Пам'яті розвідника Віктора Тьопенка

24 березня 2022 року автомобіль ГАЗ-66 із розвідниками 3-ї окремої танкової бригади повертався із завдання біля села Суха Кам'янка Ізюмського району Харківської області. За кермом був 34-річний Олексій Звонарьов, а у кунзі (герметизований кузов — ред.) знаходилися побратими, серед яких і сержант Віктор Тьопенко. Внаслідок прямого влучання кабіну понівечило, кунг відірвало. Кілька контужених хлопців вибралися із автомобіля. Серед них не було ні Звонарьова, ні командира відділення розвідувальної роти 49-річного Віктора Тьопенка. Суха Кам'янка вже була територією ворога — тіла загиблих вдалося знайти й поховати лише у травні цього року.

Віктор з дитинства був дуже спокійний. Здавалося, ніщо не могло вивести його з рівноваги. За прикладом старших хлопців вступив до Дніпродзержинського технікума фізичної культури. Захоплювався боротьбою і боксом. Високого статного хлопця забрали до групи радянських військ у Німеччині. Там Віктор служив у повітряно-десантних військах за військовою спеціальністю "розвідник". Вже після об'єднання ФРН і НДР частину, де служив чоловік, відправили до Казахстану. 

Після повернення до рідного села Віктор закінчив Черкаський університет й працював у рідній школі вчителем фізкультури.

Його колега й ровесниця Оксана Майстренко каже, що лідерські якості майбутнього розвідника закладалися в дитинстві.

— Ми з Вітьою виросли разом на одній вулиці. Він був беззаперечним лідером і зачинщиком різноманітних забав. У що б ми не грали — він завжди перший, найкращий! Відчувався його спортивний азарт, бажання перемагати, вдосконалюватися.

Борис Смілянець згадує свого кума як дуже порядну людину.

— Високий,  — мав понад метр дев'яносто зросту. Ніколи не бачив його в гніві — завжди спокійний, урівноважений. Ніде — ні в Тальному, ні в Заліському не було людини, яка би сказала про нього щось погане, — згадує Борис. — Кум дуже любив своїх дітей — Юлю й Олександра. Сам грав із школярами в різноманітні ігри. Був просто неперевершеним мисливцем, міг долати величезні відстані. Захоплювався рибальством, тримав власну пасіку. У 2015 році пішов добровольцем на війну. Так само зробив і його брат Олександр. 

“Я іду, щоби ніхто не смів нас гнобити, знищувати”, —  казав Віктор.

25 лютого сержант Тьопенко був у військкоматі, щоби разом із молодими хлопцями повернутися до знайомої справи — розвідки. Жити йому залишалося трохи більше місяця.

— З Віктором я познайомився років сім тому на риболовлі в селі. Хлопці змайстрували кладки і з них ловили. Ми відразу знайшли спільну мову — говорили про спорт, полювання, риболовлю. Я захоплювався футболом, а Вітя — силовими видами: боротьбою, боксом. Риболовля підходила йому найкраще, бо я ніколи в житті не зустрічав настільки спокійної, розважливої людини. Можливо тому риби в нього завжди було більше, аніж у мене, — згадує односелець Павло Лещенко.

Віктора Тьопенка поховали у Заліському на Черкащині 28 травня.

У нього залишилися син Олександр, донька Юлія, мама Лідія Миколаївна, сестра Таміла. Брат Олександр на похороні був у військовому однострої — він продовжує захищати Україну. 

Вічна пам'ять Герою!

Фото з особистого архіву