Чому зірки України не засяють за рік, або Не квотами єдиними
Минулого тижня музична спільнота отримала дві пов’язані між собою теми для обговорення.
Перша – підбиття підсумків після дії закону про квоти на українському радіо. 8 листопада виповнився рівно рік, як українські радіостанції збільшили присутність україномовного контенту мінімум до 25%. Сергій Оснач, член Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя, відмітив, що «завдяки квотам реальна частка українських пісень на радіо зросла у 6-9 разів – з жалюгідних <5% до 30-45% (при чинній квоті 25%)». Нагадаємо, що після 8-го листопада квоти на радіо знову мають зрости – до 30%, а ще через рік – до 35%.
Другою ж, не менш обговорюваною темою, став скандал пов'язаний із запровадженням квот за участю голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторії Сюмар та телеведучої «Прямого» Василіси Фролової. Телеведуча в розмові з депутатом, яка сказала, що введення квот і збільшення українських пісень на радіо виявилося ринково привабливим, різко заперечила: «… я як меломан зі стажем з вами тут зовсім не згодна, навіть попри те, що всі мої друзі музиканти».
Згодом же на звинувачення Сергія Оснача у непрофесійності Василіса Фролова відповіла, що «українських ЛЮБИХ мною виконавців та НОВИХ виконавців, на яких треба було б звернути увагу, на жаль, в ефірах дуже мало», додавши, що Вікторія Сюмар так і не назвала саме нових виконавців, яких вона відкрила саме завдяки квотам. На ці слова телеведучої одразу зреагували користувачі, які в коментарях стали згадувати артистів, яких відкрили для себе завдяки квотам: «Пані Валькова», Брати Станіслава, Люсі, VНОЧІ, Фranko', LUKA, LUMIERE, ZEFEAR, EPOLETS, LAUD...
Але чи могли взагалі так швидко ці музиканти за рік ніби за помахом чарівної палички перетворилася з маловідомих широкому загалу «хлопчиків та дівчаток, які співають» на успішних зірок, яких знає і чекає вся країна. Професіонали шоу-бізнесу однозначно скажуть – такого не буває. Для того, щоб ситуація на ринку українського шоу-бізнесу змінилася і музиканти не просто вийшли з тіні, а спровокували новий прорив у музиці на кшталт того, який стався в Україні у 90-х, одних квот не достатньо. Аби дізнатися, що потрібно робити, щоб ситуація на нашому музичному ринку відчутно змінилася, Укрінформ поспілкувався з відомим українським продюсером Олександром Ягольником.
Ринок чекає на два закони - про роялті і меценатство
Для того, щоб український шоу-бізнес міг впевнено розвиватися, потрібна реальна державна підтримка у вигляді прийняття двох основних законів.
Перший – Закон про роялті (тобто, про виплати за використання в ефірі музичних творів. – Ред.). «Світові органи із захисту права інтелектуальної власності давно вимагають від України вивести нарешті сферу роялті з тіні. А ситуація наразі така, що радіо-лоббі, яке допомагає своїм клієнтам уникати цивілізованої сплати роялті, підготували свій законопроект 7029, який в принципі не передбачає реального покращення для авторів в оновленій системі права інтелектуальної власності. Для мене було дивно, що цей законопроект підтримали Ірина Геращенко, Микола Княжицький та Марія Іонова», - говорить Олександ Ягольник.
Другий закон, який допоможе в фінансовій підтримці вітчизняних артистів, - Закон про спонсорство і меценатство. Він спирається на всесвітню практику, коли меценати, які вкладають гроші у розвиток культури, мають певні податкові преференції. Це якраз і стимулює людей і установи «з можливостями» фінансувати культуру. За словами продюсера, українські артисти змушені багато на чому економити в процесі творчості, відтак втрачають у якості, оскільки шоу-бізнес сам по собі дуже недешева сфера.
Експерт відзначає ще один дуже болючий момент пов’язаний і з війною, і з мораллю… «Артисти, які ж їздять на гастролі до Москви, мають більше коштів і більше можливостей видавати і просувати свій музичний продукт, оскільки добре там заробляють. Відтак не дивно, що музичні телеканали, досі рухаючись у фарватері Москви, також дещо саботують процес появи нових україномовних виконавців (успіх яких, до речі, на 50% залежить від телебачення)».
Олександр Ягольник окремо наголошує на тому, що для розвитку шоу-бізнесу також потрібні українські мюзикли: «Поєднання театру і шоу-бізнесу дає приголомшливі результати – у світі це зрозуміли ще 100 років тому. У нас за весь час незалежності був всього один приклад мюзиклу, що поставлений за бродвейською системою, – «Екватор» 2003-го року, режисером якого став Віктор Шулаков, слова написав поет Олександр Вратарьов, а музику – Олександр Злотник.
Цей мюзикл відкрив шоу-бізнесу Тіну Кароль, Лободу, Бондарчука, Дениса Барканова. А все тому, що мюзикл навчає артистів одразу всьому – співати, танцювати, бути актором, – все це визначає шоу-бізнесову кар’єру».
Прорив української музики? Мінімум - за 1,5-2, максимум – за 4-5 років
Але наявність державної підтримки – це хоч і важлива, але не єдина складова для того, щоб відбувся прорив у нашій музичній індустрії. Повертаючись до того, що успіх музикантів на 50% залежить від телебачення, не зайвим буде нагадати про нестачу телепроектів, орієнтованих на просування вітчизняних виконавців. Формати запозичені в ВВС, як той же «Х-фактор» та інші талант-шоу не розглядаємо. Вони хіба що дають можливість таланту бути поміченим на тлі сірості, але обов’язково присутність останньої нівелює всі «зіркові» сподівання. Якщо в 90-х провідні телеканали мали хоча б по одній музичній програмі, яка виходила в ефір щодня чи щотижня, - як от «Територія А», «Пісня року» чи «Мелорама», - то зараз таких майже немає. Олександр Ягольник говорить, що завдяки таким програмам широкому загалу стали відомі Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Наталя Могилевська, Віктор Павлік, «Скрябін», «Океан Ельзи» та інші зірки, а зараз на українському телебаченні немає, приміром, жодної музично-аналітичної програми, яка б також стала трампліном для українського музичного світу. «З іншого боку, порівняно з 90-ми, - продовжує продюсер, - зараз стало набагато більше і студій, і людей, які вміють робити гарний саунд (звучання. – Ред.). Але молоді виконавці поки не дуже розуміються на тому, як робити піар, як подавати себе, тобто популяризувати українську музику. Адже зараз слухачі стали дуже вибагливі, оскільки навколо інформації дуже багато – чого раніше не було. Тому зараз потрібно шукати нові креативні форми для піару, щоб зацікавити слухача, а послуги дійсно хороших піар-агенцій коштують чималих грошей. Тому знову ж таки все впирається в гроші».
Насамкінець ми спитали у Олександра Ягольника – на якій відстані від прориву в українській музиці зараз ми знаходимося та які виконавці можуть стати зірками у найближчій перспективі?
«Думаю, якщо нічого не робити, то приблизно за 4-5 років ми спостерігатимемо прорив української музики на кшталт того, як це відбувалося в 90-х. Якщо ж щось робити – прорив настане за півтора-два роки. Але варто розуміти, що зірки швидко не народжуються, це об’єктивний процес. Приміром ті виконавці, які прорвалися у 97-му, починали ще в 94-95 роках. Молодому музикантові, щоб стати зіркою, за наявності фахового продюсера, команди однодумців та стартового капіталу, потрібно півтора-два роки. Але, щоб досягти такого рівня, як, приміром, Тіна Кароль чи Джамала, – потрібно більше часу. Тіна Кароль починала зіркову кар’єру у 2004-05 роках, Джамала – приблизно у 2008-09 роках (але їй в цьому багато дало Євробачення). У найближчій перспективі зірками бачу лідерів останнього національного відбору Євробачення (O. Torvald, Melovin, гурт Kadnay, Vivienne Mort, Анастасію Прудиус) – на відборах завжди в лідерах яскраві особистості, але не виключаю приємних сюрпризів від тих, кого зовсім не знаю», - підсумовує Олександр Ягольник.
Юлія Горбань, Київ
