Отже, з 23 липня ми живемо із законом «Про корінні народи України». Такий довгий шлях, що передував його ухваленню, пояснити просто: за часів Союзу, та й впродовж перших десятиліть після його розпаду – про етнічну історію кримських татар, караїмів і кримчаків толком не знали ні політики, ні самі корінні народи, ні «дружна сім'я народів СРСР», яка їх оточувала.

Радянська історіографія подавала, приміром, кримських татар виключно як нащадків монгольського племені. Насправді кримські татари дуже різні, вони досі діляться на три субетнічні групи (південнобережні, горяни і степові), стійкість яких свідчить про масштабні міграційні процеси в Криму і вплив представників різних за генезисом етносів на формування народу.

Про те, куди зникли з Криму таври, кіммерійці, скіфи і ще з десяток племінних народів, які колись населяли півострів, чи завершилося формування етнічної історії киримли і про те, що спільного в етногенезі українців і кримських татар, Укрінформ дізнавався у історикині Гульнари Абдулаєвої, авторки книги «Кримські татари: від етногенезу до державності», яка нещодавно вийшла і вже перекладена українською.

ТЕМА ПРАВДИВОЇ ЕТНІЧНОЇ ІСТОРІЇ КРИМСЬКИХ ТАТАР - ВЖЕ ДАВНО НА УКРАЇНСЬКОМУ ПОРЯДКУ ДЕННОМУ

- Гульнаро ханум, що змусило вас звернутися до такої маловивченої і дуже суперечливої теми - етногенез кримських татар?

- Насправді бажання зібрати максимально повний матеріал на тему етногенезу кримських татар було завжди. Як до історика до мене часто зверталися з питаннями на цю тему, і я не могла порекомендувати якесь повне видання, в якому б адекватно відображалася етнічна історія корінних народів Криму.

Зазвичай кримські татари в історичній літературі були представлені виключно як нащадки ординців, які нібито опинилися на Кримському півострові у зв'язку з навалами і розбоями монгольських завойовників. При цьому історія про те, куди поділися предки численних племен і народностей півострова, скромно замовчувалася.

Я думаю, що тема правдивої етнічної історії кримських татар дуже давно стоїть на українському порядку денному, і тому вирішила почати цикл програм про це на телеканалі АТR.

Коли почала вивчати літературу про племена і народності, які населяли півострів, які брали участь в етногенезі кримських татар, про племінні союзи, про зародження перших субетнічних груп, я так обросла цими знаннями, що зрозуміла – треба готувати монографію або книгу, оскільки в формат 25-хвилинного телеефіру цей обсяг інформації вкласти просто неможливо. Так сценарії переросли в глави книг. Не можу сказати, що я новатор в цій темі. Тему етногенезу піднімали кримськотатарські дослідники та етнографи, приміром Рефат Куртієв. Крім того, у своїй книжці я посилаюся на чотиритомник нині вже покійного історика Валерія Возгріна – у нього є окремі статті з описом етногенезу кримських татар. І навіть Лев Гумільов свого часу намагався дослідити етнічну історію кримських татар, але у нього була досить поверхнева розповідь, представлена окремими мазками – в основному про тюркську сторону етногенезу кримських татар. Зокрема, він детально описав шлях до Криму кипчаків і печенігів, тобто – це пізніший етап етнічної історії народу. Інформацію довелося збирати по крихтах, з різних джерел, тому що для створення повної картини літератури справді дуже мало.

АБОРИГЕНИ КРИМУ - ТАВРИ І КІММЕРІЙЦІ

- Отже, у вашій книжці описується 14 етнічних груп, які взяли участь у формуванні кримських татар. Відкривається ця історія главою про таврів. Чи можна сказати, що вони були першим корінним населенням Криму? Які сліди їхньої присутності на півострові збереглися сьогодні?

- Таври, безперечно, є аборигенами Криму, вся їхня історія пов'язана виключно з півостровом, за межі якого вони ніколи не виходили. У письмових джерелах, приміром в історії Геродота, вони згадуються з V століття, археологічні свідчення присутності таврів у Криму відносяться до Х століття. Ореолом їхнього проживання були здебільшого Південний берег Криму і головна гряда Кримських гір – там до наших днів збереглися сліди їхньої духовної і матеріальної культури. Найперше це плем'я залишило в Криму унікальні поховання – так звані кам'яні ящики – дольмени. У могильниках на території Севастопольського, Бахчисарайського і Ялтинського регіонів разом з останками таврів, яких ховали у положенні на боці, були виявлені мечі, кинджали, стріли, кінська збруя, бронзові прикраси, намиста.

Крім того, саме таври, а не елліни, першими окультурили дикий виноград у Криму і почали робити вино. Цьому є підтвердження - у численних городищах з храмами, будинками і громадськими будівлями, побудованими пізніми таврами, збереглися так звані тарапани – кам'яні виноробні. А ранні таври першими почали використовувати для обробки полів тяглову силу, мотики, а також приручили для ведення свого господарства тварин – коней і биків.

І власне, наочно таврський типаж дуже яскраво проявився в одному з трьох кримськотатарських субетносів – південнобережному. Деякі етнографи вважають, що нібито південнобережним кримським татарам притаманний грецький або італійський, він же - еллінський типаж. Нічого подібного, це виключно таврський типаж, отриманий у спадок від аборигенів Криму. І це не дивно, адже давні жителі півострова нікуди не випарувалися, а стали частиною етнічної історії його корінного народу.

- Тобто, захищаючи свої території, таври, приміром, не знищували еллінів, ті зі свого боку не витіснили з Криму готів, а скіфи, що прибули на півострів, не переслідували таврів?

- Племена співіснували між собою, навіть коли відстоювали свої території, міста і фортеці. Відомо, що у XVI столітті один з європейських послів у Кримському ханстві згадував про таврів, тобто самоназва цього етносу збереглася аж до нашої ери – це досить великий відрізок часу. Відомо також, що приблизно тоді ж у війську Кримського ханства була готська піхота, яка так і називалася – готська. Тобто, ніхто не був винищений і витіснений з Криму, лише незначна частина сарматів пішла з Криму до Малої Азії. Племена в Криму створювали свої союзи, приміром, скіфо-сарматські, тавро-скіфські, верхівки племінних союзів будували шлюбні відносини і розчинялися в інших племенах і народах, але самі вони фізично нікуди не зникали з Криму, їхня кров і сьогодні тече в жилах корінних жителів півострова.

- До речі, згадані вами дольмени в Криму знаходять досі. Так, у 2014 році в Білогірському районі був виявлений кам'яний могильник, а це не зовсім гірський Крим…

- Цілком можливо: у істориків є таке припущення, що практично одночасно з таврами в Криму проживали кіммерійці, вони якраз займали середню смугу і степи півострова. Таври і кіммерійці мало чим відрізнялися. Класичною Кіммерією в Криму вважається регіон за сучасною Феодосією і територія Керченського півострова – там було багато городищ цього давнього племені. Якщо таври проживали виключно на Південному березі Криму, то ареал розселення кіммерійців був більш широким і поширювався до степів Північного Причорномор'я. При цьому кіммерійці, як і таври – виключно кримський субетнос, що сформувався на півострові. Тому не виключають їхню взаємодію і спільність способу життя.

- У своїй книжці ви спростовуєте точку зору російського вченого Василя Абаєва про те, що скіфи, які також брали участь в етногенезі кримських татар, є представниками іраномовного племені.

- Так, я вважаю, що скіфи - тюрки і прийшли не з Ірану, а з Алтаю, де вони сформувалися як народ, цьому є докази. Приміром, археологічні розкопки, які демонструють, що на своєму шляху ці давні кочівники будували властиві лише їм кургани, в яких ховали своїх вождів. Ланцюжок скіфських поховань тягнеться протягом великої відстані від Алтаю до Східної Європи. Скіфи володіли величезною територією, у якої не було чітких меж. Плем'я славилося своєю витривалістю і войовничістю, скіфи легко завойовували землі з кращими пасовищами. Геродот виділяв кілька груп скіфів, з них - золоті або царські скіфи займали Крим і Північне Причорномор'я. У VII столітті на території сучасної України з'явилося їхнє перше державне утворення, де і розгорталися найцікавіші сторінки скіфської історії.

Апогею свого розвитку Скіфія досягла за царя Атея, багатство скіфської аристократії тоді досягло небувалих розмірів, що видно по похованнях знаті. Найграндіозніша усипальниця скіфів, відома як "курган Чортомлик", знаходилася в адміністративному центрі Метрополь у Кам'янському Городищі, що на території Запорізької області. Там, імовірно, і був похований цар Атей, який загинув у битві з Філіпом Македонським – батьком Олександра Македонського.

- Коли скіфи прийшли до Криму?

- У тому ж VII столітті, після занепаду Метрополя, нова столиця скіфів перемістилася до Криму, вона відома як Неаполь Скіфський. У Криму скіфи розселялися нерівномірно - близько 80 їхніх городищ виявлені на Тарханкутському півострові біля Євпаторії, в східній і південно-східній частинах півострова. Часто вони витісняли кіммерійців, але цілком уживалися з таврами. Спочатку поселення з ними були відокремлені, а потім почався процес етнічної взаємодії – і таври поступово почали входити до складу населення скіфських городищ, так з'явилися терміни «тавро-скіфи» або «скіфо-таври». Яскравими зразками такої взаємодії стали городища Ескі-Кермен, Мангуп, Киз-Кермен, Тепе-Кермен, Бакла.

Після осілості в Криму скіфи почали займатися землеробством, тваринництвом, бджільництвом. Вони селилися вздовж торгових шляхів і наповнювали півострів заморськими товарами з усього античного світу. Колишні кочівники стають мореплавцями, торговцями, майстрами. У Криму починає формуватися культура, яка привнесла в світову історію мистецтва феномен «скіфський стиль».

Сьогодні прямими нащадками скіфів, які проживали в Криму, є кримські татари степової і передгірної частини півострова. В їхній культурі збереглося багато елементів скіфської спадщини як у бойовому мистецтві, так і в способі життя, веденні господарської діяльності, зразках матеріальної культури, одязі, харчуванні.

СУБЕТНІЧНІ ГРУПИ КРИМСЬКИХ ТАТАР

- Якому з давніх племен належить найбільший внесок у генофонд кримських татар?

- Насправді не можна сказати, що хтось більше, а хтось менше взяв участь в етногенезі народу. Якщо взяти карту Криму і подивитися, де які племена і народності селилися, можна зрозуміти, як формувалися субетнічні групи кримських татар. Якщо у становленні субетносу південнобережних татар брали участь в основному таври, то субетнос "орта йолак" (середня смуга) або так звані горяни – сформували готи, елліни і кипчаки. Від кипчаків вони успадкували мову, від еллінів і готів – матеріальну культуру і антропологічні риси – світлі очі, руде або русяве волосся і високий зріст. Приміром, в одному із сіл Бахчисарайського району (зараз воно називається Соколине), практично всі жителі народжувалися з блакитними очима, село так і називалося «Кок коз», що буквально означає «блакитне око».

Щодо кримських татар, які відносяться до субетносу ногаї, то місцем їхнього проживання були степи і рівнини Криму. У книжці я детально описую ареал проживання степовиків - а це три чверті всієї площі півострова на заході, північному сході і в середній смузі Криму. У різний час у кримському степу проживали як автохтони-кіммерійці, так і кочівники – скіфи, сармати, гуни, булгари, хазари, печеніги, кипчаки і монголи. Хочу зазначити, що склад населених пунктів степового Криму мав таку саму особливість, що і у випадку з селом Кок-коз – він залежав від впливу того чи іншого племені. Але основну участь у формуванні етногенезу степових кримських татар взяли кипчаки і ординці. Це відбилося як на кипчакському діалекті мови субетносу, так і на генотипі степовиків, які мають риси монголоїдності.

Ординці з'явилися в Криму у ХІІІ столітті після перемоги на Калці, де відбулася їхня битва з кипчаками, які виступили на боці племені, що протистояло монголам, а також організували проти них змову князів Київської Русі. Полководці Чингізхана продовжили переслідування кипчаків у Криму. Їхня кримська столиця Сугдея (Судак) була розорена монголами, при цьому генуезців, які вже тоді мешкали у Судаку, ординці не чіпали.

Після входження Криму і Північного Причорномор'я до складу західної частини Монгольської імперії (Улус Джучі) і закріплення у 1242 році цієї території за 13-м сином Джучі-хана, у кримському Солхаті (м. Старий Крим) почалася історія правління Чингізидів. За них у 1314 році в Старому Криму була побудована найстаріша в Європі мечеть, названа на честь хана Узбека. Міжусобна боротьба за владу змусила одного з тодішніх правителів Таш-Тимура втекти до Литви, звідки свого часу князь Вітовт просив у Криму про допомогу в боротьбі проти своїх ворогів. Кримський хан отримав притулок у Тракаї, де згодом народився Хаджі-Гірей - майбутній засновник династії Гіреїв, який у 1441 році після тривалої боротьби із Золотою Ордою став першим правителем Кримського ханства.

СКІФИ, САРМАТИ І ГОТИ В ЕТНОГЕНЕЗІ УКРАЇНЦІВ

- Хто з описаних вами племен і субетносів також брав участь у формуванні генофонду українського народу?

- Насамперед скіфи, але крім них – частково сармати і готи теж увійшли в етногенез українського народу. Тобто, поряд з великим пластом слов'янських племен (древлян, сіверян та багатьох інших), вплив тюрків в етногенезі українців також присутній. Варто сказати, українські історики зараз розкручують цю тему і є розуміння того, що вона потребує вивчення. Залишається маловивченою і сторінка взаємин київських князів з печенігами і кипчаками, з якими у Києві будувалися тісні відносини. Першими з тюркських племен почали ріднитися з київськими князями печеніги. Щодо кипчаків (у російських літописах їх називають половцями, а в європейських – куманами), то відомо, що в різний час дружинами київських князів були дев'ять кипчацьких княжен. До речі, назва Труханового острова пов'язана з ім'ям хана Турхана, який був батьком княжни, з якою одружився один з київських князів. Княжна вибрала своєю резиденцією цей острів і побудувала там палац. Турхан же мешкав на нинішній території так званого Царського села на Печерську, де і був згодом похований. Там справді колись було князівське село.

Дуже часто, коли джерела повідомляють, що хани Великої Орди і кримські намісники, той же Тохтамиш, їздили до Литви, насправді до Литви вони іноді не доїжджали, а доїжджали лише до Києва, який тоді був частиною Великого Литовського князівства і, перебуваючи там, вони були під владою литовського князя.

КОРІННІ НАРОДИ КРИМУ

- Хто є етнічними предками караїмів і кримчаків?

- Це питання серед істориків досі залишається спірним. Є кілька теорій походження караїмів. Одна з них – що вони пішли від євреїв, які брали шлюб з підданими Хазарського каганату, що сповідували іудаїзм. Тоді до нього входив Крим.

Серед караїмських учених версія участі етнічних євреїв в етногенезі караїмів відкидалася. У своїй книжці я детально розповідаю, де і за яких обставин утворилася самостійна віра караїмів - караїзм, що в ній спільного з Торою і як на неї вплинула мусульманська релігія. Щодо етнічної історії, то караїмські вчені Серай Шапшал і Авраам Гаркаві підкреслювали тюрко-хазарське походження народу і вважали караїмів окремим самостійним народом, не пов'язаним з Ізраїлем.

В історії кримчацького народу - також багато білих плям. Практично всі зібрані караїмами матеріали про історію свого народу наразі знаходяться в Росії, в Санкт-Петербурзькій бібліотеці імені Щедріна, і доступ до них закритий, за винятком невеликого переліку оглядових документів з приватних колекцій кримчаків.

І караїми, і кримчаки – це тюрки, які прийшли з Алтаю. В історії їхнього формування взяли участь ті самі предки, що і у формуванні кримських татар, тільки згодом караїми взяли релігію караїзм, а кримчаки – іудаїзм, при цьому молитви їхні написані тюркською мовою. При згадці Творця кримчаки використовували слово Аллах. Попри те, що мова караїмів і мова кримчаків – самостійні одиниці кипчацької групи тюркських мов, у них стовідсоткове розуміння кримськотатарської. Крім того, у корінних народів Криму ідентичні традиції, звичаї, при тому, що кожен з них має свою етнічну історію. У караїмів і кримчаків ніколи не було своєї держави, вони вважали себе підданими Кримського ханства. Правителі високо цінували їхню працьовитість, розум і комерційні таланти. У руках караїмів, приміром, був монетний двір Кримського ханства, вони мали великий вплив у дипломатичному корпусі держави. Караїми також були хорошими торговцями, кримчаки - талановитими майстрами. Обидва народи змогли зберегти свою ідентичність у Кримському ханстві, не асимілювалися, попри свою нечисленність. З казни хана завжди виділялися кошти на потреби караїмських кенас і кримчацьких храмів-к'аал. Кенаси збереглися в Бахчисараї і в Сімферополі, під Бахчисараєм також є кладовище Балта тіймез (Сокира не торкнеться) зі священними дубами, під якими ховали караїмів. У кримчаків залишки їхніх храмів збереглися лише в Євпаторії і у Феодосії.

ТРАГІЧНА ІСТОРІЯ ГРЕКІВ-УРУМІВ

- Деякі вчені вважають греків-урумів, поряд з кримськими татарами, караїмами і кримчаками, мало не четвертим корінним народом у Криму. Чи так це?

- Так звані греки-уруми - частина кримського етнічного субстрату, але вони не греки, а нащадки еллінів, які у VI столітті до нашої ери оселилися в Криму, приїхавши з міст Мілета і Гераклеї Понтійської. Нині ці міста знаходяться вже на території сучасної Туреччини. Тобто, вони прибули до Криму ще до Візантійської імперії не з Греції, не з грецького архіпелагу, а з Малої Азії. Їхня справжня самоназва уруми (арабською – рум) означає «римлянин», «римський», а згодом – «візантійський».

- Чому ж вони себе називають греками?

- Тому що їх почали так називати в Російській імперії у XVIII столітті, їм заходилися доводити, що вони не елліни, а греки, спотворювати їхню історію. Насправді у них еллінське походження, з часом вони почали сповідувати християнство аріанського толку, тобто підпорядковувалися Візантійській патріархії. За часів Кримського ханства вони втратили свою мову, у них залишилася лише віра, молитви були записані кримськотатарською. Феномен греків-урумів у тому, що вони, зберігши свою віру, прийняли кримськотатарську мову як рідну. Побут і традиції їх теж були ідентичні кримськотатарським. Між кримськими татарами і урумами було дуже багато змішаних шлюбів.

Якщо ми відкриємо кадіаскерські книги, в яких відображаються судові хроніки часів Кримського ханства, то побачимо, що в одній родині були і кримські татари, і уруми. Одні сповідували іслам, інші залишалися християнами, але при цьому вони були членами родини або дуже близькими родичами між собою. Таке явище в Криму було повсюдним і звичайним аж до XVIII століття. Вони не були мусульманами, тому платили податок, але звільнялися від військової повинності. Якщо ж з родини урумів молода людина хотіла йти в похід, то його родина звільнялася від усіх податків. Крім того, від податків звільнялася будь-яка родина, якщо в ній не було чоловіків. Уруми не бачили для себе іншого правителя, окрім хана. Вони користувалися мусульманськими судами, для них будувалися церкви, на їхню громаду виділялися кошти з казни, вони вважали себе повноправними громадянами. Усе це було до підкорення Криму Росією.

- У чому була причина російської депортації християн-урумів з Криму?

- Причини такі: Росії потрібен був Крим і вихід до Чорного моря, але для себе вона несподівано відкрила, що в Криму живуть християни, але «неправильні» християни – аріанського толку, які підкоряються навіть не Київській, а Візантійській метрополії. Це псувало картину для створення легенди про Крим - колиски християнства. Уруми не бажали впроваджуватися в Московський патріархат. І тоді Потьомкіну прийшла ідея вислати усіх християн до Приазов'я. Духовного ватажка урумів підкупили, він агітував людей за переселення, обіцяючи їм великі блага. Згодом він пошкодував про свої дії, бо паства від нього повністю відвернулася.

Людей висмикували з рідних місць, обіцяли їм золоті гори, а привозили на голе поле. На облаштування урумів справді виділялися кошти, але є свідчення, що вони були розкрадені полководцем Суворовим, який керував процесом висилки урумів. Багато хто загинув під час цієї насильницької акції.

Депортація відбувалася протягом року. Ті, хто не хотів їхати з Криму, переходили в іслам, називали себе кримськими татарами. Села Ай-Серез, Ай-Василь, Ай-Тодор - це населення урумів, яке перейшло в іслам, не бажаючи гинути в депортації. Але, навіть залишаючи кримську землю, вони вивозили з собою назви сіл і міст, в яких мешкали. Саме тому в Приазов'ї є населені пункти Алупка, Кадіївка (село Кадикьой в Балаклаві), Сартана, Мангуш, Урзуф, Бахчисарай, Ялта, Кримське, Старий Крим, Великий Янісоль (Яни Сала). А місто Маріуполь - це ж колишній Маріамполь, село біля підніжжя Успенського монастиря в Бахчисараї.

- Як депортація кримських татар вплинула на їхній етногенез?

- Після депортації 1944 року кримських татар розкидало по всій Середній Азії та Росії. У цій ситуації межі та відмінності між субетносами почали стиратися. Якщо раніше у кримськотатарській родині батьки намагалися віддати свою доньку заміж не далі сусіднього села, то в депортації було не до вибору свого субетносу. Головне, щоб друга половина була кримськотатарською, а звідки – зі степового району, передгірного або південнобережного – неважливо. Я думаю, що цей процес сьогодні триває, наші етнічні групи, як і раніше, між собою активно змішуються. Тому остаточно етногенез кримських татар досі не завершився.

КРИМСЬКІ ТАТАРИ ЧИ КИРИМЛИ?

- Як ви ставитеся до самоназви кримських татар і чи не підтримуєте тих, хто сьогодні називає кримських татар киримли?

- Саму ідею киримли вперше висунув кримськотатарський просвітитель Ісмаїл Гаспринський. На його думку, самоназва киримли, яка дослівно перекладається як "кримський", звучить більш логічно, і якби його ідея була реалізована, скажімо, на першому Курултаї у 1917 році, то можливо, сьогодні питань не було б. Для остаточного вирішення спорів навколо цієї теми необхідне широке обговорення в рамках наукової конференції. Необхідно також скликати Курултай, але, думаю, це буде не скоро.

До речі, питання самоназви вже піднімалося на одній із сесій Курултаю, тоді було вирішено, що ми залишаємося кримськими татарами. Я вважаю, що ми увійшли в історію як кримські татари і ними повинні залишатися й надалі. Проти самоназви киримли нічого не маю, вона цілком може використовуватися як синонім, як, приміром, у кабардинців, у яких збереглася самоназва черкеси. Подвійне використання самоназви можливе, але залишатися ми повинні все-таки кримськими татарами.

Зера Аширова, Київ