

На сьогодні встановлено загальну довжину ходів – 240 метрів. Скільки залишилось нерозкопаними – бозна. Власника цей комплекс досі не має – як і чітко визначеного статусу. Але будемо сподіватись – усе ще попереду.

ДНІПРО. НА ГОСТИНУ ДО ЯВОРНИЦЬКОГО І В ТЕХНІЧНИЙ МУЗЕЙ

У Дніпрі кореспондент Укрінформу побувала у курені козацького батька – Будинку-музеї академіка Дмитра Івановича Яворницького. Саме він став фундатором історичного музею в Катеринославі, яким керував 31 рік і за цей час збільшив його фонди з 5 тисяч до понад 85 тисяч експонатів. Учений брав участь у численних експедиціях, досліджуючи старовину, розкопав понад тисячу курганів.

Його будинок у тодішньому Катеринославі був осередком міського культурного життя. У гості могли приходити актори, літератори, музиканти, художники, лікарі, вчені. Тут по-домашньому затишна атмосфера. Здається, ніби Яворницький щойно вийшов і через хвилинку зайде знову. Ось лежать його окуляри, недочитана книжка, на столі – улюблена порцелянова чашка, за вікном – чайні троянди, які так подобалися його дружині Серафимі.

Ми зробили селфі на фоні секретера вченого-дослідника в його кабінеті. Тут зберігаються його праці – «По следам запорожцев», «Источники для истории запорожских козаков», «Вольности запорожских козаков».

Відомо, що серед понад 200 праць історика були не лише наукові, адже Дмитро Іванович був надзвичайно талановитим письменником і поетом. Саме в Будинку-музеї можна побачити єдину його збірку «Вечірні зорі» (1910 р). Разом із Миколою Лисенком академік Яворницький зібрав і записав понад 40 тисяч українських народних пісень. На жаль, вони досі ще не опубліковані.

Та найбільший скарб Дмитра Івановича Яворницького – Словник української мови його авторства.

Як пояснила старший науковий співробітник меморіального Будинку-музею академіка Яворницького Ірина Завалова, усе своє життя Дмитро Іванович збирав українські слова і мріяв видати словник. Він назбирав понад 55 тисяч слів, але в цьому, першому томі видання 1919 року, – лише 8 тисяч, інші так і не були надруковані. Вони зберігалися в кабінеті вченого на картках.

«Останні роки свого життя Дмитро Іванович дуже хворів і писав у листах, зокрема, до друга Якова Новицького, що лише тепер, вмираючи, зрозумів, що мова – це найцінніший скарб, а він, на жаль, копав не ті скарби».

Цікаво, що у 1915 році Яворницький проводив екскурсію останньому російському імператору – Миколі ІІ. За легендою, учений взяв у нього 30 копійок вхідної платні, а половину екскурсії провів українською мовою. Натомість Микола ІІ начебто сказав Яворницькому: «Миколо Івановичу, я вас бачу кожен день у себе в кабінеті», маючи на увазі полотно Іллі Репіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», яке цар купив у художника, наразі воно зберігається в Російському художньому музеї у Санкт-Петербурзі.

А от технічний музей «Машини часу» у Дніпрі – порівняно молодий (відкрився у 2014 році), і його продовжує розвивати засновник – автолюбитель Михайло Прудников.

Сьогодні музей «Машини часу» зібрав уже близько 50 екземплярів ретроавтомобілів із різних країн та епох. Тут ви побачите американські вантажні автомобілі, крихітний СМЗ С-3А, відомий за фільмом Леоніда Гайдая «Операція «И» та інші пригоди Шурика», витончені ГАЗ-21, «Побєди» і шикарні, блискучі «Чайки».

Ми зробили селфі на фоні старого урядового автомобіля ГАЗ-14 «Чайка». Такі машини випускали 11 років – з 1977 по 1988, з конвеєра зійшло лише 1100 екземплярів. Потужність – 220 кінських сил, які здатні розігнати авто до 180 км на годину. А довжина – 6 метрів 20 сантиметрів.

СОЛОДКА СІЧ У ЗАПОРІЖЖІ

У Запорізькому обласному краєзнавчому музеї експонується найсмачніша Запорізька Січ – копія відтвореної на острові Хортиця Запорізької Січі, а також яскраві картини зі справжнього українського шоколаду.

На виставці також представлені золоті прикраси скіфів і сарматів, срібний орел римського легіону, фотографії німецьких льотчиків, які воювали під Запоріжжям під час Другої світової.

А ще – виставки, присвячені АТО, героям УПА. У цьому музеї проводять майстер-класи, тематичні нічні екскурсії у супроводі етнічної музики, інтерактивні виставки... цей перелік можна продовжувати і продовжувати.

ЗАКАРПАТТЯ. НЕЗВИЧНІ ЕКСПОНАТИ МУЗЕЮ ФЕДОРА МАНАЙЛА

Диньки Федора Манайла – унікальне мистецтво, створене спільно з природою. До дня селфі в музеї кореспонденти Укрінформу із Закарпаття відкрили унікальну палітру творів художника Федора Манайла – його серію декорованих диньок-лагенарій. Художник Федір Манайло на Закарпатті, його вотчині, відомий як один зі стовпів Закарпатської школи живопису. По той бік Карпат його знають за спільною роботою із зірковим режисером Параджановим над фільмом «Тіні забутих предків» – цей фільм усіх часів і народів виглядає так саме завдяки художнику Манайлу – унікальному знавцю побуту Гуцульщини.

- Декорованих диньок є приблизно сотня, Федір Манайло розпочав їх створювати в середині 60-х років, і працював над ними вже до кінця свого життя. Пішов із життя дід у 1978-му, тому усе, що створено – це робота протягом трохи більш як десятиліття, – розповідає онука художника Вікторія Манайло-Приходько, директор дому-музею художника в Ужгороді, де власне й зберігається ця унікальна колекція гравірованих диньок. – Плоди оброблені формальдегідом самим художником ще під час роботи – тобто, майже 40 років тому. Але, вочевидь, потребують догляду реставраторів.

 Розглядаємо унікальні диньки – вони зберігаються в домі-музеї за склом, на полицях, деякі – в окремих експозиціях. Кожна – справді дивовижа: чи це обличчя дівчини, або жінки, або мисливця, або діда-гуцула, або колоритної баби. Вочевидь, форма плоду підказувала художнику, що саме там зображати. Цікаво, що кожній роботі художник давав назву. На деяких диньках – цілі триптихи, як-от на «Ткалі»: тут показано, як дівчина пряде кужіль, як намотує нитки і тче рушник. Також вражає «Хор дівчат» – видовжена динька, на якій зображено сімох дівчат, що співають.

- В Україні художником-декоратором гарбузів-лагенарій був тільки Федір Манайло, – розповідає Вікторія Манайло-Приходько. – Згодом ще одна художниця, Ганна Мигович, приходила до нього на спеціальні студії з цього виду прикладного мистецтва. Цікаво, що художник сам і вирощував диньки. Спочатку на невеликій ділянці ужгородської Станції юних натуралістів, потім у своєму дворі та на сусідніх із будинком ділянках. Майстер іноді не чекав дозрівання диньки, а гравірував «на корені» – згодом нанесений голкою циркуля чи ножем візерунок разом із динькою виростав, змінювався, набрякав: природа брала участь у створенні витвору мистецтва. Але все ж таки, більшість диньок декорована після зрізання. Збирав художник урожай у жовтні, давав їм висохнути, а тоді вже на затверділій оболонці створював візерунок. Іноді майстер у надрізи орнаменту втирав чорну або червону туш, аби рисунок набув більшої виразності. Такий вид декоративно-прикладного мистецтва був популярний на початку, навіть до середини минулого століття у закарпатських лемків і долинян. Селяни широко використовували декоративний гарбуз із твердою скоринкою у якості різноманітного посуду.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІ ЯНГОЛИ УКРАЇНСЬКОГО МІКЕЛАНДЖЕЛО

Музей мистецтв Прикарпаття на майдані Шептицького у середмісті Івано-Франківська розмістився у приміщенні, що є історико-архітектурною пам'яткою національного значення 17 століття. Раніше Колегіальний костьол Непорочного Зачаття Діви Марії був усипальницею роду Потоцьких. Музей володіє однією з кращих колекцій галицького сакрального мистецтва. Три янголи-путті Йоганна-Георга Пінзеля, якого називають «українським Мікеланджело», Музей мистецтв Прикарпаття представляв у Парижі, коли у 2013 році Лувр відкривав експозицію «Скульптор бароко в Україні в середині XVIII сторіччя: Йоганн Георгій Пінзель».

Українське образотворче мистецтво в Музеї мистецтв Прикарпаття представляють також роботи класиків західноукраїнського малярства: Корнила Устияновича, Івана Труша, Ярослава Пстрака, Юліана Панькевича, Олени Кульчицької, Осипа Сорохтея, Михайла Зорія, Дениса-Лева Іванцева, Антіна Манастирського, Олекси Новаківського та його учнів. Також Музей зберігає твори народних майстрів, які відкривають мистецтво чотирьох етнокультурних регіонів Івано-Франківщини: Гуцульщини, Бойківщини, Опілля та Покуття.

ХАРКІВ. НАЙСТАРІШИЙ В УКРАЇНІ МУЗЕЙ ТЕАТРАЛЬНИХ ЛЯЛЬОК

Найстаріший в Україні Музей ляльок Харківського академічного театру ляльок ім. Афанасьєва відкрився у 1954 році, а колекція почала збиратися з 1953-го.

Перша експозиція, представлена відвідувачам відразу після відкриття – то була маленька лялькова виставка героїв з вистав Харківського лялькового театру, яка розташовувалася в його колишньому приміщенні у Будинку актора.

Коли театр переїхав у своє теперішнє приміщення, під музей відразу відвели весь третій поверх. Колекція театральних ляльок із часом збагатилася унікальними експонатами з Польщі, Болгарії, Німеччини, США, Канади, Франції та інших країн.

Є тут площинні (пласкі, виготовлені з фанери) ляльки з вистави «Король Убю» шведського режисера Мікаеля Мішку, який заснував у 1958 році у Стокгольмі театр ляльок і зумів змінити усталені стереотипи про його естетику, а також лялька хлопчика Цендерике (його часто плутають з Буратіно або Піноккіо), подарована новатором знаменитого румунського театру "Цендерике" Нікулеску.

Найстарішими в експозиції є ляльки перших російських і радянських лялькарів: Ніни та Івана Симонович-Єфимових. Їхню піонерку Нюру і ще кілька робіт подарував харків'янам син художників.

Представлений у цьому музеї й традиційний український ляльковий театр – вертеп, в якому показували різдвяні вистави. В радянські роки ця традиція знищувалася, та попри гоніння головний художник харківського театру Олексій Щеглов (1955-1980 рр.) за власні гроші змайстрував дерев'яний двоповерховий будинок з ляльками, а також замовив колісну ліру для музичного супроводу вистави. Прем'єра "Українського вертепу" відбулася в 1975-му.

На сьогодні в музеї понад 11 тисяч експонатів: ляльок, ескізів, афіш, макетів і фото.

Знімок зроблений біля ляльок із надзвичайно популярної вистави театру "Тінь" за Євгеном Шварцем.

ЛЬВІВ. ЗБРОЯ І ЛІКИ

Аптека-музей «Під чорним орлом» на площі Ринок є найстарішою з існуючих аптек Львова, перетворена на єдиний в Україні музей, де можна оглянути старовинне аптекарське обладнання та зільники, якими користувалися середньовічні аптекарі.

В аптеці-музеї, яка з 1735 року і донині працює і як звичайна аптека, зібрано аптечний посуд і таблеткові машини різних століть, старовинні ваги, траворізки, середньовічні гербарії. Тут можна оглянути стародавні кам'яні ступки, у яких готували мазі або товкли висушені лікарські рослини.

У музейних кімнатах можна побачити унікальне аптекарське обладнання різних епох: амфори XIV століття для перевезення і зберігання рідин, колекцію дерев'яних і металевих аптекарських пресів, тиглі, мензурки, колби, бутлі, оригінальні куби для дистиляції води, млинки для подрібнення та розтирання твердих препаратів, зразки цілющих рослин.

Також тут зібрано документи з історії фармації від сивої давнини до наших днів.

Музей зброї Арсенал є відділом Львівського історичного музею, у якому розміщена постійна експозиція історичної зброї. Він був відкритий у 1981 році у нещодавно відреставрованому міському арсеналі. Тут експонуються зразки старовинної зброї всіх основних видів із понад 30 країн світу. Пам'ятки, представлені в Музеї-Арсеналі – це невелика частина колекції зброї Львівського історичного музею, яка налічує близько 4,5 тис. одиниць.

Підготували кореспонденти Укрінформу