Пам’яті командира авіаційної ескадрильї, підполковника Олександра Жиброва

24 лютого 2022 року Олександр Жибров виконував бойове завдання у небі над Херсонщиною. Того ж дня командир авіаційної ескадрильї 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова Повітряних Сил ЗСУ загинув, перед тим знищивши російську колону з технікою.

Олександр Жибров походив з династії військових льотчиків, тому після закінчення школи у Кропивницькому вибрав такий же фах і вступив до Харківського інституту льотчиків Військово-Повітряних Сил України. Після навчання пройшов шлях від старшого льотчика до командира ескадрильї.

Льотчик 1 класу, він освоїв типи літаків Л-39, Су-25. Неодноразово виконував бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції. І сам якісно навчав молодих льотчиків, багатьох бойових пілотів поставив на крило. Дружина Олександра - Оксана, розповідає, що він народився у Казахстані, де на той час служив його батько. Після розпаду Союзу родина переїхала до Кропивницького. Обидва діди, дядько, батько Олександра — військові льотчики. Тато – Олександр Жибров, полковник, зараз працює у Льотній академії НАУ у Кропивницькому, викладає безпеку польотів.

«Востаннє я бачила Сашу 23 лютого. У них були нічні польоти й він залишався на чергування. Ми поспілкувалися ввечері телефоном, звичайні такі домашні розмови, родинні. Попрощалися – «на добраніч, люблю». А потім 24-го вранці всі прокинулися від вибухів. Я телефонувала чоловіку, але він не брав слухавку. Через деякий час перетелефонував сам, сказав, щоб нічого не боялася, що все буде добре. Потім, як і всі, ми очікували чогось, у всіх був страх, розгубленість. Ще один дзвінок був у обід. Олександр поцікавився, як справи у нас з дочкою, сказав, що передзвонить ще пізніше. Але його телефон більше не відповідав», - згадує Оксана.

Про те, що з ним щось трапилось, Оксані навіть думки допускати не хотілося. Лише через декілька днів батьки Олександра повідомили, що його літак розбився. 24 лютого Олександр вивів свою ескадрилью з Миколаєва на оперативний аеродром. Там отримав бойове завдання - завдати удару по колоні ворожої техніки, яка рухалася з боку Криму. Пішов ведучим у складі першої пари. Досвідчений командир вивів пару на виконання бойового завдання. Ефективно відпрацювавши по колонах інженерної техніки, дав команду веденому завдати удару самостійно, а сам пішов на вкрай небезпечний повторний захід.

«Як розповідав потім ведений, вони направилися в бік Херсона, там йшли великі колони з ворожою технікою. Бензовози, понтони, зенітки... Різна техніка. Вони відпрацювали перше коло, тобто розбили колону, а коли пішли на друге - напарник побачив величезний спалах. Літак почав падати. Саша не катапультувався, літак впав на ту колону, яку відпрацьовував», - розповідає жінка.

Змогли повернути тіло Олександра лише наприкінці минулого року, попрощалися - у березні нинішнього.

«Три тижні, до появи в Інтернеті у середині березня відео про те, що місцеві жителі у Чаплинці Херсонської області знайшли та поховали Сашу, ми сподівалися, що йому вдалося вижити. Велика вдячність усім, хто займався пошуком тіла мого чоловіка. І через те, що це окупована територія, то забрати його звідти не було можливості. Низький уклін усім, хто допомагав повернути його тіло додому. Цей шлях був дуже важким і довгим», - каже дружина льотчика.

«Саша був моїм надійним плечем, опорою, кам’яною стіною. Поряд з ним ми з донькою почували себе коханими, захищеними й спокійними. Для мене мій Сашко був моїм особистим чарівником. На перший погляд, дуже серйозний та закритий, а насправді — теплий, ніжний, дуже чуттєвий. І чутливий. Це була людина, яка не просто слухала тебе, а чула. У Саші було неймовірне почуття гумору. Йому було все цікаво. Подобалось майструвати, будувати, ремонтувати, готувати. Дуже любив на дачі робити все своїми руками: саджати рослини, обрізати виноград. Любив життя і своє небо. Кожну вільну хвилину ми намагались провести разом. Найголовнішим для нього була сім'я: ми з донечкою і батьки. Не було жодного дня, щоб він не дзвонив своїм батькам. Ми берегли своє маленьке щастя. Насолоджувалися тим, що мали: теплом і затишком вдома, вечірніми прогулянками, поїздками на дачу. Прекрасним було після важкого робочого тижня виїхати за місто на дачу, побути разом, насолодитись тишею, пити каву під сюрчання цвіркунів.... Особливою радістю були спільні відпустки. Після багатьох розлук - провести час утрьох, побувати в нових місцях, отримати нові враження, створити спільні спогади. У нас було "МИ" і це дорогого вартує», - згадує довоєнне  життя з Олександром дружина Оксана.

За особливу мужність і самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України від 26 березня 2022 року підполковник Олександр Жибров посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Фото з сімейного архіву