Про світ, що є театром, Майдан та водевільного Холмса: Другий день Одеського кінофестивалю

Про світ, що є театром, Майдан та водевільного Холмса: Другий день Одеського кінофестивалю

1862
Ukrinform
Леа Фенер вразила чесністю, Грицина розділив аудиторію, а Альмодовар розчарував

Під час фінальної прес-конференції журі на Другому ОМКФ пролунало запитання, чому залишився без призів один з найкращих фільмів конкурсу, «Вправи в прекрасному» Віктора Шамірова про гастролі антрепризи по російській глибинці. Один з членів журі Ада Роговцева, яка виступила тоді, відповіла, що артистів хочеться бачити вищими істотами, блискучими і недоступними - так навіщо ж розкривати глядачам гірку правду про те, яким є світ по той бік лаштунків?

Відвідувачів першого конкурсного показу цього фестивалю має порадувати та обставина, що Ада Роговцева не є членом журі цьго року. Озвучений нею підхід до справи не залишив жодних шансів на нагороду представленому фільму - «Людожерам» Леа Фенер, який хочеться наперед назвати однією з найсильніших робіт міжнародного конкурсу. При всій великій кількості творів, які розповідають, з якого сміття ростуть квіти творчості, складно уявити фільм, в якому піднесений обман художнього вимислу було б важче відокремити від низьких істин існування його творців. Картина розповідає про трупу бродячого театру. Її турне по провінційним містечкам поступово сходить з накатаної колії, коли актрису, травмовану через необережність партнера, який переборщив з антидепресантами, замінює колишня кохана керівника трупи. Це доводить до нестями ще одну актрису, дружину керівника. Непростий період, який переживає ця подружня пара, і особисті проблеми інших членів трупи поступово перетворюють гастролі на справжній бедлам і перевершують за напруженням перипетії їхньої вистави.

Особисті негаразди тут не просто є невіддільними від творчих проблем, а є ними, часом стаючи також відправною точкою для виступів. Герої з захватом виставляють напоказ істерики та сімейні скандали, і це свідчить, що душевний ексгібіціонізм для художника є найважливішим творчим методом. Більше того - що для нього неминуче стирається грань між внутрішнім світом і публічною виставою.

У цьому безкомпромісно чесному висловлюванні про блиск та злидні сценічного мистецтва (точніше, про будь-яку професію, яка перетворюється на спосіб життя) враження про театр, на який перетворився світ, підкреслюється злиттям самого оповідання з життям його творців. У «Людожерах» Леа Фенер відобразила власний досвід актриси бродячого театру і складних взаємин з батьками, які очолювли трупу - які у цьому фільмі зіграли самих себе.

Національний конкурс розпочався не менш ефектно. «Varta 1» Юрія Грицини викликала захоплення одних глядачів (здебільшого кінематографістів та критиків) і привела в здивування інших. Візуальний ряд і звуковий супровід у цій стрічці не просто погано поєднуються один з одним, а представляють ніби два різних простори, два світи, що випадково зіткнулися. При цьому аудіодоріжка сприймається як основна частина, оскільки саме вона вибудовує розповідь, а зображення відіграє роль ілюстрації - на думку багатьох, дуже невдало підібраної.

Грицина змонтував записи переговорів львів'ян, які об'єдналися під час Революції гідності в дорожній патруль. Їхні напружені діалоги, які доходять до суперечок, опис різних інцидентів і погонь живо нагадують про атмосферу, що панувала у «зима тривоги нашої». Супроводжуючі ж їх кадри демонструють безлюдні спальні райони, пустельні промзони, в яких неможливо ні упізнати Львів, ні побачити відображення пристрастей, які чути в голосах дружинників.

У цій вражаючій невідповідності гніву, рішучості і розгубленості революційної пори та тієї апатії та байдужості, яка, здається, оволоділа вулицями, знятими Грициною через кілька місяців після Євромайдану, можна побачити одну сумну істину. Про те, що пориви громадянської активності, не підкріплені перетвореннями, можуть швидко зникнути, розчинитися, зникнути у повсякденних клопотах і душевній ліні.

Програму «Гала-прем'єри», складену зі стрічок метрів авторського кіно, відкрив фільм Педро Альмодовара «Джульєтта». Касовий провал, якого зазнала ця картина у себе на батьківщині, продюсер і брат режисера Агустін Альмодовар пояснював скандалом з «Панамськими паперами», де виявилися і їхні імена. Ризикну припустити, що причина вкрай скромних зборів полягає все-таки в іншому. Це історія про жінку, яку одного прекрасного дня начебто без жодного приводу залишає гаряче улюблена донька, поставлена за розповідями блискучого майстра психологічної прози Еліс Манро. Однак екранізація, незважаючи на звично вишуканий візуальний ряд, залишає відчуття мильного серіалу. Чудові актори розігрують вимучені, безглузді, фальшиві ситуації, а дочекатися фіналу цього виснажливого дійства варто хоча б для того, щоб переконатися, що дурість розв'язки відповідає всьому іншому. Ніколи ще Альмодовар не був настільки непереконливий, мелодраматичний і позбавлений навіть проблиску самоіронії.

Набагато більш примітний варіант мелодрами був представлений на традиційному показі класики німого кіно на Потьомкінських сходах. «Шерлок Холмс» американця Артура Бертелета 1916-го року представляє собою кіноверсію популярного у ті роки спектаклю, в якому історія про великого сищика витримана в жанрі пригодницького водевілю, що нагадує про твори Ежена Скріба. Детективна фактура з дослідженням місця злочину, речовими доказами і дедуктивними висновками замінена чехардою засідок, замахів і бійок. Шерлока Холмса у виконанні театрального актора Вільяма Джилетта можна упізнати за орлиним профілем та іронічними репліками. Проте в цілому він більше схожий на аристократа, надмірно педантичного і не чужого романтичним захопленням. Благо - місце хитромудрої авантюристки Ірен Адлер займає безпорадна і недолуга дівчина, яку постійно доводиться рятувати. Двозначна посмішка, з якою доктор Ватсон у фіналі стрічки залишає Холмса наодинці з уподобаною ним дамою і, можна назвати одним з головних вражень від другого дня фестивалю.

Олександр Гусєв. Одеса

Фото: http://oiff.com.ua/


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-