З Криму в Крим: довга дорога Нуріє Біязової
У Криму, в місті Білогірське, у віці 90 років померла ветеран кримськотатарського національного руху Нуріє Біязова.
Про неї згадують як про небайдужу, чесну і дуже діяльну людину – всі важливі події у житті народу вона сприймала як віхи своєї біографії. Тому її дім був завжди відкритий для радощів і печалей її співвітчизників.
"Коли ми тільки повернулися до Криму, в її будинку в Білогірську ми часто збиралися, вона друкувала наші матеріали, писала статті. Робила велику справу для національного руху», – розповідає про неї координатор Кримської контактної групи з прав людини Абдурешит Джеппаров.
Народилася Нуріє у Бахчисараї 21 лютого 1928 року. За 90 років свого життя вона бачила і горе, і щастя. Горе – це коли її родину і весь народ 18 травня 1944 року депортували. Нуріє було 16 років, і в пам'яті до найменших подробиць зберігалися події того чорного дня, які прискорили смерть батьків і двох сестер.
А щастя – коли у 1989 році вона повернулася з Узбекистану додому, в Крим. Це щастя давало їй сили і бажання творити добро, допомагати тим, кому ще важче, писати про важливе в місцеву газету, пояснювати і творити нове життя в Криму.
Після повернення в рідні краї її метою стало бажання написати книгу про своє життя: про те, що пережила депортацію, і про те, як її народу, незважаючи на втрати, відродитися на батьківщині.
«Як тільки ми повернулися з депортації, я вирішила написати цю книгу. Це дуже великий історичний матеріал на основі моїх особистих спогадів. Мені хочеться, щоб нащадки знали про всі випробування, які випали на долю кримських татар у вигнанні, щоб вони пам'ятали про ті неймовірні труднощі та жертви, які переніс наш народ», – розповіла автор книги.
Поки вона жила активним суспільним життям, клопотами про свою сім'ю, інтересами свого народу, книга залишалася на другому плані. Напевно тому, що життя і люди навколо неї були для неї завжди цікавіше і важливіше навіть за її власну мрію.
В одному з інтерв'ю, намагаючись зрозуміти і донести до людей ситуацію, пов'язану з арештами кримських татар, Нуріє Біязова без натяків і двозначностей каже, що люди, які приїхали до Криму з Росії, не знають кримських татар і тому помилково вважають їх войовничими.
"Зараз ті люди, які приїхали з Росії і працюють тут в Криму над цим питанням, не зовсім добре володіють ситуацією. Вони не знають нас, вони не знають, що ми – кримські татари – інші мусульмани, у нас немає цієї войовничості", – вважає вона.
Щодо руху "Хізб ут-Тахрір", то він, вважала Біязова, не властивий для кримських татар, які є мусульманами-сунітами. Даний рух, за її словами, був привнесений ззовні і ще при Україні прижився в Криму; заборони на нього не було, тому що його представники не несли ніякої терористичної загрози і не робили нічого поганого.
"Взяти "Хізб ут-Тахрір". В Україні він дозволений, ця організація тут працювала, вела агітацію, в той час як наш муфтіят сидів і нічого не робив. Вони працювали, вони вербували собі паству, причому з такого прошарку населення, який втратив себе: це молодь без роботи, без грошей, яка захопилася алкоголем, наркоманією. А вони привернули до себе. Але народ, який жив тут, бачив же, що за ці роки нічого поганого ця організація в Криму не зробила. Вони збирали конференції, відзначали свята – і Курбан-Байрам, і Ураза-Байрам, – причому свята робили для всього населення. І ті, хто жив у Криму переконалися, що це нешкідливі люди. В іншому разі влада тоді забила б на сполох, і в першу чергу до руської православної церкви. Але всі конфесії мовчали, тому що нічого поганого там не бачили", – ділилася своїми враженнями Біязова ще два роки тому.
Вона вважала, що кримські татари – за ментальністю європейський народ, схильний до толерантності, справедливості.
"Ми європейці за своєю суттю, за своєю освітою, за своїм мисленням. Серед нашого народу дуже великий прошарок людей з вищою освітою. Ми інші, але, мабуть, нас сплутали з більш радикальними течіями мусульман. Я не хочу ображати кавказців в жодному разі, але там народ інший, можливо, і нас признали, що ми такі войовничі, але ми не войовничі. Ми народ дуже справедливий, толерантний, ми завжди з будь-яким народом вживаємося", – пояснила в інтерв'ю громадська активістка.
На запитання, чи є люди, заарештовані Росією, терористами, вона відповіла: "Звичайно ж, ті люди, які зараз перебувають під арештом, не терористи. Ніякий терорист з них не виходить – це люди глибоко віруючі".
Біязова вважала, що основне завдання для кримських татар сьогодні – просто жити в Криму.
"Наша основна ідея зараз – це жити у себе на батьківщині. Це завдання номер один", – ділилася вона своїми думками.
І вони, її думки, дуже співзвучні з думками кримськотатарського народу, який вважає, що не можна залишати батьківщину в тяжку для неї годину.
Нуріє Біязовій можна повірити, тому що їй є з чим порівнювати. З прожитих нею 90 років 45 (з 1928 по 1944 і з 1989 по 2018 року) вона прожила в Криму і ще 45 років (з 1944 по 1989 роки) – в Узбекистані. І ніде вона не відчувала себе так вільно і щасливо, як вдома – в Криму.
Нещодавно життя, яке завжди суперничало з її мрією, нарешті поступилося мрії. Нотатки, начерки, газетні вирізки зі статтями, а головне думки, побажання, напутні слова і поради дозріли і чекали свого дня та часу.
Книга вийшла 28 квітня 2018 року – менше, ніж за місяць до того, як вона пішла з життя. Вона називається «Відображення», її тираж невеликий – всього 200 штук. Але взявши до рук перші примірники, Нуріє Біязова була щасливою, тому що книга стала продовженням її цікавого, тривалого, насиченого та корисного для всіх нас життя.
"29 квітня вона взяла до рук щойно видану у видавництві «Доля» книгу «Відображення», була щаслива. І ми раділи разом з нею і за неї. Ніщо не віщувало біди... Нуріє апа, ви зробили все, що змогли у своєму житті", – сказав в день її смерті директор кримського видавництва "Доля" Валерій Басиров. Презентуючи книгу на бібліотечному форумі у Саках, він назвав її "свідченням важкого періоду кримськотатарського народу, пов'язаного з депортацією".
У збірку увійшли численні статті про ідеологічної концепції національного руху народу, про роботу з молоддю, написані в різні роки і опубліковані на сторінках кримськотатарських газет, а також автобіографічна повість «Відображення», в якій, як у дзеркалі, можна побачити долі старшого покоління кримськотатарського народу, яке тихо і сумно відходить у вічність.
Гульнара Курталієва, Київ
Фото: RFE/RL
