Останні новини

Куряча сліпота. Хапаючись за колесо історії

Вадим Пепа Блоги 17.05.2017 00:12 409

Український народ знову опиняється в епіцентрі чергового переділу світу

    Не якась інша, як нечиста сила насилає напівсліпих проводирями зрячих. Вони далі свого носа не здатні щось бачити, а втелющуються у вищі ешелони влади й пнуться одні перед другими, як еліта нації. Немов підсадні качки. Чи не на те виходить, що підкладаються на недолю багатомільйонного народу, як зозулині яйця в гнізда відмінних од них птахів.

    Ті й ті з них проклюнулися з гордим найменням народних депутатів ще на початку 90-х років минулого столітя й панують, як у власному обійсті, вже протягом чортзна-якої каденції. Пророк Мафусаїл, як написано в Біблії, прожив 969 років. Чи ж не стільки ой як би хотілося владарювати довгожителям під склепінням примітної будівлі на високому березі Дніпра й товкти воду в ступі: вести маси туди, не знати куди, й розбудовувати те, не знати  яке.

     Якраз перед такої породи патріархами упадають не зовсім проукраїнські телеканали. Виштовхують їх перед очі глядачів де треба й не треба. Аби одурманювали легковірних.  Ось ті й ті, а з-поміж них нібито і якийсь українець за походженням, зчиняють не бурю, а мовби шторм у стакані води з приводу того, що, за їхнім розсудом, архіважливе. Розводяться непомірно, обсмоктують майже «доленосне», як за їхньою куцою уявою: День пам’яті і примирення відзначається 8-го травня, а як же освячене комуністами 9-те травня? Це ж викликає гнівні протести, суперечності, розбрат і т. д. і т. п.

    Доле праведна! Вони ж усе своє свідоме життя тулили до серця компартійні квитки з профілем вищого за Господа Бога вождя світового пролетаріату. І раптом докорінний перелом: викинути на смітник марксизм-ленінізм і запалювати свічки перед іконами чудотворними в божих храмах. І саме правовірні з правовірних першими поспішили цілувати десниці священикам.

    Які ж причини катаклізмів у житті-бутті народів упродовж віків, а тим паче – тисячоліть? Чому ж відбуваються для когось кричущі, а для мільйонів – болючі переміни? Підсліпуватим не до того. Не здатні пояснити. Не насмілюються підступати до аналізу суттєвого, визначального. Зациклюються на цифрах - 8-ме й 9-те травня. Це їм під силу. Осідлали те, що на поверхні, й колотять душі легковірних. Усе своє свідоме життя роздмухували із марксистсько-ленінської «іскри» полум’я так званої «світової революції», а нині тягають «дохлих котів», як висловлювався один з їхніх вождів – М.Хрущов. Хапаються за колесо історії, аби зупинити, хоч мусили б знати, що надії марні.

    Про геноцид 1933-го року правдоруби (ні в якому разі не плутати з правдолюбами) десятиліттями мовчали, чи то набравши в рот води, чи зціпивши зуби – ні пари з вуст. І досі скоса поглядають на пам’ятники жертвам голодомору-геноциду, найчисленнішого, а отже й найстрашнішого в історії людства. Спекулюють на болячках, які на видноті, на поверхні. Осмислювати віки недолі українського народу бояться, як чорт ладану.

    Восьме чи дев’яте – уперлися у нібито «визначальне». А пояснити б людям, коли вже вони народні обранці, з чиєї ж нестямної забаганки в ХХІ столітті нової ери повторюється те, що й у 1709-му році, коли орди під орудою божевільного й чортзна-якого поріддя Петра І утопили в ріках крові волю України.

    Відтоді квилить-проквиляє народна пісня: «А вже років триста, як козак в неволі». Триста років душилася ця правда. І тепер її беруть за горло всілякі такі ж недоторканні, як священні корови в Індії. Спитати б їх: невже за якимись об’єктивними законами, а не з безумної сваволі політиків з ядерною зброєю спровоковано війну проти народу, котрий водночас проголошується – чи ж не фарисеями? – братнім.

    Питань «чому?» безліч. Та ось головніші. Вчинки сепаратистів на Сході України хіба ж не такі, як і кочовиків хана Батия при завоюванні Києва? Межа між людським началом і тваринними інстинктами загрозливо звужується. На зорі третього тисячоліття нової ери деградація моралі жахає. А понад усе український народ знову опиняється в епіцентрі чергового переділу світу – так, як і в Першій та як і в Другій світових війнах. А ті й ті нібито народні обранці з необмеженим правом доступу на екрани телевізорів прикривають свою невситиму жадобу збагачуватися патетикою палких уболівальників за всенародний добробут, як останні пустобрехи.

    Та хай там що, не впадаймо у відчай. Крізь неміряні тисячоліття незглибима пам'ять української мови доносить до сучасності непохитну віру щирої народної душі в те, що «все згине, тільки правда зостанеться». Від народного світогляду – й пророчі слова Т.Шевченка: «Чи буде правда на землі? Повинна буть, бо сонце стане І оскверненну землю спалить».      

Вадим Пепа

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-