Пам’яті азовця Олександра Дроздова

36-річний молодший сержант 12 бригади спеціального призначення «Азов» Олександр Дроздов на позивний «Дрозд» загинув у бою 19 грудня 2024 року в селі Новоспаське Бахмутського району Донецької області.

«Дрозд» поліг разом зі своїм другом Богданом «Гетьманом» Кірдо. По позиції азовців-дронарів у покинутому будинку росіяни вдарили «Градом». Дивом вижив лише 24-річний Сергій Седляр на позивний «Яша» з Оболоні, який дістав тяжкі опіки та численні уламкові поранення.

Поховали «Дрозда» у закритій труні на столичному Берковецькому кладовищі. У захисника залишилися донька Злата, батьки та сестра. Поруч із могилою Сашка залишили місце для його друга «Гетьмана», тіло якого лежало у морзі без ідентифікації через відсутність ДНК-підтвердження.

Хлопець із київського Виноградаря міг відремонтувати будь-яку техніку, знімав кіно, запам’ятовував все з першого разу і не терпів несправедливості, розповідає «Вечірній Київ» історію Олександра Дроздова.

Ветеран АТО працював у мирному житті в кіноіндустрії. Був звукорежисером, оператором, а також головним освітлювачем на знімальному майданчику. Мріяв про режисуру та навчання у Варшавській школі кіномистецтва.

З початком повномасштабного вторгнення Сашко добровільно став до лав ЗСУ, попри інвалідність, яку отримав під час конфлікту з нетверезими міліціонерами у січні 2015 року у мирному Києві. Тоді командира БМП, оборонця Дебальцевого Олександра Дроздова на рідному Виноградарі підстрелила та побила компанія колишніх і чинних «ментів». Одна з куль розірвала артерію, він втратив багато крові, рухливість руки та став інвалідом II групи.

Саша народився 16 січня 1988 року у Києві. З дитинства виступав за справедливість, вмів постояти за себе і за своїх близьких. Зоя Олександрівна згадує, як була здивована, коли до 5-річного сина прийшли дівчатка років дванадцяти: «Можна Сашу? Він повинен нас по справедливості розсудити». А у 10 років самотужки відбився у дворі від старших за нього хлопців, після чого місцеві гопники почали обходити його стороною.

Сашка неможливо було не помітити. Високий, статний, завжди одягнений зі смаком — навіть на випускному у гімназії він категорично відмовився від чорного костюма. «Мама, який чорний? Тільки білий», — заявив він тоді. І його білий костюм справді виглядав найкраще з усіх.

Але найбільше Саша вирізнявся не зовнішністю — а тим, як бачив світ. З дитинства мав «операторський» погляд: бачив кадр там, де інші бачили випадковості. Якось 12-річний хлопчик заглянув до мами в кімнату, подивився на екран телевізора і обурено зауважив: «Так погано знято! То чиїсь пальці в кадрі, то якась пляма. Як ти можеш таке дивитися?»

Якось одразу після закінчення гімназії друг запропонував 16-річному Сашку піти працювати на кіностудію імені Олександра Довженка, мовляв, його батько займає там посаду, тож допоможе. З того дня він надовго пов’язав свою долю з виробництвом фільмів. Був у захваті та освоював одну професію за іншою — звукорежисер, оператор, освітлювач.

Працював у компаніях з виробництва кіно, музичних кліпів, телевізійних програм, зокрема в «Ілюмінаторі», «Старлайт Філмс» та «Фемілі Сінема». Останніми роками у мирному житті був гафером — головним техніком з освітлення.

Після одруження народилася донька Злата, за якою батько упадав всією душею. На жаль, життя Саші та Насті не склалося. Подружжя офіційно розлучилося у 2023 році, коли чоловік уже вдруге перебував на війні.

У 2014 році, коли почалася збройна агресія РФ проти України, Сашка мобілізували у 30 механізовану бригаду, де він став командиром БМП і був одним з оборонців Дебальцевого.

А страшного ранку 24 лютого 2022-го Саша відвіз на авто доньку з дружиною до своєї сестри у Львів, а вранці 25 лютого прибув до свого районного ТЦК у Києві. Військком, побачивши позначку про інвалідність у його квитку, наказав іти додому. «А я нікуди не піду», — заявив Дроздов і домігся свого.

Спочатку «Дрозд» захищав Київ і Васильків. А у липні 2022-го Саша перейшов до 12 бригади спеціального призначення Нацгвардії «Азов». Вивчився на артилериста, а потім самотужки опанував навички керування дронами та став оператором БпЛА. Пройшов з «Азовом» весь шлях на Донецькому напрямку від Великої Новосілки і до Нью-Йорка.

Оператор дронів, 24-річний Сергій Седляр на позивний «Яша» пів року провоював пліч-о-пліч із «Дроздом» і «Гетьманом», каже, що Саша був для нього другим батьком.

«Він умів бути лідером без крику. Справжній командир, який не тільки роздає завдання, а й робить разом із тобою. Вчитель у всьому, особливо що стосується дронів. На курсах вчать основ, як підняти та посадити БпЛА. Але є величезна купа тонкощів, налаштувань, дрібних рішень, які я опанував лише завдяки «Дрозду»… Всі його поважали за професіоналізм і спокій», — розповідає Сергій.

За його словами, побратими любили, коли їхня трійця першою заходила на нову позицію. Бо знали, що коли їх там змінять — буде, де спати та де їжу приготувати. Київські хлопці будь-яку діру намагалися перетворити в облаштований простір.

Саша дружив із Богданом Кірдо з дитинства, вони жили поруч на Виноградарі. На війну Богдан пішов за другом — на рік пізніше. Саша домігся, щоб Богдан потрапив у його підрозділ. Вони завжди були разом — на позиціях, ротаціях, у відпустках. Разом і загинули.

Вранці 19 грудня 2024 року Саша, Богдан і Сергій перебували на позиції у селі Новоспаське Бахмутського району. Ворог штурмував посадку й хлопці з підвалу відпрацювали по окупантах точними скидами з квадрокоптерів, успішно відбивши атаку. Після цього готувалися виконати нове завдання: замінувати за допомогою дронів дорогу.

«За боєкомплект у нас відповідав „Гетьман“. Поки він готував міни, Саша приліг відпочити. Я теж на хвильку задрімав. Наступної миті — свист, удар і темрява», — згадує Сергій. Роздивившись довкола зрозумів, що залишився живим тільки він один.

Пізніше Сергій дізнався, що окупанти вдарили по них з реактивної системи залпового вогню, ймовірно з «Граду». Боєкомплект хлопців здетонував, а бетонна плита, під якою вони ховалися, завалилася на бік. Тіло «Гетьмана», який опинився в епіцентрі вибуху, дістали наступного дня, «Дрозда» — за день потому.

На війні Саша написав доньці лист-заповіт, у якому є такі слова: «Молю тебе люби, памʼятай, вивчай, цінуй і оберігай Україну у своєму серці. Бо це я, це ти, це мама тендітна та ніжна, це твої дідусі та бабусі розумні та мудрі, це всі, кого ти знаєш зараз, коли тобі лише 6 рочки!»

Вічна пам’ять і шана герою!

Фото за сайту Вечірній Київ