Батько мимоволі

Першою із них стало «Сімейне пограбування», а другою - «2+1».

Вже у другому фільмі після «Шоколаду» Омар Сі розкривається для мене як талановитий драматичний актор. Такому фактурному і виразному лицедію наразі як повітря потрібен у фільмі великий простір, простіше кажучи, - головна роль, перший план і бажано в камерних, немасштабних проектах. На другому плані, та ще у блокбастерах, компанії розкрученіших колег із професії, імена яких на слуху вже давно, Омар почувається не так комфортно. Принаймні на  сьогодні. Прикладів тому кілька - «Люди Ікс: Дні минулого майбутнього», «Світ Юрського періоду», «Інферно». Останній потрапив якраз між переглядами «Шоколаду» та «2+1», й у стрічці Говарда у Сі вже намітився очевидний прогрес: Омар зумів не загубитися на тлі зіркових Тома Генкса і Бена Фостера, а також менш зіркових, але вже досить авторитетних Фелісіті Джонс і Сідсе Бабетт Кнудсен. 

А у «2+1» для Омара настав зірковий час. Режисер Гуго Желен, для якого це був лише другий повний метр після знятої п'ять років тому стрічки «Як брати», запропонував йому вдячний матеріал, нехай це і був тільки рімейк мексиканського фільму «Інструкції не додаються». Не можу поки сказати, наскільки було перероблено сценарій оригіналу при підготовці до французької адаптації - картину Еугеніо Дербеса наразі не бачив, але обов'язково планую переглянути, - але за те, що вийшло в результаті, Сі, вважаю, має бути вдячний Гуго до скону, оскільки такі персонажі, як Семюель, на дорозі точно не валяються.

Омар віддячив Желену якнайкраще, зігравши свого героя переконливо, щиро, я б навіть сказав - пронизливо. Він майстерно показав, як змінюється Семюель після того, як в його житті несподівано з'явилася Глорія. Вчорашній егоїст, самозакоханець і безтурботний альфонс, який живе одним днем, прагне отримати від життя все і сьогодні, цілком покладається на те, що його чарівність допоможе йому розв’язати будь-яку проблему і виборсатися навіть із безнадійних ситуацій, тепер змушений все кардинально переглянути: адже відтепер поруч із ним істота, повністю від нього залежна. Відтепер Семюель має приймати виважені рішення, бути холоднокровним, а головне - має думати, у той час як раніше його дії бігли попереду думок, найчастіше керувалися емоціями, а не розумом.

Звісно, ламати себе не просто, й у часовий проміжок між тим, ким Семюель був, і тим, ким він став, потрапляє низка кумедних, місцями навіть безглуздих ситуацій, а також лікнеп із батьківства, який головному герою доводиться проходити у прискореному порядку, і де кумедні помилки також неминучі. Завдяки цим моментам стрічку «2+1» поділили навпіл між собою жанри комедії та драми. Коли до справи береться драма, тема відповідальності, яка подавалася в легкій формі, набуває серйозної тональності і зосереджується на тому, наскільки у стосунках із дитиною важливі чесність і довіра. А а також тому, до яких сумних, навіть трагічних наслідків може призвести у них брехня, до якої вдаються, певна річ, із найкращими намірами. Драматичні обставини, в які потрапляє Семюель, врешті-решт, розкривають його як людину. Не ідеальну, зі своїми недоліками, але шляхетну, яка здатна терпіти і прощати. У «2+1» Омар Сі не дав нам забути, що він блискучий комедійний актор, але як актор драматичний він розкрився у цьому фільмі куди сильніше і яскравіше, а особисто для мене - із несподіванкою глибиною, хоча  це можна було зрозуміти ще після «Шоколаду».

Відкриттям для мене стала і гра Клеманс Позі. На жаль, до цього забракло часу, аби об'єктивно оцінити цю характерну та цікаву актрису. В результаті «2+1» став другим після поттеріани фільмом, де я її побачив. Так, формально вона зіграла у трьох частинах саги про юного чарівника, але грає, по суті, одне і те ж, не виходячи за визначені рамки образу. Та й сама роль красуні Флер Делякур, по-перше, невелика (так, у першій частині «Смертельних реліквій» це загалом 4-5 хвилин, у другій ще менше), а по-друге, як би це точніше сказати .... Парадно-представницька, чи що: в кадрі вона більше для того, аби на неї дивилися, розкрити свій талант, за великим рахунком, нагоди у Клеманс не було. У «2+1» така нагода у неї вже була, і Позі скористалася з неї. Зіграла вона не менш сильно і переконливо, ніж Сі, склавши із ним дуже цікавий дует. У своїх почуттях і переживаннях вона настільки ж щира, хоча її Крістін набагато суперечливіша за Семюеля, і питань від її вчинків постає набагато більше. Головне із них - як взагалі жінка могла так вчинити зі своєю дитиною? Чому щоб зрозуміти це, потрібні були роки? Та й подальші дії Крістін, її поведінку щодо Семюеля раз по раз викликали у мене спочатку подив, а потім і гнів, хоча робилося це все знову із найкращими намірами.

Чудову роль зіграв у фільмі і Антуан Бертран. Берньє - друг Семюеля, людина нетрадиційної сексуальної орієнтації, однак Антуан жодного разу не переходить межу, за якою стосовно його героя може виникнути негатив, вже не кажучи про якусь відразу. Берньє передусім цікава людина, просто сповідує свої цінності та принципи. Напевно з-поміж тих геїв, яких дотепер довелося побачити на екрані, герой Бертрана - один за найбільш вдалих. Не лакований «солодкий хлопчик» і не безглузда потворна карикатура, а персонаж, в якого віриш. Кумедні ж сцени із Берньє, та й в принципі всі епізоди із ним - у фільмі одні з найкращих.

Не можна не похвалити і тезку своєї героїні - юну Глорію Колстон, для якої робота у «2+1» стала дебютною. Зіграла Глорія як на свій вік та дебют дуже добре, вільно почуваючись перед камерою і швидко зумівши порозумівшись із дорослими партнерами. Буде дуже цікаво постежити за подальшою кінокар'єрою цієї дівчинки, сподіваюся, одним фільмом вона не обмежиться: талант вона має, тож найголовніше, аби пощастило з хорошими проектами.

На завершення хочеться подякувати Гуго Женелю та усій творчій команді за дуже тепле, душевне, добре і щире кіно, нехай воно і з «сумовинкою». Для мене цей фільм - безперечно один із кращих у французькому кіно десь за останні років десять.

Михайло Коронкевич

Головне фото: КиноПоиск

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства