Володимир Притула – керівник та головний редактор проекту української служби Радіо Свободи «Крим.Реалії». Проукраїнський активіст, який на початку окупації об’єктивно висвітлював події у Криму. Через тиск та погрози фізичної розправи був змушений виїхати на материкову Україну. Журнал «Крим Інформ» розмовляє з ним про перші дні окупації та про те, що зараз відбувається на півострові.
- У Криму періодично спостерігалися сплески сепаратизму, але кожного разу їх вдавалося нівелювати. У який момент ви зрозуміли, що цього разу ситуація вийшла з-під контролю офіційного Києва?
- Важливо зазначити, що потенціалу для внутрішнього політичного чи міжетнічного конфлікту, для зміни статусу півострова в Криму не було. Рівень сепаратизму з кожним роком знижувався. Наприклад, у 1994 році «Блок Россия» отримав близько 70% голосів виборців, у 2012 році «Русское единство» отримало 4% – і це попри те, що Росія надавала їм потужну інформаційну та фінансову підтримку. Водночас проукраїнським силам, які були об'єднані довкола Меджлісу та відчутно обігнали на виборах російську партію, місцева влада всіляко протидіяла.
Серйозність ситуації, яка складалась на півострові, я відчув не 27 лютого 2014 року, коли проросійські активісти захопили державні будівлі Криму, а трохи пізніше, коли я побачив, що до бойовиків – «зелених чоловічків» –почали виходити депутати кримського парламенту та спікер. А коли Володимир Константинов (колаборант, з 17 березня 2014 року – голова так званої «Державної Ради Криму») заговорив про скликання сесії, то стало зрозуміло, що відбуваються досить серйозні процеси.
І все це проходило на тлі безвладдя в Україні, коли президент втік, припинив виконувати обов'язки глави держави і покинув її територію, коли армія була фактично розвалена, коли в українському парламенті велись затяжні перемовини про формування нового уряду. Втрачався час. Тому було зрозуміло, що ситуація для Криму є критичною.
- З якими проблемами зіткнулися журналісти на початку окупації?
- Перше, що почали робити російські структури, – захопили телевізійні передавачі, відключили українські телеканали та унеможливили роботу незалежних ЗМІ. Крім того, почали залякувати журналістів: били, викрадали, ув’язнювали. Також почалось залякування громадських активістів, які стрімили чи фільмували кримські події і викладали відео у соцмережах. Кримчан відрізали від незалежної інформації і намагалися перекрити витік інформації з Криму до української, російської, зарубіжної аудиторії. Це все відбувалося за підтримки російських військових та проросійських парамілітарних структур. Безпека журналістів і фізичне унеможливлення доносити інформацію були найбільшими проблемами у перші місяці окупації.
Тоді, наприклад, викраденого 3 березня 2014 року кримськотатарського активіста Решата Аметова знайшли мертвим, на той момент не була відома доля викраденого 9 березня «кримською самообороною» проукраїнського активіста і видавця Андрія Щекуна, декількох інших активістів і журналістів. Тому, коли ФСБешники говорили кримським журналістам «На вас може чекати така ж доля», це, звичайно, впливало на їхнє рішення – працювати чи ні.
- Чи вдається проекту «Крим.Реалії» в сьогоднішніх умовах співпрацювати з місцевими журналістами?
- За роки окупації близько 30 журналістів з Криму відмовились від співпраці з «Крим.Реалії» під тиском, частина з них пішла з журналістики. Ще стільки ж журналістів після погроз і цькування російської влади і спецслужб змушені були покинути Крим.
Тим не менш інформаційний майданчик для кримчан продовжує працювати. Зараз крім трьох сайтів ми маємо радіопроект, ведемо мовлення на середніх хвилях у партнерстві з Національною суспільною радіокомпанією. Також ми ведемо цілодобове мовлення в FM-діапазоні на північні регіони Криму. Ще ми маємо дві телевізійні програми – одна виходить українською мовою для українського глядача про Крим, друга – російською мовою – виходить на міжнародному каналі «Настоящее время» і транслюється в більш як 20 країнах Східної та Центральної Європи і Центральної Азії, також її можуть дивитися й у Криму.
Маю також сказати про нашого автора, відомого кримського журналіста Миколу Семену, який з перших днів роботи нашого проекту почав писати аналітичні матеріали стосовно ситуації в Криму. Він одразу потрапив під приціл російських спецслужб. Його комп’ютер зламали і отримали, як вони вважають, докази того, що журналіст закликав до порушення територіальної цілісності РФ. Зараз він засуджений до двох з половиною років ув’язнення умовно із забороною вести публічну діяльність, в тому числі й журналістську. Компанія «Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа» вважає це порушенням прав людини, порушенням права на поширення інформації та свободи слова.
- Чи маєте ви зворотну реакцію від мешканців окупованого півострова?
- В умовах морального пресингу і тиску, який зараз існує в Криму з боку російської влади, багато людей побоюються відкрито висловлювати свою думку. Вони навіть бояться просто уподобати пост чи поширити матеріал, який їх зацікавив, оскільки потім можуть за це опинитися за гратами. Попри це, багато людей пишуть, просять звернути увагу на якісь економічні чи соціальні проблеми, проблеми з майном, дотриманням права на приватну власність. Адже в Криму націоналізовано багато не тільки державної власності, а й приватної. У людей відбирають будинки, землі, аргументуючи це державною необхідністю – будівництвом мосту через Керченську протоку чи федеральної траси «Таврида» тощо.
Також нас просять розповідати про те, про що не пишуть кримські та російські мас-медіа. Зокрема, про обшуки, арешти, затримання, суди над людьми. Скаржаться люди на низькі зарплати, пенсії, на зростання цін в Криму, на малу кількість туристів. Люди незадоволені логістикою, адже їм нелегко виїхати на материкову Україну, так само непросто виїхати і до сусідньої Росії.