Пам'яті журналіста і захисника України Андрія Літвінова (позивний «Єнот»)
Вінниця зустріла «Єнота» 13 лютого, він повернувся на щиті до міста, яке стало його другою домівкою після вимушеного від'їзду з Донеччини після подій 2014 року.
До 2014-го, коли з подачі росії сепаратисти «запалили» Донеччину, Андрій Літвінов працював журналістом у Домінікані. В інтерв'ю газеті «33 канал» він розповідав: «Я працював там три роки журналістом по віддаленому доступу на Київ. Писав аналітику, співпрацював з відомими ЗМІ, сайтами, «Українськими новинами», газетами «Сегодня», «Салон», радів життю і морю».
Але те, що відбувалося в його рідному Донецьку, змусило чоловіка повернутися до України. Він пішов захищати рідну землю, бо бачив рідне місто тільки українським. Попри те, що став ворогом для вчорашніх колег-донеччан, які пристали на бік сепаратистів, і «карателем» для декого із сусідів.
Після тієї війни, маючи статус учасника бойових дій, Андрій обрав собі за домівку Вінницю, хоча нікого з рідних чи близьких там не було. Він дуже ображався, коли чув на свою адресу «біженець». «Бо куди можна бігти в рідній країні? Я ж не втік за кордон, як це зробив багато хто, я українець і живу у вільній частині України. Навіть на Домінікані я був не «руссо», а «украйно», - розповідав він товаришу - журналісту Роману Ковальському.
Його мрії потроху почали збуватись, він купив авто та будинок під Вінницею. Сюди переїхали його рідні. Але у лютому 2022-го розпочалося повномасштабне вторгнення росіян і він, як ССО-шник, знову взяв до рук зброю.
Його товариш Павло Мельничук розповів у Фейсбуці , що Андрій Літвінов не був з тих «героїв», які випнувши груди хваляться своїми подвигами. Тобто, «дуже зрідка розказував про свої «походеньки» в окупований Донецьк чи «на той бік» ще тоді, у 2014-15. Не розказував і зараз, під час коротеньких приїздів додому в 2022-му, хіба що тільки коли відпускало, чи коли знімав нарешті напругу за столом з друзями».
Він приїздив з фронту на своїй потовченій опель-фронтері на кілька днів, часто з самісінького пекла, щоб відремонтувати машину і відіспатися. А ще він мало не кожного разу привозив котика чи собачку, бо там багато таких «сиріт». Тому зараз удома в родичів Андрія цілий звіринець.
«Коли я відганяв це бите-перебите авто без номерів, з битим заднім склом із СТО «Єноту» додому, то попутні поліцаї віддавали честь через віконце… Щоразу пів дня в нього йшло на те, щоб відмити салон тої фронтери від крові (бо ж вона на евакуації), солярки та розчавлених шоколадних батончиків, які розвідка носить десь у задній кишені», - згадує Мельничук.
Підрозділ Андрія Літвінова наприкінці минулого року з-під Херсона мали перевести під Бахмут. Він опинився у Соледарі.
«Там було пекло і хтось таки мав притримувати ті пекельні дверцята. 30.12 був прихід 120 мм міни, з п’яти бійців у двох сусідніх окопах вціліло тільки двоє. Тіла зразу не вдалось вивезти, вже пройшло більше 40 днів. По фото тіло впізнали», - повідомив Павло Мельничук про загибель друга…
У своєму останньому дописі у Фейсбуці, 23 грудня 2022 року, Андрій Літвінов написав: «Наше покоління постійно на війні. Різні фронти, але одна й та сама війна за Україну. Ворог і зовнішній, і внутрішній. Дивна, але почесна доля…».
