Таємниця чорного метелика - як одна велика загадка людської натури

Таємниця чорного метелика - як одна велика загадка людської натури

Блоги
382
Ukrinform
Фільм Браяна Гудмана «Чорний метелик» - не тільки один із кращих трилерів року, а й узагалі один із кращих за всю історію кінематографу. В усякому разі, для мене.

Перегляду цієї картини в мене передував того ж дня невдалий бойовик «Час скажених псів», і я відчайдушно потребував чогось бодай мінімально кращого. Два такі погані фільми за вечір - це було б вже занадто! Але «Чорний метелик» перевершив мої сподівання в рази. Це взагалі не порівняти, небо і земля!

Відразу скажу, що нічого надприродного у плані сюжету фільм Гудмана не пропонує, але вся справа в тому, як все поставлено і зіграно. Сценаристам Марку Фрідману і Джастіну Стенлі цілком можна було б дати «Оскара» або принаймні висунути на нього, настільки ними все чітко і бездоганно прописано, вгадано з точністю до хвилини, оскільки в іншому разі низка епізодів просто не вистрілили б. Справу довершила майстерна режисура Гудмана, який теж відчув кожну сцену до міліметра та секунди.

Переказувати «Чорного метелика» в деталях, розкладаючи на окремі моменти, безглуздо - його потрібно дивитися і намагатися сприйняти цілісно, як одну велику загадку людської натури, яка часто не піддається жодній логіці та розрахункам.

Тому зверну увагу лише на два найважливіші, на мій погляд, моменти, без яких фільм не вийшов би таким сильним і класним. По-перше, це сюжет, де у свою чергу теж хочеться виокремити два нюанси.

Нюанс перший: напругу у стрічці вміло посилюють майже з перших кадрів. І відразу ж виникає це неймовірне відчуття «другого плану», яке у вправно поставленому трилері або детективі може тримати глядача в тонусі до самого фіналу. У «Чорному метелику» відбувається саме так. Відчуття, що герої насправді не такі й взагалі все не те, чим видається, не залишає до самого кінця. У голові миттєво постає не один альтернативний варіант. Їм мимоволі починаєш шукати підтвердження в поведінці та словах героїв, в тому, на чому зосереджується камера оператора, і тут...

Саме час сказати про другий, ще важливіший нюанс у побудові історії. Це приголомшливі, абсолютно немислимі сюжетні повороти, від яких перехоплює подих. Вони безпомилково розставлені в часі і вивірені, повторюся, до секунди. Тільки тобі представили, здавалося б, послідовну, логічну версію подій, ти розслабився і чекаєш від подальших подій її підтвердження, як тут бах! - новий карколомний сюжетний поворот, і ти з цією «логічною» гіпотезою – вже біля розбитого корита. А творці вже ведуть історію зовсім в іншому напрямку, і на героїв пропонується подивитися зовсім під іншим кутом. Таких поворотів буде кілька, а найкрутіший і найнесподіваніший трапиться у фіналі. Передбачити його? Спрогнозувати? Теоретично, напевно, можна, але мені це не вдалося. Із зали я вийшов абсолютно приголомшений!

Момент другий: гра чудового акторського дуету Джонатан Різ Маєрс - Антоніо Бандерас. Вони наче все життя разом грали, настільки швидко знайшли між собою «хімію», порозумілися, відчули один одного і чудово виглядають у спільних сценах, яких у фільмі більшість. Однак аж ніяк не гіршими вони й поодинці. За кожним, знову ж таки, вимальовується другий план, загадка, таємниця, «кістяк у шафі». Й однозначних відповідей про те, що криється у кожного в потаємних куточках душі, ким кожен з них \ насправді, не дасть і фінал, хоча зовсім ні з чим глядача, звісно, не залишить. Спільна ж робота Маєрса і Бандераса залишає таке сильне враження, що хочеться побачити цей дует ще не в одному і не двох фільмах, незалежно від жанру.

Крім них, дуже непогана у картині в ролі другого плану Пайпер Перабо.

Професійно попрацював з камерою оператор Хосе Давид Монтеро. Великі плани, яким через сюжетні особливості історії в «Чорному метелику» відведено основну роль, вдало передають переживання і зміну настрою у персонажів, іноді змінюючи ставлення й уявлення про них у принципі. Таких вдалих ракурсів оператором спіймано дуже багато.

Довершує справу хороша музика Федеріко Хусіда, яка вдало вписується і підкреслює настрій практично в усіх сценах.

Не можна не згадати ще й продумані, дуже грамотно вибудувані діалоги, завдяки яким вдало розкриваються нові обставини і подробиці історії, а також кожен з персонажів. Фільм не перевантажено зайвими деталями і та інформацією, її саме стільки, скільки треба, але картина не стає від цього менш захоплюючою, цікавою і непередбачуваною.

До цього більше додати нічого, хіба що повторити: стильний, красивий, напружений трилер, який цілком можна подивитися не один раз. Так, загалом ти вже знатимеш, як все було насправді, але неперевершена гра Маєрса та Бандераса цілком здатна прив'язати до себе увагу глядача вдруге і навіть - втретє.

Фото: IMDb, відкриті джерела

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-