Вихідний 25 грудня: як святкують католицьке Різдво в Україні

Вихідний 25 грудня: як святкують католицьке Різдво в Україні

Аналітика
5327
Ukrinform
Чи сприятиме новий вихідний кращому порозумінню між християнськими громадами?

Цього року Верховна Рада зробила 25 грудня офіційним вихідним в Україні. Ухвалюючи це рішення, парламентарі керувалися тим, що в країні майже 30% релігійних громад святкують Різдво Христове за Юліанським календарем, а отже – мають право на свято у цей день. Також, депутати переконані, що вихідний 25 грудня має історичне значення, бо сприятиме об'єднанню і кращому порозумінню між християнськими релігійними громадами.

То як нині готуються до Різдва римо-католики, чим переймаються у передсвяткові дні та як радять провести перший офіційний вихідний тим, хто ще чекає свята. Про все це Укрінформ з'ясовував у Івано-Франківську, де 25-е грудня називають просто «польським Різдвом».

НАВКОЛО ЦЕНТРУ ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

В Івано-Франківську чимало родин здавна святкують Різдво Христове двічі: 25 грудня та 7 січня. Такі традиції тут прижилися, переважно, в тих сім'ях, де є етнічні поляки. Повага до їх звичаїв у місті ніколи й ні в кого не викликала здивування чи спротиву. Хіба за часів Союзу, коли, як відомо, польські костели комуністи закривали так само ревно, як і українські церкви.

Нині в Івано-Франківську діють 6 польських громад. Втім, скільки загалом у місті проживає етнічних поляків, точно сказати ніхто не може. Одні називають цифру 2% від загальної кількості мешканців, інші – понад 2 тисячі людей (близько 10 % від усіх іванофранківців). Наразі усі польські організації об'єднав Центр польської культури та європейського діалогу, який діє в Івано-Франківську вже понад чотири роки.

Тут запевняють, співвітчизників, які цікавляться польською культурою, в останні роки значно побільшало.

«До нас приходять ті, хто хочуть краще знати мову, цікавляться нашою організацією, заходами. Ми не маємо членства, не збираємо внесків. Ми відкриті для всіх», – розповідає директорка Центру польської культури та європейського діалогу Мар'я Осідач і додає, що до центру останнім часом приходить дуже багато молоді. Адже українські випускники нерідко обирають  польські вузи, а тому мова сусідньої країни стає для них необхідною.

У Центрі польської культури та європейського діалогу ялинку прибрали ще до 9 грудня, коли українські поляки зустрічали тут польського сенатора Артура Важоху, заступника голови Сенатської комісії у справах еміграції та зв'язків із поляками за кордоном. Розмова, кажуть, була щирою і створила передсвятковий настрій, бо були і вітання, і «ясла» – дійство, подібне до українського вертепу.

Тепер з «яслами» представники центру планують відвідати усі польські костели на Прикарпатті. Втім, це вже буде у січні, бо тепер католики готуються до Різдва.

НЕ МОЖНА ЖИТИ В НЕНАВИСТІ

«Вивчення польської нашим дітям гарно вдається», – стверджує Владислава Добосєвич.

Вона теж називає себе полькою, бо ж народилась у Станіславові, закінчила тут польську гімназію. Розповідає, майже усі її колежанки виїхали за кордон ще у 1956-му. Пані Владзя залишилась, бо хворіла мама, та й сестра боялась, що вони можуть розлучитись назавжди. Тоді, каже жінка, виїхати з Союзу було досить складно. Пригадує, у ті часи так само з потугами діставала польські книжки для читання та ніколи не відмовлялась проводити екскурсії рідною мовою для туристів із сусідньої Польщі.

«Тепер їм дуже подобається наше місто. Кажуть, воно віджило від тої сірості, що була за совітів. Відразу гості просять провести їх до польського кладовища, яке було за драмтеатром.  Нині там збереглися шість польських поховань. У цьому році я разом з молодими нашими волонтерами впорядковувала могили. Окрім польських могил, впорядковували ще й українські, німецькі та російські», – каже Владислава Добосєвич.

Усе, що відбувалось з українськими могилами останнім часом у сусідній Польщі, пані Владзя називає не інакше, як «вандалізм».

«Це погано. Знаєте, претензії є з обох сторін. Наприклад, нам болить Волинь. Розкажу вам ще про польське село Людвиківка (колишнє польське село біля міста Бурштин, – авт.), що було у Галицькому районі. Тепер його немає, спалили. Тепер на цьому місці пасовисько, поряд – цвинтар. Ми поставили хрест на місці трагедії. Без жодної агітації чи піару. Тепер приїжджають діти тих, кому вдалося врятуватись. Все це болить сьогодні як тих, так і других. Але ж не можна увесь час жити у ненависті», – переконана пані Владислава.

Під час розмови жінка готує нам добру каву і зізнається, що це – єдине від чого вона ніяк не може відмовитись у період адвенту – часу передсвяткового посту. На Різдво, яке вона відзначатиме 25 грудня, пані Владзі виповниться 76 років. Тонкощі польських традицій вона пам'ятає ще з дитинства і обіцяє передавати їх «доки жиє».

ВІГІЛІЯ

«Готуватися до Різдва ми завше починали ще в грудні. Ялинку ставили не штучну, а живу. За тиждень до свята її прикрашали. Іграшки були цікавіші, ніж тепер, бо тоді ми їх робили самі. Пам'ятаю, дощик робили з вати, горішки завивали у сріблястий папір, яблучка, мандаринки – усе вішали на ялинку», – пригадує пані Владзя.

Вона стверджує, святковий стіл у поляків дуже подібний до українського Святвечора на Західній Україні. Ті ж 12 страв, серед яких головна – кутя. Те ж очікування першої зірки і така ж щира молитва у колі родини. Тільки все це відбувається ввечері 24 грудня.

«Найперше, стіл треба застелити білим обрусом (скатертиною, – авт.), під неї покласти трішки сіна. Переважно, ми його привозимо з Польщі, чистеньке. Я на сіно завжди ставлю ще образ маленького Ісусика. На окремій тарілці ставимо оплаток. В українців є проскура (літургійний білий хліб, – авт.), з яким ідуть до причастя, а в нас це кружечки з борошна та крохмалю. Вони не псуються навіть за рік, дуже тоненькі, і на них витиснені біблійні сценки. Оплаток символізує тіло Христа. Коли найстарший член сім'ї промовить молитву, оплатком ділиться уся родина за столом і приступає до вечері. Так у нас починається Вігілія (нічне чування напередодні свята, – ред.)», – розповідає пані Владзя і додає, жодного алкоголю чи м'ясних страв на столі не може бути. Все це можна лише на наступний день.

«Окрім куті, яку варимо традиційно, ще має бути борщ з вушками, або грибна юшка, чи рибна зупка. Готуємо пироги з картоплею, з капустою, або ж з мішаними начинками, пісні голубці, смаженого карпа, або ж печеного, або «в галяретці», тобто заливне. Ще може бути оселедець. Варимо на цю вечерю узвар, робимо бурячки. Правда, в нас не роблять хрін з бурячками, а навпаки – бурячки з хріном, тоді ця страва є більш лагідною на смак. Після вечері йдемо до костьолу. Традиційно, так звана Пастерка, святкова Служба Божа, починається о 8-ій годині вечора. У костелі правлять три Служби: польською, українською та англійською мовою. На останню переважно ходять іноземні студенти. Ксьонз (священик у костелі, – авт.) звертається до людей польською, українською та англійською мовами. Коли приходять росіяни, може звернутися ще й російською. Уже після вечері навідуються до господарів колядники. Співають і на другий, і на третій день свята».

Під час Пастерки, каже пані Владзя, людей у костелі Христа Царя, що на вулиці Вовчинецькій в Івано-Франківську, так багато, що ніде яблуку впасти. Попри традицію у католиків читати молитви сидячи, тут люди на Вігілію навіть стоять. Пані Владзя переконана, вірян прийшло би ще більше, якби у Франківську маршрутки їздили за графіком, як у Польщі. Через хаотичний рух місцевого транспорту і поважний вік, запевняє, старші поляки, які живуть на околицях міста, змушені залишатися цього дня вдома.

«Ще маємо звичай запрошувати до себе ксьондза. Це можна зробити після коляди і називається «поколєнчє». Розмовляємо з ним за кавою про все, що нас цікавить», - говорить пані Владзя.

До доброї кави поляки зазвичай готують на свято солодке: струдель, сирники. Пані Владзя випікає печиво, яке називає «амонЯчки». Каже, те печиво може зберігатися до трьох тижнів. Його рецептом поділимося з читачами трохи згодом.

У ЦЕЙ ДЕНЬ УСІМ ТРЕБА ДІЛИТИСЯ РАДІСТЮ

«Моє село наполовину польське – наполовину українське. У польське свято – відпочиваємо, на українське – теж. Ми ніколи на українського Спаса не перемо і не ходимо в поле. Думаю, має бути пошанування один одного. Івано-Франківськ мені і чоловікові дуже подобається. З ним пов'язуємо навіть своє майбутнє. Але святкувати Різдво будемо вдома. Тягне мене до мами, до тата», – зізнається Мар'я Осідач. Вона розповідає, що родом із Мостиського району на Львівщині. Україну вважає своїм краєм, попри те, що рідна – все ж польська.

Раніше, підхоплює Владислава Добосєвич, на 25 грудня етнічним полякам доводилось брати вихідні. Їй, каже, щастило, бо мала «доброго начальника». Тепер, переконана, коли цей день для всіх стане вільним, його треба провести  усім святково.

«Українцям, які не святкують 25 грудня Різдво, але будуть мати вихідний, я б порадила нічого важкого не робити. Нехай би тішились цим днем, а не використовували його на прибирання, шиття чи прання», – додає пані Владзя.

Каже, у цей день варто побути з родиною і з усіма ділитися радістю.

«Коли в українців Святвечір, 6 січня, ми, поляки, теж маємо дуже велике свято - «Трьох Королів». Це як український Йордан. Ми освячуємо водичку, молимось у костелі. На другий Святвечір ми вже не варимо кутю. Три королі – це ті, які прийшли до Христа, коли він народився. Коли повертаємось із костелу в цей день, пишемо крейдою на вхідних дверях: «К+M+B». Це значить: «Каспар, Мельхіор та Бальтазар». Так називалися ці королі. Раніше мене питали сусіди, що то означає. А тепер вже всі знають, бо звикли, що я так святкую «Трьох Королів», – посміхається пані Владзя.

А взагалі, стверджує, було б дуже добре, аби усі ці свята збігалися. Бо ж хто знає, додає, яке з них найважливіше.

А насамкінець – обіцяний рецепт печива «амонЯчки» від пані Владзі.

Отже, для тіста потрібні:

1 пачка масла або маргарину, 4 жовтки, 1 склянка цукру, 1 склянка сметани, 700-1000 г борошна, 1 пачка амонію (бажано польського) і 1 чайна ложка порошку до печива.

Тісто місимо так: розтираємо масло з жовтками та цукром. Додаємо склянку борошна, амоній і сметану. Усе замішуємо і відставляємо на кілька годин, можна – на ніч. Потім до цієї маси додаємо порошок до печива і поступово досипаємо стільки борошна, аби стало туге . Розкачуємо до півсантиметра і вирізаємо різні фігурні форми. Якщо тісто дуже м'яке, можна потримати його годину в холодильнику. Далі вирізані фігурки складаємо на пательню, вкриту пергаментом. Перед тим верх печива можна вмочити в цукор або вже на пательні змастити збитими білками. Пекти при температурі 150 градусів до готовності – орієнтовно 20 хвилин.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-