Церква, яку заповів мені дід

Церква, яку заповів мені дід

Аналітика
Укрінформ
Закарпатський горянин доглядає за капличкою, що збудована предками на родинному дворі

Закарпатський горянин доглядає за капличкою, що збудована предками на родинному дворі

…Колись в цьому храмі в селі Тихий на Великоберезнянщині вінчали, хрестили, освячували... Тепер церковка стоїть пусткою цілий рік - лише один день, 27 вересня, на храмовий празник Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, вона оживає. Сюди приходять парафіяни з місцевим парохом, зі свічками й хоругвами, й правлять літургію на славу Бойку Ласкавому, Солодкому (так тут називають Господа). А протягом цілого року молиться тут Христу хіба що газда - Михайло Герзанич.

-- Я щоранку відчиняю церкву й іду сюди на ранкову молитву, -- розповідає він. - Ми з жінкою її прибираємо в середині та доглядаємо ззовні, аби кам'яна церковця ще довго передавалася в роду Герзаничів, як за віки прийшла від прадіда до мене.

Прошу розповісти переказ про сімейну церкву.

-- За переказом старожилів, -- розповідає Михайло Михайлович, --знаємо, що дід, Василь Герзанич, який звів храм, був багатим чоловіком. Він тримав воли, обробляв ними людей та й продавав, із того й жив. Якось він продав пару волів й збудував церкву. Коли це було - достеменно не відомо, бо не збереглося жодних записів. Але кажуть, що збудував для того, аби люди в селі мали храм. Бо до 1792-го року в Тихому тимчасово не було храму - згорів за недоглядом дяка, вціліло при пожежі тільки Євангеліє, друковане 1645 року. Воно зберігається нині в цій дідовій церкві. І от дід вирішив звести для односельчан храм на своїй землі.

Побудована церква з каменю, кладка трималася на глині до кінця 90-х років минулого століття, коли Михайло Михайлович з братом зробили капітальний ремонт церкви й укріпили товсті стіни цементом. На цю невелику будівлю пішло 22 мішки! А ще церква має незвичну круглу форму, чим нагадує найдавніший на Закарпатті храм - Горянську ротонду в Ужгороді. Трималася кладка на глині. До ремонту в 1999-му силами братів Герзаничів останній раз церкву ремонтували ще 1891-го, тобто, майже сто років назад).

До збереження зовнішнього виду храму та його інтер'єру в родині ставляться дуже відповідально: коли бачать, що потрібен ремонт, збирають гроші й роблять його. Тому храм має гарний вигляд: ні тріщин, ні інших вад ззовні нема. Усередині теж дуже затишно: вишиті рушники та скатерки обвивають образи та вкривають лави... У церкві немає цінних старовинних ікон чи іншої утварі (все цінне забрав із собою останній греко-католицький парох усередині 40-х років минулого століття, коли був змушений покинути й церкву, й паству - тікав від совєтів). Головна цінність храму на обійсті Герзаничів - древнє Євангеліє, те саме, друковане 1645-го року. Старопис має навіть автограф єпископа Поповича, поставлений 1864-го року. Його газда береже, як зіницю ока. Читають з нього про діяння Господа на літургії лише раз на рік - 27 вересня на Здвиги, як кажуть русини про цей празник.

-- Тут правили служби, вінчали, хрестили - тобто, церква діяла до 1944-го року, -- розповідає Михайло Михайлович. - Останнім священиком був отець Талабірчук із Королева. А за совєтів хотіли зробити в храмі склад - на сміх, але люди не дали. Церква просто перестала діяти. Але ми її зберегли.

Біля церкви є хрест, що теж має незвичну історію. Він зроблений із дорогого мармуру (таких хрестів усього два на Закарпатті, зазначає нинішній парох із Тихого). На ньому надпис: «Цей хрест на славу Божу поставив Василь Герзанич, 1918». Це був однофамілець Михайла Михайловича - Герзаничів у Тихому багато. Чоловік йшов на першу світову воювати, й перед тим, як залишити рідне село, зайшов до церкви помолитися - аби Господь уберіг від смерті на війні. Він повернувся живим через шість років, й поставив цей хрест - на знак подяки за своє життя.

Цікавий також дзвін над входом. Він невеличкий, мідний, має своє ім'я - Йов. Михайло Михайлович дзвонить в нього, як з гір йде гроза. Каже, що дзвін допомагає розігнати грозові хмари. А вперіщити й потовкти городину може хіба що з Великодня до Вознесіння: тоді, за законом, не можна дзвонити під час грози. А ще хранитель церкви показав раритет: старий мідний дзвоник, в давнину з таким піп ходив селом й, дзвонячи, скликав людей на службу Божу.

До речі, на храмовому святі в неділю, коли й собі разом з іншими завітала до Герзаничевого обійстя, здивувалася, що небагато людей було на службі в церкві.

-- А у нас у селі і в церкву небагато ходять, -- пояснює Михайло Михайлович. - Не тому, що небожителі. Нема коли: щоб мати копійку, люди тримають 5-7 корів. А це все зранку треба напоїти, подоїти, вигнати на пашу, вичистити в хліві... У село приходить моловокоз - купує молоко, а в основному жінки возять на електричці в Ужгород, Березний чи Перечин. Як котра газдиня метка й має клієнтів, за один суботній день може й до 2-х тисяч заробити.

...Повертаючись додому від господаря з незвичним спадком, ділимося враженнями. Усіх вразила надзвичайна доброта та відкритість Михайла Герзанича. Видно, дідівський спадок впливає... А ще дискутували про незвичну форму храму, який нагадує ротонду.

-- Я випадково побачила цей храм під час свого туру «Міста сили Карпат»  Великоберезнянщиною, -- розповідає гід Олена Кудря, директор турінфоцентру «Сторнац» в Мукачеві. - Його видно з дороги. Я звернула увагу саме на ці товстезні стіни й на круглу форму, й спеціально вибралася сюди з Мукачева. Спершу мене вразив феномен «родової» церкви, а коли пан Михайло став розповідати історію, виникло багато запитань щодо її походження. Справа в тому, що ця церква віднесена в каталогові Михайла Сарухмана, найгрунтовнішого дослідження давніх закарпатських храмів, до 19 століття, тобто, дослідники взяли за час зведення дату останнього задокументованого ремонту, який проводили 1891-го. Аргументовано це тим, що храм не згадується в кадастрових картах. Але ж сільські старожили розповідають, що церкві понад 500 років. До того, ж нема логіки в тому, аби відносити її до 19 століття: якби її зводили тоді, вона була б або дерев'яна, або цегляна. Із каменю тоді не будували! Тим більше, не мазали його глиною! Це раз. Також тоді не будували такі маленькі храми - це два. Ну і три - її стіни мають товщину 80 см! Тому ця церква ще чекає своїх дослідників.

Тетяна Когутич, Мукачево - с.Тихий, Великоберезнянщина

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-