Коли росія звернула не туди?

Коли росія звернула не туди?

Укрінформ
Дедалі більше людей у світі розуміє: росія не така, як усі. 

Вона ніби випірнула у сьогоденні з агресивного минулого. Країна, яка нападає на сусідів, загрожує цілому світу, живиться страхом і в цьому бачить свою велич. 

Коли росія стала такою?

Коли повернула не туди? 

Спробуємо нині відповісти на це питання. 

Декому з західних політиків для того, щоб зрозуміти наскільки неадекватною стала ця країна треба було на власні очі побачити руїни українських міст і сіл. 

Відтак вони певні — поворот “не туди” стався 24 лютого 2022 року, коли путін почав масштабний наступ на Україну з півночі, сходу та півдня. 

Дуже зручна версія для тих, хто  до останнього моменту продовжував втримувати приязні і ділові стосунки з путіним. 

Попри те, що минуло вже майже вісім років після окупації Криму, захоплення частини Донецької та Луганської областей, вбито тисячі людей і навіть не лише українців. Згадайте збитий російськими терористами пасажирський літак МН17.  

Але поворот російської федерації в напрямку від нормальної країни, яка діє згідно міжнародних правил і норм, стався навіть не в 2014 році. Адже не того року вона вперше нахабно і відверто порушила міжнародне право, розв’язавши війну проти суверенної держави. 

Згадайте агресію проти Грузії в 2008 році. 

Хоча  про свої цілі повернути росії світову роль, а відтак відновити впливи на постсовєтському просторі путін відверто заявив ще роком раніше на Мюнхенській безпековій конференції. 

А в 2005-му, через кілька місяців після перемоги Помаранчевої революції, він заявив, що «розвал Совєтського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою сторіччя». 

Відтак путін ніколи не приховував: ціллю його зовнішньої і внутрішньої політики є залагодити наслідки цієї “катастрофи”, повернути світ у ситуацію до 1991 року. 

То, може, російська федерація зійшла із демократичного шляху, обравши президентом владіміра путіна? 

Безперечно, кагебіст на чолі держави особисто чимало доклався до її розвороту назад до СССР. 

Тож 31 грудня 1999 року, відколи путін керує росією (спершу як виконуючий обов’язки президента, потім, президент, потім прем‘єр, а потім знову і вже довічно президент) – переломний момент в історії цієї країни. 

Але не путін визначає  настрої суспільства — він радше пристосовується до них і користується ними. 

А незворотні зміни від демократії в росії почалися ще раніше. 

Може, під час масових фальсифікацій і маніпуляцій на президентських виборах 1996 року? 

Так організували другий строк для Бориса Єльцина, а росіяни змовчали.

Та ні, ще раніше. 

В 1994-му Кремль розв’язав криваву війну проти чеченців, які прагнули незалежності. 

Тодішній президент рф, який тоді для багатьох у світі ще асоціювався з боротьбою за свободу, той, хто зірвав комуністичний путч у москві трьома роками раніше, той самий Борис Єльцин вирішив втопити у крові прагнення до свободи гордого кавказького народу. 

Але ще перед цією війною президент російської федерації, перед загрозою втрати своєї влади стріляв у власний народ. 

В жовтні 1993-го у розпалі політичної кризи, конфлікту з російським парламентом, який оголосив про відсторонення його від виконання обов’язків керівника держави, Єльцин видав указ про розпуск законодавчого органу. 

Небажання депутатів виконувати неконституційне рішення президента, підштовхнуло Єльцина до використання сили. 

Парламент та його громадських захисників розстріляли з танків. 

За офіційними, ймовірно, заниженими, оцінками, загинуло півтори сотні людей. 

Схоже, ці події стали останнім масовим протестом росіян проти зловживань влади, де вони виявили відвагу зупиняти силовиків. 

З того часу усі інші акції непокори закінчуються масовими і майже безперешкодними арештами протестувальників. 

Силовий розгін парламенту в жовтні 1993-го неоднозначно сприйняли в росії та світі. Адже, з одного боку, це виглядало дико і жорстоко, але з іншого — політичні опоненти Єльцина — це комуністи та інші неприємні для демократів персонажі. 

Можливо, заради подальшого демократичного розвитку й варто було з ними вчинити саме так? 

Втім, ми бачимо, як перемога Єльцина у політичному протистоянні, отримана за допомогою танків, відвела російську федерацію з демократичною шляху.  

В Україні схожу політичну кризу (протистояння між президентом та парламентом) розв’язали по іншому: достроковими виборами законодавчого органу і очільника держави. Президент Кравчук втратив владу, але Україна зберегла демократію. 

Тим часом, «медовий місяць» росіян зі свободою закінчився за два роки. Цього разу він був довший, як у 1917-му, коли тривав від лютого до жовтня. 

Далі рух країни розвивався по звичній для росії колії згортання свободи: другий термін президентства Єльцина, друга війна проти Чечні і знищена вщент її столиця Грозний, обрання путіна, яке виявилося довічним, війна проти Грузії, яка виявилася черговою, і війна проти України, яка стане для росії таки останньою. 

Українці переможуть, бо ми не просто не один народ - ми цілком інший народ. 

Бо Україна - не росія. Ми будуємо свою державу на фундаменті свободи, яка є базовим елементом нашого менталітету. Натомість росія знову стає осердям світу несвободи на планеті. 

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Слава Україні!

***

When did Russia take a Wrong Turn?

More and more people in the world now understand: Russia is not like everyone else.

It seems to have emerged today from an aggressive past. A country that attacks its neighbours threatens the whole world, feeds on fear and sees its greatness in this.

When did Russia become like this?

When did they take a wrong turn?

Let’s try to answer this question now.

Some of the Western politicians needed to see the ruins of Ukrainian cities and villages with their own eyes in order to understand how inadequate this country has become. Therefore, they are certain that the turning point “in the wrong direction” occurred on 24 February 2022, when Putin launched a large-scale offensive against Ukraine from the north, east and south.

A very convenient version to those who continued to maintain friendly and business relations with Putin until the last moment.

Despite the fact that almost 8 years have passed since the occupation of Crimea, the seizure of parts of Donetsk and Luhansk oblasts, thousands of people killed – and not only Ukrainians. Remember the MH17 passenger plane shot down by Russian terrorists?

But the turn away from the direction of a normal country that acts according to international rules and norms did not even happen in 2014 for the Russian Federation. After all, 2014 was not the first time it brazenly and openly violated international law, unleashing a war against a sovereign state.

Remember the aggression against Georgia in 2008.

Though, Putin openly stated his goals to restore Russia’s global role, and thereby restore its influence in the post-Soviet space, a year earlier at the Munich Security Conference.

And in 2005, a few months after the victory of the Orange Revolution, he declared that “the collapse of the Soviet Union was the greatest geopolitical catastrophe of the century.” Therefore, Putin never hid it: the goal of his foreign and domestic policy is to settle the consequences of this “catastrophe” – to return to a pre-1991 world.

So, maybe the Russian Federation has deviated from the democratic path by electing Vladimir Putin as president?

Undoubtedly, the KGB-ist at the head of the state has personally contributed a lot to its reversal back into the USSR.

So, 31 December 1999, when Putin has been ruling Russia (first as acting president, then president, then prime minister, and then again president for life) – was a turning point in the history of this country.

But Putin does not determine the mood of society – he rather adapts to it and uses it.

And irreversible changes away from democracy in Russia began even earlier.

Maybe during the massive falsifications and manipulations in the presidential elections of 1996?

This is how Boris Yeltsin’s second term was organized, and the Russians remained silent.

No, even earlier.

In 1994, when the Kremlin unleashed a bloody war against the Chechens who sought independence.

The then president of the RF, who for many in the world was still associated with the struggle for freedom, the one who foiled the communist putsch in Moscow three years earlier, the same Boris Yeltsin decided to drown in the blood of those who desired the freedom of the proud Caucasian people.

But even before this war, the president of the Russian Federation, under threat of losing his power, shot his own people. In October 1993, in the midst of a political crisis, a conflict within Russian parliament, which announced his removal from the duties of the head of state, Yeltsin issued a decree on the dissolution of the legislative body.

The reluctance of the deputies to implement the president’s unconstitutional decision prompted Yeltsin to use force. Parliament and its public defenders were shot by tanks. According to official, probably underestimated, estimates, 150 people died.

These events seem to be the last mass protest by Russians against abuses of power, where they showed courage in trying to stop the security forces.

Since then, all other acts of defiance have ended in mass and almost unimpeded arrests of protesters.

The forceful dissolution of parliament in October 1993 was ambiguously perceived in Russia and the world. After all, it looked wild and cruel on the one hand while on the other, Yeltsin’s political opponents were communists and other unpleasant characters for democrats.

Perhaps, for the sake of further democratic development, it is worth doing exactly the same with them?

However, we see how Yeltsin’s victory in his political confrontations won with the help of tanks and led the Russian Federation away from the democratic path.

In Ukraine, a similar political crisis (confrontations between the president and parliament) was resolved in a different way: early elections of the legislative body and the head of state. President Kravchuk lost power, but Ukraine retained its democracy.

Meanwhile, the Russian “honeymoon” with freedom ended in two years. This time it was a bit longer than in 1917 when it lasted from February to October.

Then the movement of the country developed along the usual Russian track of curtailing freedoms: the second term of Yeltsin’s presidency, the second war against Chechnya and the destruction of its capital Grozny, the election of Putin which turned into a lifelong position, the war against Georgia, then another, and the war against Ukraine which will be the last for Russia.

Ukrainians will win, because we are not just one nation – we are completely different nation.

Because Ukraine is not Russia. We are building our state on the foundation of freedom, which is the basic element of our mentality. Instead, Russia has again become the center of the world of unfreedom.

Володимир В‘ятрович 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-