Станом на жовтень 2026 року Україна повідомляє про 20 651 верифікований випадок депортації або примусового переміщення дітей, хоча точна кількість залишається невідомою. У межах президентської ініціативи Bring Kids Back UA додому повернули 2 736 дітей. Ці цифри свідчать про масштаб проблеми, яка далека від розв’язання. Повернення кожної дитини – складний процес, за яким стоїть невидима праця дипломатів, юристів, психологів та багатьох інших людей. Важливу роль у ньому відіграють і міжнародні партнери України.

Тож як шукають, знаходять і повертають українських дітей додому?

Які перешкоди чинить Росія

Росія максимально перешкоджає поверненню українських дітей, намагаючись залишити їх на власній території. Наприклад, ООН у 2026 році зазначила, що російські органи влади систематично не повідомляли батькам про місцеперебування дітей, передавали їх російським сім’ям та установам і створювали перешкоди для возз’єднання.

Під час так званого усиновлення можлива зміна імені та місця народження дитини, що робить перспективу її повернення в рідну сім’ю проблематичною, якщо й взагалі неможливою. Ось лише один приклад: у 2022 році десятимісячну Маргариту Прокопенко з дитячого будинку в Херсоні усиновили лідер прокремлівської політичної партії Сергій Миронов і його нова, п’ята дружина Інна Варламова. Дівчинці, яку таємно вивезли до Росії, змінили громадянство, ім’я та по батькові, а також і місце народження. Так, замість українки Маргарити Михайлівни Прокопенко з’явилась росіянка Марина Сергіївна Миронова, яка начебто народилась у підмосковному Подольську. Доля маленького Іллі Ващенка, якого вивезли до Росії разом із Маргаритою, досі невідома. З точки зору міжнародного права подібні дії можуть кваліфікуватися як воєнні злочини, а за певних обставин – як складова геноциду.

Де можна знайти інформацію про викрадених Росією дітей

В Україні єдиним офіційним державним порталом для збору та висвітлення інформації про викрадених і депортованих Росією дітей є «Діти війни», створений за дорученням Офісу Президента України. З міркувань безпеки повний поіменний список дітей у відкритому доступі не публікується, проте на платформі щодня оновлюють офіційні дані про кількість постраждалих і можна повідомити про зникнення або депортацію дитини.

Держава, спецслужби та правозахисники ведуть внутрішні бази даних і реєстри, які допомагають розшукувати дітей і передавати докази міжнародним партнерам.

На порталі Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Війна і санкції» оприлюднено реєстр фізичних та юридичних осіб, безпосередньо причетних до незаконної депортації українських дітей. Його постійно оновлюють.

Збором доказів і поверненням дітей також займаються неурядові організації, зокрема благодійний фонд Save Ukraine, який, серед іншого, фіксує створення Росією незаконних онлайн-каталогів з анкетами українських дітей.

Як відбувається повернення дитини

Повернення однієї дитини може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. Потрібно опитати свідків депортації, моніторити соціальні мережі й російські ЗМІ, вивчати фотографії, іноді й супутникові знімки, аналізувати евакуаційні маршрути та відновлювати обставини подій. Інформацію збирають буквально по крихтах. До того ж діти, особливо малі, швидко ростуть і змінюються, тому з часом упізнати їх буває важко навіть близьким родичам. З огляду на досвід інших воєн незалежна комісія ООН рекомендувала Україні створити базу ДНК родичів депортованих дітей.

Україні довелося з чистого аркуша вибудовувати не тільки алгоритми повернення дітей, але й механізми притягнення до відповідальності винних росіян – від високопосадовців, зокрема Путіна та Львової-Бєлової, до громадян, які відгукнулися на заклик влади й почали «усиновлювати» українських дітей. Як зауважує в інтерв’ю Укрінформу юристка-міжнародниця Катерина Рашевська, жодного «компромісу тут немає і бути не може – так само, як немає його у питанні територій чи справедливості. Покарання винних – це одна з гарантій неповторення».

Перший етап: подання заяви

Державний механізм повернення та реінтеграції українських дітей із тимчасово окупованих територій (ТОТ) або Росії регулюється постановою Кабінету Міністрів № 551 з подальшими змінами. До процесу залучені державні органи та громадські організації, зокрема Save Ukraine та Українська мережа за права дитини.

Перший крок – повідомити про депортацію дитини або її перебування в окупації. Звернутися можна до Національного інформаційного бюро, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Національної поліції або профільних громадських організацій.

У зверненні потрібно зазначити ПІБ дитини, дату народження, останнє відоме місце перебування, дані батьків або законних представників і надати наявні документи. Якщо є зв’язок із рідними на окупованій території, важливо повідомити про це координаторам.

Другий етап: верифікація та формування плану

Уповноважені органи (СБУ, Нацполіція, Уповноважений з прав людини, Координаційний штаб) перевіряють надану інформацію, за потреби залучаючи до ідентифікації ДНК-аналіз родичів. На основі зібраних даних розробляють індивідуальний план повернення з урахуванням віку, стану дитини та безпекових ризиків.

Далі організовують безпечний маршрут. Через перевірки російських спецслужб і можливі перешкоди самостійна поїздка родичів часто небезпечна, тому повернення координують спеціалізовані команди. Дитину супроводжують через треті країни до підконтрольної Україні території, де її зустрічають державні служби та волонтери.

Після повернення дитина отримує медичну, психологічну та юридичну допомогу, за потреби відновлює документи. Фахівці також допомагають їй повернутися до навчання та адаптуватися в безпечному сімейному середовищі.

Складнощі повернення

Міжнародне право допускає евакуацію дітей із небезпечних зон лише за визначених умов, зокрема за наявності загрози їхньому життю та здоров’ю. Росія ж від початку повномасштабного вторгнення не продемонструвала готовності до системного повернення українських дітей. Прямі дипломатичні зусилля не давали належного результату, тому до процесу довелося залучати міжнародних посередників і правозахисні організації.

Шістнадцятирічного Богдана Єрмохіна вивезли з окупованого Маріуполя до Підмосков’я, а згодом передали під опіку російської родини. Коли хлопцеві виповнилося 17 років, він отримав повістку до російського військкомату й звернувся до Президента України Володимира Зеленського з проханням допомогти повернутися додому. Попри те, що в Україні в нього були родичі, повернення виявилося складним і тривалим процесом. До нього долучилися не тільки українські державні органи і правозахисники, але й міжнародні організації, зокрема ЮНІСЕФ і Червоний Хрест. Допомогу також надавали Ватикан і Катар.

Міжнародна коаліція за повернення українських дітей і посередники

Міжнародна коаліція за повернення українських дітей, заснована в Києві 2 лютого 2024 року, об'єднує понад 50 країн і міжнародних організацій. Україна та Канада співголовують у коаліції, яка координує дипломатичну, юридичну й логістичну підтримку повернення дітей, їхньої реінтеграції та реабілітації, а також притягнення винних до відповідальності й посилення санкційного тиску на Росію. Станом на весну 2026 року в межах ініціативи вдалося повернути  понад 2100 дітей, зокрема примусово вивезених до РФ і переміщених з окупованих територій.

Окрему допомогу в поверненні дітей надають Ватикан і Катар, а віднедавна – перша леді США Меланія Трамп, за сприяння якої відбулось п’ять повернень. Україна через посередників передає Росії списки дітей, яких потрібно повернути, однак російська сторона нерідко затягує процес, вимагаючи додаткових документів. Повернення відбувається різними маршрутами – через Білорусь, країни Балтії, Польщу або, за участю Катару, через Москву.

На відміну від Ватикану й Катару коаліція не виступає безпосереднім посередником у переговорах, але допомагає встановлювати місцеперебування дітей та фінансує поїздки батьків або законних представників до Росії й підконтрольних їй територій для їхнього повернення.

Історія одного повернення

Показовою є історія Ольги Пузик та її сина Віктора. У жовтні 2022 року хлопчика, якому не було й двох років, вивезли разом з іншими 48 дітьми з дитячого будинку в Херсоні. Він перебував під наглядом лікарів, які готували його до операції через вроджену ваду розвитку. Окупанти доправили дітей до Криму, у сімферопольський будинок дитини «Ёлочка» («Ялиночка»).

Під час активних бойових дій Ольга евакуювалася, але забрати сина не змогла. Майже рік рідні не знали, що з ним сталося. Знайти Вітю матері допомогли українські волонтери й чиновники. Росія погодилася повернути хлопчика, але за умови, що Ольга сама приїде до Сімферополя. Хоча відстань автомобільним шляхом від Херсона до міста в Криму приблизно 264 км, матері довелося добиратися через чотири країни.

До Росії вона потрапила через Естонію. На кордоні її піддали принизливим допитам, зокрема розпитували про родичів-чоловіків, і лише після цього дозволили їхати до Криму. Коли Ольга переступила поріг закладу й вигукнула ім’я сина, той миттєво впізнав маму та кинувся до неї.

З Криму матір із дитиною доправили до Москви, у посольство Катару. Прикметно, що під час зустрічі за участю катарських дипломатів була присутня й російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова, попри виданий Міжнародним кримінальним судом ордер на її арешт. Після цього воз’єднану родину літаком доправили до третьої країни, звідки Ольга з сином повернулися нарешті в Україну.

Повернути всіх додому

Можливо, після завершення війни хтось із тих, хто нині безпосередньо займається поверненням українських дітей із Росії, напише про це книгу й розповість про те, що сьогодні залишається за лаштунками. Поки що розголошення навіть окремих деталей може зашкодити операціям із повернення, тому значна частина роботи відбувається непублічно.

Повернення викрадених українських дітей залишається одним із пріоритетів української влади. Це питання обговорювали, зокрема, під час нещодавнього візиту Президента Володимира Зеленського до Осло. Лише за останній тиждень з окупованих Росією територій вдалося повернути 23 українських дітей. Серед них – дев’ятирічний Стефан, родині якого погрожувала ФСБ через те, що хлопчик намалював український прапор.

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото ілюстративне: Bring Kids Back UA