Пам’яті актора Українського театру Фінляндії, сержанта Ігоря Суботяка

Ігор Суботяк мешкав у Фінляндії, але з початком повномасштабної війни повернувся в Україну і добровольцем пішов захищати Батьківщину. Чоловік загинув 7 серпня 2023 року у Покровську на Донеччині.

Сержант Івано-Франківського зонального відділу Військової служби правопорядку в свій останній день сідав вечеряти, але після прильоту у Покровськ першої ракети «Іскандер» швидко зібрався та поїхав на місце прильоту.

Ігор допомагав розбирати завали зруйнованої російською ракетою багатоповерхівки, щоб врятувати людей. Але після першого прильоту, коли на місце зібралися рятувальники, лікарі, військові та цивільні, країна-агресор обстріляла Покровськ повторно. І цей другий обстріл міста забрав життя чоловіка.

Побратим Ігоря Артем Чапай написав у Фейсбуці: «Росіяни вбили вчора Ігоря. Найкраща людина, з якою довелося познайомитися від початку війни. Людина, яка була емоційно найближчою в нашому підрозділі й одним із найкращих друзів узагалі. Поки багато чоловіків правдами й неправдами намагалися виїхати за кордон, Ігор після 24 лютого повернувся з Фінляндії, де жив переважно вже 15 років. Він казав: «Я подумав: ну як я там зможу ходити в сауну, коли вдома біда?». 

Військова служба правопорядку у Збройних Силах України на своїй сторінці у Фейсбуці повідомила, що Ігор був сержантом лише другого взводу, але на практиці — через авторитет, який здобув серед хлопців — неформально виконував роль головного сержанта всієї роти.

«Його і хотіли призначити на цю посаду — але він відмовлявся. Просто за спільною згодою розписував наряди, організовував службу, вирішував побутові питання… Не в останню чергу його хотіли бачити старшим через те, що Ігор усіляко уникав фаворитизму. Він служив у підрозділі з людьми з Галичини, Луганщини, Харкова, Києва, Чернігівщини. З добровольцями, як сам, із контрактниками та мобілізованими. До нього тягнулися багато різних людей. Він дружив із кимось більше, з кимось менше. Але важко було помітити різницю у ставленні. Обов’язки ділив порівну», - повідомили у Військовій службі правопорядку. Та розказали, що Ігор завжди сідав і все прораховував — наскільки це можливо, адже ситуація на фронті, як у шахах, може докорінно змінитися після кожного ходу.

«Є люди, про яких починають говорити «добре або нічого» лише після їхньої смерті. Це не той випадок. Ігоря стали поважати з перших місяців в армії — як тільки роззнайомилися. «Ігор — це Людина з великої літери», «Мудрий чоловік», - розповідають про Ігоря військові, які служили поруч.

Вони зазначають, що між іншим, у Ігоря так і не з’явився жодний позивний, він був для всіх просто Ігор по службі, або Ігорко в неформальному спілкуванні. Можливо, це через різносторонність рис, важко було виділити якусь одну, кажуть побратими.

Ігор родом з села Жуків Івано-Франківської області. Він навчався у місцевій школі та у музичній школі в Обертині за класом кларнету. Згодом закінчив Коломийське профтехучилище, відслужив в армії.

Останні 15 років чоловік працював столяром у Фінляндії. Крім того, Ігор був актором Українського театру Фінляндії, грав на бандурі та співав у хорі Товариства українців у Фінляндії «Переспів».

«Ігор був надзвичайно талановитою людиною з десятками захоплень та умінь, які сам опанував - блискучий бандурист, вокаліст та актор, неперевершений шахіст. Він був вірним другом з гарною душею та щирим серцем, готовий допомогти при найпершій потребі. Та найбільше захоплювала його безмежна любов до рідної України», - написали в пам'ять про чоловіка в Товаристві українців у Фінляндії.

Там зазначили, що в житті української громади Фінляндії Ігор був дуже активним та значимим. «Його гра на бандурі та неперевершений голос зачаровували усіх», - згадують у Товаристві.

Про те, що Ігор був дуже різнобічною людиною, говорить і його друг, побратим Артем Чапай.

«Він найкраще в роті грав у шахи. Він грав на кількох музичних інструментах. Може, хтось пам'ятає відео, як він підбирає на бандурі пісню Челентано. В армії він почав учити англійську по Дуолінго і вже починав розмовляти нею. Ми мріяли разом сходити в похід. Мріяли, що після війни приїду з дітьми до нього у Фінляндію», - написав Артем у Фейсбуці.

За його словами, в останні тижні Ігор багато сміявся, співав, був усміхнений, веселий та радісний. «Думаю, відчував, що робить правильно. Що там, де повинен бути», - додав Артем.

Він нагадав, що 29 серпня у Ігоря мав бути день народження. Але не сталося, російські варвари забрали життя у цієї неординарної людини.

Товариство українців у Фінляндії висловило глибокі щирі співчуття сім‘ї Ігоря.

«Його велика любов до дружини і дітей відчувалася в буденних простих розмовах. Кожен, хто знав Ігоря, - любив і поважав його. Кожен з нас відчуває і розділяє біль від невимовно великої втрати. Спи спокійно, Ігоре! Ми будемо берегти пам‘ять про тебе у наших серцях!», - написали представники Товариства у Фейсбуці.

З війни чоловіка не дочекалися дружина Галина, донька Богдана та син Денис.

Скорботний кортеж прибув до міста Коломия 10 серпня. Наступного дня відбулася зустріч полеглого військовослужбовця біля Церкви священномученика Йосафата, а далі - скорботна хода центром міста до Церкви Архистратига Михаїла.

Поховали Ігоря Суботяка 11 серпня у селі Жуків Обертинської громади. 

Вічна слава Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Ігор Суботяк, Фейсбук-сторінка Уляна Бурдіна, Фейсбук-сторінка Bohdana Subotiak, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України