Йорданія. Сходи на край світу - 08.03.2016 09:00 — Новини Укрінформ
Йорданія. Сходи на край світу

Йорданія. Сходи на край світу

Аналітика
2583
Ukrinform
"Ми дійшли до самого краю, де вже тільки обрій і запах бедуїнського вогнища"

Йорданія приділяє надзвичайно велику увагу туристичному сектору. Це абсолютно виправдано, адже країна володіє неймовірно багатою культурною спадщиною.

Як зазначив міністр туризму і старожитностей Йорданії Наіф Аль-Фаїз під час організованої посольством України зустрічі з українськими журналістами в Аммані, в королівстві налічується близько 100 тисяч культурно-історичних об'єктів. За минулий рік країну відвідали 4,9 млн туристів. Щоправда, через нестабільну ситуацію в регіоні туристичний потік значно зменшився у порівнянні з попередніми роками. Проїхавши всю країну з півночі на південь, побачивши численні блокпости сил безпеки і поліції, окрему охорону готельних комплексів, ми переконалися, що не дарма міністр говорив про високий рівень безпеки для іноземних туристів в королівстві і запрошував українців побачити унікальні місця, не обтяжуючи себе думками про безпекові питання.

Усі 100 тисяч об'єктів ви не відвідаєте. Перебуваючи в Йорданії, головне побачити дві абсолютно унікальні речі - Петра і місце хрещення Ісуса Христа. Міністр відверто про це сказав. Так, він розказував про Мертве море, корали Червоного моря, численні залишки римської архітектури, пустелю Ваді Рам, де знімали «Марсіянина», проте Петру і місце хрещення Ісуса відверто взяв у рамку.

Розуміючи, що Йорданія недешева для самостійного туриста країна, міністр одразу ж нагадав про розроблений його міністерством «Єдиний туристичний квиток» (Jordan Wanderer). За 99 доларів США турист отримує одноденний візит в Петру, вхід до понад 40 пам'яток і музеїв, безкоштовне завантаження цифрових туристичних гідів і скасування туристичних візових зборів за умови придбання єдиного турквитка до прибуття в країну і перебування там упродовж мінімум трьох діб. За візу в Йорданію ми заплатили 60 доларів, а квиток в Петру коштує близько 80 доларів, тож має сенс брати пропозицію до уваги.

Ну що ж, поїхали! Пропонуємо найбільш захоплюючі моменти з подорожі до Петри і місця хрещення Ісуса Христа!

ВІСЛЮКИ І ГАРМОНІЯ ВСЕСВІТУ

Таємнича і сповнена справжньої загадковості Петра по праву займає почесне місце серед «Семи нових чудес світу». Її втрачали і знаходили знову серед пустельних гірських хребтів. Вузький вхід до каньйону Сік справді важко побачити навіть з невеликої відстані, а здалеку він геть губиться на фоні скель. Зараз вже вхід у приховане самою природою місто  не загубиш. Можна орієнтуватися по готелю Movenpick, що стоїть прямо перед входом в каньйон.

Після кілометрової прогулянки по Сіку ми дійшли до головної і найбільш відомої пам'ятки - храму першого століття Аль-Хазне. Велична будівля дійсно вражає. Запиняюся біля власника верблюдів Хамеда, який спокійно сидить на віслюку і споглядає на туристів. Вітаємося. Неправильно ти «міншафу» (платок-арафатка на йорданському діалекті арабського - ред.) носиш, говорить до мене бедуїн, нагадуючи кота Матроскіна з його порадою про бутерброд з ковбасою. І одразу підходить і починає бадьоро щось у мене на голові крутити. Відчуваю, як арафатка, що була мені за шарф, щільно сіла на голові і не спаде навіть якщо буду на повній швидкості скакати на верблюді. О, так краще, сказав Хамед і з якимось почуттям відновленої ним гармонії всесвіту знову сів на віслюка. Подякував і йду далі.

Піднімаючись сходами до чергової величної будівлі, яка, як вірять, була судом у давніх набатеїв,вже майже наверху помічаю колоритну молоду бедуїнку на ім'я Зікраят, яка продає шматочки скелі з красивими різнокольоровими прожилками, з якої висічена вся Петра. Вітаюся і починаю питати про товар. Зікраят із захопленням розповідає, як хлопці з її племені Аль-Хувейтат шукають каміння в горах, а вона його продає. Петра - це наше життя. Ми народжуємося і живемо тут. Це наше все, говорить бедуїнка, а поряд з нею грається маленьке дівча.

Висічене у скелі місто займає велику площу. Тому щоб детально і без спіху оглянути Петру, потрібно мінімум два дні. Однак більшість туристів прибувають у «рожеве місто» тільки на один день. В результаті вони позбавляють себе насолоди побачити одну з головних перлин Петри - величезний монастир Ад-Дейр на вершині високої скелі. За статистикою, менше 2% туристів доходять до монастиря у перший день. Ми б були серед тієї більшості, що так і не побачила набатейський монастир, якщо б не одна дивна пригода.

Дійшовши до Великого храму і походивши серед його величних колон, ми вже думали повертати до готелю, бо до заходу сонця лишалося кілька годин. Аж тут до нас підійшов Ахмед - теж з племені Аль-Хувейтат, яке контролює Петру і веде там свій туристичний бізнес. Він виявився вмілим переговірником і прямо с ходу цей моторний хлопчина запропонував отримати «незабутній досвід». Ми ще навіть не уявляли, про що йдеться, але дуже зацікавилися. Певно, зіграла свою роль, містичність цього міста в рожевих скелях. Ахмед продовжував нас обходити. «Ви просто зобов'язані побачити Ад-Дейр, але пішки туди підніматися хвилин 40. Можете і не встигнути. Однак є спосіб - віслюк. Він довезе вас туди за 20 хвилин і ви все встигнете побачити», - наполягав наш бедуїн.

Ми трохи засумнівалися, адже ніхто з нас жодного разу на віслюках верхом не їздив. Тут Ахмед повторив ключове слово: «Досвід. Повірте, ви отримаєте незабутній досвід і враження». Остаточно він нас переконав, коли назвав адекватну ціну за цей атракціон. Лише 20 доларів туди і назад.

Вдарили по руках і нам підвели двох мулів, Муганнада і Азіза, і білу ослицю Моніку. Коли ми, троє немаленьких чоловіків, сіли на цей один з найдавніших у світі видів транспорту, я зрозумів, наскільки зовнішність не завжди передає суть. Наші ззовні маленькі віслюки виявилися надзвичайно сильними і без будь-якого видимого напруження повезли нас вгору.

Безтурботна насолода їздою і веселий сміх швидко закінчилися. Метрів через 200 за поворотом скелі починалися круті сходи. Ми хотіли зупинитися, але не встигли, бо віслюки моторно почали сходження. Якщо б йшли по тих сходах пішки, то нічого особливого, окрім втоми, не відчули б. А так почалася така гра почуттів, що від адреналіну і хвилі емоцій від нас було чутно тільки нервовий сміх. Коли недосвідчений їздок сидить на віслюку, то почувається невпевнено навіть на рівнині. А тут - неширокі сходи вгору, які подекуди межують з обривом прямо у безодню. Позаду почулася настанова Ахмеда: «Пригнися до голови осла і довірся йому. Він добре знає дорогу».

Певно, що багато з нас неодноразово чули про керівників-віслюків, а подекуди і самі називали власне керівництво віслюками. Але ми у той момент реально вперше у житті довірилися віслюку. Після пригоди ми жартували, це ж якими потрібно бути віслюками, щоб довіритися віслюку? Проте визнали, що осел - то дійсно найнадійніший транспорт в тих умовах. Перевірений сотнями років і тисячами кілометрів. Були місця, де сходів не було. Тільки скеля. Це реально страшно дивитися, як осел товариша попереду ставить копита на схил і продовжує впевнено йти вгору. Ризикнувши собою, ми пересвідчилися, що копита осла дійсно ідеально пристосовані до кам'янистої і нерівної поверхні. А спокійний і вельми сміливий характер дозволяє не зважати не безодню.

Як і обіцяв Ахмед, через 20 хвилин ми подолали понад 900 сходинок і піднялися до монастиря Ад-Дейр. Важко передати словами, наскільки ми були щасливі успішному сходженню. Товариш, який їхав на Моніці, має за хобі літати на літаках. Так от навіть він біля монастиря визнав, що стільки адреналіну та емоцій на літаку він не отримує. Що й казати про нас, які літаками не керували. Розслаблено посміхаючись, ми в один голос визнали, що 20 хвилин на віслюках були найбільш захоплюючим враженням у Петрі. Ми схопили стільки адреналіну, що гарно подякували Ахмеду і сказали, що спускатися на ослах не будемо. Бедуїн сказав чисту правду. Ми отримали неповторний досвід, але я не впевнений, чи захочемо його ще раз повторити.

Ахмед по наших обличчях зрозумів, що ми отримали навіть більше, ніж очікували. Задоволений він скочив на Муганнада і помчав вниз. А ми сіли у кафе біля підніжжя монастиря і півгодини безперестанку переказували один одному, що нам довелося пережити. Потягуючи запашну каву з кардамоном, згадували як йшли по краю безодні відважні віслюки, і як ми, пригнувшись до їхніх голів, виглядали з-поміж ослячих вух. Поговоривши і оглянувши дійсно грандіозну будівлю Ад-Дейра, ми продовжили свій шлях далі. Нас чекав край світу.

Якщо ви вже дійшли до монастиря, то просто зобов'язані побачити це - місце, де гора обривається величезним каньйоном. Коли стоїш на краю, то гори і пустеля зливаються з небом в такий дивний спосіб, що ти відчуваєш себе на краю світу. Якщо до Ад-Дейра доходять 2% туристів, то сюди ще менше. Якби вони знали, що втрачають, і що без цього елемента подорож до Петри просто несправжня.

На краю світу нас чекав Ауда з племені Аль-Будуль, яке входить до складу більшого племені Аль-Хувейтат. Він запросив нас до свого намету, розвів вогонь і пригостив справжнім бедуїнським чаєм, завареним на вогні. Ми сиділи на краю світу, пили чай і розмовляли з Аудою. Він закінчив тільки один клас у школі, але здивував мудрістю, якої бедуїни вчаться під час нарад шейхів. Тобто йдеться про народну мудрість у чистому вигляді. Коли зайшла мова про війни і конфлікти, Ауда сказав: «Людина завжди залишається людиною. І ставитися до людини завжди потрібно по-людськи, не зважаючи на національні чи інші відмінності». Чи можна щось до цього додати? Навряд.

Отримавши потужний заряд бадьорості від їзди на віслюках, споглядання краю світу і розмови з мудрим бедуїном, ми поверталися в готель. Так, ми бачили Петру, справжнє чудо світу. І ми дійшли до самого краю, де вже тільки обрій і запах бедуїнського вогнища.

ТУТ ХРЕСТИВСЯ ІСУС

Так просто до святого місця не потрапити. Потрібно пам'ятати, що річка Йордан - це державний кордон між Йорданією та Ізраїлем, тому як будь-який прикордонний район перебуває під особливою охороною. До місця зі спеціальної стоянки регулярно вирушає автобус. Купивши за 17 доларів квиток, можна їхати. Російськомовним гідом працює йорданець Айман Абу Ахмад, до речі, випускник Київського інституту міжнародних відносин.

Долина Йордану доволі пустельна. З рослин тут росте виключно тамарикс і у самій воді комиш. Через сейсмічну активність Йордані міняв русло. У часи Ісуса ріка Йордан була завширшки до 140 метрів і протікала саме у цьому місці. Тут і жив Іоан Хреститель, на східному березі навпроти Єрихона. Про те, що хрещення Ісуса відбулося саме тут, свідчать біблейські тексти, мозаїчна мапа Святої землі у місті Мадаба, численні свідчення паломників і, найголовніше, руїни п'яти церков. Руїні переконливо доводять, що віруючі намагалися відзначити саме місце хрещення Ісуса. Це були унікальні за своєю архітектурою церкви. Тут не було вівтаря - тільки Баптистерій, місце де відбувалося хрещення у водах Йордану. Перебуваючи тут, у прямому сенсі торкаєшся біблейської історії християнства.

Підходимо до самої ріки. Зараз вона метрів п'ять завширшки. Через кілька метрів на протилежному березі вже Ізраїль. Вдягаємо білу ризу і, згадуючи святе слово, опускаємося у благословенні води Йордану. Після цього біблейська історія дійсно набуває конкретну форму. Починаєш краще розуміти сенс подій, які мали місце тут дві тисячі років назад. Тоді нам хотіли донести, як потрібно жити у цьому світі. Та чи почули ми це?

Віталій Федянін, Київ-Амман. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>