Пам’яті науковця, поета і добровольця Юрія Дадака (позивний «Руф»)

Юрій Дадак почав писати вірші ще у 14 років. Він часто критикував традиційну українську поезію, де, за його словами, українців переважно зображають як бідних, нещасних, які потребують лише жалості, що занижує самооцінку та почуття національної гордості. Тому Юрій вважав свою поезію одним із типів поетичної пропаганди патріотизму, писав поетичні рядки, спрямовані на підвищення бойового духу, мотивацію та почуття національної гордості.

«Прийде пророк?

А, може, ти - пророк?!

Месію ждеш?

А може ти - Месія?

Можливо, саме ти заб’єш кілок

У груди монстра з іменем «росія»?!», - писав поет.

Юрій народився в місті Бережани на Тернопільщині, згодом його сім’я переїхала до Львова, де він навчався, патріотично загартовувався та викарбовував себе як особистість. У 1997 році закінчив Львівський ліцей № 93 та навчався в Національному лісотехнічному університеті України за фахом «Технологія деревообробки». Здобув диплом інженера-технолога, став кандидатом технічних наук, захистивши дисертацію, займав посаду доцента кафедри технологій лісопиляння, столярних і дерев'яних будівельних виробів.

Ще підлітком Юрій цікавився роботами Міхновського, Грушевського, перечитав усе, що видано про Степана Бандеру і виріс з позицією затятого націоналіста. У 2011 році він обрав собі псевдонім «Юрій Руф», готуючи до друку збірку «Багряна лірика». Згодом світ побачили його відомі книги – «Час Революції”, «Ваніль чи сталь?!», «На зламі епох». Вірші "Руфа" увійшли до сучасних націоналістичних поетичних збірок «Голос крові», «Відлуння свинцевих громовиць». У 2018 році Юрій опублікував ілюстровану книжку для дітей «Казковик», яка вкладалася в його концепцію проактивної педагогічної роботи з юнацтвом — він сам витрачав багато особистого часу на виступи перед підлітками як у школах, так і у націоналістичних вишкільних таборах.

Протягом багатьох років "Руф" був ведучим та сценаристом мілітарі-фестивалю «Холодний Яр», а на його вірші українські рок-гурти записали чимало пісень. Окрім того, чоловік мав власну лінійку одягу “Гвер”, займався просвітницькою діяльністю, починаючи з 2014 року, був активним волонтером, виховував з дружиною двох доньок…

Але після 24 лютого 2022 року війна розділила сім’ю. І аудиторії університету "Руфу" замінили холодні окопи.

«24 лютого нас розбудив дзвінок з Києва від друзів, і ми жахнулися від новин, які почули. Почалася війна. Того ж самого дня ми прийняли рішення виїхати з міста. Я з дітьми вирушила до польського кордону, а чоловік залишився вдома», - пригадує дружина Ірина.

Тоді жінка з двома донечками, 8-річною Катею та 12-річною Роксоляною, спочатку виїхали до Польщі, а згодом до Італії.

«Коли ми виїхали в перший день повномасштабного вторгнення, Юра записав для нас відеоповідомлення та пішов у військкомат. Після цього він додому більше не повертався. Спочатку чоловіка відправили в Яворів на навчання, а через два дні він поїхав на фронт. По телефону ми з ним майже не спілкувалися — в нього рідко був зв’язок та можливість розмовляти. За весь час нашої розлуки мені вдалося лише двічі з ним поговорити. Це було в день, коли чоловік перебував ще на полігоні, і по дорозі, коли він їхав на схід України», - додала жінка.

На другий день повномасштабного вторгнення Юрій став бійцем 24-ї окремої механізованої бригади ім. Короля Данила.

“Маю за честь стати до лав добровольців ЗСУ. Ви б бачили ці очі людей, заряджених на перемогу! Слава Україні! Вірте в ЗСУ!”,  —  так Юрій написав на своїй сторінці.

Вже 1 квітня у соціальних мережах Руф виставив фото біля Попасної на Луганщині. Знимка перед боєм, стала останньою в його життєписі. Юрій Дадак загинув від мінометного обстрілу.

«Загинув у бою під Попасною давній друг, націоналіст, науковець, поет, організатор та ведучий сотень патріотичних заходів Юрій Дадак, відомий загалу як Юрій Руф. Ідеаліст і перфекціоніст, невтомний шукач істини, людина, яка щиро вболівала за націоналістичний рух та докладала колосальних зусиль до його розбудови», - написав Юрій Михальчишин.

Попрощатись з Юрієм Руфом 9 квітня до Гарнізонного храму Святих апостолів Петра і Павла  у Львові прийшли сотні людей, серед них рідні, друзі та побратими Героя. Люди несли квіти та не могли стримати сліз. Похоронили Воїна на Личаківському цвинтарі.

«Ми платимо височенну ціну за перемогу. Сьогодні ми провели у вічність Юрія Руфа, одного з найчесніших і найпорядніших людей з тих, що я знаю. У нього слова не розходилися з ділами. Він любив Україну понад усе - і віддав себе Їй до останку», - написала Тамара Горіха Зерня.

Українського поета та активіста, воїна Юрія Руфа Президент України Володимир Зеленський нагородив посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

На його честь назвали вулиці в Кременчуці, Львові, Хмельницькому, а в Коломиї (де зараз проживають батьки) — міське озеро. А нещодавно на Львівщині у Національному природному парку «Сколівські Бескиди» ознакували шлях пам’яті Юрія Руфа. Цей маршрут бере свій початок біля водоспаду Кам’янка. Його довжина – 12 км, впродовж маршруту передбачено чотири тематичні зупинки на яких розташовані QR- коди, відсканувавши їх, можна дізнатись про життя і творчість Юрія.

У Львові на вулиці Пулюя на фасаді «Технологічного фахового коледжу Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» у квітні відкрили меморіальну дошку, на якій викарбувані пророчі слова Юрія Руфа:

«Наша зброя – це єдність,

Наша сила – це дух,

Ми йдемо вслід за сонцем –

Не спинити цей рух».

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Юрій Руф, Інформаційний портал депутатів Львівської міської ради