В інформаційному просторі звучать діаметрально протилежні оцінки щодо ситуації у Костянтинівці. Соціальні мережі та деякі медіа рясніють апокаліптичними наративами: мовляв, місто вже перебуває в оперативному зашморгу, ресурси для його оборони вичерпані, а падіння є питанням кількох тижнів.

Але чи відповідає ця віртуальна картина суворій реальності поля бою? Що насправді відбувається на цьому напрямку?

Якщо дуже коротко, то про класичне оточення міста чи його стрімке падіння наразі не йдеться, хоча ситуація направду дуже важка.

АНАТОМІЯ НАСТУПУ: ВІД МІКРОТАКТИКИ ІНФІЛЬТРАЦІЇ ДО ЗАГРОЗИ ОПЕРАТИВНОГО ОХОПЛЕННЯ

Оцінюючи поточну ситуацію на Костянтинівському напрямку, важливо розуміти географічну та тактичну специфіку цієї ділянки фронту. Противник сконцентрував тут величезні ресурси, намагаючись реалізувати стратегію флангового охоплення. Реальна обстановка характеризується надзвичайною динамікою, де класичні масштабні штурми поступилися місцем тактиці просочування та боям за кожний будинок.

Як зазначає керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук, після виснажливих спроб обійти Клебан-Бицьке водосховище з півдня, що тривали протягом усієї осінньо-зимової кампанії, окупантам усе ж вдалося закріпитися на панівних висотах навколо міста. Це формування своєрідної «підкови» з панівних висот на південному, східному та північно-східному напрямках надало російським військам суттєву тактичну перевагу, хоча й було досягнуто ціною величезних втрат для 8-ї загальновійськової армії РФ. Експерт пояснює, що ворожий задум полягає у фланговому охопленні оборонних порядків: з півдня тисне тактична група «Дзержинськ», а з півночі – підрозділи 3-го армійського корпусу (тактична група «Бахмут»). Головна мета росіян зараз полягає у спробах просочитися крізь шпарини в нашій обороні, щоб зрештою замкнути кільце оточення безпосередньо на берегах річки Кривий Торець. Ця водна артерія природним чином розсікає українську оборону, що ускладнює логістику та змушує наші тактичні групи діяти з високим ступенем автономності.

«На півдні «сіра зона» вже сягнула Кривого Торця, на півночі 3 АК діє в напрямку Ступочки-Новодмитрівка менш успішно. При будь-якому розкладі оборона Костянтинівки переходить у режим міських боїв з тенденцією до хаотичного протистояння, яке я б охарактеризував «вінегрет», подібного до останніх місяців оборони Покровська-Мирнограда», – констатує Павло Лакійчук.

Специфіку цього хаотичного протистояння деталізує військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко. Аналізуючи тенденції, він звертає увагу на те, що ворог зробив ставку на метод інфільтрації – поступового просочування малих груп у міську забудову. За його словами, на західному фланзі діють підрозділи 8-ї армії РФ, які проникають у місто через населені пункти Бересток та Гільїнівка. Саме західна частина Костянтинівки стала найскладнішою зоною, оскільки росіяни використовують численні адміністративні будівлі на околицях для накопичення своїх сил.

«Більшість із них (будівель, – ред.) розташована практично на околицях міста. Наприклад, загальноосвітня школа №1, професійний будівельний ліцей №39, основний корпус дитячої інфекційної лікарні, дитячий садок «Ягідка» – усі ці об'єкти знаходяться майже на околиці», – зазначає Олександр Коваленко.

Накопичившись у цих будівлях, ворог намагається просуватися на північ. Головна оперативна ціль на цьому вузькому відтинку – вийти на вулицю Бельгійську та взяти під контроль міст «Північний шляхопровід». Це дозволило б окупантам відрізати від північної частини міста величезну центральну промислову зону (території колишнього хімічного заводу, підприємств Glass Commerce, КМЗ тощо), яка розташована на обох берегах Кривого Торця і є для них найскладнішою перешкодою.

На східному фланзі ситуація для росіян виглядає інакше. За словами Коваленка, 3-й армійський корпус РФ стикається з набагато більшими труднощами, адже там немає зручних приміських сіл для накопичення резервів. Ворогу доводиться долати кілометри відкритих полів та лісосмуг, а вже в самому місті просуватися через незручний для них приватний сектор. Відповідно, на сході їхні зусилля здебільшого спрямовані на обхід Часового Яру та розширення зон контролю в бік Новодмитрівки й Молочарки.

Цікавою тенденцією сучасної фази боїв за Костянтинівку є зміна самої природи штурмових дій. Противник змушений дробити свої сили до мінімально можливих одиниць через тотальну перевагу українських дронів у повітрі.

«Окрім усього іншого, росіяни тут перейшли до інфільтрації так званими мікротактичними групами. Це вже не класичні МТГ – не три, чотири, п'ять чи шість військових, а поодинокі цілі або двійки. Вони діють або по одному, або парами. Такі групи набагато важче виявити, зафіксувати й нейтралізувати. Станом на сьогодні в Костянтинівці перебуває приблизно 140 таких інфільтрантів, по яких ведеться робота», – підкреслює оглядач «Інформаційного спротиву».

При цьому значна частина дій цих інфільтрантів спрямована не стільки на досягнення тактичної переваги, скільки на створення медійного ефекту. Коваленко іронічно зауважує, що росіяни роблять ставку на показові «прапорофтики». Щойно в небі з'являється російський розвідувальний дрон, окупанти вилазять зі своїх схованок, розгортають прапори і намагаються створити для власної пропаганди ілюзію тотального контролю над центром міста, якого насправді не існує.

Попри відсутність системного контролю над Костянтинівкою з боку РФ, безперервна інфільтрація цих дрібних груп створює колосальну напругу. Вони не вступають у прямі вогневі контакти, якщо можуть цього уникнути, а намагаються зачаїтися, дочекатися підкріплення і просунутися ще глибше в міську забудову, перетворюючи оборону на той самий виснажливий «вінегрет», про який згадував Лакійчук.

Військовий експерт Сергій Грабський підсумовує стратегічне значення цих боїв, наголошуючи, що для росіян Костянтинівка є абсолютно критичною точкою. На його думку, без окупації цього міста будь-які плани противника щодо просування в бік Слов'янська чи Краматорська виглядають примарними. Ворог розуміє це, тому буквально намагається «вм'яти» свої сили в міські квартали.

«Сказати, що вони там не просуваються, не можна, тому що перевага в силах там величезна, але, тим не менш, наші хлопці дають дуже серйозну відсіч, і тому кожен крок окупантів у Костянтинівці коштує їм дуже дорого. Костянтинівка зараз є чи не найгарячішою точкою на фронті. Вона слугує своєрідним «ключем» до розвитку подальшого наступу РФ», – резюмує Грабський.

ДИЛЕМА КОМАНДУВАННЯ ТА ЦІНА ОБОРОНИ: КОНТРУДАРИ ЗСУ І СЦЕНАРІЇ МАЙБУТНЬОГО

Усвідомлюючи критичність ситуації, українське військове командування вживає активних заходів для протидії російській тактиці просочування. Оскільки класична лінійна оборона в умовах міської забудови та постійної інфільтрації мікротактичних груп є малоефективною, Сили оборони адаптували свої підходи.

За інформацією Олександра Коваленка, наразі українські війська протидіють ворогу одночасно у двох площинах. Перший і головний напрямок – це дистанційне знищення інфільтрантів. Для виконання цього завдання гарнізон Костянтинівки було суттєво посилено: сюди перекинули додатковий батальйон та спеціалізовані підрозділи Сил безпілотних систем. Збільшення кількості операторів FPV-дронів дозволяє методично вибивати ворожі «двійки» ще на етапі їхнього просування або в місцях скупчення. Другий напрямок – це класичні контактні зачистки кварталів там, де ворогу все ж вдалося накопичити достатньо сил для створення локального опорного пункту.

«Попри все, що стверджують російські окупанти, контроль над Костянтинівкою на сьогодні не втрачено. Водночас ситуація дійсно дуже важка, оскільки тиск триває практично безперервно одразу з трьох напрямків. Росіяни намагаються інфільтруватися з півдня, заходу та сходу. Тобто фактично йдеться про трьохсторонній тиск по флангах міста», – наголошує експерт.

Проте, якими б героїчними не були зусилля наших військових, необхідно дивитися на ситуацію крізь призму прагматичної військової науки. Оборона міст не є самоціллю у війні на виснаження. Як слушно нагадує Павло Лакійчук, вище українське командування незабаром може стикнутися з важким вибором, який він називає «покровсько-мирноградською дилемою». Суть цієї дилеми полягає у тому, щоб знайти баланс між необхідністю знекровлювати ворога і потребою зберегти власні війська. Експерт пояснює, що командуванню доведеться обирати: або утримувати Костянтинівку до останньої можливості під загрозою неминучого тактичного оточення, перемелюючи російські резерви, або своєчасно відвести війська на заздалегідь підготовлені рубежі. Відхід, безумовно, дозволить зберегти життя солдатів, але одночасно він відкриє російським військам прямий шлях на Дружківку, що означатиме перехід РФ до головного етапу масштабної операції з флангового охоплення всього нашого угруповання в районі Слов'янська та Краматорська.

Більше того, Лакійчук звертає увагу на ширший стратегічний контекст: Костянтинівка виконує ще одну надважливу функцію – вона тримає фланг українського виступу в районі Часового Яру. Успіхи росіян на півночі (вихід підрозділів 3-го АК до Новодмитрівки та 70-ї мотострілецької дивізії до Віролюбівки) вже суттєво погіршили конфігурацію нашої оборони біля Часового Яру.

«Безумовно, успіх чи провал російської Слов’янсько-Краматорської наступальної операції не в меншій мірі залежить від стійкості нашої оборони на півночі, в районі Лимана, адже стратегічне оточення, якого прагне російське командування, матиме ефект тільки у разі синхронних дій північного і південного клинів. Але першим ключем до зламу планів противника на літню кампанію є стійка оборона на Констянтинівському напрямку. Але це дуже дорого коштуватиме. І нам. І ворогу», – констатує Павло Лакійчук.

Якщо розглядати сценарії розвитку подій, до чого ж варто готуватися суспільству? Олександр Коваленко закликає позбутися ілюзій і не сприймати Костянтинівку як неприступну міфічну фортецю. Українська армія давно відмовилася від радянських парадигм оборони «до останнього солдата». На думку аналітика, кожен населений пункт у зоні бойових дій розглядається насамперед як механізм гальмування та тотального виснаження противника.

«Міста, села, ферми, посадки чи навіть окремі лісосмуги – усе це елементи оборони, які дозволяють стримувати ворога та змушувати його витрачати час, сили та ресурси. Саме завдяки багаторічному виснаженню противника ми й досягли нинішнього рівня ефективності на полі бою. У цьому сенсі Костянтинівка сьогодні виконує ще одну важливу функцію – максимально виснажує російські війська. Там вони втрачають значний ресурс, уповільнюють темпи наступу і зрештою зривають власні плани щодо розвитку наступальних дій у Донецькій області», – переконаний Коваленко.

Оцінюючи найгірші та найкращі сценарії, Коваленко вважає цілком імовірним, що найближчим часом ми можемо втратити місто повністю або частково. Питання полягає не в самому факті можливого відходу, а в тому, яку ціну в часі та життєдіяльності своїх армій заплатять росіяни. Те, що окупанти здобуватимуть контроль над окремими кварталами, є неминучим в умовах поточного співвідношення сил.

Найбільш реалістичним і водночас сприятливим сценарієм (з огляду на існуючі загрози) є можливий поділ міста на дві частини. Як зазначалося раніше, ворог панічно уникає складних боїв у промисловій забудові. Якщо росіянам вдасться перерізати міст і ізолювати центр, ЗСУ можуть закріпитися в північних районах (навколо склоробного заводу та інших підприємств). Належно підготовлена лінія оборони в цій промзоні стане для противника непереборною перешкодою на довгі місяці.

Коваленко проводить паралелі з торішніми подіями. Росіяни витратили рік і стерли величезне угруповання (51-шу, 2-гу, 41-шу армії), щоб захопити Покровськ та Мирноград. Але чи змогли вони після цього розвинути стратегічний наступ на Добропілля чи Дружківку? Ні, їхній потенціал вичерпався, і вони зупинилися на рубежі Гришине – Родинське. Аналогічний фінал може очікувати на 8-му армію та 3-й АК РФ у Костянтинівці: вони можуть бути виснажені до такого стану, що просто втратять боєздатність.

«Водночас є ще один важливий нюанс. Виснаження російських військ може настати значно раніше, ніж вони зможуть узяти під контроль хоча б половину міста. У такому разі ситуація може нагадувати події 2025 року в Куп'янську, коли росіяни інфільтрувалися в місто, але зрештою були знищені. Тому я не виключаю і позитивного сценарію розвитку подій. Звісно, оцінюю його менш імовірним, ніж сценарій поступового просування росіян, однак таку можливість також потрібно враховувати. Якщо наші стабілізаційні заходи виявляться ефективними, Костянтинівка може ще тривалий час залишатися під контролем Сил оборони України, тоді як противник буде настільки виснажений, що втратить можливість продовжувати інфільтрацію», – підсумовує аналітик.

Сергій Грабський також поділяє думку, що саме в Костянтинівці вирішується доля всієї літньої кампанії на Донбасі. Експерт наголошує, що Слов'янсько-Краматорська агломерація залишається головним і останнім великим призом для Москви в цьому регіоні. І без взяття Костянтинівки ворог просто не матиме фізичної можливості планувати будь-які притомні операції в напрямку Краматорська. Від розв'язки цієї битви залежатиме не лише лінія фронту на кінець року, але й стратегічна спроможність армії РФ продовжувати наступальну війну.

***

Битва за Костянтинівку – це не просто бої за квадратні кілометри чи політичні символи. Це жорсткий, математично вивірений процес взаємного виснаження. Росіяни кидають у «вінегрет» міських боїв сотні малих груп, сподіваючись масою розчавити українську оборону та пробити останній замок до Краматорська. Українське командування відповідає високотехнологічним ураженням за допомогою дронів та гнучкою маневреною обороною. Найгірший сценарій – вимушений відхід ЗСУ для збереження особового складу – залишається на столі. Проте навіть у цьому випадку Костянтинівка вже виконує свою головну місію: вона перемелює десятки тисяч окупантів, перетворюючи амбітні плани Кремля щодо захоплення всього Донбасу на криваву та безперспективну ілюзію. 

Мирослав Ліскович. Київ

Перше фото: Ян Доброносов