Наступне місце зупинки - вбивство. Але чи неперевершене?

Наступне місце зупинки - вбивство. Але чи неперевершене?

Блоги
920
Ukrinform
Що ж, одразу мушу сказати, що фільм «Вбивство у Східному експресі» Кеннета Брани програв неминуче порівняння фільму Сідні Люмета 1974 року за більшістю позицій.

Кращою в ірландського режисера вийшла лише картинка. Непоганим на дві третини вийшов і кастинг, але навіть там, де акторів підібрали вдало, він, за винятком двох-трьох персонажів, ніде не вистрілив через украй слабкий сценарій і режисуру, трохи вищу за середню.

До кого не причепишся, так це до художників і відповідальних за звуко- і спецефекти. Тут вони старалися як могли, і їхні зусилля не буди марними. Декорації продумані до дрібниць і тішать око. Чудовий власне Східний експрес, добре зняті краєвиди та панорами. Інтер'єри потяга, костюми, зачіски, аксесуари, деталі побуту й етикету тогочасся - у цієї картини є всі підстави розраховувати на номінації найпрестижніших премій майбутнього нагородного сезону, з «Оскаром» укупі. І напевно, хтозна, - навіть виграти двійко-трійко з них. 

Але дивно, що при всьому при цьому повного занурення в 30-і не виходить. Є, звісно, тому й об'єктивні причини. Через 40 років відчути і зіграти добу, її сучасників все ж простіше, аніж за 80. У 70-ті в акторів, задіяних у Люмета, з нею був живий, свіжий зв'язок через батьків, які могли поділитися своїми спостереженнями та спогадами. До 2010-их, аби ділитися ними вже з онуками і правнуками, дожили, на жаль, далеко не всі, тож це був уже «зв'язок через посередників», тому «впіймати» героя 30-их було непросто й відомим акторам, яких у «Східному експресі» Брани більшість.

Однак головною причиною тут все ж вважаю слабкий сценарій, що не дозволив розкритися повною мірою більшості героїв.

А тепер - безпосередньо за основними персоналіями. Еркюль Пуаро у Кеннета Брани зовні бездоганний: костюмчик пасує, манери бездоганні, а про його величні вуса не сказав хіба що лінивий. Однак вже під час перегляду не полишає відчуття, що пишні вуса - не більше, ніж відволікаючий маневр, а за зовнішнім блиском не помітно ні великого розуму «напевно, кращого детектива у світі», ані напруженої роботи думки в цій голові з такими неперевершеними вусищами. А на додачу зовсім зайва, як на мене, сюжетна лінія з його дамою серця, що вилилася у зворушливе споглядання фотопортрета коханої(?). Так, порівняно з ним, Альберт Фінні у фільмі 1974 року виглядав не таким ефектним, проте там були на місці і характер, і розум, й ексцентричність бельгійського детектива на службі Англійській короні. Натомість Брана у своєму Пуаро очевидно зробив ставку на зовнішність - і програв. І те, що Кеннет у фільмі старанно бігає услід за камерою, намагаючись постійно перебувати в кадрі, ситуації майже не рятує. Хоча, по правді, пара хороших сцен у нього є, й одну з них, фінальну, виконано практично бездоганно.

Другим проколом після власної персони у Брани став Джонні Депп у ролі Ретчетта. Вік персонажів у цьому романі Агати Крісті має не останню роль, і Джонні у свої п'ятдесят з хвостиком ще слабенько асоціюється з людиною під 70, яким змальовано у Крісті Ретчетта. Візаві Деппа Річарду Відмарку, який виконував цю роль у Люмета, на момент зйомок було шістдесят - теж не точне влучання, проте все ж «тепліше» за Джонні. Але найголовніше, Депп, судячи з кадрів з його героєм, поставився до проекту якщо і не як до халтурки, то явно як до прохідного, тож сильно не напружувався. Коли він дійсно викладається перед камерою, це відразу видно, але «Вбивство у Східному експресі» - явно не той випадок.

Мішель Пфайффер і Лорен Беколл (місіс Габбард). Тут Брана вгадав, важко віддати перевагу якійсь із цих двох актрис. Хоча мені здається, що Лорен поцілила в образ трохи точніше від Мішель, буквально на міліметри.

Мері Девенгем Брана, схоже, вважав ключовою фігурою, оскільки в кадрі вона перебуває довше за всіх інших, окрім власне Пуаро. Дейзі Рідлі - дівчина точно небезталанна, й аванси, видані їй після сьомих «Зоряних воєн», не назвеш несправедливими, але до рівня Ванесси Редгрейв, яка виконала роль Мері у фільмі 1974 року народження, їй ще рости і рости.

Може, я і прийняв би вибір режисера на користь Сергія Полуніна у ролі графа Андрені, якби режисер визначився до пуття, кого грати Сергію: запального мадяра чи все ж таки ближчий до східнослов'янського типаж? Та й часу в Полуніна у кадрі замало. Тому тут мої симпатії на боці Майкла Йорка з фільму 1974 року.

Жаклін Біссет у Люмета теж виглядає цікавішою за Люсі Бойнтон, що зіграла цю ж героїню у Брани.

Пенелопа Крус й Інгрід Бергман - тут у заочному поєдинку зійшлися справді дві великі актриси. Важко сказати, хто виграв, але Пенелопі до Інгрід, як на мене, все ж дотягнути не вдалося. Як-не-як, Бергман - все ж легенда і великий талант.

У ролі Арбетнотта Леслі Одом-мол. однозначно програє Шону Коннері. Змагатися із шотландцем, що зіграв у Люмета роль, варту чотирьох Джеймсів Бондів, від початку було марним.

Єдиний випадок повної рівності позицій - з роллю княгині Драгомірової. Коли б режисер так недбало не розпорядився талантом Джуді Денч, її російська княгиня, мабуть, навіть б переграла Венді Гіллер.

Однозначно віддаю перевагу і зірці фільму «Психо» Ентоні Перкінсу в ролі МакКвіна перед Джошем Гадом. Як і у випадку з Коннері, це просто непорівняні величини.

У випадку із Гільдегард, на мій погляд, повний паритет: Олівія Колман і Рейчел Робертс зіграли повністю на рівних.

Натомість Гардманн, став, напевно, єдиним героєм, який у Брани вийшов кращим, ніж у Люмета, завдяки вибору актора. Віллем Дефо, який взагалі радує в останні роки мене практично кожною своєю роллю, виглядає явно кращим за Коліна Блейклі. Навіть за безбожно знівечених і скорочених до мінімуму діалогів.

Підсумок: якби Брана не урізав до мінімуму діалоги та не намагався урізноманітнити сюжет за допомогою абсолютно непотрібного екшену та іншого креативу на кшталт сцени в Єрусалимі, могло б вийти видовище, яке б мало чим поступалося стрічці Люмета. Натомість вийшло видовище середнього гатунку з гарною картинкою і безпорадним сценарієм, де помилково зробили ставку на зовнішні ефекти.

P.S. Буквально днями мене наздогнала новина, що Брана, можливо, поставить ще один фільм за Агатою Крісті - «Смерть на Нілі» (екранізація роману «Вбивство на пароплаві «Карнак») і знову зіграє в ньому роль Еркюля Пуаро. І мене охопила смуток, тому що тепер провал може вийти набагато гучнішим. Думаю, всі відразу згадали чудовий фільм Джона Гіллерміна 1978 року. Крім блискучого акторського ансамблю (імен Джейн Біркін і Мії Ферроу, думаю, цілком доста, щоб підтвердити це), який буде неймовірно важко перевершити, там є, на мій погляд, найкращий Еркюль Пуаро в кіно у виконанні видатного Пітера Устінова, з яким у нинішньому кінематографі змагатися до снаги далеко не всім, а вже Кеннету Брані – і поготів. Я б на його місці в принципі за це не брався. Фільм Гіллерміна - практично шедевр з усіх боків, перевершити його майже неможливо.

Михайло Коронкевич
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>