Пам'яті гірського штурмовика та відомого закарпатського гіда Тараса Гайдука

Пам'яті гірського штурмовика та відомого закарпатського гіда Тараса Гайдука

Хвилина мовчання
Укрінформ
На момент вторгнення він був резервістом, але на війну поїхав першого ж дня

Рік тому, 6 березня, на війні загинув старший сержант 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Тарас Гайдук.

Він був одним із найвідоміших гідів на Закарпатті, чудовий історик — знав історію усіх вулиць та куточків Ужгорода, інших закарпатських міст, вів популярний туристичний блог “Віртуальний гід” в Ютубі.

Його знали ще й через активну громадську позицію — Тарас був головою правління ГО “Закарпатська громада”, втілював соціальні проєкти та працював над перейменуванням вулиць.

На війну чоловік хотів піти ще у 2014-му році, добровольцем, але тоді йому відмовили через стан здоров'я. Контракт Тарас Гайдук підписав вже у 2017 році, демобілізувався у 2020 році у березні, якраз у переддень річниці Карпатської України, каже його друг, гід Юрій Славік.

На момент вторгнення Тарас був резервістом, тому на війну поїхав першого ж дня. Його підрозділ захищав Україну від ворога на Запорізькому напрямку. Чоловік керував артилерійським розрахунком, установкою “Град”.

Загинув під час ворожого обстрілу їхньої машини. Поховали Тараса Гайдука 11 березня на пагорбі Слави в Ужгороді. У нього залишились дружина та батьки.

“Ми знайомі зі студентських років, Тарас був такою людиною, яку знали всі в місті. Харизматичний, імпульсивний, мав загострене відчуття справедливості. У найважчих моментах ніколи не нив — рухався далі і виходив на новий рівень. Завжди був повен ідей, як покращити рідне місто, завжди тримав руку на пульсі Ужгорода”, - згадує друга Юрій Славік.

Для дружини Марії Тарас був цілим світом.

“Мені не вистачає його голосу, дотику, почуття гумору, історій та дискусій, неймовірної і відданої підтримки, та всього мені не вистачає... Я не можу написати, що мені залишається жити заради нього, бо я до цього не готова... У нас були спільні плани на життя, а мої були цілком і повністю пов’язані з Тарасом. Він так любив жити, любив найменший куточок нашої країни і вмів закохати кожного в неї. А найголовніше, що він хотів жити в такій Україні, за яку боровся. У ній ми мали виховувати наших дітей, кучеряву дівчинку Іванку і хлопчика, які неодмінно, на мою вимогу, мали бути схожими на нього. Я пишаюсь Тарасовим подвигом і сміливістю, бо нікому не легко йти на війну, коли маєш тисячі планів у мирному житті. Але він мав власні цінності, які зберіг до кінця і не пожертвував ними, а я маю поважати їх і бути гідною такого чоловіка”.

Мама Тараса, Анна Гайдук-Коперльос, згадує, як на День Незалежності сину посмертно вручили державну нагороду “За мужність”.

“Сину мій! Сьогодні у День Незалежності вручали Тобі нагороду за мужність... Посмертно. Як це боляче. Ти віддав найцінніше, що було. Життя. Я знаю, що ти б зробив ще дуже багато хороших справ на користь України, бо ти знав, як це зробити. Ти мріяв, щоб Україна була вільною, незалежною, європейською. Ти міг тисячу разів виїхати за кордон, але ти лишався в Україні. І коли 24 лютого було оголошено про напад, ти був на своєму місці, як справжній патріот, справжній чоловік, відмінний воїн своєї держави! Спи спокійно, мій соколе, мій Герою, разом з тисячами таких прекрасних і мудрих, як ти. Слава Україні! Буде Україна процвітати, завдяки таким Воїнам добра і світла, як ти!”

Голова асоціації фахівців туристичного супроводу Закарпаття Олександр Шершун каже, що колеги Тараса сьогодні працюють над тим, аби увіковічнити пам'ять про нього.

“Тарас є автором першого успішного туристичного проєкту про Закарпаття на Ютубі - “Віртуальний Гід”. Найемоційніший історик, якого я знав, і один з найкращих екскурсоводів Закарпаття. Людина, яка не боялася доводити свої переконання роботою. Чудовий приклад - служба в армії за контрактом. Тарас по-хорошому був несистемною людиною, тобто ненавидів «рішалово» і принцип, за яким треба робити не правильно, а «так як треба». Тим не менше, успішно відслужив, одружився, повернувся в туризм, а коли почалося вторгнення - одразу став до лав ЗСУ. Він — приклад для інших, він показав, як любити свою країну і як стояти за неї до останнього”.

Олексій Чеботарьов, колега Тараса Гайдука по навчанні в Українському католицькому університеті, впевнений, що згодом у виші “запровадять іменні стипендії чи наукові програми в пам'ять про Тараса”.

А вже тепер на фронті працює дрон "Haiduk" — він надійшов на озброєння ЗСУ завдяки естонській ініціативі adoptadrone.org та знищує ворога.

Фото: Фейсбук-сторінка Тараса Гайдука

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-